Рішення

від 18.11.2020 по справі 120/3763/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 листопада 2020 р. Справа № 120/3763/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 11.06.2020 року №2-11943/15-20-СГ в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Великокісницької сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов`язати надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Великокісницької сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області (за межами населеного пункту).

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказав, в 2019 році позивач звернулася із колективним клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Великокісницької сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області (за межами населеного пункту). Наказом відповідача у задоволенні клопотання відмовлено. Разом з тим, позивач оскаржила вказаний наказ до суду і рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року у справі №120/503/20-а визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 .

В подальшому заявникам стало відомо, що частину бажаної для них земельної ділянки було передано у власність учасникам АТО. Відтак, позивач разом з іншими особами повторно звернулись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок з урахуванням змін до земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 року №2-11943/15-20-СГ повторно відмовлено у наданні відповідного дозволу з посиланням на ту обставину, що бажана для позивача земельна ділянка має схил більше 10 градусів.

Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою від 05.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачеві строк для подання відзиву.

20.08.2020 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення заявленого позову. Зазначив, що бажана для позивача земельна ділянка належить до виду угідь пасовища зі схилами більше 10 градусів та частковими виходами щебню. Представник вказав на те, що відповідно до частини 3 статті 47 Закону України "Про охорону земель", забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Таким чином, на думку відповідача, передача земельної ділянки у власність позивачу суперечитиме чинному законодавству, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні його клопотання.

Крім того, представник відповідача наголосив на дискреційних повноваженнях суб`єкта владних повноважень.

Інших заяв по суті до суду не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 1 статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

В грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 разом з іншими особами звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на кожну особу окремо, на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Наказом відповідач відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Вказану відмову позивач оскаржила до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 у справі № 120/503/20-а визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-505/15-20-СГ від 10.01.2020 року. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Великокісницької сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вказує позивач у позовній заяві, в подальшому заявникам стало відомо, що частину бажаної для них земельної ділянки було передано у власність учасникам АТО. Відтак, 15.07.2020 року позивач разом з іншими особами повторно звернулись до відповідача з клопотанням від 07.05.2020 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок з урахуванням змін до земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 року № 2-11943/15-20-СГ відмовлено позивачу та іншим заявникам у наданні відповідного дозволу на підставі частини 7 статті 118 ЗК України, посилаючись на те, що земельна ділянка має схил більше 10 градусів, тоді як відповідно до статті 47 Закону України "Про охорону земель" забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Якщо земельна ділянка має схил більше 5 градусів, то вона не придатна для ведення особистого селянського господарства.

Позивач не погоджується із законністю відмови відповідача, а тому за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів звернулася до суду.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Статтею 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Аналіз наведених вище правових норм вказує на те, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Згідно з частною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 року № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Відповідно до статті 25 Закону № 858-IV види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Частиною 2 статті 55 Закону № 858-IV передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини 1 статті 123 ЗК України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Отже, для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що відповідач наказом від 11.06.2020 року № 2-11943/15-20-СГ відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки зазначає, що бажана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення по виду угідь пасовища та має схил більше 10 градусів.

Також зазначив, що відповідно до статті 47 Закону України від 19.06.2003 року № 962-ІV "Про охорону земель" (далі - Закон № 962-ІV) забороняється розорювання схилів крутизною понад 5 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо, а тому земельна ділянка фактично не може використовуватися для посіву та вирощування сільськогосподарських культур.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено у частині 7 статті 118 Земельного Кодексу України, однак підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

В той же час, надаючи оцінку позиції представника відповідача щодо заборони розорювання схилів крутизною понад 5 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів) та обмеження розміщення просапних культур, чорного пару тощо на схилах крутизною від 3 до 7 градусів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 47 Закону № 962-ІV, використання ерозійно - та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.

З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.

Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначена норма обмежує здійснення деяких видів діяльності на схилах в залежності від їх крутизни та покладає додаткові зобов`язання щодо здійснення ґрунтоохоронних заходів власниками та користувачами таких земельних ділянок, але не обмежує їх використання для ведення особистого селянського господарства в цілому.

При цьому варто зауважити, що норми статті 47 Закону № 962-ІV не містять заборон щодо передачі у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок із вказаною у них крутизною схилів. Більше того, оскільки норма частини 4 статті 47 зазначеного Закону покладає на власників земельних ділянок обов`язок вживати додаткові грунтоохоронні заходи, таке регулювання правових відносин дозволяє дійти висновку про можливість передачі земельних ділянок про які йдеться у статті 47 Закону № 962-ІV у власність в тому числі для ведення особистого селянського господарства.

Тому, своєю відмовою відповідач передчасно надає оцінку можливим видам діяльності позивача у майбутньому та розміщення певного виду сільськогосподарських культур, які обмежено вимогами законів України.

Разом з тим, жодних належних доказів того, що земля, за рахунок якої позивачем планується формування земельної ділянки, відносяться до земель із крутизною схилів понад 7 градусів відповідачем не надано.

Суд зазначає, що згідно з частиною 4, 5 статті 111 ЗК України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Водночас, частиною 1 статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 року № 742-IV (далі - Закон № 742-IV) встановлено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (абзац 4 стаття 5 Закону № 742-IV).

Крім того, статтею 33 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Враховуючи те, що земельна ділянка, призначена для ведення особистого селянського господарства, може використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, у тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва, бджільництво тощо, тобто для цілей, які не передбачають розорювання таких земель, і спірна земельна ділянка має схили 3-7 градусів, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо неможливості передачі цієї земельної ділянки позивачу з посиланням на приписи статті 47 Закону № 962-ІV .

Крім того, як вказав відповідач у відзиві, обґрунтовуючи підстави для відмови, бажана позивачем земельна ділянка відноситься до угідь "пасовище" із схилами більше 8 градусів.

Надаючи оцінку вказаному аргументу відповідача суд враховує, що положеннями статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Як слідує з інформації з Державного земельного кадастру, цільовим призначенням земельної ділянки яка охоплює бажану для позивача земельну ділянку є: "16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)".

Крім того, надаючи правову оцінку спірному наказу суд враховує, що відповідно до пункту 7 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

З метою встановлення правового режиму бажаної для позивача земельної ділянки, судом використано інформацію із Державного земельного кадастру та досліджено публічну кадастрову карту України станом на момент постановлення рішення у даній справі.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр базується на принципах об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Згідно інформації з ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку судом встановлено, що земельні ділянки є вільними та сформованими за кадастровим номером 0525681300:02:002:0800, 0525681300:02:002:0706, 0525681300:02:002:0707 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, тип власності - не визначено.

Отже зазначені земельні ділянки на час прийняття рішення в цій справі є вільними, проте сформованими, що свідчить про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок за кадастровим номером 0525681300:02:002:0800,0525681300:02:002:0706, 0525681300:02:002:0707 іншим особам.

Тому суд вважає доведеною ту обставину, що відповідачем недотримано принципу рівності при вирішенні питань про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою та надання переваги іншим особам при вирішенні питань аналогічних із тим, що ініційовано позивачем.

Суд зауважує, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування. Однак надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод.

Проте інші особи теж можуть мати законний інтерес щодо цієї земельної ділянки.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 року у справі № 671/464/17.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ відповідача від 11.06.2020 року № 2-11943/15-20-СГ є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд захистити її порушені права та інтереси шляхом зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 року у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 року № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016 року, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 року).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 року у справі № К/31204/15).

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 року в справі № 819/570/18.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Згідно з частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 роек № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відтак, суд вважає, що оскільки відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), з дотриманням процедури розгляду в межах чинного законодавства (в межах своїх повноважень), однак відмовив з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а суд дійшов висновку, що наказ відповідача є протиправним, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачу дозволу виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки.

Правильність зазначеного висновку підтверджуються правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.05.2020 року у справі № 819/654/17.

Крім того, при визначенні належного способу захисту прав позивача, суд враховує, що відповідач вдруге відмовляє позивачу у наданні відповідного дозволу, зазначаючи щоразу інші причини, відтак, суб`єкт владних повноважень приймаючи оскаржуване рішення діє не у спосіб встановлений законом.

Враховуючи наведене суд приходить до переконання, що позивач обрала належний спосіб захисту своїх порушених прав і за результатами розгляду цієї справи відповідача необхідно зобов`язати надати позивачу ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Водночас суд зазначає, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та від 19.06.2018 року в справі № 806/2982/17.

При вирішенні справи суд також враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач довільно трактує визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та відмовив позивачці у наданні такого дозволу з непередбачених законом підстав.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), належить задовольнити.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеоккадастру у Вінницькій області від 11.06.2020 року №2-11943/15-20-СГ в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Великокісницької сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області (за межами населеного пункту).

Зобов`язати Головне управління Держгеоккадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Великокісницької сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Мультян Марина Бондівна