Рішення

від 19.11.2020 по справі 640/14163/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2020 року м. Київ № 640/14163/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовомМалого приватного підприємства Сейко до проМіністерства економічного розвитку і торгівлі України визнання протиправними дій, скасування наказу, О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Мале приватне підприємство Сейко (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі по тексту - відповідач) про:

- визнання протиправними дії відповідача щодо продовження застосування після 07.02.2019 до позивача свого наказу №533 від 25.05.2015 про адміністративну-господарську санкцію, визначену діявшою до 07.02.2019 статтею 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність ;

- визнати втратившим чинність з 07.02.2019 наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25.05.2015 №533 в частині застосування до позивача спеціальної адміністративно-господарської санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, встановлений з 04.07.2015 безстроково на підставі ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність .

Ухвалою суду від 15.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07.02.2019 набрав чинності Закон України від 21.06.2018 №2473-VIII Про валюту і валютні операції , на підставі підпункту д пункту 3 частини 4 статті 16 якого із Закону України від 16.04.1991 №959-XII Про зовнішньоекономічну діяльність виключено статтю 37 Спеціальні санкції , а тому застосування до позивача після 07.02.2019 дію наказу №533 від 25.05.2015 є неправомірним.

05 вересня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25.05.2015 №533 Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України до Малого приватного підприємства Сейко за порушення пов`язаних із Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність законів України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме статей 1 і 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , у 40 - денний строк з дня набрання чинності цим наказом застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, МПП Сейко зверталось до відповідача та Кабінету Міністрів України з заявами щодо скасування щодо підприємства спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування, застосованої наказом від 25.05.2015 №533.

Зокрема, листом від 23.11.2018 №4102-13/51587-07 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повідомило позивача, що Міністерство зробило запит до ініціатора застосування спеціальної санкції (ДФС України) щодо можливості її скасування. Після надходження відповіді від ініціатора застосування спеціальної санкції, МПП Сейко буде проінформовано додатково.

В матеріалах справи міститься копія листа Департаменту агропромислового розвитку та економічної політики Житомирської обласної державної адміністрації від 27.05.2019 №09/1763. Яким повідомлено МПП Сейко , що станом на 24.05.2019 до департаменту не надходило наказів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо скасування до підприємства спеціальної санкції - режиму індивідуального ліцензування.

Позивач в позовній заяві зазначає, що з 07.02.2019 наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25.05.2015 №533 втратив свою дію, оскільки стаття 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність була виключена.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо продовження застосування після 07.02.2019 дії наказу №533 від 25.05.2015 до позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, у відповідності до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов`язується з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Водночас, положення повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Крім того суд звертає увагу, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії (рішення від 22.10.1996 року), Девеер проти Бельгії (рішення від 27.02.1980 року)).

У той же час, слід зазначити, що обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач не оскаржує наказ від 25.05.2015 №533, позовні вимоги стосуються на думку позивача протиправних дій відповідача щодо продовження застосування після 07.02.2019 до позивача наказу №533 від 25.05.2015. При цьому, до адміністративного суду з вказаною позовною заявою позивач звернувся 30.07.2019, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить висновку про своєчасність звернення позивача до адміністративного суду з вказаною заявою та про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне вирішити дану адміністративну справу по суті з ухваленням остаточного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 (станом на момент виникнення спірних правовідносин), Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку, цінової, промислової, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики.

Згідно з підпунктом 175 пункту 4 Положення Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань, застосовує до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальні санкції, передбачені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Так, 16 квітня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки прийнято Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність №959-XII (далі Закон №959-XII).

З метою визначення порядку застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) Міністерством економічного розвитку і торгівлі України спеціальних санкцій (далі - санкції), передбачених статтею 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , до українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності), наказом Міністерства економіки України №52 від 17 квітня 2000 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 травня 2000 року за №260/4481 затверджено Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність (далі - Положення №52).

21 червня 2018 року Верховною Радою України прийнято Закон України Про валюту і валютні операції №2473-VIII (далі - Закон №2473-VIII), згідно з підпунктом д пункту 3 частини 4 статті 16 якого, внесено зміни до законодавчих актів України, шляхом виключення із Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність статті 37.

У відповідності до частини 1 статті 16 Закону №2473-VIII, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через сім місяців з дня набрання ним чинності, тобто 07 лютого 2019 року.

У редакції Закону №959-XII, що діє з 07 лютого 2019 року зазначено, що статтю 37 виключено на підставі Закону № 2473-VIII від 21 червня 2018 року.

Порядок застосування спеціальних санкцій був передбачений Положенням про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затвердженим наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 № 52, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 травня 2000 року за № 260/4481 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.1 Положення спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Санкції застосовувались Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та пов`язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки (п. 1.2 Положення).

Так, наказом Мінекономрозвитку від 25 травня 2015 року № 533 відповідно до статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (в редакції, що діяла на той час) на підставі подання Державної фіскальної служби України вих. від 29.01.2015 № 1806/5/99-99-22-05-02-16, вх. від 31.01.2015 № 03/7720-15 за порушення пов`язаних із Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" законів України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме статей 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" передбачено застосувати до позивача спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Суд зазначає, що МПП Сейко зверталось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про скасування наказу від 25.05.2015 №533, постановою суду від 26.02.2016 у справі №826/19502/15 в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Відповідно до КП Діловодство спеціалізованого суду постанова суду від 26.02.2016 у справі №826/19502/15 набрала законної сили 20.03.2016.

Частиною 1 статті 239 Господарського кодексу України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:

вилучення прибутку (доходу);

адміністративно-господарський штраф;

стягнення зборів (обов`язкових платежів);

застосування антидемпінгових заходів;

припинення експортно-імпортних операцій;

застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом;

зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

обмеження або зупинення діяльності суб`єкта господарювання;

ліквідація суб`єкта господарювання;

інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Так, відповідно до статті 37 Закону №959-XII (у редакції станом, що діяла до 07 лютого 2019 року) за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

- застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Пункт 4.17 наказу від 17.04.2000 № 52 передбачав, що дія санкцій скасовується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України в разі усунення суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до законів України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону, а також якщо в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України відсутні матеріали щодо порушення цим суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, яке встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та матеріали щодо проведених ним дій, що можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Слід зазначити, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2019 у справі №640/5376/19, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26.02.2020 визнано протиправним та нечинним Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , затверджене Наказом Міністерства економіки України № 52 від 17.04.2000 року, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 травня 2000 року за № 260/4481. Крім того, наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 19.08.2020 №1599 Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 №52 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства економіки України від 17.04.2000 №52 Про затвердження Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , зареєстрований у Міністерстві юстиції України 05.05.2000 за №260/4481 (зі змінами).

Суд зазначає, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі требі розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року №1-рп/1999).

Таким чином, з 07 лютого 2019 року застосування до позивача адміністративно - господарських санкцій, передбачених статтею 37 Закону №959-XII стало неможливим, у зв`язку з відсутністю їх закріплення на законодавчому рівні.

Разом з тим, суд зазначає, що на даний час відсутній порядок скасування спеціальних санкцій застосованих до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності.

Представник позивача зазначає, що після 07.02.2019 відповідач продовжує застосовувати до позивача дію наказу №533 від 25.05.2015 про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача щодо продовження застосування після 07.02.2019 до позивача дію наказу №533 від 25.05.2015, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності. Конституційний Суд України у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 наголошував, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин; тривалість перехідного періоду у разі зміни юридичного регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Зміни в юридичному регулюванні має бути вчинено так, щоб особи, юридичного статусу яких такі зміни стосуються, мали реальну можливість пристосуватися до нової юридичної ситуації, зокрема, встигли реалізувати певні права (вчинити потрібні дії) у спосіб, встановлений законодавством до внесення відповідних змін. За певних обставин, зокрема, якщо нове законодавче регулювання погіршуватиме юридичний статус осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого зацікавлені особи мали б можливість підготуватися до виконання вимог, передбачених новим законодавчим регулюванням.

Так, стаття 245 ГК України передбачає, що у випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб`єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом.

За порушення суб`єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, зазначених у частині першій цієї статті, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб`єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування. Порядок і строки застосування індивідуального режиму ліцензування встановлюються законом.

Вказана норма відсилає до Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , статтю 37 якого було виключено.

Виключаючи статтю 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність Законом України Про валюту і валютні операції від 21.06.2018 №2473-VIII, законодавець вилучив механізм скасування центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики індивідуального режиму ліцензування.

У той же час, в Перехідних положеннях Закону України Про валюту і валютні операції відсутній порядок застосування санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування.

Отже створено юридичну невизначеність, щодо строку застосування індивідуального режиму ліцензування та щодо порядку скасування зазначеної санкції, а саме в жодному законі після скасування статті 37 Закону України № 959-ХІІ не визначено строк застосування індивідуального режиму ліцензування та порядок скасування зазначеної санкції, що є порушенням принципу верховенства права, закріпленого в статті 8 Конституції України.

Водночас суд не ототожнює підстави та порядок застосування санкцій з 07.02.2019 - часу скасування статті 37 Закону N 959-XII із правовідносинами, які виникли у зв`язку із застосуванням санкцій до скасування відповідної правової норм.

При вирішенні зазначеного питання суд вважає за доцільне врахувати зміст пояснювальної записки до проекту Закону Про валюту (назва в первісній редакції закону), яким була скасована стаття 37 Закону N 959-XII.

Згідно із пояснювальною запискою, проект закону розроблено у зв`язку із необхідністю законодавчого закріплення принципів прозорої валютної політики України, врегулювання валютного ринку, необхідністю відновлення стабільності валюти України, створення сприятливого інвестиційного клімату в країні.

Метою законопроекту є встановлення режиму валютного регулювання, який передбачає вільне проведення валютних операцій їх суб`єктами, що має на меті покращення простоти проведення таких операцій, покращення інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості України, а також реалізацію зобов`язань, прийнятих Україною згідно Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, зокрема впровадження принципів регулювання руху капіталу Європейського Союзу (за Директивою Ради ЄЕС від 24.06.1988 №88/361/ЄЕС).

Питання, що відносяться до предмету правового регулювання законопроекту, регулюються чинним валютним законодавством України, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19.02.1993 р. №15-93 (із змінами та доповненнями), законами України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , Про банки і банківську діяльність , Про зовнішньоекономічну діяльність .

За позицією суб`єкта законодавчої ініціативи, висловленою у пояснювальній записці, прийняття Закону, у тому числі (…) надасть змогу:

удосконалити законодавчу базу та привести її у відповідність з найкращими європейськими практиками про вільне переміщення капіталу, що розширить можливості резидентів по розвитку зовнішньоекономічної діяльності і збільшенню експорту, сприяючи зміцненню і розвитку національної економіки;

створити сприятливі умови для інвестування капіталу в українську

економіку, розвитку міжнародних зв`язків, зняття напруженості у відносинах з іноземними партнерами, а також благотворно позначиться на діловій активності іноземних суб`єктів господарювання/фізичних осіб в Україні.

Таким чином, воля законодавця була направлена на удосконалення законодавчої бази та приведення її у відповідність з найкращими європейськими практиками про вільне переміщення капіталу.

За приписами статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до вимог статті 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Згідно із статтею 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Отже, при розгляді справи суд лише застосовує закони та нормативні акти, при цьому позбавлений права продовжувати дію скасованих законів з будь-яких підстав.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

На переконання суду позивачем обрано належний спосіб захисту порушених прав щодо визнати таким, що втратив чинність з 07.02.2019 наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25.05.2015 №533 в частині застосування до позивача спеціальної адміністративно-господарської санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, встановлений з 04.07.2015 безстроково на підставі ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність .

Отже, на підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Малого приватного підприємства Сейко .

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позивачем в якості доказів сплати судового збору надано до суду платіжне доручення від 23.07.2019 №190 на суму 2007,00грн.

Суд зазначає, що у 2019 році судовий збір за подання адміністративного позову немайнового характеру юридичною особою складав 1921,00грн.

Таким чином, суд присуджує на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 1921,00грн. з бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Щодо переплаченої позивачем суми судового збору у розмірі 86,00грн. суд зазначає, що питання щодо повернення судового збору буде вирішено у разі надходження відповідного клопотання позивача на підставі статті 7 Закону України Про судовий збір .

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Малого приватного підприємства Сейко (Житомирська область, 12504, м. Коростишів, вул. Горького, 70, код ЄДРПОУ 13564684) задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 37508596) щодо продовження застосування після 07.02.2019 до Малого приватного підприємства Сейко (Житомирська область, 12504, м. Коростишів, вул. Горького, 70, код ЄДРПОУ 13564684) дію наказу №533 від 25.05.2015 Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України .

Визнати таким, що втратив чинність з 07.02.2019 наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25.05.2015 №533 Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України в частині застосування до Малого приватного підприємства Сейко (Житомирська область, 12504, м. Коростишів, вул. Горького, 70, код ЄДРПОУ 13564684) спеціальної санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Присудити на користь Малого приватного підприємства Сейко (Житомирська область, 12504, м. Коростишів, вул. Горького, 70, код ЄДРПОУ 13564684) здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00грн. з бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 37508596).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін