Рішення

від 02.08.2006 по справі 41/196пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

41/196пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

02.08.06 р.                                                                               Справа № 41/196пд                               

Суддя господарського суду Донецької області           Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Медведєвій Т.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Прокурора м. Краматорська в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Краматорську

до відповідача 1. Приватного підприємства „Славсайт”, м. Слов”янськ

до відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю  “Фінансова компанія Д.С.”, м. Краматорськ

про визнання недійсним господарського зобов”язання, стягнення з відповідача 1 на користь відповідача 2 коштів в сумі 62024грн.; стягнення з відповідача 2 на користь держави України вартості товарно-матеріальних цінностей, отриманих від відповідача 1.

За участю представників сторін:

від позивача: Клюбін Д.Ю. – довіреність № 17634 від 05.05.2006р.

від відповідача-1: не з'явились

від відповідача-2: не з”явились

від прокурора – Ульянова О.В.

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор м. Краматорська в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Краматорську звернувся з позовом до відповідачів, Приватного підприємства „Славсайт”, м. Слов”янськ (далі – відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю  “Фінансова компанія Д.С.”, м. Краматорськ (далі – відповідач-2) про визнання недійсним господарського зобов”язання за договором №21/12-03 від 25.12.03р., стягнення з відповідача 1 на користь відповідача 2 коштів в сумі 62024грн.; стягнення з відповідача 2 на користь держави України вартості товарно-матеріальних цінностей, отриманих від відповідача 1.  

В обґрунтування позовних вимог прокурор наводить, що відповідачі виконали зобов'язання за спірним договором №21/12-03 від 25.12.03р. та за додатковою угодою до цього договору від 12.03.04р. у повному обсязі на загальну суму 62024грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000107 від 06.01.04р. та №РН-003301 від 25.03.04р. від 25.03.04р., оплата відповідачем 2 отриманого товару підтверджується платіжними дорученнями №83 від 25.03.04р., та №88 від 29.03.04р. Спірне господарське зобов'язання було укладено 25.12.03р., але  виконувалось відповідачами у повному обсязі у 2004 році - після набуття чинності Господарським Кодексом України, тому його дія розповсюджується на ці правовідносини.

Прокурор зазначає, що рішенням  Слов”янського міськрайонного суду від 16.05.06 р. по справі №2-155-2006 були визнані недійсними засновницькі документи ТОВ „Славсайт” з часу державної реєстрації, свідоцтво платника ПДВ, первинні бухгалтерські і фінансово-господарські документи, виписані Солдатенков Л.В. у якості директора ТОВ „Славсайт”, а також було встановлено, що підприємство створене з метою прикриття незаконної діяльності невідомих осіб.

Зазначені обставини, встановлені рішенням суду, за позицією прокурора підтверджують умисел відповідача-1 на укладення угоди з протиправним наміром на ухилення від оподаткування. Тому позивач просить визнати недійсним господарське зобов'язання між відповідачами та застосувати  наслідки цього, які передбачені ст. 208 ГК України.

Відповідачі про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, але перший відповідач відзиву на позовну заяву не подав, відповідачі не використали своє право на участь у судовому засіданні, представника в судове засідання не направили. Відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Від відповідача-2 надійшов відзив на позов, в якому він позовні вимоги заперечив, посилаючись на відсутність протиправного умислу при укладенні спірної угоди, та на те, що він не знав і не міг знати про те, що засновницькі документи відповідача 1 не відповідають законодавству і містять недостовірні дані.

До початку судового засідання представниками сторін присутніми у судовому засіданні, заявлено клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами. За результатами розгляду клопотання сторін задоволено судом.

Позивачем заявлялось клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача 2.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані сторонами документи та заслухавши пояснення представників сторін суд встановив:

          Відповідач-1 зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Слов”янської міської ради (02.06.03р., № рішення – 10753), включений до ЄДРПОУ за кодом 32466562.

Відповідач-2 зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Краматорської міської ради, про що видане свідоцтво про держреєстрацію від 02.07.97р., включений до ЄДРПОУ, код 24822534.

25.12.03р. між відповідачами був укладений договір №21/12-03, згідно із умовами якого відповідач-1 (продавець), зобов”язується поставити, а відповідач-2 (покупець) зобов”язується оплатити товар виробничо-технічного призначення.

До вказаного договору було укладено додаткову угоду від 05.01.04р., згідно із якою вищевказаний товар повинен поставлятися у такій номенклатурі: різець РП-42 кількістю 800шт. та запобіжників ПР-5 кількістю 500 шт. - на суму 14424грн.

12.03.04р. до договору №21/12-03 від 25.12.03р. було укладено додаткову угоду, згідно із якою товар поставляється другому відповідачу у номенклатурі – штовхач електрогідравлічний ЕГТ 00,000 кількістю 7 шт. на суму 47600грн. У вказаних додаткових угодах вказується, що вони є невід”ємною частиною договору.

Фактичне виконання відповідачем-1 вказаного договору та додаткових угод, а саме передання товару, витікає із видаткових накладних №РН-0000107 від 06.01.04р. про відпуск різця РП-42 кількістю 800шт. та запобіжників ПР-5 кількістю 500 шт. – на суму 14424грн., та №РН-0003301 від 25.03.04р. про відпуск штовхачу електрогідравлічного ЕГТ 00,000 кількістю 7 шт. – на суму 47600грн., відповідними податковими накладними з такими же номерами, датами, товарами, сумами.

Як вбачається із наданих виписок банку – Краматорської філії КБ „Приватбанк”  відповідач 2 оплатив отриманий товар 24.03.04р. в розмірі 14424грн. та 29.03.04р. в сумі 47600грн.

Таким чином, в ході розгляду спору судом встановлено укладення спірної угоди 12.03.04р. та фактичне її виконання між відповідачами у 2004 році, а саме передача відповідачем 1 та отримання відповідачем 2 товару на суму 62024 грн. та оплата другим відповідачем отриманого за спірною угодою товару в такій сумі.

Прокурор наполягає на визнанні угоди недійсною на підставі ст. 207 ГК України, оскільки спірне господарське зобов'язання виконано саме під час дії цієї норми, та на застосуванні наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

Згідно із п. 4 Розділу ІХ  „Прикінцевих положень” Господарського кодексу України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов”язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Спірна угода укладена до набрання чинності Господарським кодексом України, проте права та обов”язки відповідачів, визначені спірним договором та додатковими угодами, продовжували існувати після набрання чинності таким кодексом. Таким чином, суд погоджується з такою думкою прокурора та керується законодавством, чинним на момент виникнення відносин щодо укладення та виконання спірного господарського зобов'язання – Господарський кодекс України.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, який набув чинності з 01.01.2004р., господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 174, 175 цього ж кодексу визначені підстави виникнення господарських зобов'язань та визначено майново-господарські зобов'язання, а саме встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, в тому числі з з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Прокурор наполягає на наявності між сторонами господарського зобов'язання, яке виникло на підставі договору №21\12-03 від 25.12.03р., з чим суд погоджується, з огляду на наведені приписи законодавства та додані до матеріалів справи документи щодо наявних між відповідачами правовідносин.

Також прокурор наполягає на виконанні між відповідачами спірного господарського зобов'язання. Ця обставина підтверджена наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями рахунків, накладних, податкових накладних, платіжних доручень.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, із змісту наведеної норми права  випливає, що для застосування вимог цієї статті суд повинен встановити наявність певних обставин, які свідчать про те, що сторона (або сторони), укладаючи угоду, завідомо діяла з прямим умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Наявність (відсутність) зазначених обставин суд повинен встановити за допомогою належних доказів. При цьому суд повинен оцінювати  докази за  своїм  внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до положень ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Статтею 42 цього ж кодексу визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 55 цього ж кодексу визначено, що суб'єктами господарювання є, в тому числі,  господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Тобто, законодавством передбачена обов'язковість державної реєстрації такого суб'єкта, зокрема, для здійснення державної реєстрації наявним має бути рішення власника.

У законодавчому порядку встановлюються також обмеження у здійсненні підприємницької діяльності шляхом встановлення обов'язків діяти суб'єкту підприємницької діяльності певним чином.

Так, відповідно до вимог статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом. Законом України “Про систему оподаткування” встановлюється обов'язок платників податків, яким є, зокрема, сплата податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів у порядку та на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

     Метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, яку мала спірна угода, позивач вважає не звітування податковому органу про отримання доходів, не нарахування податків, та їх несплата. Умисел на досягнення відповідної мети, на думку позивача, був у відповідача-1, що доводиться фактами встановленими у рішенні Слов”янського міськрайоного суду від 16.05.06р. по справі №2-155-2006, про визнання недійсними установчих документів ПП „Славсайт”, яке згідно ст. 35 ГПК України, обовязкове для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Вказане рішення місцевого суду набрало законної сили, про що свідчить відмітка суду на цьому рішенні.

Зокрема, вказаним рішенням місцевого суду встановлено, що Солдатенко Л.В. в дійсності ПП „Славсайт” не створювала, , обов”язки його директора фактично не виконувала, засновницькі документи на ПП „Славсайт” не складала, що державна реєстрація підприємства була нею здійснена за винагороду, а не з метою подальшого здійснення підприємницької діяльності. У зв”язку з таким місцевим судом визнані недійсними засновницькі документи ПП „Славсайт” з часу державної реєстрації, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ з часу видачі, податкові декларації, усі фінансові-господарські документи, оформлені та підписані від імені Солдатенко Л.В. у якості директора. Рішення вступило в закону силу 29.05.06р., про що на ньому є відмітка.

Виходячи з фактів встановлених рішенням місцевого суду, витікає, що фінансово-господарська діяльність відповідачем-1 здійснювалась з порушенням законодавства, у тому числі й по спірній угоді, без відображення такої операції в обліку, у тому числі, податковому, без сплати до бюджету відповідних податків і з приховуванням оподатковуваного доходу.

Наданими доказами у сукупності доводиться, що державна реєстрація, а також, здійснення фінансово-господарських операцій відповідачем-1 направлені на здійснення підприємницької діяльності поза межами правової відповідальності, що є порушенням чинного законодавства. Заснування підприємства на підставну особу, господарювання, укладення і здійснення в подальшому угод без сплати з цих операцій податків, ненадання податкової звітності, приховування свого місцезнаходження, а також визнання недійсними фінансово-господарських документів підприємства з дати їх складення, - є доказами умислу, направленого на безпідставне отримання прибутків (доходів) та приховування їх від оподаткування. Таке суперечить інтересам держави і суспільства.

Створення підприємства з метою прикриття незаконної діяльності та ухилення від оподаткування, фактичне досягнення цієї мети, робить господарські відносини, у яких воно приймає участь, та господарські зобов”язання за укладеними угодами такими що не відповідають інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, суд враховує той факт, що відповідно до встановлених обставин справи, умисел мав місце лише з боку однієї сторони за зобов'язанням, а саме, з боку відповідача-1. У зв'язку з цим, згідно з вимогами вказаної норми, з відповідача-1 на користь відповідача-2 стягуються отримані за спірним господарським зобов”язанням кошти в сумі 62024грн., а з відповідача 2 на користь держави стягується одержаний за угодою товар.

Держмито по майновій та немайновій вимогах та судові витрати покладається на відповідача-1, оскільки, спір виник внаслідок його неправомірних дій.

Розглянувши клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ „Укрінструмент”, суд відмовив у його задоволенні, оскільки заявником не виконані вимоги ст.. 66 ГПК України, а саме не пояснено, не доведено та не надано доказів наявності обставин, згідно із якими невжиття арешту грошових коштів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.67 Конституції України, ст.ст. 3, 42, 55, 173, 174, 175, 207, 208 Господарського кодексу України , ст.ст.4-3, 32, 33, 35, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Прокурора м. Краматорська в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Краматорську до Приватного підприємства „Славсайт”, м. Слов”янськ та Товариства з обмеженою відповідальністю  “Фінансова компанія Д.С.”, м. Краматорськ про визнання недійсним господарського зобов”язання за договором №21/12-03 від 25.12.03р., стягнення з відповідача 1 на користь відповідача 2 коштів в сумі 62024грн.; стягнення з відповідача 2 на користь держави України вартості товарно-матеріальних цінностей, отриманих від відповідача 1, - задовольнити.

Визнати недійсним господарське зобов”язання за договором №21/12-03 від 25.12.03р., укладеним між Приватним підприємством „Славсайт” та Товариством з обмеженою відповідальністю  “Фінансова компанія Д.С.”.

Стягнути з Приватного підприємства „Славсайт” (84100, м. Слов”янськ, вул. Бірюзова,12, код ЕДРПОУ 32466562, р\р 26001235053401 у Краматорській філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО  334486) на користь та Товариства з обмеженою відповідальністю  “Фінансова компанія Д.С.” (84313, м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 10, код ЕДРПОУ 24822534, р\р 26002190102001 у Краматорській філії ЗАТ КБ „Приватбанк”, МФО 335548) грошові кошти в розмірі 9999 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  “Фінансова компанія Д.С.” (84313, м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 10, код ЕДРПОУ 24822534, р\р 26002190102001 у Краматорській філії ЗАТ КБ „Приватбанк”, МФО 335548) у доход держави отриманий за угодою товар - різець РП-42 кількістю 800шт., запобіжники ПР-5 кількістю 500 шт., штовхач електрогідравлічний ЕГТ 00,000 кількістю 7 шт.

Стягнути з Приватного підприємства „Славсайт” (84100, м. Слов”янськ, вул. Бірюзова,12, код ЕДРПОУ 32466562, р\р 26001235053401 у Краматорській філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО  334486) у доход держбюджету витрати з держмита у сумі 705,24 грн.

Стягнути з Приватного підприємства „Славсайт” (84100, м. Слов”янськ, вул. Бірюзова,12, код ЕДРПОУ 32466562, р\р 26001235053401 у Краматорській філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО  334486) на користь ДП “Судовий інформаційний центр”, м. Львів, рахунок 26002014180001 у ВАТ “Банк Універсальний”, м. Львів, МФО 325707, ЄДРПОУ 30045370 витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.

Видати та надіслати накази після набрання рішенням чинності.

Рішення набуває чинності після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                         Гончаров С.А.