Рішення

від 18.11.2020 по справі 910/13874/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2020Справа № 910/13874/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод "Янтар"

до Фізичної особи-підприємця Гулько Андрія Анатолійовича

про стягнення заборгованості в розмірі 233 473,01грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Коростенський завод Янтар звернулося до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами про стягнення з Фізичної особи-підприємця Гулько Андрія Анатолійовича заборгованості у розмірі 233 473,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором купівлі-продажу № 12/18/23 від 01.02.2018, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

12.10.2020 представником відповідач подано відзив на позовну заяву, у якому, з урахуванням поданих 26.10.2020 заперечень, відповідач зазначає про невірність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та заявлено про застосування строків позовної давності в частині вимог про стягнення пені у розмірі 34 753,03 грн. та 10% річних у розмірі 9 764,44 грн.

2.10.2020 представником позивача подано відповідь на відзив.

Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2018 року між Приватним акціонерним товариством Коростенський завод Янтар (далі - продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Гулько Андрієм Анатолійовичем (далі - покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу № 12/18/23 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити лакофарбову продукцію, товари побутової хімії та іншу продукцію (далі - продукція) за відповідною якістю та ціною, вказаною в додатку про ціни, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Продавець зобов`язаний виготовити продукцію у десятиденний термін з дня отримання передоплати; надати покупцеві пакет необхідних супроводжувальних документів (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2. Договору продукція поставляється на наступних умовах: при замовленні від 5 тон продукції із поставкою на один склад - на умовах СРТ на склад покупця; при замовлені від 200 кілограм продукції за умови формування збірного вантажовідправлення за маршрутом, який включає в себе місто покупця - на умовах СРТ склад покупця; при замовленні від 500 кілограм продукції за умови, що вартість доставки службою доставки не перевищує 2,5% від вартості продукції - на умовах СРТ склад покупця (доставка службою доставки); при замовленні від 500 кілограм продукції, якщо вартість доставки службою доставки перевищує 2,5% від вартості продукції - на умовах СРТ склад покупця (доставка службою доставки) за умови компенсації покупцем товарно-транспортних послуг на суму такого перевищення; в інших випадках поставка відбувається на умовах FCA склад продавця (м. Коростень) або FCA склад служби доставки (м. Коростень).

За умовами п. 2.5 Договору покупець зобов`язаний прийняти і розраховуватися за продукцію з відстрочкою платежу 30 календарних днів з моменту отримання товару по накладних.

Згідно з п. 2.6 Договору прийомку товару за кількістю та якістю сторони здійснюються в порядку, визначеному інструкціями П-6, П-7 Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю та якістю .

У відповідності до п. 5.3 Договору за прострочення здійснення розрахунку за продукцію покупець зобов`язаний за вимогою продавця виплатити останньому пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ, індекс інфляції, 10% річних від несплаченої суми за кожний ден прострочення платежу.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Договір діє до 31.12.2018. а в частині розрахунків до повного їх завершення. Дія даного Договору автоматично продовжується на наступний календарний рік на тих же умовах, якщо жодна із сторін не заявила про намір розірвати даний Договір за 30 днів до закінчення строку його дії, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору (п. 7.1, п. 7.2, п. 7.6 Договору).

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено ціни на продукцію.

Позивач зазначає, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманого товару у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим у ФОП Гулько А.А. виникла заборгованість перед позивачем в сумі 176 681,59 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар за Договором на суму 197 454,96 грн., що підтверджується видатковими накладними № ЯН000000789 від 17.05.2018 на суму 35 773,37 грн., № ЯН000000878 від 30.05.2018 на суму 28 207,03 грн., № ЯН000001050 від 15.06.2018 на суму 22 522,40 грн., № ЯН000001206 від 06.07.2018 на суму 21 636,90 грн., № ЯН000001329 від 20.07.2018 на суму 36 322,51 грн., № ЯН000001517 від 14.08.2018 на суму 22 648,99 грн., № ЯН000001670 від 04.09.2018 на суму 30 343,76 грн., підписаними сторонами без заперечень та зауважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п. 2.5 Договору покупець зобов`язаний прийняти і розраховуватися за продукцію з відстрочкою платежу 30 календарних днів з моменту отримання товару по накладних.

Як визначається сторонами спору, відповідач оплату отриманого товару, у повному обсязі не здійснив, в зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 176 681,59 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 176 681,59 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 34 753,03 грн., інфляційні втрати у розмірі 12 273,95 грн. та 10% річних у розмірі 9 764,44 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

У відповідності до п. 5.3 Договору за прострочення здійснення розрахунку за продукцію покупець зобов`язаний за вимогою продавця виплатити останньому пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ, індекс інфляції, 10% річних від несплаченої суми за кожний ден прострочення платежу.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 34 753,03 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Водночас, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Водночас, визначення позивачем періоду для нарахування інфляційних втрат з вересня 2018 року по квітень 2019 року, означеним висновкам не суперечать, оскільки позивачем здійснюється нарахування в означений період без виключення певних місяців.

В свою чергу здійснений відповідачем контррозрахунок здійснений не у межах визначених позивачем періодів, які є предметом спору у даній справі.

За наведених у сукупності обставин, як встановлено судом, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 12 273,95 грн.

Оскільки сторонами у Договорі на власний розсуд визначено ставку річних, передбачених ст. 625 ЦК України на рівні - 10%, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10% у розмірі 9 764,44 грн. є обґрунтованими.

Водночас суд враховує заяву відповідача про застосування строку позовної давності в частині вимог про стягнення пені та 10% річних, у зв`язку з чим зазначає наступне.

Згідно із статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як вбачається з позовної заяви позивача, означена заява була направлена засобами поштового зв`язку 11.09.2020, а відтак, нарахування пені здійснено поза межами річного строку.

Таким чином, оскільки пеня нарахована за період з 16.06.2018 по 04.04.2019, означені вимоги заявлено поза межами річного строку позовної давності, в зв`язку з чим, задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Натомість, строк позовної давності у відношенні до вимог про стягнення 10% річних є загальним, та становить згідно положень ст. 257 ЦК України три роки.

У пункті 34 постанови від 30.07.2019 у справі № 905/306/18 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що нарахування підставі статті 625 Цивільного кодексу України входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.

У своїй постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Відтак, нарахування 10% річних здійсненні у межах загального строку позовної давності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволенням позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гулько Андрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства Коростенський завод Янтар (11503, Житомирська область, м. Коростень, вул. Житомирська, буд. 2; ідентифікаційний код: 02969797) заборгованість у розмірі 176 681 (сто сімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят одна) грн. 59 коп., 10% річних у розмірі 9 764 (дев`ять тисяч сімсот шістдесят чотири) грн. 44 коп., інфляційні втрати у розмірі 12 273 (дванадцять тисяч двісті сімдесят три) грн. 95 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 980 (дві тисячі дев`ятсот вісімдесят) грн. 80 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 18.11.2020

Суддя О.А. Грєхова