Рішення

від 06.11.2020 по справі 713/1266/20

ВИЖНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 713/1266/20

Провадження №2/713/341/20

РІШЕННЯ

іменем України

06.11.2020 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Кибич І.А., з участю секретаря судових засідань Андрюк О.Д., з участю представника позивача ОСОБА_1 , з участю представника відповідачки ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вижниця в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивачки.

Позивач ОСОБА_3 , звернувся в суд із позовною заявою про поділ майна подружжя до відповідачки ОСОБА_4 .

Просить визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 , і ОСОБА_4 , житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами: літ.А - житловий будинок, літ.Б - сарай, літ.В - сарай із підвалом, літ.Г - сарай, літ.Д - убиральня, №1 - огорожа (згідно із технічним паспортом), який розташований по АДРЕСА_1 і земельну ділянку біля будинку, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7320586000:01:002:0800, площею 0.1708 га, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та визнати за ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, кадастровий номер 7320586000:01:002:0800, площею 0.1708 га, що розташовані по АДРЕСА_1 . Стягнути понесені судові витрати по сплаті судового збору, вартості експертизи та надання правової допомоги.

Свої позовні вимоги обґрунтував наступним.

У липні 1989 року з ОСОБА_4 був укладений шлюб, а 24.02.1999 року шлюб - розірвано. За час перебування у зареєстрованому шлюбі в період із липня 1989 року по 1994 рік, проживали разом, спільно вели домашнє господарство, зароблені кошти витрачали на потреби сім`ї, у тому числі на придбання рухомого та нерухомого майна і його утримання.

За період перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя було придбано, у його рідної сестри ОСОБА_5 батьківський житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , який за їхнім спільним рішенням та за його згодою, було оформлено лише на ОСОБА_4 .

Житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 (згідно із технічним паспортом на житловий будинок: літ.А - житловий будинок, літ.Б - сарай, літ.В - сарай із підвалом, літ.Г - сарай, літ.Д - убиральня, №1 - огорожа, був придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.1991 року та посвідчений державним нотаріусом Вижницької державної нотаріальної контори, реєстровий 1238, який був зареєстрований у виконкомі Чорногузівської сільської ради 07.08.1991 року. 24.06.2014 року ОСОБА_4 , без його відома, зареєструвала за собою право власності на спірний житловий будинок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 91903073205 та земельну ділянку біля будинку, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7320586000:01:002:0800, площею 0.1708 га, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд . Усі витрати по утриманню земельної ділянки, житлового будинку, його ремонт, вартість електроенергії та газопостачання повністю сплачує він.

Відповідачка ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, надала письмовий відзив, в якому зазначила наступне.

Під час спільного проживання з липня 1989 року по 24.02.1999 року разом з ОСОБА_3 придбали житловий будинок з надвірними та господарськими спорудами в АДРЕСА_1 , та який був оформлений на її ім`я по згоді ОСОБА_3 . Даний житловий будинок складався згідно плану споруди, а саме; веранда - 6.00 кв.м, кімната -14,70 кв.м, кімната 13.20 кв. м, ванна - 7,90 кв.м, коридор 10,50 кв.м,. кімната - 21.30 кв.м. Згідно технічного плану від 26.10.2011 року вбачається, що сарай літ.Б, сарай з підвалом літ. В, сарай літ. Г побудовано самовільно. ОСОБА_3 вводить суд в оману та категорично не бажає представити суду новий виготовлений технічний паспорт, а все тому, що до даного будинку добудовано, в будинку перебудовано, тому позивач скриває цього факту та ще тому, що після розірвання шлюбу вони продовжували проживати разом і разом проводили поточні зміни в будинку. Адже на сьогоднішній день даний будинок знаходиться в іншому вигляді.

Відносно висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи, то вона проведена також по технічному паспорту який існує станом на 26.10.2011 року, але по копії яка взята з архіву комунального підприємства Вижницьке РБТІ та завірена 12.11.2019 року, хоча експерт міг би вийти на місце знаходження майна і зробити висновок, по АДРЕСА_1 та вказати які проведені поточні зміни в даному господарстві,

Судовий експерт ОСОБА_6 не мав права проводити дослідження об`єктів нерухомості будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів , так як дата видачі свідоцтва про присвоєння йому кваліфікації судового експерта від 28.04.2017 року №1870, виданою центральною експертно-кваліфікаційною комісією при Міністерстві юстиції України, строк дії свідоцтва до 28 квітня 2020 року, а строк свідоцтва про надання права проведення даних експертиз видавалось на три роки та дійсне до 28 04.2020 року, а експертиза від 05.06.2020 року, тому на проведення експертизи він не мав повноважень. Даний висновок експерта є недійсним, вартість будинку визначена невірно.

Посилаючись на ст.253, 256, 257, 261, 267 ЦК України вважає, що ОСОБА_3 пропустивши трьохрічний строк для звернення до суду з даним позовом, не ставить в позовній заяві питання про його поновлення, та не доводить суду, що причина його пропуску була - поважною. ОСОБА_3 повністю користується всім будинком, хоча добре розуміє, що він не один господар даного господарства, коли вона приїжджає до свого будинку, то ОСОБА_3 її не впускає навіть на подвір`я.

Заяви (клопотання) учасників справи.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилався на обставини викладені в позові, просив задовольнити.

В судове засідання відповідачка ОСОБА_4 не з`явилась, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, підтримав поданий відзив, просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 , вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_3 є обґрунтований і підлягає частковому задоволенню.

В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4 з 1998 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який 24 лютого 1999 року - розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_1 , виданого 17 лютого 2010 року.

На підтвердження позовних вимог позивачем та його представником надано наступні докази:

Довідка Чорногузівської сільської ради №1978 від 27.10.1994 року з даних якої вбачається, що ОСОБА_3 є співвласником житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться в с.Чорногузи, Вижницького району Чернівецької області.

Довідка Вижницької міської ради №2222 від 20.11.2019 року з даних якої вбачається, що до житлового будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_4 - власник житлового будинку (в даний час з межами країни); ОСОБА_3 - колишній чоловік; ОСОБА_7 - син (в даний час за межами країни).

Копії погосподарських книг на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 з даних яких вбачається, що в житловому будинку, що розташований в АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 - власник житлового будинку; ОСОБА_3 - колишній чоловік; ОСОБА_7 - син.

Копію технічного паспорту на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_4 з даних якого вбачається, що житловий будинок, під літ А.,1959 року побудови, сарай під літ.Б 2006 року побудови, сарай під літ.Г 2006 року побудови, сарай з Пд. літ.В 2006 року побудови, убиральня літ.Д 1980 року побудови, огорожа №1 2006 року побудови. Вартість житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами станом на 25 жовтня 2011 року становить 153955,00 гривень.

Копію договору купівлі-продажу від 23.07.1991 року, зареєстрованого у виконкомі Чорногузівської сільської ради народних депутатів, актовий запис №1238 з даних якого вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 23.07.1991 року уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, житловою площею 34 кв.м., який знаходиться в с.Чорногузи, Вижницького району Чернівецької області і розташований на земельній ділянці держземфонду.

Інформаційний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності н нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №185131240 від 17.10.2019 року з даних якого вбачається, що житловий будинок під літ. А , загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м., з надвірними будівлями і господарськими спорудами: сарай літ. Б , сарай літ. В , підвал літ. Пд , сарай літ. Г , убиральня літ. Д , огорожа літ №1, загальною вартістю 310073,00 гривень, що розташований в АДРЕСА_1 , зареєстрований 24.06.2019 року за ОСОБА_4 . Земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер:7320586000:01:002:0800, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка), площа 0,1708 га.

Висновок експерта за результатами проведеної оціночно-будівельної експертизи №05/06/20 від 05.06.2020 року з даних якої вбачається, що ринкова вартість будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 , станом на час проведення дослідження становить 494059,00 гривень, втому числі: 183986,00 грн. - вартість земельної ділянки, загальною площею 1708 кв.м.; 310073,00 грн. - вартість житлового будинку загальною площею 0,63 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами.

При зверненні з даним позовом до суду позивач ОСОБА_3 посилається на загальні вимоги щодо інституту спільної сумісної власності подружжя.

За положеннями ч.1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

За правилами ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ст.ст. 60, 61, 63 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Відповідно до ч.4 ст.368 ЦК України, майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до цивільного кодексу.

Відповідно до ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні справи судом застосовано наступні норми права.

Відповідно до роз`яснень у п.п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4ст. 65 СК).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям. Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України №6-2333цс15 від 25.11.2015 року.

Відповідно до ч.2 ст.41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст.182 ЦК України, право власності на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; 2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката; 6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Відповідно до ст.31 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад та закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, щодо яких раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав. Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність. Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надаючи оцінку наданим сторонами та безпосередньо дослідженим у судовому засіданні доказам судом встановлено, що:

Сторони з 1998 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який 24 лютого 1999 року - розірвано;

відповідачкою ОСОБА_4 у період перебування в шлюбі, а саме 23.07.1991 року придбано житловий будинок, площею 34 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 ;

житловий будинок під літ. А , загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м., з надвірними будівлями і господарськими спорудами: сарай літ. Б , сарай літ. В , підвал літ. Пд , сарай літ. Г , убиральня літ. Д , огорожа літ №1, загальною вартістю 310073,00 гривень, що розташований в АДРЕСА_1 , зареєстрований 24.06.2019 року за ОСОБА_4 ;

в житловому будинку, що розташований в АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_7 .

Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з`ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами у справі доказів, суд вважає, що позивачем ОСОБА_3 надано належні докази, які підтверджують той факт, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 придбаний за спільні кошти, у період спільного проживання як подружжя, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Судом враховано, що відповідачкою ОСОБА_4 24.06.2019 року отримано свідоцтво про право власності Серія НОМЕР_2 на житловий будинок під літ. А , загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м., з надвірними будівлями і господарськими спорудами: сарай літ. Б , сарай літ. В , підвал літ. Пд , сарай літ. Г , убиральня літ. Д , огорожа літ №1, загальною вартістю 310073,00 гривень, що розташований в АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, на думку суду, позовні вимоги позивача ОСОБА_3 підлягають до часткового задоволення, за позивачем ОСОБА_3 необхідно визнати право власності на 1/2 ідеальну частку у житловому будинку під літ. А , загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м., з відповідною часткою надвірних будівель і господарських споруд: сарай літ. Б , сарай літ. В , підвал літ. Пд , сарай літ. Г , убиральня літ. Д , огорожа літ №1, загальною вартістю 155036,50 гривень, що розташований в АДРЕСА_1 ;

за відповідачкою ОСОБА_4 визнати право власності на 1/2 ідеальну частку у житловому будинку під літ. А , загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м., з відповідною часткою надвірних будівель і господарських споруд: сарай літ. Б , сарай літ. В , підвал літ. Пд , сарай літ. Г , убиральня літ. Д , огорожа літ №1, загальною вартістю 155036,50 гривень, що розташований в АДРЕСА_1 . Право спільної сумісної власності припинити.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 , і ОСОБА_4 , земельної ділянки біля будинку, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7320586000:01:002:0800, площею 0.1708 га, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та визнання за ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, судом встановлено наступне.

Статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ;частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.126 ЗК України, Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Оскільки земельна ділянка кадастровий номер 7320586000:01:002:0800, площею 0.1708 га, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, у встановленому порядку не зареєстрована, відсутні правовстановлюючі документи на дану земельну ділянку, то на думку суду земельна ділянка поділу не підлягає, а тому в цій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ст.141 з відповідачки ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 1550,37 грн.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Що стосується заяви відповідачки ОСОБА_4 та її представника про застосування строку позовної давності відносно спірних правовідносин, суд вважає, що позивачем ОСОБА_3 не пропущено строк позовної давності, оскільки останній безперервно зареєстрований та проживає в житловому будинку, який розташований в АДРЕСА_1 , користується господарськими будівлями та спорудами.

На підставі ст.ст.60, 63, 70 СК України, ст.ст.1, 27, 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , ст.182, 328, 392, 368 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 13, ст.76, 77, 81, 141, 258-265, 354 ЦПК України, Суд, -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Визнати житловий будинок під літ. А , загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м., з надвірними будівлями і господарськими спорудами: сарай літ. Б , сарай літ. В , підвал літ. Пд , сарай літ. Г , убиральня літ. Д , огорожа літ №1, загальною вартістю 310073,00 гривень, що розташований в АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визнати в порядку поділу за ОСОБА_3 , право власності на 1/2 ідеальну частку у житловому будинку під літ. А , загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м., з відповідною часткою надвірних будівель і господарських споруд: сарай літ. Б , сарай літ. В , підвал літ. Пд , сарай літ. Г , убиральня літ. Д , огорожа літ №1, загальною вартістю 155036,50 гривень, що розташований в АДРЕСА_1 .

В порядку поділу залишити у власності за ОСОБА_4 , 1/2 ідеальну частку у житловому будинку під літ. А , загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м., з відповідною часткою надвірних будівель і господарських споруд: сарай літ. Б , сарай літ. В , підвал літ. Пд , сарай літ. Г , убиральня літ. Д , огорожа літ №1, загальною вартістю 155036,50 гривень, що розташований в АДРЕСА_1 .

Припинити право спільної сумісної власності на житловий будинок під літ. А , загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м., з надвірними будівлями і господарськими спорудами: сарай літ. Б , сарай літ. В , підвал літ. Пд , сарай літ. Г , убиральня літ. Д , огорожа літ №1, що розташований в АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , судові витрати, а саме судовий збір в сумі 1550 (Одна тисяча п`ятсот п`ятдесят) гривень 37 (Тридцять сім) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Чернівецького апеляційного суду через Вижницький районний суд Чернівецької області.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП - НОМЕР_3 ), зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП - НОМЕР_4 ), зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Суддя І. А. Кибич