Рішення

від 19.11.2020 по справі 640/19240/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2020 року м. Київ № 640/19240/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вовк П.В. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН до Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН (далі також - ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН , позивач) до Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також - Управління, відповідач), в якому позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління № 813 від 09 липня 2020 року в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН (п.п. 8-12 п. 1.1 наказу);

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління № 1096 від 28 серпня 2020 року в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН (п.п. 1-2 п. 1.1 наказу).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю порушення позивачем вимог законодавства про рекламу, оскільки рекламні конструкції були розміщені ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН на об`єктах та території залізничного транспорту, що не потребує отримання дозволу на таке розміщення реклами від будь-кого крім власника об`єктів транспорту, що було здійснено позивачем шляхом укладення відповідного договору з АТ Українська залізниця .

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на обґрунтованості прийнятих ним рішень, з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самих рішень, так і дотримання визначеного законом порядку їх прийняття.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, 09 липня 2020 року відповідачем було прийнято наказ № 813, яким, зокрема, вирішено здійснити демонтаж рекламних конструкцій, які належать ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН (визначені п.п. 8-12 додатку до наказу).

Крім того, 28 серпня 2020 року відповідачем було прийнято наказ № 1096, яким, крім іншого, вирішено здійснити демонтаж рекламних конструкцій, які належать ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН (визначені п.п. 1-2 додатку до наказу).

Зазначені рекламні конструкції ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН були визначені як самовільно встановлені після проведених обстежень співробітниками КП Київреклама , результати яких оформлені листами № 196-1415/КР від 09 липня 2020 року та № 196-1797/КР від 28 серпня 2020 року, відомості яких і стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Закон України Про рекламу визначає декілька видів реклами, зокрема, за способом її розміщення реклама поділяється на зовнішню, внутрішню, рекламу на транспорті, рекламу на телебаченні і радіо тощо.

Так, відповідно до статті 1 Закону України Про рекламу :

- зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;

- реклама на транспорті - реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

Згідно з положеннями ч. 1 статті 16 Закону України Про рекламу , розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18 Закону України Про рекламу передбачено, що розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об`єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється. Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що реклама на транспорті є окремим видом реклами і має певні відмінності від інших видів, зокрема, зовнішньої реклами, та має окремий порядок регулювання розповсюдження реклами. Для розміщення реклами на транспорті дозвіл виконавчого комітету органу місцевого самоврядування не потрібен, необхідне лише погодження з власником об`єктів транспорту або уповноваженими ним органами. Натомість, розміщення зовнішньої реклами в обов`язковому порядку потребує отримання дозволу виконкому відповідної місцевої ради.

Отже, для оцінки правомірності рішень відповідача щодо здійснення демонтажу рекламних конструкцій позивача за розміщення реклами без дозволу, необхідно встановити правовий режим рекламної конструкції.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2013 року у справі № 21-18а13.

Позиція позивача обґрунтована тим, що реклама, розміщена ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН , належить до реклами на транспорті, у зв`язку з чим, у силу вимог статті 18 Закону України Про рекламу , її розміщення не потребує дозволу, отже, рішення відповідача, які ґрунтуються на висновку про самовільне розміщення реклами, тобто без наявності відповідного дозволу, є протиправними та підлягають скасуванню. При цьому, висновок позивача щодо віднесення його реклами до реклами на транспорті ґрунтується на тому, що вона розміщена на землях залізничного транспорту, зокрема, землях АТ Українська залізниця , з яким позивачем було укладено договір про надання рекламних послуг № ПЗ/ПЧ-3-195547/НЮ від 28 березня 2019 року, які фактично складають територію підприємств транспорту загального користування (залізничного транспорту).

Проте, суд не погоджується з наведеною позицією ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН з огляду на наступне.

Буквальне тлумачення понять зовнішня реклама та реклама на транспорті , визначення яких міститься у статті 1 Закону України Про рекламу , у системному зв`язку з положеннями статей 9, 11 Закону України Про транспорт , статті 6 Закону України Про залізничний транспорт , що визначають правовий режим майна та земель транспорту (залізничного транспорту), та положеннями Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі - Правила № 2067), дозволяє встановити, що ідентифікуючою ознакою зовнішньої реклами є її розміщення на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях або на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання. Разом з тим, реклама на транспорті розміщується на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту або території підприємств транспорту загального користування.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, напрацьованою під час розгляду ним справи № 815/4570/17 (постанова від 19 червня 2018 року).

Так, матеріалами справи підтверджується, що реклама ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН не розміщена на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування, а знаходиться на спеціальній рекламній конструкції (щит, що стоїть окремо, суцільний), яка тимчасово розміщена шляхом монтажу на території регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ Українська залізниця .

Відповідно до п. 2 Правил № 2067, спеціальні конструкції - це тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.

Отже, за способом розміщення реклама ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН , визначена в оскаржуваних частинах наказів № 813 від 09 липня 2020 року та № 1096 від 28 серпня 2020 року, є зовнішньою рекламою, а не рекламою на транспорті, у зв`язку з чим її розміщення потребує отримання дозволу у порядку, визначеному статтею 16 Закону України Про рекламу .

А оскільки позивачем не було надано доказів отримання такого дозволу, суд не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваних наказів відповідача.

Більше того, в контексті посилання позивача на договір про надання рекламних послуг № ПЗ/ПЧ-3-195547/НЮ від 28 березня 2019 року, суд звертає увагу на те, що у відповідності до його п. 6.1, такий договір діяв у період до 30 квітня 2019 року, а доказів його пролонгації позивачем так само надано не було. Наведене додатково засвідчує безпідставність позовних вимог ТОВ БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН .

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю БІ ЕФ ДЖІ ПРОМОУШЕН (01021, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 13-а, офіс 2; код ЄДРПОУ 40018977) до Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 41348526) про визнання протиправними та скасування рішень - відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк