Рішення

від 04.11.2020 по справі 914/2089/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2020 справа №914/2089/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю БЕСТЕР ПЛЮС

про: стягнення 87588,59грн.,

Представники

позивача: Сидоренко В.А.;

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

17.08.2020р. до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА до Товариства з обмеженою відповідальністю БЕСТЕР ПЛЮС про стягнення 87588,59грн.

25.08.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задовольнити; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 16.09.2020р.; викликати представників сторін у судове засідання; явку представників учасників справи у судове засідання визнати обов`язковою.

В подальшому, на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№25325/20.

03.09.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задовольнити; забезпечити участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА - Сидоренка Вадима Анатолійовича в судовому засіданні у справі №914/2089/20, призначеному на 16.09.2020р., в режимі відеоконференції; проведення судового засідання в режимі відеоконференції здійснити за допомогою системи відеоконференцзв`язку EаsyCon (https://vkz.court.gov.ua/).

16.09.2020р. на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про подання доказів судових витрат після ухвалення рішення у справі (у порядку ч.8 ст.129 ГПК України), яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№26897/20.

Враховуючи те, що у зв`язку із відпусткою судді Король М.Р. призначене на 16.09.2020р. судове засідання у цій справі не відбулося, 21.09.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив призначити судове засідання на 21.10.2020р.

В подальшому, на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№28063/20.

30.09.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задовольнити; забезпечити участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА - Сидоренка Вадима Анатолійовича в судовому засіданні у справі №914/2089/20, призначеному на 21.10.2020р. в режимі відеоконференції; проведення судового засідання в режимі відеоконференції здійснити за допомогою системи відеоконференцзв`язку EаsyCon (https://vkz.court.gov.ua/).

13.10.2020р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до справи доказів судових витрат, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№29607/20.

20.10.2020р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№30293/20.

У судове засідання 21.10.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили.

Протокольною ухвалою від 21.10.2020р. судове засідання відкладено на 04.11.2020р.

Крім того, ухвалами від 22.10.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

В подальшому, на електронну адресу суду від позивача надійшли заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№30714/20 та вх.№30956/20.

27.10.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задовольнити; забезпечити участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА - Сидоренка Вадима Анатолійовича в судовому засіданні у справі №914/2089/20, призначеному на 04.11.2020р., в режимі відеоконференції; проведення судового засідання в режимі відеоконференції здійснити за допомогою системи відеоконференцзв`язку EаsyCon (https://vkz.court.gov.ua/).

У судове засідання 04.11.2020р. в режимі відеоконференції з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

При цьому, з метою належного повідомлення сторін, в тому числі і відповідача у справі, ухвали Господарського суду Львівської області у цій справі надсилалися засобами поштового зв`язку на адреси їх місцезнаходження.

Згідно з п.п.1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013р., нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Враховуючи наведені вище нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, а також адреси місцезнаходження відповідача та суду, у випадку здачі відповідачем до установи зв`язку клопотань чи заяв, такі, станом на момент ухвалення цього рішення, мали б бути отримані судом, проте, від відповідача на адресу суду жодної кореспонденції у цій справі не надходило.

Водночас, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Проте, від відповідача на адресу суду ні відзиву на позов, ні клопотання про поновлення (продовження) строку на його подання не надходили.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.08.2020р., не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.

Позиція позивача:

позивач з підстав порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору поставки №94/18/55 від 18.05.2018р., просить суд стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу у розмірі 50000,00грн., пеню у розмірі 19901,09грн., відсотки річних у розмірі 10126,11грн., суму інфляційного збільшення у розмірі 6115,49грн.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив таке:

18.05.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА (надалі по тексту - Постачальник , позивач ) та Товариством з обмеженою відповідальністю БЕСТЕР ПЛЮС (надалі по тексту - Покупець , відповідач ) укладено договір поставки №94/18/55 (надалі по тексту - Договір ), відповідно до п.1.1. якого, в терміни та на умовах, що визначені цим договором, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі по тексту - Товар ), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Загальна суму договору визначається як сума вартості всіх поставок Товару, що здійснені в межах даного договору (п.2.4. Договору).

Як зазначає позивач, ним, на виконання умов Договору, впродовж 10.07.2018р.-12.08.2019р. поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 577706,40грн.

Відповідно до п.3.1. Договору, оплата Товару здійснюється Покупцем в національній грошовій одиниці України в безготівковій формі шляхом перерахування суми, належної до сплати на рахунок Постачальника в строки, що визначені умовами додатків до цього договору або визначені в інших документах (видаткова накладна, додаткова угода).

Проте, як зазначає позивач, відповідачем оплату вартості прийнятого Товару у термін, що, у відповідності до умов Договору, було визначено у відповідних видаткових накладних, здійснив частково, а саме, на загальну суму 527706,40грн.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 50000,00грн. основного боргу.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем простроченням виконання зобов`язання щодо оплати вартості Товару, позивачем нараховано пеню у розмірі 19901,09грн., відсотки річних у розмірі 10126,11грн., суму інфляційного збільшення у розмірі 6115,49грн.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, 18.05.2018р. між сторонами укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, в терміни та на умовах, що визначені цим договором, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Так, на виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято Товар, загальною вартістю 577706,40грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними №8141 від 10.07.2018р. на суму 120700,80грн. (з ПДВ), №10790 від 13.09.2018р. на суму 161562,00грн. (з ПДВ), №10791 від 13.09.2018р. на суму 67810,80грн. (з ПДВ), №11418 від 26.09.2018р. на суму 65460,30грн. (з ПДВ), №201909763 від 13.08.2019р. на суму 162172,50грн. (з ПДВ).

Відповідно до п.3.1. Договору, оплата Товару здійснюється Покупцем в національній грошовій одиниці України в безготівковій формі шляхом перерахування суми, належної до сплати на рахунок Постачальника в строки, що визначені умовами додатків до цього договору або визначені в інших документах (видаткова накладна, додаткова угода).

Так, терміни для здійснення оплат вартості прийнятого Товару сторонами визначено у відповідних видаткових накладних.

Відповідачем вартість отриманого Товару оплачено у розмірі 527706,40грн., з яких: 120700,80грн. - 10.07.2018р., 161562,00грн. - 11.09.2018р., 133271,10грн. - 22.10.2018р., 10000,00грн. - 29.10.2019р., 70000,00грн. - 31.01.2019р., 12172,50грн. - 08.05.2020р., 10000,00грн. - 24.06.2020р., 10000,00грн. - 14.07.2020р.

Враховуючи викладене, судом визначено наступні суми та періоди прострочення відповідачем платежів щодо оплати вартості Товару:

По видатковій накладнійНа суму (грн.)Останній день строку для оплатиПерший день періоду існування боргуОстанній день періоду існування боргуСума боргу (грн.) №8141 від 10.07.2018 120700,80 10.07.2018 - - - (120700,80 - 120700,80 (враховуючи здійснену 10.07.2018 оплату) = 0) №10790 від 13.09.2018 161562,00 10.10.2018 - - 0 (161562,00- 161562,00 (враховуючи здійснену 11.09.2018 оплату) = 0) №10791 від 13.09.2018 67810,80 10.10.2018 11.10.2018 21.10.2018 (враховуючи здійснену 22.10.2018 оплату) 67810,80 - - 0 (67810,80 - 67810,80 (враховуючи здійснену 22.10.2018 оплату розмірі 133271,10, 67810,80 з яких підлягали зарахування в якості оплати товару, поставленого згідно цією видатковою накладною) = 0) №11418 від 26.09.2018 65460,30 10.10.2018 11.10.2018 21.10.2018 (враховуючи здійснену 22.10.2018 оплату) 65460,30 0 (65460,30 - 65460,30 (враховуючи здійснену 22.10.2018 оплату розмірі 133271,10, 67810,80 з яких підлягали зарахування в якості оплати товару, поставленого згідно видатковою накладною №10791 від 13.09.2018, а 65460,30 - згідно цією видатковою накладною) = 0) №201909763 від 13.08.2019 162172,50 13.09.2019 14.09.2019 28.10.2019 (враховуючи здійснену 29.10.2018 оплату) 162172,50 29.10.2019 30.01.2020 (враховуючи здійснену 31.01.2020 оплату) 152172,50 (162172,50 - 10000 (враховуючи здійснену 29.10.2018 оплату) = 152172,50) 31.01.2020 07.05.2020 (враховуючи здійснену 08.05.2020 оплату) 82172,50 (152172,50 - 70000 (враховуючи здійснену 31.01.2020 оплату) = 82172,50) 08.05.2020 23.06.2020 (враховуючи здійснену 24.06.2020 оплату) 70000,00 (82172,50 - 12172,50 (враховуючи здійснену 08.05.2020 оплату) = 70000,00) 24.06.2020 13.07.2020 (враховуючи здійснену 14.07.2020 оплату) 60000,00 (70000 - 10000 (враховуючи здійснену 24.06.2020 оплату) = 60000) 14.07.2020доказів погашення матеріали справи не містять 50000,00 (60000 - 10000 (враховуючи здійснену 14.07.2020 оплату) = 50000) Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Доказів оплати у повному обсязі відповідачем вартості отриманого Товару, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 50000,00грн. (577706,40 - 527706,40 = 50000,00) основного боргу є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення повністю.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем прострочення оплати вартості прийнятого Товару, позивачем нараховано відсотки річних у розмірі 10126,11грн., суму інфляційного збільшення у розмірі 6115,49грн.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, у п.9.2. Договору, сторонами погоджено, що за несвоєчасну оплату Товару, Покупець, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, сплачує 10% річних від суми простроченого зобов`язання.

Враховуючи викладене, а також допущені відповідачем прострочення оплати отриманого у відповідності до спірних видаткових накладних Товару, у позивача виникло право здійснити нарахування десятьох процентів річних та інфляційних втрат.

При цьому, враховуючи вищенаведені періоди допущених відповідачем прострочень оплати вартості Товару, судом визначено наступні періоди існування та суми заборгованості:

Перший день періоду існування заборгованостіОстанній день періоду існування заборгованостіСума заборгованості зі сплати вартості товару, поставленого у відповідності до видаткових накладних №10791 від 13.09.2018р. та №11418 від 26.09.2018р. на загальну суму 133271,10 (67810,80 + 65460,30 =133271,10)

11.10.2018 21.10.2018 133271,10 зі сплати вартості товару, поставленого у відповідності до видаткової накладної №201909763 від 13.08.2019р. на суму 162172,50грн.

14.09.2019 28.10.2019 162172,50 29.10.2019 30.01.2020 152172,50 31.01.2020 07.05.2020 82172,50 08.05.2020 23.06.2020 70000,00 24.06.2020 13.07.2020 60000,00 14.07.2020доказів погашення матеріали справи не містять 50000,00 Враховуючи наведене, судом здійснено перерахунок десятьох процентів річних в межах заявлених позивачем періодів та сум:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 133271,10 11.10.2018-21.10.2018 11 10 % 401,6389315 162172,50 14.09.2019-28.10.2019 45 10 % 1999,386986 152172,50 29.10.2019-30.01.2020 94 10 % 3915,545711 82172,50 31.01.2020-07.05.2020 98 10 % 2200,247268 70000,00 08.05.2020-23.06.2020 47 10 % 898,9071038 60000,00 24.06.2020-13.07.2020 20 10 % 327,8688525 50000,00 14.07.2020-10.08.2020 28 10 % 382,5136612 Таким чином, загальна сума десятьох процентів річних становить 10126,11грн. (401,6389315 + 1999,386986 + 3915,545711 + 2200,247268 + 898,9071038 + 327,8688525 + 382,5136612 = 10126,10851 ? 10126,11).

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення 10126,11грн. відсотків річних підлягають задоволенню повністю.

Крім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що в частині нарахування таких за період з 14.07.2020р. по 10.08.2020р. позивачем допущено помилку, при цьому, в іншій частині, позивачем здійснено розрахунок вірно.

Так, позивач зазначає, що інфляційні втрати за вказаний період (з 14.07.2020р. по 10.08.2020р.) становлять 0,00грн, проте, судом під час перерахунку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, встановлено, що впродовж вищезазначеного періоду мала місце дефляція, водночас, суд звертає увагу, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція), а отже розмір боргу впродовж вищевказаного періоду зменшився у зв`язку із дефляцією, а відтак, сума інфляційних втрат за вказаний період має від`ємне значення та не може становити 0,00грн., як про це зазначено позивачем.

Беручи до уваги викладене, з огляду на наявність дефляції впродовж 14.07.2020р.-10.08.2020р., судом нижченаведено відповідний розрахунок з урахуванням індексу інфляції за період з 14.07.2020р. по 10.08.2020р.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 14.07.2020 - 10.08.2020 50000,00 0,994 -300,00 Таким чином, за результатами здійсненого перерахунку суми інфляційних втрат за заявлений позивачем період з 14.09.2019р. по 10.08.2020р., судом встановлено, що загальна сума таких становить 5815,49грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційного збільшення у розмірі 6115,49грн. підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 5815,49грн.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості Товару, позивачем нараховано пеню у розмірі 19901,09грн.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовами п.9.2. Договору сторонами погоджено, що за несвоєчасну оплату Товару Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення виконання грошових зобов`язань.

Суд звертає увагу, що до позовної заяви позивачем долучено розрахунки сум пені, нарахованих за прострочення оплати вартості Товару, прийнятого відповідачем у відповідності до видаткових накладних №10791 від 13.09.2018р. та №11418 від 26.09.2018р., а також видаткової накладної №201909763 від 13.08.2019р., проте, у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути 19901,09грн. пені, сума якої, у відповідності до вищевказаних, долучених до позовної заяви, розрахунків, нарахована ним за прострочення оплати вартості товару, прийнятого відповідачем у відповідності до видаткової накладної №201909763 від 13.08.2019р.

Враховуючи викладене, беручи до уваги положення ч.2 ст.237 ГПК України, судом, в межах заявлених позивачем сум та періоду, а саме з 14.09.2019р. по 11.03.2019р., здійснено перерахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 162172,50 14.09.2019 - 24.10.2019 41 16,5000 % 0,090 % 6011,49 162172,50 25.10.2019 - 28.10.2019 4 15,5000 % 0,085 % 550,94 152172,50 29.10.2019 - 12.12.2019 45 15,5000 % 0,085 % 5815,91 152172,50 13.12.2019 - 30.01.2020 49 13,5000 % 0,074 % 5515,73 82172,50 31.01.2020 - 11.03.2020 41 11,0000 % 0,060 % 2025,13 Таким чином, загальна сума пені за заявлений позивачем період становить 19919,20грн. (6011,49 + 550,94 + 5815,91 + 5515,73 + 2025,13 = 19919,20).

Враховуючи викладене, в тому числі положення ч.2 ст.237 ГПК України, незважаючи на те, що за результатами здійсненого перерахунку, сума пені за заявлений позивачем період є більшою на 18,11грн., ніж сума пені, нарахованої позивачем, позовні вимоги в цій частині, підлягають задоволенню шляхом стягнення 19901,09грн.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №2102 від 10.08.2020р. про сплату судового збору в розмірі 2102,00грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем, відповідно до прохальної частини позовної заяви, заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 50000,00грн., пені у розмірі 19901,09грн., процентів річних у розмірі 10126,11грн., суму інфляційного збільшення у розмірі 6115,49грн., а загалом 86142,69грн. (50000,00 + 19901,09 + 10126,11 + 6115,49 = 86142,69), при цьому, як зазначено вище, наявні підстави для часткового задоволення позову шляхом стягнення суми основного боргу у розмірі 50000,00грн., пені у розмірі 19901,09грн., проценти річних у розмірі 10126,11грн., суму інфляційного збільшення у розмірі 5815,49грн., а загалом 85842,69грн. (50000 + 19901,09 + 10126,11 + 5815,49 = 85842,69), то до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2094,68грн. (85842,69 / 86142,69 * 2102,00 = 2094,679588 ? 2094,68) судового збору. При цьому, 7,32грн. (2102,00-2094,68=7,32) судового збору слід залишити за позивачем.

Згідно з п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.126 ГПК України).

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву; у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд звертає увагу, що, як зазначено вище, 16.09.2020р. на електронну та 13.10.2020р. на поштову адреси суду від позивача надійшла заява про подання доказів судових витрат після ухвалення рішення у справі (у порядку ч.8 ст.129 ГПК України), яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№26897/20 та клопотання про долучення до справи доказів судових витрат, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№29607/20.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, до клопотання (вх.№29607/20 від 13.10.2020р.) позивачем долучено документи, які на його думку, підтверджують, що під час розгляду цієї справи позивачем понесено 13625,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст.16 ГПК України.

У відповідності до статті 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Судом встановлено, що 03.01.2018р. між Адвокатським об`єднанням Євстєгнєєв, Сидоренко і партнери (надалі по тексту - Об`єднання ) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА (надалі по тексту - Замовник ) укладено договір про надання правової допомоги №1/2018 (надалі по тексту - Договір про надання правової допомоги ), відповідно до п.2.1. якого, Об`єднання зобов`язується надавати правову допомогу Замовнику на підставах, в порядку і в обсязі, визначеному у договорі за погодженням сторін. При цьому, у додатку №23 від 01.07.2020р. до Договору про надання правової допомоги Об`єднання та Замовник погодили, що Об`єднання бере на себе зобов`язання від імені та в інтересах Замовника здійснити комплекс дій щодо звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою щодо стягнення з відповідача за Договором основної суми боргу, відсотків річних, інфляційного збільшення основної суми боргу, пені. Об`єднанням також забезпечується судове представництво інтересів Замовника, зокрема, в Господарському суді Львівської області.

Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 24.09.2020р. у справі №904/3583/19, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

Так, відповідно до п.2. додатку №23 від 01.07.2020р. до Договору про надання правової допомоги, сторони погодили, що гонорар Об`єднання за надання правової допомоги згідно п.1 даного додатку становить:

А) 1500 гривень за одну годину надання правової допомоги адвокатом Об`єднання або залученим на договірних засадах Об`єднанням адвоката;

В) 2000 гривень за забезпечення адвокатом Об`єднання або залученим на договірних засадах Об`єднанням адвоката судового представництва Замовника, зокрема, у Господарському суді Львівської області. Тарифікація від однієї години.

С) Замовник оплачує Об`єднанню додатковий гонорар у розмірі 4000 гривень у випадку організації виїзду адвоката Об`єднання або залученого Об`єднанням адвоката за межі міста Києва для забезпечення представництва Замовника у судовому засіданні у судовій справі щодо стягнення боргу з Боржника за Договором (включно з санкціями). Оплата здійснюється за кожний виїзд.

Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із клопотанням (вх.№29607/20 від 13.10.2020р.) позивачем долучено акт приймання-передачі правової допомоги (послуг) до договору про надання правової допомоги №1/2018 від 03.01.2018р. та додатку №23 від 01.07.2020р. (надалі по тексту - Акт ) та звіт про витрачений час на надання правової допомоги (надалі по тексту - Звіт ), який містить детальний опис із зазначенням вартості наданих Об`єднанням, відповідно до умов Договору про надання правової допомоги, Замовнику послуг.

Так, загальна вартість наданих Об`єднанням Замовнику послуг, відповідно до Акту та Звіту становить 11625,00грн., що також відповідає вартості правової допомоги, визначеної умовами додатку №23 від 01.07.2020р. до Договору про надання правової допомоги.

Незважаючи на вищевказане, хоч і загальна вартість наданих Об`єднанням Замовнику послуг становила 11625,00грн., Об`єднанням сформовано рахунок-фактуру №0078/20 від 01.10.2020р. про оплату гонорару в загальному розмірі 13625,00грн., який повністю оплачено Замовником 06.10.2020р., що підтверджується платіжним дорученням №6552 від 06.10.2020р. на суму 13625,00грн., копію якого долучено до клопотання (вх.№29607/20 від 13.10.2020р.).

Відповідно до рахунку-фактури №0078/20 від 01.10.2020р., до складу суми 13625,00грн. включено 11625,00грн., як оплата гонорару згідно договору про надання правової допомоги №1/2018 від 03.01.2018р., додатку №23 від 01.07.2020 р. та акту №85 від 01.10.2020р. , а також 2000,00грн., як попередня оплата (авансування) гонорару за забезпечення судового представництва згідно договору про надання правової допомоги №1/2018 від 03.01.2018р., додатку №23 від 01.07.2020р. у господарському суді Львівської області 21 жовтня 2020р. по справі №914/2089/20 .

Суд звертає увагу позивача, що сума попередньої оплати (авансу) у розмірі 2000,00грн. за надані Об`єднанням позивачу, як Замовнику за Договором про надання правової допомоги, правової допомоги, загальна вартість яких, відповідно до Акту та Звіту, становила 11625,00грн., є частиною загальної вартості таких послуг, при цьому, така попередня оплата (аванс) не є підставою для збільшення загальної вартості наданих Об`єднанням Замовнику послуг щодо правової допомоги у цій справі.

Отже, враховуючи наявність доказів надання позивачу послуг щодо правової допомоги у цій справі лише на 11625,00грн., 2000,00грн. (13625,00-11625,00=2000,00), сплачених позивачем Об`єднанню, не є витратами позивача на професійну правничу допомогу, оскільки відсутні докази, що такі грошові кошти, сплачені позивачем за професійну правничу допомогу, пов`язану з цією справо, а відтак, не підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 4 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Проте, відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат позивача не подано.

Отже, враховуючи імперативність положень ч.5 ст.126 ГПК України щодо можливості зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами виключно за клопотанням сторони, підстави для зменшення розміру витрат позивача, пов`язаних із розглядом справи, в тому числі, витрат на професійну правничу допомогу, відсутні.

Аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 24.09.2020р. у справі №904/3583/19, відповідно до якої, суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 13.12.2018р. у справі №816/2096/17, від 16.05.2019р. у справі №823/2638/18, від 09.07.2019р. у справі №923/726/18, від 26.02.2020р. у справі №910/14371/18, згідно з якою від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Послуги (роботи) щодо надання правової допомоги Об`єднанням Замовнику, перелік та вартість яких відображені у Акті та Звіті, а саме у розмірі 11625,00грн., є такими, що виконі (надані) Об`єднанням Замовнику як правова допомога у цій справі, а отже, пов`язаними з розглядом цієї справи, при цьому розмір таких є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову. Крім того, вартість наданих Об`єднанням послуг щодо професійної правничої допомоги у цій справі у розмірі 11625,00грн., детальний перелік послуг щодо надання такої міститься у Звіті, не виходить за межі вартості правової допомоги, визначеної в додатку №23 від 01.07.2020р. до Договору про надання правової допомоги.

Також, суд зазначає, що підстави, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу, відсутні.

Враховуючи викладене, за результатами дослідження та оцінки наявних у справі доказів та доводів позивача, на підставі перевірки відповідності заявленої до стягнення суми витрат позивача на професійну правову допомогу у цій справі, виконаному обсягу робіт (послуг), та витраченим на їх виконання часом, враховуючи складність справи, а також з огляду на їх співмірність з розумною необхідністю витрат для цієї справи, встановивши при цьому, що відповідачем не подано відповідного клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу у цій справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для розподілу між сторонами 11625,00грн. витрат позивача на професійну правничу допомогу у цій справі.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 11584,51грн. (85842,69 (підлягає стягненню) / 86142,69 (заявлено до стягнення) * 11625,00 (сума витрат позивача на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами) = 11584,51485 ? 11584,51) витрат на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги викладене, загальна сума судових витрат позивача, що підлягають стягненню з відповідача становить 13679,19грн.(2094,68 (судовий збір) + 11584,51 (витрати на професійну правничу допомогу) = 13679,19).

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БЕСТЕР ПЛЮС (місцезнаходження: Україна, 79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Зелена, будинок 115Б; ідентифікаційний код: 41266564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА (місцезнаходження: Україна, 22445, Вінницька обл., Калинівський р-н, село Корделівка, вулиця Київська, будинок 1; ідентифікаційний код: 37018799) суму основного боргу у розмірі 50000,00грн., пеню у розмірі 19901,09грн., проценти річних у розмірі 10126,11грн., суму інфляційного збільшення у розмірі 5815,49грн., а також 15672,23грн. судових витрат.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Враховуючи перебування судді Король М.Р. на навчанні в період з 09.11.2020р. по 13.11.2020р., а також те, що 14.11.2020р. та 15.11.2020р. - вихідні дні, повний текст рішення складено 17.11.2020р.

Суддя М.Р. Король