Постанова

від 19.11.2020 по справі 520/6788/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 р. Справа № 520/6788/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: П`янової Я.В. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/6788/2020

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпроектмонтаж"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтажпроект" про стягнення адміністративно-господарських санкцій залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що товариством не виконано встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпроектмонтаж" відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, який, у даному випадку, становить 1 особа.

Відповідачем подано до контролюючого органу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 8 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 26 962,50 грн. (а.с. 7).

Вказаний звіт підприємством до Фонду соціального захисту подано 12 лютого 2020 року, тобто до 1 березня, наступного після звітного періоду. Отже, в звіті помилково вказано звітний рік 2020 замість звітного 2019 року. Вказаний звіт отримано Фондом соціального захисту 13.02.2020 року (вхідний номер 3726).

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, згідно розрахунку суми позову відповідачу була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 26 962,50 грн. (а.с. 6), за стягненням якої позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та належного інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129 передбачено, що Фонд у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами з питань соціального захисту осіб з інвалідністю та цим Положенням. Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.2019 р. № 875-ХІІ (далі за текстом - Закон України № 875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Статтею 18 Закону України № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 238 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, визначені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Колегія суддів зауважує, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 807/554/17.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема, і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

За змістом ст. 18-1 Закону України № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 821/681/16.

При цьому, Законом України № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Отже, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 817/724/17.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарювання фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 440/2008/19 та від 17.09.2020 у справі № 160/4443/19.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту вжиття заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач протягом 2019 року подавав до органів державної служби зайнятості звітність форми № 3-ПН про наявність вакантних робочих місць від 29.03.2019 року (прийнято центром зайнятості 29.03.2019 року вх. №2741), від 26.04.2019 року (прийнято центром зайнятості 26.04.2019 року вх. №3616), а також від 29.05.2019 року (прийнято центром зайнятості 29.05.2019 року вх. №4389), в яких зазначалося про виділення та створення одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, у тому числі спеціальне робоче місце з урахуванням індивідуальної програми реабілітації із забезпеченням інших соціально - економічних гарантій, передбачених чинним законодавством, за професією, а саме реєстратор пам`яток дерев`яної архітектури з окладом 4 290,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами та відмітками Харківського міського центру зайнятості про їх прийняття.

Отже, ТОВ "Спецмонтажпроект" інформувало центр зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Також колегія суддів ураховує, що листом Харківського міського центру зайнятості від 12.06.2020 року За №ХМЦЗ-03-5725 повідомлено про те, що ТОВ «Спецпроектмонтаж» (ЄДРПОУ 21225878) протягом 2019 року надавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН (з позначкою «вакансії для інвалідів» ); протягом 2019 року до ТОВ «Спецпроектмонтаж» не працевлаштоване жодної людини з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості; відмов з боку підприємства у працевлаштуванні людей з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості не було. Протягом 2019 року на обліку у Харківському міському центрі зайнятості перебувало 1027 осіб з інвалідністю, які звернулись за сприянням у працевлаштуванні (а.с. 25).

Отже, в ході судового розгляду справи не встановлено порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: що відповідачем не створено робочих місць для осіб з інвалідністю, необґрунтовано відмовлено у прийнятті на роботу на такі місця, несвоєчасно подано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

З урахуванням того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, в силу ст. 218 Господарського кодексу України він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки в його діях відсутня вина як елемент господарського правопорушення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, колегія суддів вважає необґрунтованими та помилковими, оскільки законодавством України на суб`єктів господарювання покладено лише обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць. При цьому, обов`язок суб`єкта господарювання щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Крім того, доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону України № 875-ХІІ, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно - господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України № 875-ХІІ, колегія суддів вважає необґрунтованими з урахуванням вже вказаного вище та зазначає, що матеріалами цієї справи підтверджується, що відповідачем було виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України № 875-ХІІ, а також поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві.

Отже, з урахуванням приписів ст. 218 Господарського кодексу України, застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій у розмірі 230178,85 грн., є неможливим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 238, 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 по справі № 520/6788/2020 - залишити без змін.

Провадження по справі № 638/14537/19 за позовом ОСОБА_1 про скасування Мирових угод про припинення провадження в справі про порушення митних правил та стягнення безпідставно отриманих коштів - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Я.В. П`янова С.П. Жигилій