Постанова

від 28.10.2020 по справі 326/1601/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 326/1601/18

провадження № 61-16932св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Орлівська сільська рада Приморського району Запорізької області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 14 травня 2019 року у складі судді Чапланової О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду ізпозовом до Орлівської сільської ради Приморського району Запорізької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.

Позов обґрунтований тим, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,60 га для ведення особистого підсобного господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,59 га для ведення особистого підсобного господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом від 20 червня 2017 року усіх прав та обов`язків ОСОБА_5 .

За заявою позивача державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори Запорізької області Подольська І. М. (далі - державний нотаріус) завела спадкову справу, однак відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що увійшло до складу спадщини, у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують право власності на спадкове майно. Примірники свідоцтва про право власності на житловий будинок та державних актів на право приватної власності на земельні ділянки у спадкодавця не збереглися з невідомих їй причин, а отримання дублікатів цих документів законодавством не передбачено.

Позивач просила суд визнати за нею право власності у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,60 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,59 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 14 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,60 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території с. Орлівка Орлівської сільської ради Приморського району Запорізької області, державний акт серії ЗП № 16-010156 на право приватної власності на землю, виданий Орлівською сільською радою Приморського району Запорізької області 12 травня 1994 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1; земельну ділянку площею 0,59 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території с. Орлівка Орлівської сільської ради Приморського району Запорізької області, державний акт серії ЗП № 16-010153 на право приватної власності на землю, виданий Орлівською сільською радою Приморського району Запорізької області 12 травня 1994 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_1 , чинний, не скасований заповідачем, судом недійсним не визнаний. ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину після смерті його матері ОСОБА_6 , а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Вимога щодо реєстрації спадкоємцем права власності на нерухоме майно та отримання свідоцтва про право на спадщину не мала обмежень у часі щодо її застосування. У разі втрати документів, що підтверджують право власності на спадкове майно, законодавством не встановлено порядку видачі нових документів спадкоємцям на ім'я спадкодавця, який мав право власності на спадкове майно. Позивач обрала належний спосіб захисту своїх спадкових прав шляхом звернення до суду з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, оскільки нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 14 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У жовтні 2019року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, ухвалили у справі незаконні й необґрунтовані рішення, що підлягають скасуванню.

Позивач звернулася із вказаним позовом до неналежного відповідача - Орлівської сільської ради Приморського району Запорізької області, оскільки рада не має жодного стосунку до рухомого та нерухомого майна спадкодавця ОСОБА_5 . Суди не надали належної оцінки зазначеному.

Суд першої інстанції до закінчення підготовчого провадження не замінив неналежного відповідача - Орлівську сільську раду Приморського району Запорізької області на належних відповідачів - державних нотаріусів Приморської нотаріальної контори Запорізької області Подольську І. М. та Зиріну О. Ю., які постановами від 27 березня 2018 року та від 13 грудня 2018 року відмовили ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 .

Суди не дослідили належним чином заповіт, складений від імені ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_1 , посвідчений 20 червня 2017 року, у якому не зазначено склад (перелік) спадкового майна, що заповідається після смерті спадкодавця, що суперечить статті 69 Закону України Про нотаріат .

Суди не надали належної оцінки письмовому доказу, а саме листу Управління соціального захисту населення від 14 червня 2019 року № 2216, зі змісту якого відомо, що не ОСОБА_5 доглядав матір ОСОБА_6 , а навпаки ОСОБА_6 доглядала до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 .

Суд апеляційної інстанції не зазначив у своєму рішенні, з яких мотивів він не взяв до уваги такі докази: довідку Виконавчого комітету Орлівської сільської ради від 27 грудня 2017 року № 972, якою підтверджується, що матір ОСОБА_6 була зареєстрована та проживала з 1956 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; довідку Виконавчого комітету Орлівської сільської ради від 20 червня 2019 року № 363, згідно з якою після смерті ОСОБА_6 у належному їй будинку за адресою: АДРЕСА_2 із серпня 1994 року до листопада 2001 року проживав ОСОБА_4 ; розписки сестер ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про сплату їм ОСОБА_4 по 500 дол. США кожній у рахунок відмови від спадщини після смерті матері ОСОБА_6 на будинок та земельну ділянку площею 0,59 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначене свідчить, що не ОСОБА_5 , а ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_6 , що складалася із будинку та земельної ділянки площею 0,59 га для ведення підсобного господарства, розташованих за вказаною адресою.

Суди належним чином не дослідили докази у справі та не оцінили їх.

Крім того, передчасними є висновки суду першої та апеляційної інстанцій, що померлий ОСОБА_5 на підставі заяви від 29 квітня 2010 року прийняв усю спадщину після смерті матері ОСОБА_6 , оскільки він звертався до органів нотаріату про прийняття спадщини на грошові вклади, що належали матері, безпідставно зазначивши про відсутність інших спадкоємців, отримав відповідне свідоцтво про право на спадщину за законом саме на грошові вклади.

ОСОБА_5 не звертався до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,59 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки не мав наміру спадкувати зазначене майно.

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

ОСОБА_1 зазначила, що доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність й обґрунтованість ухвалених у справі рішень не впливають.

Заявник не зазначив у касаційній скарзі, які саме норми матеріального права неправильно застосували суди, що свідчить про необґрунтованість скарги.

Позивач правильно звернулася із вказаним позовом до Орлівської сільської ради Приморського району Запорізької області, оскільки на території цієї ради розташоване спадкове майно, право власності на яке позива просила визнати у порядку спадкування за заповітом.

Посилаючись на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення ЦПК України, судову практику Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_1 зазначила, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність.

У відповідь на відзив у листопаді 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду пояснення, в яких з урахуванням доводів касаційної скарги додатково зазначив, що посилання ОСОБА_1 у відзиві на постанову Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 є безпідставним, оскільки ця постанова стосується дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Також висловив сумніви щодо вільного волевиявлення та дієздатності померлого брата ОСОБА_5 під час складення заповіту на ім`я ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками записані: батько - ОСОБА_8 , мати - ОСОБА_6 .

На підставі рішення Орлівської сільської ради народних депутатів від 04 березня 1994 року № 3 про передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,59 га, ОСОБА_6 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 видано 12 травня 1994 року державний акт на право приватної власності на землю серії ЗП 16-010153.

Земельна ділянка розташована на території Орлівської сільської ради. Земельну ділянку передано для ведення особистого підсобного господарства.

Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_6 , 1924 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Орлівка Приморського району Запорізької області. Свідоцтво про смерть видане за заявою ОСОБА_5 (а. с. 59)

Згідно з повідомленням Приморської державної нотаріальної контори від 14 грудня 2018 року спадкова справа № 114/10 після померлої ОСОБА_6 заведена ІНФОРМАЦІЯ_4 за заявою ОСОБА_5 , про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, заява № 362.

24 березня 2011 року зареєстровано заяву ОСОБА_5 № 238 про видачу свідоцтва про право на спадщину та видано його.

Згідно із заявою ОСОБА_5 № 362 від 29 квітня 2010 року до Приморської державної нотаріальної контори, яка є у спадковій справі № 114/10, заведеній 29 квітня 2010 року Приморською державною нотаріальною конторою після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , ОСОБА_5 фактично за законом прийняв спадкове майно, що залишилося після смерті його матері - ОСОБА_6 , розпорядився майном померлої, має на руках ощадні книжки. Він усвідомлює, що приймає спадщину на все майно. Видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з грошових внесків.

Відповідно до державного акта від 12 травня 1994 року на право приватної власності на землю серії ЗП 16-010156, виданого на підставі рішення Орлівської сільської ради народних депутатів від 04 березня 1994 року № 3, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, площею 0,60 га, розташованої на території Орлівської сільської ради, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом на право власності на нерухоме майно, виданого 15 квітня 2009 року Виконавчим комітетом Приморської районної ради, на підставі рішення Виконавчого комітету Приморської районної ради від 26 квітня 1990 року № 86 житловий будинок з належними до нього будовами і спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_5 на праві приватної власності.

На замовлення ОСОБА_5 Приморське комунальне підприємство технічної інвентаризації виготовило технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до розпорядження Орлівської сільської ради Приморського району Запорізької області від 11 лютого 2016 року № 05-од Про перейменування вулиць назву вул. Леніна в с. Орлівка Приморського району Запорізької області перейменовано на АДРЕСА_3 .

Згідно із заповітом, посвідченим 20 червня 2017 року державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори Подольською І. М., зареєстрованим в реєстрі за № 437, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце народження якого: село Орлівка Приморського району Запорізької області, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , на випадок його смерті зробив таке розпорядження: усе його майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, а також все те, на що він за законом матиме право, він заповідає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Заповіт ОСОБА_5 зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій № 437, у Спадковому реєстрі № 60817807.

Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Орлівка Приморського району Запорізької області.

Відповідно до повідомлення Приморської державної нотаріальної контори від 14 грудня 2018 року та від 20 грудня 2018 року, спадкова справа № 124/17 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , 1942 року народження, заведена ІНФОРМАЦІЯ_7 за заявою про прийняття спадщини за законом брата померлого ОСОБА_4 , який на момент її подання був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

04 жовтня 2017 року надійшла заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини за законом після смерті брата ОСОБА_5 , зареєстрована за № 476.

16 листопада 2017 року надійшла заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини за законом після смерті брата ОСОБА_5 , зареєстрована за № 545.

17 листопада 2017 року надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , зареєстрована за № 547.

Спадкова справа заведена Приморською державною нотаріальною конторою 22 серпня 2017 року за номером 124/2017, у Спадковому реєстрі номер 61117916.

17 січня 2018 року Приморська державна нотаріальна контора зареєстровала заяву ОСОБА_4 за №19 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилося після смерті його брата - ОСОБА_5 , 1942 року народження.

17 січня 2018 року державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори Запорізької області Подольська І. М. відмовила ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , після смерті його брата - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що згідно із матеріалами спадкової справи № 124/2017, єдиним спадкоємцем померлого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . На ім`я ОСОБА_1 , померлий ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори Запорізької області 20 червня 2017 року, реєстровий № 437.

Згідно із заповітом ОСОБА_5 усе належне йому рухоме та нерухоме майно, а також усе, що йому буде належати на день смерті, заповів ОСОБА_1

27 березня 2018 року Приморська державна нотаріальна контора за № 126 зареєструвала заяву ОСОБА_1 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_9 , про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_5 , 1942 року народження, а саме: на житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,60 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території Орлівської сільської ради Приморського району Запорізької області; земельну ділянку площею 0,60 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території Орлівської сільської ради Приморського району Запорізької області.

27 березня 2018 року постановою державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Запорізької області Подольської І. М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , від імені якої за довіреністю діє ОСОБА_9 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності на заначене спадкове майно.

13 грудня 2018 року постановою державного нотаріуса Токмацької державної нотаріальної контори Зиріної О. Ю., відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , оскільки спадкове майно складається із земельної ділянки площею 0,5900 га, що належить ОСОБА_6 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якої був ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, на підставі державного акта серії ЗП № 16-010153.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

До способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Згідно з частинами першою - третьою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають з огляду на таке.

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Орлівської сільської ради Приморського району Запорізької обсласті про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна у порядку спадкування за заповітом. Посилалася на те, що за відсутності у неї правовстановлюючих документів на житловий будинок та дві земельні ділянки позбавлена можливості в нотаріальному порядку отримати свідоцтва про право на спадщину на ці об`єкти нерухомого майна після смерті ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції встановив, що крім ОСОБА_1 до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_5 звернулисяОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 131-133).

Ухвалою суду першої інстанції від 31 січня 2019 року з ініціативи суду залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самотсійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 .

Отже, на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 претендують також його сестри та брат, які у цій справі мають статус третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Фактично спір у цій справі виник між спадкоємцями, якими є позивач та треті особи у справі. Наслідком вирішення справи по суті заявлених позовних вимог є визначення права на спадкове майно за спадкоємцями. Позивач бажає отримати право власності на спадкове майно, на яке також претендують інші спадкоємці.

У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 до вирішення спірних правовідносин, пов`язаних зі спадкуванням, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема ЦК Української РСР 1963.

Спадкування здійснюється за законом і за заповітом (частина перша статті 524 ЦК Української РСР).

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).

У частині першій статті 549 ЦК Української РСР визначено дії, що свідчать про прийняття спадкоємцем спадщини:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Системний аналіз положень статтей 1217, 1223 ЦК України дає підстави дійти висновку, що в першу чергу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За змістом статті 1223 ЦК України за відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття усіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги.

Суди виходили з того, що після смерті матері ОСОБА_6 спадщину прийняв її син ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 стверджував, що його брат ОСОБА_5 після смерті матері оформив спадщину лише на грошовий вклад. Згідно з спадковою справо після смерті матері ОСОБА_6 ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,59 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , не отримав.

Верховний Суд зазначає, що оскільки на спадкове майно претендують спадкоємець за заповітом - ОСОБА_1 та спадкоємці за законом - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , то сільська рада не є належним відповідачем у справі.

Відповіда - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-61цс18 зазначено, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Задовольнивши позов, суди не встановили коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 відповідно до ЦК Української РСР (чинного на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_8 ), що має значення для вирішення спору, а саме визначення належних відповідачів у справі та спадкового майна, на яке має право позивач.

Вирішуючи спір, суди не встановили належних відповідачів у справі, розглянули справу, не врахувавши зазначених порушень процесуального закону, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з частиною першою статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Суди встановили, що до складу спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 увійшли житловий будинок АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,60 га для ведення особистого підсобного господарств, розташована на території с. Орлівка Орлівської сільської ради, земельна ділянка площею 0,59 га для ведення особистого підсобного господарства, розташована на АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції на зазначене спадкове майно визнав право власності за ОСОБА_1 як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Проте згідно з довідкою Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області за ОСОБА_5 зареєстрована земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 для ведення підсобного господарства, площею 0,6 га, за ОСОБА_6 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,59 га. Інформація актуальна станом на 31 грудня 2012 року (Т. 1, а. с. 17).

У поданій Приморській державній ноаріальній конторі після смерті матері ОСОБА_6 заяві ОСОБА_5 від 24 березня 2011 року зазначено, що спадкове майно складається з грошових внесків у Відкритому акціонерному товаристві Державний ощадний банк (Т. 1, а. с. 126).

ОСОБА_5 24 березня 2011 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошовий внесок, проте не видано щодо іншого спадкового майна після смерті ОСОБА_6 (Т. 1, а. с. 127, 128).

Вирішуючи спір, суди не встановили, які спадкоємці після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняли спадщину і яке саме майно, чи відповідно до частини першої статті 549 ЦК Української РСР ОСОБА_5 за життя вчинив дії, що свідчать про прийняття ним спадщини щодо земельної ділянки площею 0, 59 гадля ведення особистого підсобного господарства, розташованої на за адресою: АДРЕСА_2 .

Перевірівши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції належним чином не спростував доводи апеляційної скарги, що призвело до ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неповним з`ясуванням фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, впливають на права та законні інтереси осіб, щодо яких не вирішено питання про залучення їх до участі у справі як належних відповідачів.

Під час нового розгляду суду необхідно визначити коло осіб, які є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір, тобто визначити належних відповідачів у справі, встановити обставини з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, надати належну оцінку твердженням та запереченням сторін у справі, правильно застосувати норми матеріального і процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з жовтня 2018 року, з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України), перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень з направленнямсправи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 14 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко