Постанова

від 17.11.2020 по справі 916/2598/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2598/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Принцевської Н.М., Діброви Г.І.

секретар судового засідання : Молодов В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07 вересня 2020 року, прийняту суддею Шаратовим Ю.А., м. Одеса,

у справі №916/2598/20 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до відповідачів:

1) Фермерського господарства "Терра-Україна",

2) Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Садовських",

3) ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за Кредитним договором від 29.08.2018 № 290818-АТ в розмірі 2 866 075,07 грн.,

за участю представників учасників справи:

Від позивача - Препелиця Ю.В., довіреність № 427, дата видачі : 26.12.19; Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро";

Інші представники в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Фермерського господарства "Терра-Україна", Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Садовських" та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором від 29.08.2018 № 290818-АТ в розмірі 2 866 075,07 грн., з якої 1 780 000,00 грн. - поточна заборгованість за кредитом, 900 000,00 грн. - заборгованість за простроченим кредитом, 44 235,14 грн. - поточна заборгованість за відсотками, 72 574,53 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 52 991,80 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 823,60 грн. - пеня за несвоєчасне погашення відсотків, 15 390,00 грн. - інфляційні втрати за непогашення кредиту, 60,00 грн. - інфляційні втрати за непогашення відсотків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання ФГ "Терра-Україна" Кредитного договору від 29.08.2018 № 290818-АТ щодо повернення кредиту. Позовні вимоги до ФГ З ВС "Садовських" обґрунтовані невиконанням Договору поруки від 29.08.2018 № 290818-П1. Позовні вимоги до ОСОБА_1 обґрунтовані невиконанням Договору поруки від 29.08.2018 № 290818-П2.

Разом із позовною заявою АТ Банк Кредит Дніпро подано до суду заяву про забезпечення позову від 20.08.2020 (вх. № 2-3693/20 від 04.09.2020) в якій просить суд в межах суми боргу, що складає 2 866 075,07 грн. накласти арешт на майно що належить ОСОБА_1 , а саме:

- земельну ділянку, кадастровий номер: 5121881400:01:001:0048, площа (га): 8,5239, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Іванівський р-н, с/рада Калинівська;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 2122483300:01:007:0003, площа (га): 0,087, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., Міжгірський р-н, с. Майдан;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 2122483300:01:007:0004, площа (га): 0,1771, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

- житловий будинок, реєстраційний номер майна: 32989862, загальною площею 49 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вказаної заяви АТ Банк Кредит Дніпро зазначає, що станом на сьогодні процедура відчуження нерухомого та рухомого майна дуже скоротилася, здійснити відчуження нерухомого та рухомого майна можливо за декілька годин, що у разі відсутності грошових коштів у боржників призведе до ускладнення або неможливості виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07 вересня 2020 року (Шаратов Ю.А.) у справі №916/2598/20 у задоволенні заяви Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро від 20.08.2020 року про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем жодним чином не обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами наявність фактичних підстав для застосування такого виду забезпечення як арешт майна відповідача - ОСОБА_1 , зокрема, вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, зокрема, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Враховуючи викладене та те, що заявником документально не підтверджено існування фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції відмовив у задоволенні відповідної заяви АТ Банк Кредит Дніпро .

Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу господарського суду Одеської області від 07.09.2020 по справі №916/2598/20 про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову скасувати та винести постанову, якою заяву позивача про забезпечення позову задовольнити.

В межах суми боргу, що складає 2 866 075,07 гривень накласти арешт на майно:

- Земельну ділянку, Кадастровий номер: 5121881400:01:001:0048 Площа (га): 8.5239, Дата державної реєстрації: 15.11.2006, зареєстровану Відділом Держгеокадастру у Іванівському районі Одеської області, Цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Адреса : Одеська обл., Іванівський р., с/рада. Калинівська. Підстава виникнення права власності: державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯА №355135, виданий 15.11.2006, видавник: Іванівський районний відділ земельних ресурсів; витяг з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-5108886332019, виданий 18.04.2019, видавник: ДЗК;

- Земельну ділянку, Кадастровий номер: 2122483300:01 :007:0003 Площа (га): 0.087, Дата державної реєстрації земельної ділянки: 19.10.2012, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держкомзему у Міжгірському районі Цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства ,Адреса: Закарпатська обл., Міжгірський р., с. Майдан Дата, час державної реєстрації: 07.03.2013 16:57: 15 Державний реєстратор: Галай Віталія Василівна, Міжгірське районне управління юстиції, Закарпатська обл. стор. 2 з 4 RRP- 4HICA l 6OJ Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: 1104, виданий 18.12.2012, видавник: приватний нотаріус Сятиня Т.С., Міжгірський районний нотаріальний округ; державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯК№336613, виданий 19.10.2012,

- Земельну ділянку: Кадастровий номер: 2122483300:01 :007:0004, Опис об`єкта: Площа (га): 0.1771, Дата державної реєстрації земельної ділянки: 19.10.2012, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держкомзему у Міжгірському районі Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) Адреса: АДРЕСА_1 , Додаткові відомості: на земельній ділянці розташований житловий будинок, реєстраційний номер в РПВН - 32989862 Дата, час державної реєстрації: 07.03.2013 16:18:56 Державний реєстратор: Галай Віталія Василівна, Міжгірське районне управління юстиції, Закарпатська обл., Підстава виникнення права власності: державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯКNо336614, виданий 19.10.2012, видавник: відділ Держкомзему у Міжгірському районі; договір купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: 1099, виданий 18.12.2012, видавник: приватний нотаріус Сятиня Т.С., Міжгірський районний нотаріальний округ ;

- житловий будинок, Реєстраційний номер майна: 32989862, Адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 , Загальна площа (кв.м): 49,0, Житлова площа (кв.м): 15,90, Загальна вартість нерухомого майна (грн): 44460,0 Технічний опис майна: одноповерховий житловий будинок з надвірними будовами: Номер запису: 278 в книзі: 2. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 22.12.2012, Дата внесення запису: 22.12.2012 Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, 1102, 18.12.2012, посвідчено приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Сятиня Т.С.,

- яке належить на праві власності ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Паспорт НОМЕР_2 , виданий 28.05.2015 Канівським РС ГУ ДМС України в Одеській області, 67252, Одеська обл., Іванівський район, с. Богунове, вул. Леніна, 13) та заборонити ОСОБА_1 відчуження зазначеного майна.

Акціонерне товариство Банк Кредит Дніпро не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, вважає ухвалу незаконною, та такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 по справі № 916/2598/20 як незаконну.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції при постановленні ухвали безпідставно не враховано та не взято до уваги наступне:

- ціна позовних вимог значно велика та складає 2 866 075,07 гривень;

- станом на сьогодні процедура відчуження нерухомого та рухового майна дуже скоротилася, здійснити відчуження нерухомого та рухомого майна можливо за декілька годин, що у разі відсутності грошових коштів у боржників призведе до ускладнення або неможливості виконання рішення суду про стягнення заборгованості; про наявність достатньо обґрунтованого побоювання того, що боржник перереєструє належне йому мано на інших пов`язаних осіб, в результаті чого рішення суду буде невиконане, а отже інститут судового захисту виявиться неефективним та недієвим; господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення;

- метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення;

- саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення;

- накладення арешту на нерухоме майно, ніяким чином не порушує права власника, оскільки заборона відбувається на папері та в подальшому вноситься у реєстр і такі дії спрямовані лише на реальний захист прав кредитора передбачених Конституцією України.

На думку скаржника, з вищевикладених обставин вбачається, що оскаржуване рішення/ухвала суду не відповідає ч. 5 ст. 236 ГПК України, постановлена за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже є незаконною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 року відкрито апеляційне провадження по справі №916/2598/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07 вересня 2020 року. Призначено розгляд справи №916/2598/20 на 17 листопада 2020 року об 11-30 год. Вирішено розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07 вересня 2020 року у справі №916/2598/20 в розумний строк.

Ухвалою суду від 04.11.2020 року клопотання Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено, розгляд справи №916/2598/20 призначено на 17 листопада 2020 року об 11-30 год. в режимі відеоконференції. Доручено Центральному апеляційному господарському суду, який знаходиться за адресою 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, забезпечити проведення судового засідання у справі №916/2598/20 в режимі відеоконференції в приміщенні цього суду.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялась на офіційну адресу ОСОБА_1 , однак повернулась не врученою.

З огляду на таке, судом було розміщено повідомлення щодо розгляду справи на офіційному веб-сайті Південно-західного апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Так, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень, ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України "Про доступ до судових рішень", у відповідності до ст. 2, 4 якого скаржник (інші учасники справи), проявивши належну обачність, оскільки є апелянтом по даній справі, міг дізнатись з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, про рух справи, ініціатором перегляду якої в апеляційному порядку він є.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, а також зважаючи на те, що явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та представників Фермерського господарства "Терра-Україна" та Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Садовських".

В судовому засіданні 17.11.2020 представник апелянта підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі, наполягала на її задоволенні.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно із п. 14 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Фермерського господарства "Терра-Україна", Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Садовських" та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором від 29.08.2018 № 290818-АТ в розмірі 2 866 075,07 грн., з якої 1 780 000,00 грн. - поточна заборгованість за кредитом, 900 000,00 грн. - заборгованість за простроченим кредитом, 44 235,14 грн. - поточна заборгованість за відсотками, 72 574,53 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 52 991,80 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 823,60 грн. - пеня за несвоєчасне погашення відсотків, 15 390,00 грн. - інфляційні втрати за непогашення кредиту, 60,00 грн. - інфляційні втрати за непогашення відсотків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання ФГ "Терра-Україна" Кредитного договору від 29.08.2018 № 290818-АТ щодо повернення кредиту. Позовні вимоги до ФГ "Садовських" обґрунтовані невиконанням Договору поруки від 29.08.2018 № 290818-П1. Позовні вимоги до ОСОБА_1 обґрунтовані невиконанням Договору поруки від 29.08.2018 № 290818-П2.

Разом із позовною заявою АТ Банк Кредит Дніпро подано до суду заяву про забезпечення позову від 20.08.2020 (вх. № 2-3693/20 від 04.09.2020) в якій просить суд в межах суми боргу, що складає 2 866 075,07 грн. накласти арешт на майно що належить ОСОБА_1 , а саме:

- земельну ділянку, кадастровий номер: 5121881400:01:001:0048, площа (га): 8,5239, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Іванівський р-н, с/рада Калинівська;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 2122483300:01:007:0003, площа (га): 0,087, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., Міжгірський р-н, с. Майдан;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 2122483300:01:007:0004, площа (га): 0,1771, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

- житловий будинок, реєстраційний номер майна: 32989862, загальною площею 49 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вказаної заяви АТ Банк Кредит Дніпро зазначає, що станом на сьогодні процедура відчуження нерухомого та рухомого майна дуже скоротилася, здійснити відчуження нерухомого та рухомого майна можливо за декілька годин, що у разі відсутності грошових коштів у боржників призведе до ускладнення або неможливості виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Правовий аналіз вищенаведених норм процесуального закону дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Проте особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову та подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту.

Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість заподіяння шкоди позивачу без наведення відповідного обґрунтування ухилення відповідної особи від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як було встановлено вище, предметом позову у даній справі є майнова вимога про стягнення заборгованості за Кредитним договором від 29.08.2018 № 290818-АТ в розмірі 2 866 075,07 грн.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Колегія суддів, дослідивши зміст поданої до суду першої інстанції заяви про забезпечення позову та приєднаних до неї додатків, встановила, що вказана заява не містить обґрунтованих доводів реально існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про можливість невиконання судового рішення.

Так, в даному випадку заявник просив суд застосувати такі види заходу забезпечення позову, як накладання арешту на земельні ділянки та житловий будинок, які знаходяться у власності відповідача ОСОБА_1 як поручителя за спірним кредитним договором.

Підставою для вжиття запобіжних заходів, на яку посилається заявник, є твердження про те, що ОСОБА_1 як власник спірних земельних ділянок, може розпоряджатися ними на власний розсуд, реалізовуючи правомочності власника передбачені законодавством.

Однак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підтвердження вказаних обставин (наявність достатньо обґрунтованих припущень того, що боржники перереєструють право власності на належне їм майно на інших осіб) заявником будь-яких доказів, як б свідчили про намір або відчуження, або поділу, або зміни цільового призначення тощо вищезазначених земельних ділянок та житлового будинку, надано не було.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Заявником долучено до заяви про забезпечення позову інформаційну довідку, якою підтверджується право власності ОСОБА_1 на вищевказані об`єкти нерухомості, проте не надано жодного доказу намірів відповідача відчужити їх.

Тобто, в даному випадку, необхідність забезпечення позову у справі взагалі нічим не мотивована та не підтверджена, оскільки заявник зазначає лише про потенційну вірогідність вчинення відповідачем дій, які в силу вимог закону та загальновідомих принципів права щодо власності є його невід`ємними правами, як власника майна.

При цьому, доказів на підтвердження того, що відповідач, як власник спірних земельних ділянок, вчиняє будь-які дії, які б могли свідчити про його намір реалізувати правомочності власника таких земельних ділянок, як то намір укласти договори щодо таких земельних ділянок, або подання відповідачем заяв чи клопотань до уповноважених органів із наміром або поділу земельних ділянок, або зміни їх цільового призначення тощо, матеріали оскарження ухвали не містять.

Посилання апелянта на те, що станом на сьогодні процедура відчуження нерухомого та рухомого майна дуже скоротилася, та здійснити відчуження нерухомого та рухомого майна можливо за декілька годин, тобто про можливе ухилення від виконання відповідачем зобов`язання в майбутньому, існування загрози виведення всіх коштів з рахунків та наявність судових спорів не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у справі буде ускладнено, або унеможливлено.

До того ж, як вірно зауважено судом першої інстанції, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

З огляду на зазначене, судова колегія зазначає, що саме лише посилання заявника на вищезазначені обставини за своєю суттю є лише припущенням, яке ґрунтується на наявності у відповідача передбачених законом прав, та належними доказами по справі не підтверджено, з огляду на що, судова колегія доходить висновку, що обставини, на які посилається заявник, не можуть бути підставою для застосування заходів забезпечення позову в даному випадку.

Стосовно визначених позивачем способів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно та заборони відчуження нерухомого майна, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалося раніше, заходи забезпечення позову повинні відповідати принципу адекватності, оскільки обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

З матеріалів оскарження вбачається, що предметом позовних вимог у справі є стягнення грошових коштів, тоді як заявник у своїй заяві просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно в межах ціни позову.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Таким чином, у даному випадку відсутній зв`язок між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги у даній справі, оскільки накладення арешту на майно має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Аналогічного правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїх постановах від 14.06.2018 у справі № 916/10/18; від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та від 05.09.2019 у справі № 911/527/19.

За таких обставин вимоги заявника наведені в заяві про забезпечення позову щодо накладення арешту на майно відповідача не є співмірними із позовними вимогами останнього.

З урахуванням наведеного та встановлених у даній справі обставин, судова колегія, вважає, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем належними і допустимими доказами в розумінні приписів ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не було доведено обставин, з якими закон пов`язує застосування заходів забезпечення.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, висновками суду першої інстанції та мотивуванням, викладеним в постанові суду апеляційної інстанції.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернення до суду з аналогічною заявою у випадку наявності підстав для забезпечення позову відповідно до норм ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 07 вересня 2020 року у справі №916/2598/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 136-140, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 07 вересня 2020 року у справі №916/2598/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складено 20.11.2020 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Н.М. Принцевська