Рішення

від 18.11.2020 по справі 280/5018/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 листопада 2020 року Справа № 280/5018/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107 , код ЄДРПОУ 43193205)

про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд визнати строк на звернення до суду пропущеним з поважних причин та поновити строк на звернення до суду, скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-25093-49 У, зобов`язати відповідача утриматись від складання таких само вимог за період з 01.01.2018 по 07.07.2020.

Ухвалою суду від 05.08.2020 за заявою позивача було вжито заходи забезпечення позову по даній справі, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Запорізькій області від 20.11.2019 №Ф-25093-49 У.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 2012 року по 2018 роки діяльність, як самозайнята особа не здійснював, а здійснює як найманий працівник. 29 грудня 2017 року звільнений з посади та у період з 01 січня 2018 року по 01 січня 2019 року не перебував у трудових відносинах, а отже не підпадав під критерії самозайнятої особи, що здійснює належну професійну діяльність, а отже не повинен нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок за ознакою самозайнятої особи. Враховуючи той факт, що позивача не є самозайнятою особою, відповідно до норм чинного законодавства, то й оскаржувану податкову вимогу за нарахування зобов`язань зі сплати єдиного внеску, вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 07.09.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 05.10.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

05.10.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №46549), в якому вказано те, що ОСОБА_1 зареєстровано як фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокатська діяльність) та взято на облік ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, 20 березня 2012 року. Таким чином, в період з 20 березня 2012 року платник обліковується, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Вказує, що з 01 січня 2018 року фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої ст. 9 закону № 2464). Сума боргу у оскаржувані вимозі, зазначає, складається із несплачених нарахувань єдиного внеску, як особі, що провадить незалежну професійну діяльність - адвокат за 2018 рік - у сумі 9828,72 грн. та за 1-3 квартал 2019 року - 8262,54 грн. З урахуванням вищенаведеного, відповідач вважає, що оскаржувана вимога винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що на підставі рішення Запорізької обласної КДКА від 28.02.2012 №49 ОСОБА_1 надано право на зайняття адвокатською діяльністю, про що видано свідоцтво №938 на зайняття адвокатською діяльністю.

20 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-25093-49 У відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, згідно з якою за позивачем визнано суму боргу в розмірі 18091,26 грн.

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області пред`явлено до примусового виконання вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-25093-49 У від 20.11.2019.

Дніпровським відділом державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження №61205172 з примусового виконання вимоги №Ф-25093-49 У від 20.11.2019, виданої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Відповідно трудової книжки позивача серії АВ №303048 від 19 березня 2003 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 наказом №7 від 29 грудня 2017 року звільнено з посади заступника головного редактора ДП "Державне спеціалізоване видавництва художньої літератури "Дніпро". В подальшому наказом №166-а від 27 грудня 2018 року з 02 січня 2019 року позивача прийнято на посаду головного юрисконсульта юридичної служби. Наказом №59-ДП від 22.10.2019 позивача з 22.10.2019 прийнято на посаду начальника відділу капітального будівництва (заступника головного інженера) управління.

Як зазначено у позовній заяві, позивач дізнався про існування вимоги з Єдиного реєстру боржників.

Не погоджуючись із отриманою від державного виконавця вимогю про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся з даним позовом до суду.

Стосовно строку звернення до суду.

У зв`язку з тим, що позивач оскаржувану податкову вимогу не отримував, а дізнався про неї лише 02.07.2020, яка йому була надіслана за результатом його звернення до виконавчої служби щодо отримання копій матеріалів ВП №61205172, суд вважає за необхідне визначити причини пропуску строку звернення до адміністративного суду із позовом поважними та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону №5076-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права була викладена ВЕРХОВНИМ СУДОМ у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 (провадження №К/9901/25439/19), яка враховується судом під час ухвалення рішення в даній справі.

В даному випаду матеріалами адміністративної справи, а саме трудовою книжкою серії АВ №303048 від 19 березня 2003 року, підтверджується, що ОСОБА_1 у період протягом якого контролюючим органом йому нараховано єдиний внесок працював в якості найманого працівника на посаді заступника головного редактора ДП "Державне спеціалізоване видавництва художньої літератури "Дніпро", в подальшому на посаді головного юрисконсульта юридичної служби та на посаді начальника відділу капітального будівництва (заступника головного інженера) управління Центрального територіального управління капітального будівництва.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально відповідачем до суду не надано.

За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв необґрунтовано та без урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від від 20.11.2019 №Ф-25093-49 У підлягає скасуванню.

При цьому, суд вважає за необхідне відзначити, що належним способом порушеного права позивача в дану випадку, буде саме визнання протиправною та скасування податкової вимоги відповідача від 20.11.2019 №Ф-25093-49 У.

Також, суд звертає увагу на те, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені, не визнані або оспорюванні права. Суд не може під час прийняття рішення по суті справи, вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому, а тому у задовленні позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача утриматись від складання таких само вимог за період з 01.01.2018 по 07.07.2020, суд відмовляє.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107 , код ЄДРПОУ 43193205) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-25093-49 У.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 43193205).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 18.11.2020.

Суддя А.В. Сіпака