Постанова

від 18.11.2020 по справі 560/5178/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/5178/20

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

18 листопада 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), Славутського управління державної служби України в Хмельницькій області про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в вересні 2020 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), Славутського управління державної служби України в Хмельницькій області про зобов`язання Славутський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надіслати до територіального органу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 коштів 5950,00 грн.

Також, позивач просив стягнути з Славутського УК 21081100 через Славутське управління державної служби України в Хмельницькій області 5950,00 грн. штрафу та з Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) 695 грн., а саме 595 грн. виконавчого збору та 100 грн. витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає у непідготовці подання до територіального органу Державної казначейської служби України про повернення ОСОБА_1 сум штрафу, виконавчого збору та витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ( в межах виконавчого провадження №52745933), що були надміру (помилково) зараховані до бюджету.

Зобов`язано Славутський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції сформувати подання до територіального органу Державної казначейської служби України про повернення ОСОБА_1 коштів, що були надміру (помилково) зараховані до бюджету під час здійснення виконавчого провадження №52745933, а саме: 5950,00 грн. суми штрафу, 595 грн. виконавчого збору, 100 грн. витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

У задоволенні решти вимог позову - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в розмірі 800 (вісімсот) гривень та 3700 (три тисячі сімсот ) грн. витрат на професійну правову допомогу за рахунок асигнувань Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, повноважних представників не направили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Разом з тим, 17.11.2020 від представника Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно з ч.2, 3 ст.268 КАС України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, позивач у жовтні 2016 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу з питань архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області про скасування постанови №10 про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення в сфері містобудівної діяльності, передбаченого ч.6 ст.96 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 5950 гривень.

Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2017 року позов задоволений частково. Суд скасував Постанову №10 від 27 вересня 2016 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно до ч.6 ст.96 КУпАП та закрив провадження в справі.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано та відмовлено у позові.

27.10.2016 старшим державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №52745933 з приводу виконання Постанови №10 від 27.09.2016, прийнятої відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області про стягнення з позивача штрафу в розмірі 5950 гривень.

В подальшому державним виконавцем вчинялись відповідні дії в межах процедури примусового виконання, зокрема були направлені запити органам державної влади та установам, які здійснюють реєстрацію майнових прав.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 був працевлаштованим в Управлінні культури виконавчого комітету Славутської міської ради, державним виконавцем прийняті відповідні постанови про звернення стягнення на доходи боржника, які були скеровані для виконання.

Згідно з повідомленням роботодавця від 25.10.2019 стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 5950 грн. проведене у повному обсязі, крім того стягнуті 595 грн. виконавчого збору та 100 грн. витрат, пов`язаних з виконавчим провадженням.

06.11.2019 державним виконавцем прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з фактичним виконанням.

Вже після прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження Верховним Судом 18.06.2020 у справі №682/2447/16-а було задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 скасовано, а постанову Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2017 року залишено в силі.

З метою повернення сплаченого штрафу в розмірі 5950 грн., виконавчого збору та витрат на виконавче провадження, стягнутих на підставі розпорядження №52745933 від 12.05.2017, позивач у червні 2020 року звернувся до органу ДВС, який у відповідь на це повідомив, що виконавцем вживатимуться необхідні заходи для вирішення питання повернення коштів з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 .

У серпні 2020 року позивач повторно звернувся до органу ДВС з цього питання, на що отримав відповідь про відсутність підстав для повернення стягнутих коштів у зв`язку з тим, що до Славутського міськрайонного відділу ДВС не надходило рішення суду про зобов`язання вчинити дії щодо повернення суми боргу за виконавчим документом, а також виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Не погоджуючись з таким рішенням та діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач в своїх заявах просив орган ДВС звернутись до управління Державної казначейської служби про повернення йому сплаченого штрафу в розмірі 5 950 грн. (а.с.22,23).

У зв`язку із скасуванням постанови про накладення штрафу, яка була підставою для відкриття виконавчого провадження, стягнутий з позивача штраф в розмірі 5950 грн. підлягає поверненню з бюджету як надміру зарахований платіж.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання органу ДВС направити до органу казначейської служби подання з метою повернення позивачеві стягнутого з нього штрафу в сумі 5 950 грн. підлягає задоволенню.

Також, суд першої інстанції зазначив, що вимога про стягнення з органу казначейської служби вказаної суми штрафу є передчасною, оскільки на даний час відсутні підстави вважати, що подання, скероване органом ДВС до органу казначейства, не буде належним чином виконане.

Щодо вимоги про стягнення з органу ДВС виконавчого збору в сумі 595 грн. та 100 грн. витрат виконавчого провадження, суд першої інстанції зазначив, що на момент примусового виконання постанови про накладення на позивача штрафу дії та рішення державного виконавця відповідали закону. Підставою закриття виконавчого провадження у дійсності є фактичне повне виконання постанови про стягнення штрафу, а не скасування її судом.

З урахуванням вказаного суд першої інстанції вважає, що підстави для стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження безпосередньо з органу ДВС відсутні.

Проте, оскільки виконана постанова про стягнення штрафу у подальшому була визнана протиправною та скасована, позивач має право на повернення йому коштів, які були стягнуті як виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

Разом з тим, відповідно до чинної редакції Порядку №787 обов`язок щодо формування подання покладений на орган ДВС, а обов`язок щодо подачі відповідного подання до органу Казначейства покладений на позивача.

Отже, бездіяльність органу ДВС з приводу обох поданих позивачем заяв, де він ставив питання про повернення йому стягнутих коштів, є неправомірною, оскільки орган ДВС мав повноваження на вчинення дій з метою формування відповідного подання з метою повернення коштів. Враховуючи це, суд вважає можливим з метою повного і ефективного захисту порушеного права особи вийти за межі позовних вимог та визнати таку бездіяльність необґрунтованою.

На підставі вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції сформувати до територіального органу державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 суми штрафу 5950,00 грн., 595 грн. виконавчого збору та 100 грн. витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.1 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.2 вказаного Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Пунктом 5 ч.1 ст.3 ЗУ "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як передбачено ч.1 ст.26 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Згідно з ст.27 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Відповідно до ст.39 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;

7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України;

15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;

16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.40 ЗУ "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як передбачено ч.1, 2 ст.42 ЗУ "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що підставами для повернення стягнутого виконавчого збору є: 1) закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; 2) визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, процедури, яка б передбачала повернення коштів у відповідності до ЗУ "Про виконавче провадження", вказаними вище нормами прямо не передбачено.

Однак, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.

Згідно п. 2 Порядку № 787, він визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Відповідно до п.5 Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.

Отже, законодавством встановлено чіткий алгоритм дій щодо повернення таких платежів Порядком № 787.

Відповідно до пп.2 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Славутський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Схожа правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

Враховуючи вказане вище, а також, що позивач звернувся саме до Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), який фактично і мав подати до відповідного органу казначейства таку заяву про повернення надміру (помилково) сплачених коштів, оскільки повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, тобто органу державної виконавчої служби разом зі заявою про повернення коштів з бюджету, колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновку суду першої інстанції в частині бездіяльності Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає у непідготовці подання до територіального органу Державної казначейської служби України про повернення позивачу сум штрафу, виконавчого збору та витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ( в межах виконавчого провадження №52745933), що були надміру (помилково) зараховані до бюджету та зобов`язання сформувати таке подання і направити його до територіального органу Державної казначейської служби України щодо повернення сум в розмірі 5950,00 грн. суми штрафу, 595 грн. виконавчого збору, 100 грн. витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Щодо доводів апелянта в частині неповернення виконавчого збору та витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, колегія суддів зазначає, що позивач не може нести тягар втрати своїх коштів у разі скасування рішення за яким на нього накладались стягнення у вигляді штрафу, виконавчого збору та витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. А тому, дані суми також підлягають поверненню позивачу.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів наголошує, що вони ніяким чином не впливають на правильність прийнятого рішення по суті.

Разом з тим, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, ЄСПЛ у п.36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

А тому, оскільки доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційногоо оскарження передбачений ст.ст.272, 328, 329 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.