Рішення

від 18.11.2020 по справі 640/2719/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2020 року м. Київ № 640/2719/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами

за позовом ОСОБА_1 до треті особиДержавної архітектурно-будівельної інспекції України Товариство з обмеженою відповідальністю Житлоіндбуд-2 Товариство з обмеженою відповідальністю Архівольт проект про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, Прийняв до уваги наступне

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування рішення про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 29.08.2019 № ІУ 113192411589, наданого замовнику будівництва - ТОВ Житлоіндбуд-2 (код в ЄДРПОУ 36106370), найменування об`єкта будівництва: Будівництво житлового комплексу з вбудованими адміністративно-побутовими приміщеннями по вул. Велика Кільцева. 11 в с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у відкритті провадження відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю Житлоінбуд-2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року скасовано. Справу № 640/2719/20 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції вказав, що суди адміністративної юрисдикції не позбавлені можливості в ході розгляду справи по суті спору надати оцінку існуванню порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень певних рішень у відповідності до ст. 2 КАС України.

В свою чергу, сам лише факт посилання позивача на порушення його прав на безпечне довкілля не може скеровувати характер спору у приватноправовому напрямку, оскільки на такий характер має безпосередній вплив і суть оскаржуваного рішення, і підстави його прийняття, зокрема, з`ясуванню підлягає обставина, чи оскаржуваним рішенням вирішувалось питання про право фізичної особи на безпечне довкілля (або інші особисті немайнові права), чи було вирішення цього питання підставою для прийняття рішення у стверджуваній формі.

Натомість, питання існування порушених прав, свобод та інтересів позивача оскаржуваним рішенням належить з`ясовувати в ході розгляду справи по суті позовних вимог.

17.03.2020 дану справу отримано Окружним адміністративним судом міста Києва.

18.03.2020 відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду передано судді Арсірію Р.О .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2020 прийнято адміністративну справу № 640/2019/20 до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Справа розглянута одноособово суддею Арсірієм Р.О. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду з даним позовом стало порушення особистих немайнових прав позивача на безпечне життя та здоров`я довкілля, про що позивача самостійно зазначає в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та вказав, що ні нормами Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон № 3038-VІ), ні нормами постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт від 13 квітня 2011 року №466 не передбачено повноваження відповідача запитувати та/або перевіряти будь-які інші документи, ніж ті, що визначені статтею 37 Закону № 3038-VI та пунктом 28 постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт від 13 квітня 2011 року №466.

Представники третіх осіб заперечували проти позовних вимог та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, 26.12.2019 з інформації розміщеної в розділі Реєстр дозвільних документів на офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної Інспекції України ОСОБА_1 стало відомо про те, що за рішенням відповідача у серпні 2019 року третій особі-1 видано дозвіл на виконаним будівельних робіт № ІУ 113192411589 щодо об`єкта: Будівництво житлового комплексу з вбудованими адміністративно-побутовими приміщеннями по вул. Велика Кільцева, 11 в с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області .

З метою з`ясування відомостей щодо технічних показників Об`єкта будівництва (вид. поверховість, площа тощо), а також щодо дотримання вимог містобудівного законодавства і наявності (або відсутності) порушень прав та законних інтересів позивача, 28.12.2019 позивач звернулась до відповідача із письмовим запит на інформацію, у якому просила надати копію дозволу, а також копію експертного звіту за результатом проведеної експертизи проектної документації на будівництво об`єкта.

У відповідь на зазначений запит, листом від 09.01.2020 №40-3034906)/175-20 Про розгляд запиту відповідач повідомив, що чинним законодавством України у сфері містобудівної діяльності виготовлення інших примірників дозволу або його копій не передбачено, надати копію вищевказаного дозволу не вбачається можливим, та надав копію експертного звіту №7-244-17-ЕП/КО від 15.12.2017 щодо розгляду проектної документації за проектом: Будівництво житлового комплексу з вбудованими адміністративно-побутовими приміщеннями по вул. Велика Кільцева, 11 в с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області, складеного ТОВ Українська будівельно-технічна експертиза .

Позивач вважає, що оскаржуване рішення відповідача про надання третій особі-1 дозволу є протиправним, оскільки воно не відповідає містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам, порушують права та інтереси позивача, а також права та інтереси інших громадян і територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка, а отже підлягає скасуванню, що і слугувало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку діям та рішенню суб`єктів владних повноважень, суд виходить із такого.

Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, Законом України Про регулювання містобудівної діяльності , законами України Про Генеральну схему планування території України , Про основи містобудування , Про архітектурну діяльність , Про землеустрій , іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Ч. 2 ст. 26 Закону 3038-VІ визначено, що суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону 3038-VI, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Одночасно ч. 5 ст. 26 Закону № 3038-УІ визначено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Разом з цим пунктом 3 частини 1 статті 34 Закону № 3038-VI визначено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після: видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України Про оцінку впливу на довкілля .

Відповідно до ч. 1-3 ст. 37 Закону № 3038-VІ право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України Про оцінку впливу на довкілля , підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Для отримання дозволу подається заява, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою);

3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку;

4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту;

5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд;

6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати;

7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України Про оцінку впливу на довкілля .

Аналогічні норми закріплено в п. 28 постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт від 13 квітня 2011 року №466.

В контексті наведеного суд зазначає, що ні нормами Закону № 3038-УІ, ні нормами постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт від 13 квітня 2011 року №466 не передбачено повноваження відповідача запитувати та/або перевіряти будь-які інші документи, ніж ті, що визначені статтею 37 Закону № 3038-УІ та пунктом 28 постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт від 13 квітня 2011 року №466, як і не передбачено вирішувати питання про право певної фізичної особи на безпечне довкілля (або інші особисті немайнові права).

Як слідує з матеріалів справи, розглянувши подані до заяви документи, перелік яких передбачений законодавством. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 29 жовтня 2019 року видано Товариству з обмеженою відповідальністю Житлоінбуд-2 дозвіл №ІУ 113192411589 на виконання будівельних робіт на об`єкті Будівництво житлового комплексу з вбудованими адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 11 .

При цьому, наведені у позові порушення стосуються виключно діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Житлоінбуд-2 після отримання оскаржуваного дозволу на будівельні роботи №ІУ 113192411589 та не вказують на наявність порушень відповідача під час видачі зазначеного дозволу.

Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є:

1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу;

2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України Про оцінку впливу на довкілля .

Під час розгляду поданих документів у Інспекції не встановлено наявності підстав, визначених ч. 4, ст. 37 Закону Про регулювання містобудівної діяльності , для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт.

При цьому під час розгляду справи, позивачем не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження порушення Держархбудінспекцією його прав та інтересів при видачі оскаржуваного дозволу на виконання будівельних робіт.

Отже, враховуючи викладене, під час видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 29.08.2019 № ІУ 113192411589 посадові особи Держархбудінспекції діяли на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Із змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є, зокрема, правомірність дозволу на виконання будівельних робіт, виданого третій особі.

Як убачається з оскаржуваного рішення, вони стосуються прав та інтересів лише визначених у ньому осіб, тобто є актами індивідуальної дії.

Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

За приписами п. 1 ч. 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 18 ч. 1 статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається, як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Ураховуючи наведені вище положення КАС України та ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів, оскаржувані рішення є актом індивідуальної дії, оскільки: видані відповідачем-1 та відповідачем-3 в межах своєї компетенції в результаті застосування профільних норм права; не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо виконання будівельних робіт на конкретно визначеному об`єкті будівництва та адресовані обмеженій кількості осіб; не регулюють певний вид суспільних відносин; не розраховані на багаторазове застосування й вичерпують дію після їх реалізації.

Крім того, суд зауважує, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Оскільки позивач у зв`язку із здійсненням відповідних будівельних робіт не є учасником (суб`єктом) правовідносин, передбачених в оскаржуваному рішенні, як акті індивідуальної дії, таке рішення не породжують для ОСОБА_1 жодних прав та обов`язків, а тому і не надають права на захист, тобто права на звернення до суду з цим адміністративним позовом.

При цьому суд зазначає, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів і така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.

Наведене вище позиція повністю узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у його постанові від 18 грудня 2018 року по справі № 9901/657/18.

Враховуючи в сукупності встановлені вище обставини, безпідставними є вимоги позивача, а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій, бездіяльності та рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )

Державна архітектурно-будівельна інспекція України (01133, м.Київ, бул.Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 37471912)

Товариство з обмеженою відповідальністю ЖИТЛОІНБУД-2 (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, Петропавлівська Борщагівка, вул.Миру, 23-а, код ЄДРПОУ 36106370

Товариство з обмеженою відповідальністю Архівольт проект (02121, м.Київ, вул.Харківське шосе, буд.201-203, корпус 1А, приміщення літера Ю , код ЄДРПОУ 40820294)

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій