Ухвала

від 18.11.2020 по справі 903/853/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

18 листопада 2020 року Справа № 903/853/20

Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., розглянувши матеріали заяви Сільськогосподарського приватного підприємства Дружба (№б/н від 13.11.2020) про забезпечення позову з пред`явленням позову до Воютинської сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення Воютинської сільської ради Луцького району Волинської області Про продовження дії договорів оренди земельних ділянок з СГПП Дружба № 37/4 від 17.12.2019 в частині відмови у продовженні на наступний термін дії договорів оренди землі та про визнання укладеними додаткових угод

Встановив: 16.11.2020 від Сільськогосподарського приватного підприємства Дружба надійшла заява про забезпечення позову №б/н від 13.11.2020, в якій підприємство просить:

-заборонити суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо передачі у власність, оренду, щодо реєстрації поділу, об`єднання, зміни конфігурації, зміни цільового призначення, зміни складу угідь, зміни кадастрових номерів земельних ділянок тощо: кадастровий № 0722881500:04:000:0136 загальною площею 24,3484 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 855558107228; кадастровий № 0722881500:04:000:0137 загальною площею 2,7113 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 855904907228; кадастровий № 0722881500:04:000:0138 загальною площею 33,6663 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 855878607228; кадастровий № 0722881500:04:000:0139 загальною площею 9,5907 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 855716907228; кадастровий № 0722881500:04:000:0140 загальною площею 55,6117 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 855638607228;

-заборонити голові та/або іншій службовій чи посадовій особі Воютинської сільської ради (код ЄДРПОУ 04332229) вчиняти дії направлені на поділ та/або передачу у власність третім особам земельних ділянок: кадастровий № 0722881500:04:000:0136 загальною площею 24,3484 га; кадастровий № 0722881500:04:000:0137 загальною площею 2,7113 га; кадастровий № 0722881500:04:000:0138 загальною площею 33,6663 га; кадастровий № 0722881500:04:000:0139 загальною площею 9,5907 га; кадастровий № 0722881500:04:000:0140 загальною площею 55,6117 га.

Заява обґрунтована тим, що 13.11.2020 СГПП Дружба було подано позов до Воютинської сільської ради Луцького району Волинської області, в якому підприємство просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Воютинської сільської ради Луцького району Волинської області Про продовження дії договорів оренди земельних ділянок з СГПП Дружба № 37/4 від 17.12.2019 в частині відмови у продовженні на наступний термін дії договорів оренди землі, укладених між СГПП Дружба та Воютинською сільською радою та про визнання укладеними додаткових угод №2 в запропонованих редакціях.

Сільськогосподарське приватне підприємство Дружба зазначає, що сільська рада планує передати спірну земельну ділянку у власність фізичних осіб і вже зверталась до реєстратора із заявою про внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення спірних договорів оренди землі. Сільська рада зможе розділити та передати земельні ділянки третім особам. Заявник вважає, що якщо позов буде задоволений, то він не зможе відновити свої порушені права. Звертають увагу суду, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неефективності обраного позивачем способу захисту, а заходи забезпечення позову гарантуватимуть виконання рішення суду у справі у випадку задоволення позовних вимог та гарантуватимуть ефективний захист оспорюваних прав та інтересів заявника. Позивач може не лише втратити можливість відновити свої права щодо права оренди земельних ділянок у випадку задоволення позову, а й втратити майбутній врожай сільськогосподарських культур, який вже був засіяний на спірних земельних ділянках, що завдасть значної матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Забезпечення позову, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (далі - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку. Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Суд звертає увагу, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до п.4 постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Щодо твердження заявника про можливість передачі спірних земельних ділянок у власність третіх осіб, що зробить неможливим виконання рішення суду та можливу втрату майбутнього врожаю сільськогосподарських культур, який вже був засіяний на спірних земельних ділянках, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Згідно з частиною 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У відповідності до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений ст. 123 ЗК України.

Статтею 128 Земельного кодексу передбачений порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам.

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ст. 134 ЗК України).

Таким чином, розпорядження органом місцевого самоврядування земельними ділянками, передача їх у власність або користування для всіх потреб, відбувається за чітко визначеною законодавством процедурою, дотримання якої є обов`язковою.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачем приймалися рішення щодо надання в користування чи у власність спірних земельних ділянок, що сільський голова від імені відповідача оформляє право на земельні ділянки за іншими особами. Також, відсутні будь-які інші докази, які свідчать про реальність настання обставин з розпорядження земельною ділянкою та передачу прав на неї іншим особам до закінчення розгляду справи судом.

Також заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

При цьому, господарський суд зазначає, що така підстава, як припущення про можливу втрату майбутнього врожаю сільськогосподарських культур, який вже був засіяний на спірних земельних ділянках, не може бути безумовною підставою для забезпечення позову, тому не можна розглядати твердження позивача, як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення поданого позову.

В заяві про забезпечення позову містяться лише загальні міркування та припущення заявника стосовно того, що подальші дії відповідача будуть спрямовані на передачу у власність третіх осіб та протиправного збору ними урожаю.

Разом з тим, самі лише припущення заявника стосовно того, що спірні земельні ділянки в майбутньому можуть перейти у власність інших осіб не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки, позивач повинен був обґрунтувати та довести необхідність відповідного заходу забезпечення позову належними доказами, а не лише стверджувати про існування припущення.

Суд звертає увагу на те, що потенційна можливість вчинення відповідачем чи іншими особами дій, які будуть перешкоджати позивачу в реалізації своїх прав без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Суд, дослідивши обставини, на які посилається позивач у заяві про забезпечення позову, дійшов висновку, що заявник достатньо не обґрунтував наявність небезпеки заподіянню шкоди його правам та інтересам, не надав належних доказів, що підтверджують наявність намірів вчинення відповідачем дій, спрямованих на передачу земельних ділянок іншим особам, не врахував балансу інтересів сторін.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Оскільки заява про забезпечення позову ґрунтується лише на необґрунтованих припущеннях заявника та з огляду на те, що заявником не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на уникнення виконання рішення у даній справі, а також не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати слід залишити за заявником.

Керуючись ст.ст.136-138, 140, 234, 235 ГПК України, суд, -

ухвалив

у задоволенні заяви №б/н від 13.11.2020 Сільськогосподарського приватного підприємства Дружба про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили 18.11.2020 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північно-західного апеляційного господарського суду в строки та в порядку, визначені розділом IV ГПК України.

Суддя А. С. Вороняк