Рішення

від 06.11.2020 по справі 640/13395/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 листопада 2020 року №640/13395/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Беллакт-Україна про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшла позовна заява Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (також далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Беллакт-Україна (далі - відповідач, ТОВ Беллакт-Україна ) про стягнення з відповідача на користь позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 60868,75 грн. та пені у розмірі 3323,32 грн.

Ухвалою суду від 23.07.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/13395/19 (далі - справа) , яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем в установленому порядку у 2018 році не виконано встановлений ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. А саме, за даними поданого відповідачем звіту форми №10-ПІ за 2018 рік ним не виконано необхідного нормативу кількості осіб з інвалідністю, що мають бути працевлаштовані на ТОВ Беллакт-Україна (а саме - 1 особа). Крім того, позивач вважає, що відповідачем не було виконано в повній мірі обов`язку з інформування центрів зайнятості про вільну вакантну посаду для працевлаштування особи з інвалідністю. У зв`язку з цим та на підставі вказаного Закону щодо відповідача підлягають застосуванню адміністративно-господарські санкції, які позивачем не були сплачені в установлений строк та які мають бути стягнуті судом. Окрім того, на підставі згаданого Закону за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій з відповідача належить стягнути пеню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки ним належним чином виконувались вимоги нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини соціальної захищеності інвалідів, у тому числі щодо створення робочих місць для них.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ Беллакт-Україна є юридичною особою та перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем, 01.03.2019 подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік по формі 10-ПІ (річна поштова), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42.

Згідно вказаного звіту відповідачем зазначено, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 8 осіб, відтак, на переконання позивача, відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, однак відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 60868,75 грн.

Також на відповідача накладено пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3323,32 грн.

Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені зумовила позивача на звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ) .

Згідно зі статтею 4 Закону №875-ХІІ, соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Стаття 17 Закону №875-ХІІ встановлює, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 19 Закону №875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до норм статті 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч.4 ст.20 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18-1 Закону №875-ХІІ, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 8 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа.

Частиною третьою статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VI передбачено, що роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:

попит на робочу силу (вакансії);

заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Порядок подачі інформації про попит на робочу силу (вакансії) затверджено наказом Міністерства соціальної політики України Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання від 31.05.2013.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Порядку, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Пунктом 1.3 Порядку передбачено, що роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті незалежно від місцезнаходження.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 01.03.2019 ТОВ Беллакт-Україна до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік по формі 10-ПІ (річна поштова), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42.

У вказаному звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства за 2018 рік становить 8 осіб, відповідно 4% нормативу на підприємстві повинна бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю.

Як стверджує відповідач у поданому відзиві на позовну заяву, позивачем встановлено, що ТОВ Беллакт-Україна при поданні звітності Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою 10-ПІ допущено технічну помилку. А саме, не вказано працюючого у ТОВ Беллакт-Україна інваліда ОСОБА_1 , яка має другу групу інвалідності на підтвердження чого надав відповідні докази, зокрема, копію наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу від 16.01.2018 р.

У зв`язку з виявленою помилкою, ТОВ Беллакт-Україна направило лист вих.№6 від 23.07.2019 на адресу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів з проханням внести відповідні зміни до бази даних підприємств та установ, які подають звітність, шляхом коригування коду рядка 02 Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою 10-ПІ.

Оскільки, відповідачем надано належні та допустимі докази працевлаштування інваліда ОСОБА_1 , яка має другу групу інвалідності, а також докази виплати їй заробітної виплати у 2018 році, відповідач виконав покладений на нього відповідний обов`язок, передбачений Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Беллакт-Україна про стягнення коштів є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104; код ЄДРПОУ 22869098) до Товариства з обмеженою відповідальністю Беллакт-Україна (місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корпус 91, офіс 901; код ЄДРПОУ 37740675) про стягнення коштів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко