Постанова

від 19.11.2020 по справі 440/793/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 р. Справа № 440/793/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 року (головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун) по справі № 440/793/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом в якому просила:

- визнати неправомірними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 17.07.2019 № 5196-СГ та від 23.08.2019 № 6154-СГ, якими позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю) як члену селянського (фермерського) господарства "Янтар" розміром 4,16 га умовних кадастровий гектарів без визначення меж цієї частики в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту на землях Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, зобов`язавши відповідача надати такий дозвіл ОСОБА_1 .

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 позов залишено без задоволення.

ОСОБА_1 не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку, неповне з`ясування судом обставин справи.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що оскаржуваний наказ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу, видано з підстав, не передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України; відмова прийнята без урахування судових рішень, якими вже вирішено питання надання дозволу. Крім того, суд дійшов помилкового висновку, що земельна ділянка належить засновнику ФГ Янтар . Натомість, вважає, що після того, коли земельна ділянка передається особі, яка створила фермерське господарство, то вважається, що така земельна ділянка перебуває в користуванні усього фермерського господарства.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - відповідач) правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що 01.01.1993 Духівською сільською радою Лубенського району Полтавської області ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 38,8 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право користування землею (а.с. 60-63).

16.07.2002 ОСОБА_2 засновано селянське (фермерське) господарство "Янтар", членом якої зокрема є ОСОБА_1 , що підтверджується статутом С(Ф)Г "Янтар" (а.с. 77-78).

11.04.2017 ОСОБА_1 як член С(Ф)Г "Янтар" звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), як члену Селянського (фермерського) господарства "Янтар" розміром 4,16 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться у користуванні С(Ф)Г "Янтар.

До заяви додала графічні матеріали, на яких зазначене місце розташування загальної земельної ділянки, Держаний акт на земельну ділянку площею 38,8 га, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію довіреності на ім`я ОСОБА_3 (а.с. 82).

15.05.2017 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області листом повідомило позивача про те, що відведення земельної ділянки передбачено за рахунок земель наданих у користування для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_2 . Враховуючи викладене, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області не має можливості задовольнити клопотання (а.с. 87).

22.05.2017 представник позивача ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою, якою уточнив, що земельна ділянка (пай) розміром 4,16 умовних кадастрових гектари, на яку претендує ОСОБА_1 як член СФГ, необхідна для ведення фермерського господарства (а.с. 85).

26.06.2017 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області листом повідомило представника позивача про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 "Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" передбачено, що у разі добровільної відмови юридичної або фізичної особи від земельної ділянки (у тому числі земельної частки (паю), яка перебуває у власності або користуванні такої особи, передавати таку земельну ділянку в користування за результатами земельних торгів, не допускаючи передачі таких земельних ділянок у приватну власність. Враховуючи викладене, Головним управлінням клопотання залишено без задоволення (а.с. 86).

Не погодившись з відмовою відповідача, члени С(Ф)Г "Янтар", в тому числі і ОСОБА_1 звернулись до суду за захистом своїх прав.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 у справі №816/1466/17, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 визнано протиправним та скасовано рішення (відмову) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у формі листа вих. №8749/6-17 від 26.06.2017 про залишення без задоволення заяв, в тому числі ОСОБА_1 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), як члену фермерського господарства "Янтар". Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяви, в тому числі ОСОБА_1 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель наданих в користування фермерському господарству "Янтар" на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

12.03.2018 позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою, в якій просила на підставі судового рішення та наданих раніше документів видати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідач листом повідомив позивача, що звернення представника СФГ "Янтар" гр. ОСОБА_3 щодо уточнення цільового призначення земельної ділянки, яке зазначалося у клопотанні від 11.04.2017, не було враховано, так як клопотання вже було розглянуто та підготовлена відповідь від 15.05.2017. Повідомлено, що на графічному матеріалі доданому до клопотання не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та відсутнє погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки. Крім того зазначено, що у поданому клопотанні відсутні статут, який визначає членство позивача у СФГ "Янтар" та довідка про розмір земельної частки (паю) по даному господарству. Враховуючи викладене зазначено, Головне управління не має правових підстав для задоволення клопотання.

Позивачем оскаржено вказану відмову у судовому порядку.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 у справі №816/1430/18, яке набрало законної сили 04.03.2019 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні, зокрема, ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (паю) в розмірі 4,16 умовних кадастрових гектари у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням заяви представника ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (паю) в розмірі 4,16 умовних кадастрових гектари у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

На виконання вищезазначеного судового рішення Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 17.07.2019 № 5196-СГ "Про розгляд заяви", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), як члену селянського (фермерського) господарства "Янтар" розміром 4,16 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населеного пункту на землях Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області у зв`язку з тим, що земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ОСОБА_2 згідно з державним актом на право постійного користування землею серії Б №05294-298 від 1993 року (а.с. 31).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 23.08.2019 № 6154-СГ внесено зміни до наказу від 17.07.2019 № 5196-СГ "Про розгляд заяви", де в пункті 1 слова "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" замінено на слова "для ведення фермерського господарства" (а.с. 32).

Позивач, не погоджуючись з рішеннями відповідача та вважаючи свої права порушеними, звернулась з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Враховуючи вищевикладене, за висновком суду першої інстанції правом звернення до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером 5322881800:04:001:0001 загальною площею 38,8 га, у відповідності до вищенаведених норм законодавства, наділений лише ОСОБА_2 , який користується цією земельною ділянкою на праві постійного користування, за умови, що відповідне право ним ще не реалізовано.

Надаючи оцінку обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України, відповідно до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований ст. 118 ЗК України.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача, будучи зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у межах норми, передбаченої пунктом "а" частини першої статті 121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки С(Ф)Г "Янтар" в розмірі земельної частки (паю), розташованої на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, яка перебуває у постійному користуванні ОСОБА_2 на підставі Державного акту серії Б № 052694-298.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, відповідач посилається на норми ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" та ст. 32 Земельного кодексу України, у яких йдеться про те, що члени фермерських господарств мають право на безоплатну приватизацію земельної ділянки раніше наданої їм у користування.

Тобто, відповідач вважає, що законом визначено можливість отримання земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) виключно у випадку якщо вона була раніше надана безпосередньо громадянину у користування для створення фермерського господарства.

Статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

При цьому статтями 31, 32 ЗК України встановлено аналогічні норми.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача та дійшов висновку, що член фермерського господарства не має права на виділення земельної ділянки, що була надана в користування голові фермерського господарства до його створення. Тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Такі висновки суду відповідають правовим висновкам, зробленим Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 у справі № 816/1920/17 та від 14.08.2018 у справі № 818/1530/17, від 07.06.2019 по справі № 1140/2695/18, 15.04.2020 у справі № 817/72/18.

Проте Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо переходу права користування земельною ділянкою від голови до фермерського господарства, сформулювала інший підхід.

Зокрема, у постанові від 13.03.2018 по справі № 348/992/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

У постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п. 6.24 -6.25)

Згодом, цей підхід було використано також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц: передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство … Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. … (п. 22, 23).

Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (№ № 12-205гс18).

Застосовуючи цей підхід у контексті обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що земельні ділянки, надані ОСОБА_2 , після створення ФГ "Янтар", головою якого він став, перейшли у користування фермерського господарства. Отже, обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не голова ФГ ОСОБА_2 .

Отже, право користування земельними ділянками належить усьому ФГ "Янтар", тобто усім його членам у рівній мірі.

Відтак, аргументи відмови відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, що лише ОСОБА_2 є користувачем земельних ділянок, і відповідно лише він один може отримати її у власність, ґрунтуються на помилковому застосуванні норм закону, що вказує на протиправний характер відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю) як члену селянського (фермерського) господарства "Янтар".

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.10.2020 у справі № 120/4116/19-а.

За висновком Верховного Суду, правову норму, що міститься у ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" ... слід розуміти як таку, що надає членам фермерського господарства право на приватизацію земельної ділянки, наданої у користування фермерському господарству. При цьому такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, надані голові фермерського господарства для його створення.

Відтак, член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні фермерського господарства. Іншими словами, не лише особа, якій раніше була надана у користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання її у власність, оскільки така земельна ділянка була йому відведена саме з метою створення фермерського господарства.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 17.07.2019 № 5196-СГ та від 23.08.2019 № 6154-СГ є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів зазначає наступне.

Питання щодо ефективного способу захисту прав позивача у такій ситуації в судовій практиці поставало неодноразово.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36-39).

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Оскільки спірне рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем прийнято без дослідження всіх обставин, що мають значення для його прийняття, та без надання належної оцінки поданим позивачем документам, без здійснення перевірки виконання позивачем усіх визначених законом умов, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 по справі № 440/793/20 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 17.07.2019 № 5196-СГ "Про розгляд заяви", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю) як члену селянського (фермерського) господарства "Янтар" розміром 4,16 га умовних кадастровий гектарів без визначення меж цієї частики в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту на землях Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 23.08.2019 № 6154-СГ "Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 17.07.2019 № 5196-СГ".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю) як члену селянського (фермерського) господарства "Янтар" розміром 4,16 га умовних кадастровий гектарів без визначення меж цієї частики в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту на землях Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова