Рішення

від 04.11.2020 по справі 922/2129/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2129/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А; ідент. код 23647276)

до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299; ідент. код 00213121)

про стягнення 1955722,34 грн.

за участю представників:

позивача - Малиновська О.П., довіреність № 3 від 03.01.2020

відповідача - Дмитрієва І.В., довіреність № 248-411/20 від 11.08.2020

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Юнікон" 06.07.2020 р. звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмір 1983680,38 грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 238-10/348-ВК від 17.12.2018 р., укладеного між сторонами спору. Відповідно до позовної заяви ціна позову становить 1983680,38 грн. та складається з: 1 518 285,74 грн. основного боргу, 357 658,45 грн. пені; 31 736,24 грн. - 1% річних; 75 999,95 грн. - втрат від інфляції. Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 29755,21 грн., сплаченого позивачем за подання даної позовної заяви та інші понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.07.2020 прийнято позовну заяву ПАТ "Юнікон" до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2129/20, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; підготовче засідання призначено на "06" серпня 2020 р. о 12:00.

У підготовчому засіданні 06.08.2020 у справі задоволено клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання та постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про відкладення підготовчого засідання в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України до "02" вересня 2020 р. о 12:00.

11.08.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява (вх. № 18497) зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача 1955722,34 грн. та складається з: 1 518 285,74 грн. основного боргу, 339 395,59 грн. пені; 29557,00 грн. - 1% річних; 68484,01 грн. - втрат від інфляції.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.09.2020 прийнято заяву (вх. № 18497) про зменшення розміру позовних вимог; продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 08.10.2020 р. включно; відкладено підготовче засідання на "29" вересня 2020 р. об 11:00.

У підготовчому засіданні 29.09.2020 р. було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.10.2020 р. о 12:45 в порядку передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України.

У судовому засіданні 07.10.2020 р. було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 22.10.2020 р. об 11:00, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

Судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 22.10.2020 р., не було проведено у зв`язку з відсутністю судді Шатернікова М.І.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 жовтня 2020 року призначено проведення судового засідання з розгляду справи № 922/2129/20 по суті на "04" листопада 2020 р. об 11:00.

Крім того, при розгляді справи по суті судом враховано, що 05.10.2020, тобто до закінчення підготовчого засідання, на адресу суду від позивача надійшла заява (вх. № 23002) про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача 1900979,65 грн., яка складається з: 1 518 285,74 грн. основного боргу, 284652,90 грн. пені; 29557,00 грн. - 1% річних; 68484,01 грн. - втрат від інфляції.

Враховуючи приписи ст. 46 ГПК України, суд вважає за можливе розглядати позовні вимоги в межах ціни позову визначеному позивачем в заяві про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 23002), що не протирічить вимогам закону та правам сторін.

Представник позивача у судовому засіданні просить суд задовольнити в повному обсязі позовні вимоги в редакції зазначеній в заяві (вх. № 18497) про зменшення розміру позовних вимог, а саме, стягнути з відповідача на користь позивача 1 518 285,74 грн. основного боргу, 284652,90 грн. пені; 29557,00 грн. - 1% річних; 68484,01 грн. - втрат від інфляції. Також представник позивача просив покласти на відповідача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача підтримує доводи, викладені у відзиві на позов та запереченнях, просить суд вимогу про стягнення основної суми боргу у розмірі 1 518 285,74 грн. залишити на розсуд суду; у вимозі в частині стягнення пені за прострочення оплати за договором відмовити в повному обсязі, в разі задоволення цієї вимоги прийняти до уваги клопотання про зменшення штрафних санкцій та стягнути пеню в розмірі 14 232,65 грн.; вимогу про стягнення річних та втрат від інфляції залишити на розсуд суду із врахуванням розрахунку, наведеного Відповідачем; у вимозі про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити в повному обсязі; здійснити розподіл суми судового збору відповідно до розміру задоволених позовних вимог, як того вимагають норми Господарського процесуального кодексу України; у вимозі щодо зобов`язання орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення, нараховувати Відповідачу 1% річних, за період що не буде врахований в рішенні - відмовити.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 04.11.2020 р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, господарським судом встановлено наступне.

17 грудня 2018 року між Приватним акціонерним товариством "ЮНІКОН" (позивач, постачальник) та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (відповідач, замовник) було укладено Договір № 238-10/348-ВК від 17.12.2018 року, відповідно до п. 1.1. якого позивач взяв на себе зобов`язання поставити у власність відповідача продукцію, зазначену в Специфікаціях № № 1 - 8, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити таку продукцію.

Згідно п. 1.2. Договору найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 Єдиний закупівельний словник , затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 р. № 1749, зазначаються у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору.

У відповідно до п. 2.1. Договору Позивач здійснює поставку продукції Відповідачу протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання письмової заявки Позивачем, згідно п. 1.3. Договору.

У пункті 2.4. Договору сторони погодили, що право власності на продукцію переходить до Відповідача з моменту її фактичної поставки від Позивача.

Умови оплати продукції сторони погодили у розділах 4 Договору.

Так, відповідно до п. 4.1. Договору Відповідач здійснює оплату продукції протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту здійснення поставки продукції та прийняття її за кількістю та якістю.

Також у пункті 4.2. Договору сторони визначили, що при відвантаженні продукції Позивач надає Відповідачу наступні документи: видаткову накладну, рахунок-фактуру, та товарно-транспорту накладну.

Відповідно до п. 5.1. Договору Відповідача зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату продукції на умовах Договору.

Разом з цим, пунктом 9.4. Договору встановлено, що за порушення строку оплати, передбачених цим Договором, Позивач має право пред`явити Відповідачу вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Крім того, відповідно до п. 9.5. Договору за порушення строку оплати продукції, передбачених цим Договором, Позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляційних втрат.

Пунктом 13.1. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.04.2020.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, на виконання умов вищезазначеного договору ПАТ "ЮНІКОН" протягом грудня 2018 - жовтня 2019 поставив Державному підприємству "Завод "Електроважмаш" товар на загальну суму 6760831,86 грн., що підтверджується наступними первинними документами - видатковими накладними:

- № ЮБл0000016 від 19.12.2018 року на суму 269794,49 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000014 від 22.01.2019 року на суму 469379,65 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000006 від 22.02.2019 року на суму 328 679,82 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000003 від 05.03.2019 року на суму 320 939,57 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000007 від 20.03.2019 року на суму 665 257,76 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000013 від 22.03.2019 року на суму 86031,36 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000005 від 05.04.2019 року на суму 268204,02 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000014 від 10.04.2019 року на суму 32 922,24 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000022 від 15.04.2019 року на суму 426524,86 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000032 від 22.04.2019 року на суму 93 312,96 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000006 від 15.05.2019 року на суму 186 233,16 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000009 від 15.05.2019 року на суму 225 111,44 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000001 від 04.06.2019 року на суму 425 098,68 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000015 від 26.06.2019 року на суму 125 831,76 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000001 від 09.07.2019 року на суму 267 590,23 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000005 від 22.07.2019 року на суму 185 668,08 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000010 від 24.07.2019 року на суму 421 671,10 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000014 від 26.07.2019 року на суму 444 374,94 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000004 від 12.08.2019 року на суму 80 649,90 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000016 від 28.08.2019 року на суму 134 175,36 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000002 від 09.09.2019 року на суму 168 151,08 грн. разом з ПДВ;

- № ЮГо0000002 від 11.09.2019 року на суму 18 957,86 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000006 від 18.09.2019 року на суму 9 8910,04 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000012 від 25.09.2019 року на суму 224 818,86 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000016 від 27.09.2019 року на суму 298 692,31 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000003 від 08.10.2019 року на суму 12 184,32 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000007 від 22.10.2019 року на суму 198 615,54 грн. разом з ПДВ;

- № ЮГо0000005 від 25.10.2019 року на суму 163 019,38 грн. разом з ПДВ;

- № ЮБл0000014 від 31.10.2019 року на суму 209 131,09 грн. разом з ПДВ.

Як вказує позивач, відповідач розрахунок за отриманий від позивача за спірним договором товар у повному обсязі не здійснив, а здійснені розрахунки вчинені з порушенням встановленого в п. 4.1. договору строку, у зв`язку з чим, у останнього станом на 26.06.2020 р. виникла перед позивачем заборгованість за поставлений за договором № 238-10/348-ВК від 17.12.2018 року товар у розмірі 1 518 285,74 грн.

Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 1518285,74 грн. стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв`язку з простроченням відповідачем своїх зобов`язань за період з 18.02.2019 року по 26.06.2020 (включно) окремо по кожному факту поставки, позивачем також нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 284652,90 грн., 1% річних у розмірі 29557,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 68484,01 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Сторонами у договорі порядок розрахунків за договором визначено у п. 4.1. договору, яким визначено, що замовник здійснює оплату продукції протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту здійснення поставки продукції та прийняття її за кількістю та якістю.

Доказів своєчасного здійснення замовником (відповідачем) всіх платежів у строки визначені сторонами у п. 4.1 договору до суду не надано.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, не надання відповідачем доказів здійснення своєчасної оплати товару у строки визначені сторонами у договорі або обґрунтованих заперечень проти вимог позивача, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати ПАТ "Юнікон" за договором № 238-10/348-ВК від 17.12.2018 року продукції.

Факт прострочення оплати відповідачем не заперечується.

Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних доказів виконання домовленості або вмотивованих заперечень проти неї, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, вимоги позивача в сумі основного боргу у розмірі 1518285,74 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 284652,90 грн., 1% річних у розмірі 29557,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 68484,01 грн.

Представник відповідача просить розглянути клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та вимогу про стягнення річних і втрат від інфляції залишити на розсуд суду. При цьому, представник відповідача надав суду власний розрахунок 1% річних.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

Сторони у договорі № 238-10/348-ВК від 17.12.2018 визначили, що за порушення строку оплати продукції постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Так, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у договорах поставки 60-денний строк (календарні дні) на оплату отриманої відповідачем продукції, беручи до уваги період прострочення визначений позивачем в позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, а також з урахуванням порядку визначення строку прострочення, визначеного статтями 251-254 Цивільного кодексу України судом встановлено вірними періоди прострочення вказані відповідачем в наданому ним контррозрахунку.

Суд здійснивши власний контррозрахунок 1 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами та з урахуванням перебігу строку, визначеного ст.ст. 251-254 Цивільного кодексу України, господарський суд зазначає, що арифметично вірними сумами є сума у розмірі 29557,00 грн. 1% річних та 49977,21 грн. втрати від інфляції, оскільки позивачем помилково не було враховано при здійсненні свого розрахунку інфляційних втрат періоди дефляції, що протирічить приписам чинного законодавства.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної оплати поставленого товару у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак несвоєчасно оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 29557,00 грн. 1% річних та 49977,21 грн. інфляційних втрат. В іншій частині стягнення інфляційних втрат (18506,80грн.) слід відмовити.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за прострочену заборгованість відповідача у відповідності до договору №238-10/348-ВК.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, сторонами у договорі договору №238-10/348-ВК від 17.12.2018 було встановлено, що за порушення строку оплати постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Суд, перевіривши надані позивачем до заяв по суті розрахунки пені та контррозрахунок відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань з використанням калькулятора "Ліга-Закон", врахувавши визначений сторонами у договорах поставки розмір пені (0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми), беручи до уваги встановлений сторонами у договорах поставки 60-денний строк на оплату отриманої відповідачем продукції та 6-ти місячний строк нарахування пені встановлений статтею 232 ГК України, оскільки інше не встановлено договором, встановив, що правомірно нарахованою є пеня у 284652,90 грн.

Разом з цим, судом встановлено, що у заяві про зменшення позовних вимог (вх. 23002) позивач визнає правомірність заперечень відповідача щодо розміру заявленої до стягнення пені та, враховуючи вимоги відповідача, просить суд стягнути пеню у сумі 284652,90 грн.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, оскільки між сторонами відсутній предмет спору в частині правомірності нарахування пені у розміру 284652,90 грн., суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення пені, заявленій понад цю суму у розмірі 54742,69 грн.

Також, відповідачем було заявлено клопотання про відмову в задоволенні вимоги про стягнення пені або зменшення пені до 5 %.

В обґрунтування вищезазначеного клопотання зазначає, що відповідач є державним комерційним підприємством, яке на даний час знаходиться в скрутному матеріальному становищі. При цьому, періодичне блокування господарської діяльності підприємства, шляхом накладання арештів на всі рахунки відповідача та кризовий стан в галузі машинобудування сприяло вимушеним частковим виплатам не тільки контрагентам, але і працівникам заробітної плати та платежів до бюджету та комунальних платежів. Так, станом на 04.08.2020 у підприємства існує заборгованість по заробітній платі у розмірі 21.8 млн. грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у ст. 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).

Враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд виходить з того, що відповідач тривалий час не сплачує борг, має неналежну платіжну дисципліну, позивач заперечує проти зменшення пені, пеня погоджена сторонами у договорі, відповідач не надав належних доказів наявності виняткових обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про зменшення пені.

Крім того, позивач в порядку приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, просить зобов`язати орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати відповідачу 1% річних, як це передбачено п.9.5 Договору № 238-10/348-ВК від 17.12.2018 р. за період, що не буде врахований у рішенні до дати виконання рішення суду.

Відповідно до п.9.5. Договору за порушення строку оплати продукції, передбачених цим Договором, Позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляційних втрат.

Згідно з приписами частини десятої статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Відповідно до частин 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За таких обставин суд приходить до висновку, що застосування частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у даному спорі є правомірним та цілком співвідноситься із принципом "правової визначеності".

Відтак підлягає зазначенню у резолютивній частині рішення суду наступне формулювання: Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати, починаючи з 05.08.2020 і до моменту виконання цього рішення, проценти 1%річних за такою формулою: (СОБ х 1 х КДП) : 365 : 100 = сума процентів, де: СОБ - сума основного боргу, простроченого відповідачем; 1 - розмір процентів визначений договором=1; КДП - кількість днів прострочення сплати відповідачем суми основного боргу; 365 - кількість днів у році, і стягнути отриману суму процентів із відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 27 798,17 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299; ідент. код 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А; ідент. код 23647276; п/р НОМЕР_1 в АТ "РАЙФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" у місті Києві, код банку 380805) 1518285,74 грн. основного боргу, 284652,90 грн. пені, 29557,00 грн. 1% річних, 49977,21 грн. інфляційних; а також 27798,17 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 18506,80 грн. інфляційних втрат відмовити.

4. В частині стягнення з відповідача 54742,69 грн. пені провадження у справі закрити.

5. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати починаючи з 08.08.2020 року і до моменту виконання цього рішення проценти (1% річних) за такою формулою:

(СОБ х 1 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів,

де:

СОБ - сума основного боргу, простроченого відповідачем;

1 - розмір процентів визначений договором=1;

КДП - кількість днів прострочення сплати відповідачем суми основного боргу за період: починаючи з 07.08.2020 року і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу;

КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти;

і стягнути отриману суму процентів із ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" (місцезнаходження: 61089, місто Харків, ПРОСПЕКТ МОСКОВСЬКИЙ, будинок 299; код ЄДРПОУ 00213121) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЮНІКОН" (Місцезнаходження: 49005, місто Дніпро, вулиця Олеся Гончара, будинок 28А; код ЄДРПОУ 23647276; п/р НОМЕР_1 в АТ "РАЙФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" у місті Києві, код банку 380805).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення та з урахуванням п.17.5 розділу ХІ "Перехідних положень" ГПК України.

Повне рішення складено "16" листопада 2020 р.

Суддя М.І. Шатерніков