Рішення

від 16.11.2020 по справі 500/3016/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3016/20

16 листопада 2020 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

за участю:

секретаря судового засідання Заблоцька І.І.

представника позивача Лозінська О.В.

представника відповідача Костова Н.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВР-Текстиль" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ :

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі, позивач) звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВР-Текстиль" (надалі, відповідач), в якому просило стягнути з відповідача на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 55597,33 грн., а також пеню в розмірі 2317,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2019 році не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робочого місця, чим порушив вимоги частини першої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ).

Ухвалою суду від 19.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Судове засідання у справі призначено на 16.11.2020 о12:00 год.

Представник відповідача, у встановлений судом строк, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у 2019 році виконав усе необхідне для створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та належно інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування. Вважає, що оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для недопущенні господарського правопорушення, враховуючи норми частини другої ст. 218 Господарського кодексу України, а також частини першої ст. 19 Конституції України, застосування до нього адміністративно - господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні повністю з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Судом встановлено, що позивачем застосовано адміністративно-господарську санкцію до відповідача, яку він повинен був сплатити самостійно, у розмірі 55597,33 грн. за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, і не зайняте особою з інвалідністю. Крім цього, за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій на 180 днів позивачем нараховано пеню відповідачу в розмірі 2317,95 грн.

Оскільки відповідач не сплатив вищевказані суми у загальній сумі 57915,28 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відтак, оскільки середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2019 році становила 15 осіб (згідно із звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ), тому згідно із частиною першою статті 19 Закону №875-ХІІ відповідач у 2019 році повинен був виконати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робоче місце. Проте, протягом 2019 року цей норматив відповідач не виконав.

За приписами частин першої - четвертої статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Крім того, згідно із частинами першою, другою статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VІ роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 (справа №806/1368/17) та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем протягом 2019 року подавалися до служби зайнятості звіти форми №3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, з якої вбачається, що відповідачем створено та виділено для працевлаштування осіб з інвалідністю загалом 3 робочих місця.

Таким чином, відповідач інформував центр зайнятості про створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що відповідачем було виконано необхідні заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01.03.1991 №803-XII Про зайнятість населення , який втратив чинність 01.01.2013, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01.01.2013 періодичність подання звітів №3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Наказ №316).

Згідно із Наказом №316 Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказ №316 набрав чинності 12.07.2013 (з наступними змінами та доповненнями), а тому з цієї дати встановлено обов`язок підприємств подавати форму №3-ПН не пізніше 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) кожного місяця чинним законодавством не передбачено.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2019 році, однак суд вважає, що вини товариства в цьому немає, оскільки відповідач вживав необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

В той же час, як зазначено в листі Лановецької районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості №24.02/1716 від 11.09.2020, у 2019 році безробітні особи з інвалідністю, відповідного кваліфікаційного рівня на обліку не перебували, направлення на дані вакансії не видавалось, що також враховується судом при вирішенні даного спору.

Водночас, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2019 рік судом не встановлено та позивачем такої інформації не надано.

Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи, покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, суд дійшов висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю працевлаштуватися та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано інформацію до центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.04.2019 у справі №825/709/17, від 31.01.2019 у справі №820/2267/17.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій.

Як встановлено приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що відповідач у 2019 році вжив своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів, при цьому позивач не надав суду доказів того, що товариство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд дійшов висновку про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 55597,33 грн. та нарахування пені в сумі 2317,95 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВР-Текстиль" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 18 листопада 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач - Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль,46021 код ЄДРПОУ 14032334);

відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВР-Текстиль" (місцезнаходження: вул. Грушевського, 2Е, м. Ланівці, Лановецький район, Тернопільська область,47401 код ЄДРПОУ: 42125270)

Головуюча суддя Дерех Н.В.