Рішення

від 18.11.2020 по справі 910/13894/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2020Справа № 910/13894/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Корпорації "Енергоресурс-інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРК Укркомплект"

про стягнення 60 863,67 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація Енергоресурс-інвест звернулася до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю БРК Укркомплект заборгованості розміром 60 863,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором № 28-9/18 від 19.09.2018, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

08.10.2020 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

27.10.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що строк виконання зобов`язання не визначений, оскільки умовами договору передбачено здійснення покупцем попередньої оплати, при цьому, матеріали позовної заяви доказів направлення відповідачу вимоги у порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України не містять. Крім того, відповідач зазначає, що штрафні санкції є неспівмірними до суми заборгованості.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19 вересня 2018 року між Корпорацією Енергоресурс-Інвест (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю БРК Укркомплект (далі - замовник, відповідач) укладено Договір 28-9/18 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язується виготовити та поставити, а замовник прийняти і оплатити теплогідроізольовані сталеві труби та елементи, комплектування для теплових мереж (далі - продукція), згідно відповідних специфікацій.

Відповідно до п. 2.1 Договору якість продукції повинна відповідати вимогам нормативних документів.

Згідно з п. 3.1 Договору загальна сума за даним Договором складає 937 164,68 грн.

У відповідності до п. 4.1 Договору замовник оплачує поставлену виконавцем продукцію за ціною, передбаченою у специфікаціях відповідно до виставлених рахунків.

Пунктом 5.2 Договору узгоджено, що виконання замовлення по Договору здійснюється з дня поступлення авансової оплати у розмірі 70% на розрахунковий рахунок виконавця згідно специфікації та/або рахунку. Виконавець здійснює поставку продукції в обсязі оплаченого авансу протягом двадцяти одного робочого дня.

За умовами п. 5.3 Договору поставка решти частини замовлення здійснюється виконавцем протягом двадцяти одного робочого дня з моменту 100% його оплати, згідно специфікації та/або рахунку. Сторони погодили, що у випадку поставки продукції до здійснення 100% передоплати, замовник зобов`язаний здійснити повну оплату наступного дня після поставки

Згідно з п. 5.4 Договору право власності на продукцію переходить від виконавця до замовника після прийняття замовником продукції, підписання видаткових накладних та здійснення повної оплати за цю продукцію.

Відповідно до п. 6.2 Договору умови доставки продукції - доставка, на об`єкт замовника м. Київ, якщо інше не передбачено сторонами у відповідній специфікації або додатковій угоді до даного Договору.

Строк дії цього Договору починає свій перебіг з моменту підписання до 31.12.2018, а в частині виконання - до повного виконання сторонами зобов`язань (п. 8.1 Договору).

У відповідності до п. 9.2 Договору за порушення термінів оплати продукції замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, встановленої на цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожний день прострочення. Строк нарахування пені, а також строк позовної давності щодо її стягнення за цим пунктом становить три роки.

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію № 1 на суму 937 164,68 грн.

Позивач зазначає, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманого товару у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим у ТОВ БРК Укркомлпект виникла заборгованість перед позивачем в сумі 37 164,69 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що строк виконання зобов`язання не визначений, оскільки умовами договору передбачено здійснення покупцем попередньої оплати, при цьому, матеріали позовної заяви доказів направлення відповідачу вимоги у порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України не містять. Крім того, відповідач зазначає, що штрафні санкції є неспіврозмірними від заборгованості.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар за Договором на суму 937 164,69 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1016-7 від 16.10.2018 на суму 831 996,11 грн. та № 1106-3 від 06.11.2018 на суму 105 168,58 грн., підписаними сторонами без заперечень та зауважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п. 5.3 Договору поставка решти частини замовлення здійснюється виконавцем протягом двадцяти одного робочого дня з моменту 100% його оплати, згідно специфікації та/або рахунку. Сторони погодили, що у випадку поставки продукції до здійснення 100% передоплати, замовник зобов`язаний здійснити повну оплату наступного дня після поставки

Як визнається сторонами спору, відповідач оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, в зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 37 164,69 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за товар в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Посилання відповідача не неузгодженість строків оплати сторонами, судом відхиляються, оскільки у п. 5.3 Договору сторонами визначено, що у випадку поставки продукції до здійснення 100% передоплати, замовник зобов`язаний здійснити повну оплату наступного дня після поставки.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 37 164,69 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 18 971,23 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 716,74 грн. та 3% річних в розмірі 2 011,01 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

У відповідності до п. 9.2 Договору за порушення термінів оплати продукції замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, встановленої на цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожний день прострочення. Строк нарахування пені, а також строк позовної давності щодо її стягнення за цим пунктом становить три роки.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 18 971,23 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, враховуючи строк оплати за товар, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 2 011,01 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2 716,74 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій у зв`язку з їх неспівмірністю до суми заборгованості, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач зазначає, що розмір штрафних санкцій по Договору складає 23 698,98 грн., що приблизно 64% від заборгованості по Договору, а тому штрафні санкції є неспівмірними до суми заборгованості.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру, в зв`язку з чим, суд не вбачає підстав для зменшення заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат.

В свою чергу, частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак як вбачається з умов Договору, сторонами було визначено розмір пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України, що узгоджується із розміром визначеним Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , а відтак не може свідчити про її не співмірність.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

Відтак, оскільки відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку, встановлена сторонами у Договорі узгоджується із приписами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та не перевищує встановленого означеним Законом розміру пені, що свідчить про її пропорційність наслідками правопорушення, суд дійшов висновку про відсутність підстав зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення її розміру.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволенням позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БРК Укркомплект (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 38; ідентифікаційний код: 41610325) на користь Корпорації Енергоресурс-інвест (79035, м. Львів, вул. Зелена, 131; ідентифікаційний код: 30336890) заборгованість в розмірі 37 164 (тридцять сім тисяч сто шістдесят чотири) грн. 69 коп., 3% річних в розмірі 2 011 (дві тисячі одинадцять) грн. 01 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 716 (дві тисячі сімсот шістнадцять) грн. 74 коп., пеню в розмірі 18 971 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят одна) грн. 23 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 18.11.2020

Суддя О.А. Грєхова