Рішення

від 18.11.2020 по справі 910/15189/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2020Справа № 910/15189/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС"

до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ"

про стягнення 2 167 784,80 грн, -

За участю представників:

від позивача: Омельченко О.М.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 2 167 784,80 грн, з яких основний борг в сумі 2 165 832 грн та 3% річних в розмірі 1952,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався порушення відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 в частині оплати товару у строки, що визначені умовами договору.

Ухвалою від 06.10.2020 відкрито провадження; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 04.11.2020.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що договір №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 було укладено з Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція), а отже відповідач у справі є неналежним. До того ж, відповідачем наголошено, що позивачем не доведено обставин поставки товару за договором в повному обсязі, що вказує на відсутність підстав для оплати лише його частини.

У судовому засіданні 04.11.2020 представники сторін не з`явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0105476137426 та №0105476137418. Судом було враховано, що відповідачем було подано клопотання №45-30-1102/10974 від 03.11.2020 про розгляд справи без участі представника Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ".

04.11.2020 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.11.2020.

Представник відповідача у судове засідання 18.11.2020 також не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Судом враховано, що відповідачем було подано клопотання про розгляд справи без участі представника Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ".

Наразі, з огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 18.11.2020.

Представником позивача у судовому засіданні 18.11.2020 було надано усні пояснення по справі, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

В судовому засіданні 18.11.2020 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

22.05.2020 між Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція) (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС" (постачальник) було укладено договір поставки №16467/53-124-01-20-12163, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити мережеве обладнання (товар). Найменування товару, асортимент, виробник, кількість, ціна та код товару згідно УКТ ЗЕД зазначаються в специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору.

Згідно п.4.1 договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 ціна товару становить 1 849 999,90 грн, крім того, податок на додану вартість 20% 369 999,98 грн, всього 2 219 999,88 грн.

Відповідно до п.5.1 договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо кількості та якості.

У п.5.4 договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 вказано, що датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.

Перехід права власності на товар за договором відбувається в момент поставки товару на склад вантажоотримувача за умови відповідності поставленого товару вимогам договору та інструкції П-6. З товаром постачальник надає покупцю видаткову накладну (в 3-х примірниках). Датою поставки вважаться дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної (п.п.6.2, 6.3, 6.4 договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом" за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань сторонами.

У специфікації №1 (з урахуванням змісту додаткової угоди №1 від 28.07.2020) контрагентами погоджено найменування, код УКТ ЗЕД, технічні характеристики, виробника, кількість та ціну товару.

Суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як свідчать представлені до матеріалів справи докази, в межах договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС" було поставлено товар згідно видаткової накладної №1263 від 25.08.2020 на суму 2 165 832 грн, в якій вказано про отримання товару вантажоотримувачем 28.08.2020.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, покупцем за договором своїх ообов`язків в частині оплати поставленого товару на суму 2 165 832 грн виконано не було, грошові кошти постачальнику не перераховано, що і стало підставою для нарахування 3% річних та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що договір №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 було укладено з Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція), а отже відповідач у справі є неналежним. До того ж, відповідачем наголошено, що позивачем не доведено обставин поставки товару за договором в повному обсязі, що вказує на відсутність підстав для оплати лише його частини.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті від обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо частково задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС". При цьому, суд виходить з такого.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України вказано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом вище вказувалось, відповідно до п.5.1 договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо кількості та якості.

В межах договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС" було поставлено товар згідно видаткової накладної №1263 від 25.08.2020 на суму 2 165 832 грн, в якій вказано про отримання товару вантажоотримувачем 28.08.2020.

Судом прийнято до уваги, що доказів висловлення покупцем будь-яких заперечень з приводу якості та кількості зазначеної у видатковій накладній продукції, матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу відповідача, що умови пункту п.5.1 договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 вказують на залежність строку оплати саме від приймання-передачі товару по кількості та якості (як відповідності між фактично переданим та вказаним у видатковій накладній), проте, ніяким чином не вказують на виникнення обов`язку з оплати лише за наслідками поставки всього товару, що визначений у специфікації.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що строк оплати постачальником товару, який було поставлено в межах договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 згідно видаткової накладної №1263 від 25.08.2020 на суму 2 165 832 грн, настав.

Наразі, твердження відповідача про те, що визначений позивачем відповідач є неналежним, оскільки договір №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 було укладено з Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція), суд вважає юридично неспроможними з урахуванням такого.

За приписами ст.45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Як вбачається з умов договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 останній дійсно укладено між позивачем та Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція").

Частиною 4 ст.64 Господарського кодексу України унормовано, що Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Згідно представленого відповідачем до матеріалів справи витягу з Положення про відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" "Хмельницька атомна електрична станція" є відокремленим підрозділом державного підприємства.

Відповідно до п.2.1 положення відокремлений підрозділ не має статуту юридичної особи, здійснює свою діяльність від імені Компанії на підставі чинного законодавства України, виконує частину функцій Компанії та користується правами, які надані йому цим положенням, нормативними, виробничими та організаційно-розпорядчими актами Компанії.

Пунктом 2.3 положення визначено, що для забезпечення виробничо-господарської діяльності відокремлений підрозділ в особі генерального директора та інших уповноважених осіб здійснює від імені Компанії закупівлю товарів, робіт і послуг та укладає договори (контракти) в межах повноважень, визначених довіреностями.

Відокремлений підрозділ несе повну відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства за зобов`язаннями компанії. Компанія несе повну відповідальність за зобов`язаннями відокремленого підрозділу.

Тобто, відокремлений підрозділ наділяється певною господарською компетенцією. Втім, не маючи статусу юридичної особи, такий підрозділ не наділяється самостійною господарською процесуальною правоздатністю та дієздатністю. У даному випадку наведення у положенні повноважень на представництво інтересів в суді ніяким чином не вказує на наявність у відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" дієздатності у господарському процесу та можливості набуття статусу відповідача по справі.

Слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства - юридичної особи.

Таким чином, у спірних правовідносинах, за правилами встановленими процесуальним законодавством, в якості відповідача може виступати юридична особа, або юридична особа в особі її філії.

Отже, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати Державне підприємство "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" неналежним відповідачем.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем обставин виконання обов`язків за договором №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 в частині оплати товару, належним чином доказово не обґрунтовано, наявності заборгованості у заявленому до стягнення розмірі не спростовано.

Посилання відповідача в якості заперечення проти позову на недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спорів, суд вважає юридично не спроможними, оскільки відповідно до частини першої ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

При цьому, відповідно до частини першої ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Офіційне тлумачення стосовно питання обов`язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний Суд України у справі N 1-2/2002 від 09.07.2002. Так, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Тобто, зазначені приписи національного законодавства не встановлюють обов`язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.

Суд звертає увагу відповідача на те, що навіть за наявність умови господарського договору про досудове врегулювання спору, не є підставою для обов`язкового проходження такої позасудової процедури до пред`явлення відповідного позову до суду.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином обґрунтовано позовні вимоги в частині стягнення з Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС" основного боргу в сумі 2 165 832 грн, а отже, останні підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних на суму 1952,80 При цьому, суд виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення покупцем своїх грошових зобов`язань за договором №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 позивачем за період з 25.09.2020 по 05.10.2020 було нараховано 3% річних на суму 1952,80 грн.

Проте, здійснивши перевірку розрахунку, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначено період прострочення, оскільки згідно умов договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо кількості та якості. Датою поставки вважаться дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної.

В межах договору №16467/53-124-01-20-12163 від 22.05.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС" було поставлено товар згідно видаткової накладної №1263 від 25.08.2020 на суму 2 165 832 грн, в якій вказано про отримання товару вантажоотримувачем 28.08.2020.

Отже, кінцевим строком оплати товару, що поставлений згідно видаткової накладної №1263 від 25.08.2020 було 28.09.2020, а право на нарахування 3% річних виникло 29.09.2020.

За таких обставин, виходячи з меж періоду нарахування, який визначено позивачем, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних за період з 29.09.2020 по 05.10.2020 3% річних на суму 1242,69 грн.

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС" до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 1 Закону України Про судовий збір визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем у позовній заяви висловлено вимогу про розподіл витрат на професійну допомогу в розмірі 4000 грн.

На підтвердження понесення витрат на послуги адвоката заявником надано суду: договір №27/ОМ/20 від 30.09.2020 про надання правової (правничої допомоги), який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС" та адвокатом Омельченком О.М.; рахунок-фактуру №27/ОМ/20 від 30.09.2020 на суму 4000 грн; акт №01/ОМ/20-27 від 05.10.2020 приймання-передачі наданих юридичних послуг; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; ордер від 02.10.2020; платіжне доручення №2465 від 01.10.2020 на суму 4000 грн.

Оцінюючи надані докази та заперечення відповідача судом враховано наступне.

Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, виходячи з представлених позивачем до матеріалів справи документів, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості тверджень позивача про понесення в межах розгляду спору витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.

Одночасно, враховуючи заперечення відповідача, суд вважає за доцільне звернути увагу вказаного учасника судового процесу на наступне.

За приписами ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Судом враховано те, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами .

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993).

Проте, відповідачем ґрунтовних заперечень з приводу наявності підстав вважати розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу не співмірним не наведено.

Правову позицію з приводу обов`язку сторони довести належними доказами обставини неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, які заявлено до розподілу, а не лише заявити про такі обставини, викладено у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 по справі №922/376/20.

За таких обставин, враховуючи сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку позовної заяви, підготовку матеріалів до судового засідання, характер спірних правовідносин у справі, ціну позову, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. є доказово обґрунтованими та підлягають розподілу.

Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з висновків суду стосовно часткового задоволення позовних вимог, витрати на правничу професійну допомогу в розмірі 4000 грн. також підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС" до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 2 167 784,80 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (01032, місто Київ, вул.Назарівська, будинок 3, ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМАКС СІСТЕМС" (01011, м.Київ, вул.Рибальська, буд.2, офіс 106, ЄДРПОУ 37100998) основний борг в сумі 2 165 832 (два мільйони сто шістдесят п`ять тисяч вісімсот тридцять дві) грн, 3% річних в сумі 1242 (одна тисяча двісті сорок дві) грн 69 коп., судовий збір в сумі 32 506 (тридцять дві тисячі п`ятсот шість) грн 17 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3998 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім) грн 69 коп.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 710,11 грн.

4. Судовий збір в сумі 10,60 грн. залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.11.2020.

Суддя В.В. Князьков