Постанова

від 19.11.2020 по справі 200/5420/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року справа №200/5420/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року (повне судове рішення складено 10 серпня 2020 року в м. Слов`янську) в справі № 200/5420/20-а (суддя в І інстанції Абдукадирова К.Е.) за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Комбат ЛТД про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році в розмірі 31557,15 гривень та пені в розмірі 416,68 гривень,-

УСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, Відділення) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Комбат ЛТД (далі - відповідач, ТОВ АК ЛТД ), в якому з урахуванням уточнень просило стягнути з ТОВ АК ЛТД адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році в розмірі 31557,15 гривень та пеню в розмірі 416,68 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення вимог Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і Постанови Кабінету Міністрів України № 70 від 31 липня 2017 року Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні не виконав нормативи по створенню робочих місць по працевлаштуванню інвалідів. Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, складеним відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 14 осіб, тобто на підприємстві повинна бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю, однак фактично за даними звіту працювало 0 осіб. Таким чином, відповідач мав сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році, у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві. Відповідно до розрахунку сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у 2019 році, становить 31557,15 грн. Оскільки відповідачем суму адміністративно-господарських санкцій не сплачено, йому станом на 29 травня 2020 року нараховано пеню в розмірі 416,68 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вважає безпідставними посилання місцевого суду на той факт, що відповідачем виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для стягнення з останнього санкцій. Зауважує, що, якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 Закону № 875-XII, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин, з яких особа з інвалідністю не працює на даному підприємстві, в установі, організації. Отже, на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Апелянт вважає, що підприємством не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону № 875-XII, тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.

ТОВ АК ЛТД у поданому до Відділення звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік відобразило, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 14 осіб, повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, фактично працевлаштовано 0 осіб.

Тобто, відповідач не виконав норматив по створенню 1 робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

У звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік ТОВ АК ЛТД зазначило середньорічну заробітну плату штатного працівника 63114,00 грн, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю - грн.

За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій позивачем нарахована пеня в розмірі 416,68 грн.

Впродовж 2019 року відповідач подавав до Маріупольського міського центру зайнятості Донецької області звіти про наявність вакансій для інвалідів відповідно до кількості вільних місць (форма звітності №3-ПН).

Окрім цього в 2019 році на підприємстві працювало дві особи з інвалідністю: з лютого 2019 року по травень 2019 року включно та з вересня 2019 року.

Вирішуючи спір по суті, колегія суддів виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 № 875-12 XII (далі - Закон № 875-XII).

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування таких осіб, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про їх зайнятість та працевлаштування у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання пункту 2 Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , відповідач зареєстрований у Луганському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Частиною першою статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що для підприємств (об`єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною третьою статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю в рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця таких осіб та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для них належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

На підставі пункту 1.3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520 (далі - Порядок № 988), роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Згідно з пунктом 2.1 зазначеного Порядку форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідач впродовж 2019 року у відповідності до вимог Порядку № 988 подавав до Покровського міського центру зайнятості Донецької області звіти за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , в яких зазначили про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, відповідачем виконано встановлений законом норматив щодо створення певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд апеляційної інстанції не приймає посилання апелянта, що відповідач порушив вимоги ст. 19 Закону № 875-XII, оскільки обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування, а чинним законодавством не регламентовано, яким саме чином має відбуватися самостійне їх працевлаштування. Відомості щодо відмови ТОВ АК ЛТД у працевлаштуванні осіб з інвалідністю позивачем до судів першої та апеляційної інстанції надано не було.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За приписами частини другої, частини третьої статті 18-1 Закону № 875-XII рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

За змістом статті 18-1 Закону України № 875-ХІІ вбачається, що пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 в справі № 802/707/17-а, від 29.04.2020 в справі № 360/1833/19, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідач, шляхом надання звітів про наявність робочих місць та потребу в працівниках (форма № 3-ПН), інформував центр зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Позивач не надав суду доказів на спростування зазначених обставин.

У зв`язку з тим, що відповідач вжив всі необхідні, передбачені законодавством заходи зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та подав відповідні звіти, до центру зайнятості, він довів суду відсутність підстав для притягнення його до відповідальності за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, з урахуванням вимог статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено правомірність застосованих штрафних санкцій та, відповідно, правомірність нарахування пені, оскільки не доведено наявність об`єкту для її обчислення, що свідчить про безпідставність пред`явлення вказаних позовних вимог.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, зважаючи на те, що доводи позивача стосовно наявності у відповідача обов`язку сплачувати адміністративно-господарські санкції та пеню у визначеному позивачем розмірі не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі № 807/612/16, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 11.09.2018 у справі № 812/1127/18, від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, від 23.07.2019 у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі № 812/1164/18.

Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 139, 291, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року в справі № 200/5420/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення - 19 листопада 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

А. В. Гайдар