Герб України

Постанова від 18.11.2020 по справі 906/710/19

Північно-західний апеляційний господарський суд

Новинка

ШІ-аналіз судового документа

Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.

Реєстрація

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року Справа № 906/710/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" на рішення Господарського суду Житомирської області від 05 грудня 2019 року в справі №906/710/19 (суддя - Кудряшова Ю.В.)

час та місце ухвалення: 5 грудня 2019 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 16 грудня 2019 року

за позовом Керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі

Позивача 1: Житомирської обласної державної адміністрації

Позивача 2: Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

до Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Державне підприємство "Укрриба"

про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 244,68 га, скасування державного акту на право постійного користування землею та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників сторін:

від Прокурора - Безпалов А.В.;

від Позивача 1 - не з`явився;

від Позивача 2 - не з`явився;

від Відповідача - Кашпур В.М.;

від Третьої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації (надалі - Позивач 1) та Головного управління Держгеокадасту у Житомирській області (надалі - Позивач 2) звернуся в Господарський суд Житомирської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" про: припинення права постійного користування 8 земельними ділянками, розташованими на території Ружинського району Житомирської області, проте на територіях різних сільських рад таких, як: Плосківської, Ягнятинської, Карабчиївської, Вербівської, Верхівнянської, Прибережненської, Дерганівської та Ружинської з цільовим призначенням для риборозведення на промисловій основі; скасування відповідних державних актів на право постійного користування спірними земельними ділянками, виданими Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству; скасування записів про реєстрацію Державних актів на право простійного користування відповідними землями; зобов`язання ТДВ "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" повернути Житомирській обласній державній адміністрації визначені позовом 8 земельних ділянок водного фонду. Щодо кожної з восьми земельних ділянок заявлено чотири позовних вимоги, що загалом складає 32 позовні вимоги.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на безпідставне фактичне користування Відповідачем земельними ділянками, розташованими на території Ружинського району Житомирської області, з цільовим призначенням для риборозведення на промисловій основі з огляду на припинення діяльності Державного підприємства Житомирське державне сільськогосподасрьке-рибоводне підприємство без правонаступництва, якому і було видано державний акт на паво користування відповідними земельними ділянками.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10 липня 2019 року в справі №906/622/19 роз`єднано позовні вимоги та виділено їх в окремі провадження щодо кожної з земельних ділянок водного фонду, що розташовані на території Плосківської сільської ради, Ягнятинської сільської ради, Карабчиївської сільської ради, Вербівської сільської ради, Верхівнянської сільської ради, Прибережненської сільської ради, Дерганівської сільської ради, Ружинської сільської ради Ружинської району (том 1, а.с. 240-249).

В даній справі №906/710/19 судом розглянуто такі позовні вимоги:

· про припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 244,68 га, розташованої на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області, з цільовим призначенням для риборозведення на промисловій основі Відповідачу, яке здійснюється на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ЖТ05-23 №000014, виданого 22 грудня 1994 року Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству ;

· про скасування державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ05-23 №000014, виданого 22 грудня 1994 року Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству;

· про скасування запису про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії ЖТ05-23№000014, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за №8;

· про зобов`язання Відповідача повернути Житомирській обласній державній адміністрації земельну ділянку водного фонду загальною площею 244,68 га, розташовану на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області, що фактично використовується Відповідачем, до земель державної власності шляхом складання акту прийому-передачі.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 5 грудня 2020 року в справі №906/710/19 позов було задоволено. Припинено право постійного користування земельною ділянкою, площею 244,68 га, розташованої на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області, з цільовим призначенням для риборозведення на промисловій основі Відповідачу, яке здійснюється на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ЖТ05-23№000014, виданого 22 грудня 1994 року Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству. Скасовано державний акт на право постійного користування землею серії ЖТ05-23№000014, виданого 22 грудня 1994 року Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству. Скасовано запис про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії ЖТ05-23№000014, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за №8. Зобов`язано Відповідача повернути Житомирській обласній державній адміністрації земельну ділянку водного фонду загальною площею 244,68га, розташовану на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області, що фактично використовується Відповідачем, до земель державної власності шляхом складання акту прийому-передачі. Покладено на Відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 7684 грн.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство України не містить норм, які б передбачали можливість правонаступництва саме в земельних правовідносинах і не регулює заміну землекористувача, а розповсюджується на право юридичної особи на переоформлення права постійного користування при його наявності, або на оформлення права користування у встановленому чинним законодавством порядку без визначення конкретних строків такого оформлення. Місцевий господарський суд вказав, що у даному випадку Відповідач не є підприємством, установою, організацією, які належать до державної або комунальної власності, а відповідно може набути земельну ділянку у користування на умовах оренди і які мають переважні права на належне оформлення правовідносин з власником землі. За наведених обставин місцевий господарський суд в рішенні дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою, площею 244,68 га.

Також, місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні було зазначено, що Державний акт серії ЖТ 05-23 №000014 був виданий та зареєстрований в Книзі записів актів на право постійного користування землею за №8 за Житомирським обласним державним виробничим сільськогосподарсько-рибоводним підприємством на підставі рішення сесії Ружинської районної ради народних депутатів від 16 грудня 1994 року. Суд вказав, що враховуючи припинення діяльності Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, Державний акт серії ЖТ 05-23 №000014 від 22 грудня 1994 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 244,68 га, підлягає скасуванню. Також, місцевий господарський суд зазначив, що враховуючи, що вимоги про скасування запису про реєстрацію Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ 05-23 №000014, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №9 є похідною від скасування Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ 05-23 №000014, то така вимога підлягає задоволенню.

Разом з тим суд в своєму рішенні зазначив, що враховуючи те, що судом припиняється право постійного користування земельною ділянкою площею 244,68 га, скасовано державний акт на право постійного користування землею серії ЖТ 05-23 №000014, то у суду наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Відповідача повернути Позивачу 1 земельну ділянку водного фонду загальною площею 244,68 га, розташовану на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області (що фактично використовується Відповідачем) до земель державної власності шляхом складання акту прийому-передачі.

Що ж до підставності звернення з даним позовом саме Прокурором в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2, то місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що сам факт не звернення до суду як Позивача 1 так і Позивача 2 з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказані органи державної влади неналежно виконують свої повноваження щодо усунення порушень прав власника (держави) щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у Прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 5 грудня 2019 року в справі №906/710/19, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю (том 2, а.с. 168-173).

Апеляційна скарга Відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме статті 108, 257, 261 ЦК України, статею 141 Земельного кодексу України, статті 37, 38 Цивільного кодексу УРСР. При цьому, Відповідач в своїй апеляційній скарзі посилається на помилковість висновку місцевого господарського суду стосовно обґрунтованості та доведеності Прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Позивачів 1 та 2 за поданим позовом в контексті застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Також, в обґрунтування апеляційної скарги Відповідач зазначає, що відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, з моменту державної реєстрації СВАТ "Житомиррибгосп" та ТДВ "Житомиррибгосп" стали правонаступниками прав і обов`язків Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, в тому числі й в частині права користування земельною ділянкою водного фонду згідно державного акту на право постійного користування землею.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року в справі №906/710/19 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 5 грудня 2019 року в справі №906/710/19 та запропоновано сторонам в строк протягом 3 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Прокурора, в котрому, Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача та просив залишити рішення місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. Вказавши при цьому, що у переліку нерухомого майна, що передано у власність Відповідача відсутні земельні ділянки, водні об`єкти (ставки) та гідротехнічні споруди (том 2, а.с. 219-225).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 березня 2020 року було зупинено провадження у справі № 906/710/19 за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 5 грудня 2019 року в справі №906/710/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18. Водночас, зобов`язано учасників справи повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 та надати відповідні докази.

11 серпня 2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Першого заступника керівника Бердичівської місцевої прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №906/708/19 у зв`язку із прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №912/2385/18 від 26 травня 2020 року (том 2, а.с. 245-246).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року в справі №906/710/19 було поновлено апеляційне провадження у справі №906/710/19 за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 5 грудня 2019 року в справі №906/710/19; та призначено розгляд апеляційної скарги на 26 серпня 2020 року об 14:40 год (том 2, а.с. 248).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 серпня 2020 року в справі №906/710/19, з підстав, зазначених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 12 жовтня 2020 року об 14:00 год. (том 3, а.с. 18).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 29 вересня 2020 року надійшло клопотання від Відповідача про долучення до матеріалів справи документів, згідно переліку, наведеному в даному клопотанні (том 3, а.с. 20-21).

9 жовтня 2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про залучення до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство Укрриба (том 3, а.с. 56).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року в справі №906/710/19, з підстав, наведених у даній ухвалі, було залучено до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство Укрриба (надалі - Третя особа; том 3, а.с. 60), розгляд апеляційної скарги було відкладено на 18 листопада 2020 року об 15:00 год.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 2 листопада 2020 року від Третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Третя особа зазначила, що Київським апеляційним господарським судом розглядались аналогічні, за предметом позову та обґрунтуванням позовних вимог, справи № 927/845/16 та № 927/846/16 про припинення права користування земельними ділянками, де встановлено наступне: …перетворення державного підприємство у відкрите акціонерне товариство не відносилось до форм припинення юридичної особи, навпаки при перетворенні всі права та обов`язки від державного підприємство переходили до відкритого акціонерного товариства. Також, припинення права користування за нормою пункту 3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України № 561-XII від 18.12.1990 р. передбачало прийняття відповідною Радою рішення про припинення права користування, чого в даному випадку зроблено не було .

В судове засідання представники Позивача 1, Позивача 2 та Третьої особи не з`явилися.

Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 12 жовтня 2020 року вбачається, що суд в пункті 5 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

Водночас, в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Окрім того, колегія суду констатує факт закінчення шістдесятиденного строку розгляду апеляційної скарги, та констатує, що відкладення розгляду справи призведе до порушення вказаного строку, а відтак і принципу судочинства, визначеного в статті 2 ГПК України.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача 1, Позивача 2 та Третьої особи за наявними в матеріалах справи доказами.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 18 листопада 2020 року, представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення місцевого господарського суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому, зазначив, що Відповідач є правонаступником усіх майнових прав Житомирського державного сільськогосподарського рибоводного підприємства, в тому числі й щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою саме на підставі державного акту від 22 грудня 1994 року серія ЖТ05-23 №000014. Також, Відповідач зауважив, що в даному випадку відбулося саме перетворення а не ліквідація чи припинення діяльності юридичної особи, із наслідками правонаступництва тобто переходом усіх прав до новоствореної особи, а саме Відповідача.

В судовому засіданні від 18 листопада 2020 року Прокурор заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі Відповідача, вважає її безпідставною та необгрунтованою, просив залишити рішення суду без змін. Прокурор зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували те, що до Відповідача перейшло право постійного користування та відповідні правовстановлюючі документи від Житомирського державного сільськогосподарського рибоводного підприємства, яке перестало існувати саме як державне підприємство. На переконання Прокурора, Відповідач користується спірною земельною ділянкою та сплачує незначні кошти за користування нею, а приведення даних відносин згідно вимог чинного законодавства України, а саме проведення нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки, дасть можливіть надходження до державного бюджету України значно більшої суми за користування спірними земельними ділянками водного фонду, котрі належать державі.

Заслухавши в судовому засіданні, представників Відповідача та Прокурора, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиви на апеляційну скаргу, колегія судді Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 244,68 га, скасування державного акту та його державної реєстрації та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково, а саме в частині позовних вимог щодо повернення земельної ділянки Позивачу 1. В решті позовних вимог слід відмовити.

При цьому Північно-західний апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи Бердичівською місцевою прокуратурою опрацьовано інформацію органів державної влади та контролю та матеріали кримінального провадження №12016060290000154 від 26 травня 2016 року щодо використання земельних ділянок водного фонду на території Ружинського району Житомирської області, за результатом чого встановлено наступне.

Рішенням Ружинської районної ради народних депутатів від 16 грудня 1996 року в постійне користування Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству передано земельну ділянку водного фонду, зокрема площею 244,68 га на території Ружинської селищної ради (державний акт на право постійного користування серія ЖТ05-23 №000014, зареєстрований в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користувачі землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за №8 від 22 грудня 1994 року).

Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області №32-ДП від 15 лютого 1996 року було прийнято рішення про приватизацію Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства (том 1, а.с. 45).

Відповідно до Законів України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про приватизацію державного майна" і наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області №70-ВАТ від 30 липня 1999 року, в ході проведення приватизації на базі Житомирського обласного державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства було створено Відповідача.

Відповідач, згідно даних наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрований 30 липня 1999 року на підставі розпорядження голови Ружинської районної державної адміністрації №283 від 30 липня 1999 року.

Згідно інформації Регіонального відділення ФДМУ в Житомирській області від 31 травня 2019 року №03/1347 з дати реєстрації Відповідача, а саме 30 липня 1999 року, Житомирське обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство - припинене (том 1, а.с. 43-44).

Згідно Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства від 30 березня 1999 року, до статутного капіталу Відповідача не увійшло державне майно - об`єкти, які не підлягають приватизації, зокрема ставки та гідротехнічні споруди. Підтвердженням цього є Акт оцінки цілісного майнового комплексу, затвердженого заступником начальника регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 30 березня 1999 року (том 1, а.с. 47-51) та План приватизації Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, затвердженого заступником начальника регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 28 листопада 1999 року (том 1, а.с. 70-81).

Як вбачається з інформації Регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 30 червня 2000 року за №1568 у переліку нерухомого майна, яке передано у власність Відповідача, відсутні земельні ділянки, водні об`єкти (ставки) та гідротехнічні споруди (том 1, а.с. 67-69).

Гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, які в процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу Відповідача, відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 6 травня 2003 року №126/752, передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

На виконання вказаного наказу 22 серпня 2003 року гідротехнічні споруди та ставки передано Третій особі, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься Акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду Відповідача від 22 серпня 2003 року з додатком (том 1, а.с. 60-61).

В подальшому Третя особа вказані гідротехнічні споруди та ставки передала в оренду Відповідачу на підставі укладеного договору (том 3, а.с. 2-9).

Наказом регіонального відділення фонду державного майна України по Житомирській області від 15 травня 2003 року №289 процес приватизації Відповідача був завершений.

Згідно даних наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Відповідач зареєстрований 23 січня 2012 року (з 23 січня 2012 року СВАТ "Житомиррибгосп" реорганізовано шляхом перетворення в Товариство з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство."

Однак, як вказує Прокурор, Відповідач використовує до цього часу вищевказану земельну ділянку водного фонду на території Ружинського району на підставі державної акту на право постійного користування земельною ділянкою, який видавався саме Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарське рибоводному підприємству 22 грудня 1996 року.

Також з Статуту Відповідача вбачається, що вказане товариство створене у формі товариства з додатковою відповідальністю шляхом перетворення СВАТ "Житомиррибгосп" та є правонаступником всіх прав та обов`язків СВАТ "Житомиррибгосп"(том 1, а.с. 200).

За інформацією Бердичівського управління ГУ ДФС Житомирській області, згідно бази даних за кодом ЄДРПОУ 00476843 рахується Відповідач (том 1, а.с. 190).

Виходячи з вищенаведеного, Прокурор вважає, що Житомирське обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство припинено в результаті реорганізації (шляхом перетворення) у Відповідача, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься наказ Регіонального відділення ФДМУ №70-ВА "Про створення акціонерного товариства" (том 1, а.с. 66) та розпорядження голови Ружинської районної державної адміністрації №283 від 30 липня 1999 року Про державну перереєстрацію державного Житомирського обласного сільськогосподарського-рибоводного підприємства у СВАТ Житомирське-рибоводне підприємство (том 1, а.с. 87).

Бердичівською місцевою прокуратурою 13 березня 2019 року на адресу Позивача 1 направлено лист (том 1, а.с. 191-193) для вжиття відповідних заходів реагування на усунення вищевказаних порушень вимог земельного законодавства.

6 травня 2019 року від Позивача 1 надійшла відповідь, з якої вбачається, що Позивачем 1 доведено до відома Відповідача умови користування земельними ділянками водного фонду державної власності згідно вимог чинного законодавства, та рекомендовано укласти договори оренди на земельні ділянки водного фонду (том 1, а.с. 194).

Також, 11 червня 2019 року Бердичівською місцевою прокуратурою направлено лист до Позивача для вжиття відповідних заходів реагування до усунення вищевказаних порушень вимог земельного законодавства Відповідачем (том 1, а.с. 195-197).

Листом від 19 червня 2019 року Позивачем 2 було повідомлено Бердичівську місцеву прокуратуру, що у Відділі контролю за використанням та охоронною земель в Андрушівському, Бердичівському, Любарському, Ружинському та Чуднівському районах Управління з контролю за використанням та охоронною земель, відсутня інформація стосовно вказаних фактів порушень Відповідачем вимог земельного законодавства при використанні на території Ружинського району земельних ділянок водного фонду на підставі, зокрема, державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЖТ 05-23 №000014. Заходи державного контролю з використанням та охоронною земель не проводились, акти реагування не вносились (том 1, а.с. 198).

Прокурор посилаючись на те, що Відповідач користується земельною ділянкою водного фонду без жодної правової підстави, звернувся з позовом до суду з метою захисту порушеного, на його думку права, з позовом в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 про припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 244,68 га, розташованою на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області, з цільовим призначенням для риборозведення на промисловій основі, яке здійснюється на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ЖТ05-23№000014, виданого 22 грудня 1994 року Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству; скасування державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ05-23 №000014, виданого 22 грудня 1994 року Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству; скасування запису про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії ЖТ05-23№0000 14, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за №8; зобов`язання Відповідача повернути Позивачу 1 земельну ділянку водного фонду загальною площею 244,68 га, розташовану на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області, що фактично використовується Відповідачем, до земель державної власності шляхом складання акту прийому-передачі.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 ГПК України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права; у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зважаючи на заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі щодо безпідставності звернення саме Прокурора з даним позовом, оскільки, на переконання Відповідача, саме Позивача 1 самостійно має звертатися до суду з відповідним позовом, колегія суддів зауважує наступне.

Дослідивши процесуальну підставу звернення Прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 в площинні правової позиції наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

У даному випадку органами, уповноваженими звертатися до суду є Позивач 1 як орган державної влади, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України є розпорядником земельної ділянки водного фонду загальною площею 244,68 га, розташованої поза межами населених пунктів, та Позивач 2 як орган, який організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, починаючи з 30 липня 1999 року, тобто з моменту припинення права Житомирського обласного державного виробничого сільськогосгюдарсько-рибоводного підприємства користування вищевказаними земельними ділянками водного фонду.

Так, згідно з статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Серед основних завдань Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Матеріалами справи підтверджено, що Позивач 2 з метою захисту майнових прав до суду не звертались та належним чином до цього часу не реалізували право вимоги про усунення Відповідачем порушень земельного законодавства при використанні земельних ділянок водного фонду на території Ружинського району. Позивач 1 та Позивач 2 не вчиняли дій щодо отримання належної плати за користування земельною ділянкою, і такі обставини підтверджується листами долученими прокурором до позовної заяви.

Так, 11 червня 2019 року Прокурор на адресу Позивача 1 та Позивача 2 направив листи для вжиття відповідних заходів реагування на усунення виявлених порушень вимог земельного законодавства.

6 травня 2019 року Позивач 1 у відповідь на звернення Прокурора повідомив, що Позивач 1 довів Відповідачу умови користування земельними ділянками водного фонду державної власності, згідно з вимогами чинного законодавства та рекомендувала укласти договори оренди на земельні ділянки водного фонду. Інших заходів не вжито на час ухвалення судового рішення (том 1, а.с. 194).

Листом від 19 червня 2019 року Позивач 2 повідомив Прокурора, що у Відділі контролю за використанням та охороною земель в Андрушівському, Бердичівському, Любарському, Ружинському та Чуднівському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області відсутня інформація, стосовно вказаних порушень Відповідачем вимог земельного законодавства при використанні на території Ружинського району земельних ділянок водного фонду; заходи державного контролю з використанням та охоронною земельне проводились; акти реагування не вносились (том 1, а.с. 198). Про бездіяльність Позивача 2, на переконання колегія суддів, свідчить також пасивна позиція у даній справі.

19 червня 2020 року Бердичівська місцева прокуратура в порядку вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру надіслала Позивачу 1 та Позивачу 2 повідомлення (відповідно листи № (06-34)2945-вих -19 та №(06-34)2942-вих -19) про звернення до суду за захистом майнових прав держави та у зв`язку із бездіяльністю уповноважених органів, починаючи із 1999 року (том 1, а.с. 212-223).

Таким чином, усе вищеописане вказує на те, що Прокурор довів, що для захисту прав та інтересів держави є підстави відповідно до норм частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки має місце усвідомлена пасивна поведінка уповноважених суб`єктів владних повноважень, коли органам відомо (мало бути відомо при належному здійснені відповідних повноважень) про порушення інтересів держави, яке полягає у неправомірному користуванні земельною ділянкою водного фонду протягом значного періоду часу, та, при цьому як Позивач 1 так і Позивач 2 мають відповідні повноваження для захисту порушеного права та інтересу, але всупереч цим інтересам ефективних способів реагування не вчиняла, обмежились лише листуванням з Прокурором та Відповідачем (за захистом до суду не звертались).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Колегією суддів на підставі доданих до позовної заяви документів встановлено, що Прокурор відповідно до норм частини 3,5,6 статті 162 ГПК України, у своїй позовній заяві навів обставини, якими обґрунтовує свої позовні вимоги, та докладно виклав обставини, якими підтверджує підстави представництва, а також - додав такі докази до позовної заяви. Колегією суддів встановлено, що Прокурор у позовній заяві зазначив про невжиття уповноваженими органами протягом тривалого періоду часу жодних заходів на усунення порушень чинного законодавства.

Вказані органи (Позивач 1 та Позивач 2) протягом тривалого періоду часу та навіть після отримання повідомлення Прокурора самостійно не звернулись до суду з позовом в інтересах держави і не вживали будь яких інших ефективних заходів до забезпечення інтересів держави, тобто - неналежним чином здійснюють захист законних інтересів держави як власника земель водного фонду, що є достатнім для підтвердження підстав представництва Прокурора. За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що Прокурором належним чином обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з даним позовом.

Окрім того, Прокурор свідомо зазначив в своїй позовній заяві Позивача 1 та Позивача 2 - як державні органи уповноважені державою на здійснення відповідних функцій, з огляду на те, що саме Позивач 1 є розпорядником даних земельних ділянок.

З огляду на усе вищевказане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд вважає безпідставним та недоведеним твердження Відповідача, наведене в апеляційній скарзі про те, що у Прокурора відсутні підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2.

Що ж до безпосередніх позовних вимог по даній справі, то аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до норм статті 27 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі, зокрема, припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до норм частини 1 статті 92 Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності можуть набувати вичерпне коло осіб, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Пунктом "в" частини 1 статті 141 Земельного Кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Статтею 37 Цивільного кодексу УРСР та статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції на момент завершення приватизації) визначено, що юридична особа припиняє свою діяльність шляхом ліквідації чи реорганізації (перетворення). Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Відповідно статті 19 Земельного кодексу України (в редакції від 13 березня 1992 року) і статті 123 Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року) надання земельних ділянок юридичним особам у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Земельний кодекс України (в редакції від 13 березня 1992 року) і Земельний кодекс України (в редакції від 25 жовтня 2001 року) не передбачають жодних виняткових підстав для набуття права користування земельними ділянками правонаступниками колишніх землекористувачів.

Отже, зважаючи на вищеописані норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство без державної частки є тим юридичним фактом саме для припинення права на користування земельною ділянкою (а не будь-яких інших майнових прав). Автоматичне переоформлення прав землекористування законодавством не передбачено.

В той же час, відповідно до частини 1 статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. При цьому на землі водного фонду України, зокрема, зайняті як у даному випадку водостоками, штучними водоймами (водосховища/, ставки) поширюється окремий порядок надання і використання.

Окрім того апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що в силу дії статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Наказом регіонального відділення фонду державного майна України по Житомирській області від 15 травня 2003 року за №289 було завершений процес приватизації СВАТ "Житомиррибгосп".

При цьому, планом приватизації не передбачено передачі майнових прав на земельну ділянку (том 1, а.с. 70-81).

Відповідно до Плану приватизації гідротехнічні споруди, ставки тощо (за переліком у акті приймання-передачі від 22 серпня 2003 року з додатком) на спірній земельній ділянці не увійшли до статутного капіталу Відповідача, а були передані в подальшому іншому державному підприємству - Третій особі (зважаючи на правовий статус такого майна - державна власність).

Оскільки, відповідно до статтей 22, 27 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року) та статетй 92, 141 Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року), після припинення діяльності (реорганізація чи ліквідація) державного чи комунальних підприємств, установ та організацій - право постійного користування земельною ділянкою припиняється і в порядку правонаступництва до нової (новоутвореної, реорганізованої) особи не переходить.

Саме тому, за наведених вище обставин приватизації з моменту припинення Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, припинено саме право користування на вищевказану земельну ділянку водного фонду, що розташована на території Дерганівської сільської ради Ружинськогоу району, згідно з державним актом серії ЖТ05-23 000014, виданого 22 грудня 1994 року.

При цьому, зважаючи на правовідносини в даній справі (право користування земельними ділянками водного фонду) колегія суддів оцінює та досліджує правонаступництво Відповідача саме щодо спірної земельної ділянки (а не інших прав та нерухомого майна).

Що ж стосується покликання представника Відповідача в судовому засіданні від 18 листопада 2020 року на практику Верховного Суду (постанова ВС від 19 червня 2020 року в справі №904/284/19, постанова ВС від 4 серпня 2020 року в справі №915/657/18, постанова ВС від 12 лютого 2020 року в справі №914/748/19, постанова ВС в справі №914/839/18 від 31 січня 2019 року), то колегія суддів звертає увагу апелянта, що правові позиції, наведені в таких постановах не можуть бути застосовані до даних правовідносин. Оскільки, по-перше, в вищенаведених справах здебільшого мова йшла про фермерські господарства та правонаступництво при спадкуванні; по-друге, ані в одній з вище перелічених постанов не зазначалося про земельну ділянку водного фонду для здійснення риборозведення та іншої господарської діяльності пов`язаної із використанням водойми, адже в усіх справах мова йшла про земельну ділянку сільськогосподасрького призначення та про зовсім іншу організаційно-правову форму підприємств та інші правовідносини між сторонами справи.

Що ж стосується покликання як Відповідача так і Третьої особи на постанову Київського апеляційного господарського суду по справі № 927/845/16 та справі № 927/846/16 про припинення права користування земельними ділянками, то колегія судів зауважує, що в даному випадку немає місце встановлення будь-яких правових позицій, застосування яких є обов`язкове при розгляді аналогічних справ, оскільки такі позиції має право та висвітлює лише Верховний Суд, що в силу дії статті 236 ГПК України має враховуватися судами при виборі і застосуванні норм до спірних правовідносин.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що дані земельні ділянки не могли залишатися в постійному користуванні у Відповідача і з огляду на пряму дію статті 13 Конституції України, та те, що дана земельна ділянка, при перетворенні з державного підприємства в СВАТ "Житомиррибгосп", відповідними державними органами, як представниками уповноваженого державного органу на здійснення функцій щодо розпорядника такими земельними ділянками для перетвореної особи не передавалася.

Відтак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які дозволяли б колегії суддів, прийти до висновку, що Відповідачу в процесі перетворення (з моменту, коли юридична особа перестала бути Державним підприємством) перейшла у постійне користування земельна ділянка 96,9 га, якою користувалося державне підприємство відповідно до державного акту ЖТ05-12№000013, та й сам Державний акт як правовстановлюючий документ.

Зважаючи на усе вищеописане в даній постанові колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою заявлена до Відповідача, а саме до юридичної особи, яка не має права на користування такою спірною земельною ділянкою, оскільки не набула такого права, в тому числі і в порядку правонаступництва СВАТ "Житомиррибгосп".

Відповідно, колегія суддів прийшла до висновку, що позовна вимога про припинення Відповідачу права постійного користування земельною ділянкою (якого немає у Відповідача) є безпідставною і не підлягає до задоволення. Відповідно суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 244,68 га, розташованої на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області (з цільовим призначенням для риборозведення на промисловій основі Відповідача, яке здійснюється на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ЖТ 05-23 000014, виданого 22 грудня 1994 року Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству ).

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про скасування Державного акту серії ЖТ05-23№ 000014, виданого 22 грудня 1994 року Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству та про скасування запису №8 щодо державної реєстрації цього акту, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі (як на підставу скасування рішення в частині задоволення позовних вимог щодо скасування такого Державного акту та його реєстрації) зазначає проте, що правовою підставою для задоволення таких позовних вимог має бути саме порушення вимог законодавства при видачі Державного акту чи здійснені його реєстрації, чого в даній справі Прокурором доведено не було (з огляду на відсутність порушень закону при видачі такого акту).

Прокурор ж, посилаючись на інформацію Відділу в Ружинському районі Головного правління Держгеокадастру в Житомирській області, згідно якої, зокрема, спірна земельна ділянка рахуються за Житомирським обласним державним сільськогосподарсько-рибоводним підприємством, а Державний акт на право постійного користування землею зареєстрований в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійною користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів, просить скасувати запис про реєстрацію Державних актів.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Державні акти про право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Право власності та постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником чи користувачем документа, що посвідчує відповідне право та його державної реєстрації. Законодавство не передбачає видачу автоматичну видачу нового державного акту на право постійного користування земельною ділянкою або відповідного свідоцтва у разі зміни назви або організаційно-правової форми землекористувача.

Крім того, у зв`язку із набранням чинності Закону України "Про державний земельний кадастр", постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 "Про затвердження порядку ведення Державного земельного кадастру" та відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності чи користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме органом державної реєстрації прав. Тобто, з 1 січня 2013 року територіальні органи Держгеокадастру України позбавлені повноважень щодо реєстрації прав власності та користування земельною ділянкою; внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється державним реєстратором за заявою, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Міністерство юстиції України.

У спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, на підставі яких видані відповідні державні акти, так і самі акти про право постійного користування.

В той же час, Прокурор в даній справі не оспорює підстави і правомірність видачі державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою, а оспорює законність користування земельною ділянкою Відповідачем саме на підставі такого Державного акту.

Враховуючи, що Державний акт серії ЖТ 05-23 № 000014 був виданий і зареєстрований в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійною користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за №8 від 22 грудня 1994 року (том 1, а.с. 116-118) Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству, а не Відповідачу, та зважаючи на те, що як встановлено вище в даній постанові, Відповідачем не доведено правонаступництва на спірну земельну ділянку водного фонду, то колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на Відповідача відповідальності щодо скасування Державного акту серії ЖТ 05-23 № 000014, виданого 22 грудня 1994 року, та про скасування запису №8 щодо державної реєстрації цього акту.

Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України, землі водного фонду надаються у постійне користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як вже вказано вище, дане випливає і з дії статті 13 Конституції України, котра є нормою прямої дії і існувала на момент закінчення приватизації, перетворення ДП в СВАТ "Житомиррибгосп".

Відповідно до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинам третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, колегія суддів зауважує, що розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду здійснюється Позивачем 1, який в той же час є позивачем у спорі про скасування Державного акту та про скасування запису щодо державної реєстрації цього акту, а відтак, Відповідач не може відповідати за діяльність органу влади.

Зважаючи на усе описане вище, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування Державного акту, виданого Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству, та про скасування запису №9 щодо державної реєстрації цього акту, заявлені Прокурором до Відповідача, є безпідставними і не підлягають до задоволення. Відповідно суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про скасування державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ05-23№000014, виданого 22 грудня 1994 року Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству та про скасування запису про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії ЖТ05-23№000014, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за №8.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог в цих частинах.

Що ж стосується позовної вимоги про зобов`язання Відповідача повернути Відповідачу 1 земельну ділянку водного фонду загальною площею 244,68 га, розташовану на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області, що фактично використовується Відповідачем, до земель державної власності шляхом складання акту прийому-передачі, то колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено вище в даній судовій постанові та не заперечується Відповідачем (як у апеляційній скарзі так і в судовому засіданні від 18 листопада 2020 року), Відповідач використовує земельну ділянку водного фонду площею 244,68 га на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (в редакції на момент звернення з позовом), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з статті 116 Земельного кодексу України: громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України, землі водного фонду надаються у постійне користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з статтею 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Таким чином, діючи саме в правовому полі дії Земельного кодексу України, обов`язковими умовами для одержання земельної ділянки у користування є: прийняття відповідного рішення уповноваженим органом, розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки та проведення земельних торгів щодо продажу права оренди цієї земельної ділянки.

Також, статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування; вищі навчальні заклади незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку.

Колегія суддів констатує, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, яке оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Як встановлено вище в даній судовій постанові, Відповідач не є правонаступником (в частині права постійного користування спірною земельною ділянкою водного фонду), котра була надана у користування Державою України саме державному підприємству, а саме Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству. А відтак, доводи апеляційної скарги Відповідача щодо правомірного використання спірної земельної ділянки водного фонду (на підставі державного акту серії ЖТ 05-23 № 000014, виданого 22 грудня 1994 року), є необгрунтованими та недоведеними доказами, наявними в матеріалах справи.

В той же, колегія суддів дослідивши матеріали справи зазначає, що інших правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою матеріали справи не містять (як зазначено вище в постанові, земельна ділянка продовжує обліковуватись за Житомирським обласним державним виробничим сільськогосподарсько-рибоводним підприємством). В кожному випадку після реорганізації, новоствореній юридичній особі необхідно звернутися із клопотанням до відповідного органу виконавчої влади про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою переоформлення права постійного користування земельними ділянками саме водного фонду в порядку, встановленому статтею 123 Земельного кодексу України. Матеріали справи не містять доказів звернення із такими заявами, а ні СВАТ, а ні в подальшому Відповідача (щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою до компетентних органів). Суд наголошує, що рішення щодо передачі земельної ділянки у власність або користування не приймалися.

В судовому засіданні від 18 листопада 20, 20 року представник Відповідача, крім того, що доводив правонаступництво за державним підприємством, зазначив, що Відповідач звернувся за дозволом на розробку проекту землеустрою для передачі земельної ділянки в оренду, однак будь-яких доказів такого звернення до суду апеляційної інстанції не подано та матеріали справи такі докази не містять.

Таким чином, колегія суддів встановила, що Відповідач протягом тривалого часу користуються спірною земельною ділянкою водного фонду державної власності без жодної правової підстави, всупереч вимогам законодавства, зокрема статей 59, 92, 116, 122, 123, 124, 125 Земельного кодексу України.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України і Водного кодексу України є підставою, для власника земельної ділянки, вимагати повернення такої земельної ділянки, впродовж усього часу тривання порушення права законного володільця земельної ділянки водного фонду.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Норми глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Норми глави 83 Цивільного кодексу України, застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 1 статті 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що: набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Як уже зазначено вище в даній постанові, рішення про передачу спірної земельної ділянки водного фонду у користування Відповідачу, уповноваженими державними органами не приймалося, проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування Відповідачу не розроблялися та не затверджувалися, що вказує на ту обставину, що Відповідач користується земельною ділянкою водного фонду безпідставно всупереч вимогам законодавства.

Крім того, відповідно до інформації Головного управління ДФС у Житомирській області Державної фіскальної служби України від 6 березня 2019 року, Відповідач перебуває на обліку в Попільнянській ДПІ (Ружинській район) Бердичівського управління ГУ ДФС у Житомирській області на загальній системі оподаткування зі сплатою земельного податку з юридичних осіб у 2018 та 2019 роках (том 1, а.с. 143-143-144).

В той же час, чинним законодавством України розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності. Оскільки Відповідач не є, а ні власником спірної земельної ділянки, а ні її постійним користувачем, а тому єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього може бути орендна плата.

Що ж стосується покликання Відповідача в своїх поясненнях та в судовому засіданні від 18 листопада 2020 року на пункт 5.3 Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року (де зазначено що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуде в установленому законодавством порядку станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення), то колегія суддів не заперечує таку пряму норму та правову позицію Конституційного Суду України. Однак, колегія суддів звертає увагу Відповідача, що даний пункт стосувався б Відповідача, лише в тому випадку, якщо б у нього існувало таке право постійного користування або він його набув би його у встановленому законом порядку.

При цьому, як встановлено вище в даній судовій постанові матеріали справи не містять доказів щодо набуття та правонаступництва Відповідачем прав на спірну земельну ділянку водного фонду та правовстановлюючих документів на неї.

Згідно з статтею 122 Земельного кодексу України органами, уповноваженими здійснювати функції держави в даному випадку є Позивач 1, який повністю підтримує позовні вимоги Прокурора у даній справі (хоча як встановлено вище не вчиняв самостійно будь-яких дій щодо повернення земельної ділянки, в тому числі в суд провадженні).

Саме тому, на переконання колегії апеляційного господарського суду спірні земельні ділянки водного фонду на вимогу власника підлягають поверненню до земель державної власності.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що Прокурор в позовній заяві зазначає, що повернення спірної земельної ділянки має відбутися шляхом складання акту прийому передачі. Вимога у такій формі свідчить про те, що Прокурор просить встановити порядок виконання рішення в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення може визначити порядок його виконання.

Зважаючи на все вищевстановлене в даній судовій постанові, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання Відповідача повернути Житомирській обласній державній адміністрації земельну ділянку водного фонду загальною площею 244,68 га, розташовану на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області, що фактично використовується Відповідачем, до земель державної власності шляхом складання акту прийому-передачі, є підставними та обгрунтованими, а відтак, апеляційний господарський суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині.

Дане рішення в цій частині й було прийнято місцевим господарським судом, а відтак суд приходить до висновку про залишення рішення в цій частині без змін.

В той же час, колегія суддів зазначає, що Відповідач, заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву, просив суд застосувати строки позовної давності, які на його думку розпочалися з 30 липня 1999 року, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 268 Цивільного кодексу України визначено вимоги на які позовна давність не поширюється. Але цей перелік вимог не є вичерпним, оскільки відповідно до частини 2 статті 268 Цивільного кодексу України, законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

Отже, власник може пред`явити такий позов у будь який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов`язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову.

Така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі №504/2864/13-ц, постанові від 12 червня 2019 року в справі №487/10128/14-ц, постанові від 11 вересня 2019 року в справі №487/10132/14-ц, колегія суддів у даній справі не вбачає підстав для відступлення від цієї правової позиції.

Що ж стосується позовних вимог про припинення права постійного користування земельною ділянкою; скасування державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ 05-23 № 000014, виданого 22 грудня 1994 року Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству, та скасування запису про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею, то колегія суддів констатує, що строк позовної давності відповідно до норм статті 261 Цивільного кодексу України застосуванню не підлягає, оскільки у задоволенні таких позовних вимог відмовлено за безпідставністю матеріально-правових вимог.

З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західнийапеляційний господарський суд, вважає подану Відповідачем апеляційну скаргу необгрунтованою та недоведеною в частині доводів щодо правонаступництва спірної земельної ділянки водного фонду (від державного підприємства, яке припинило існувати) за Відповідачем. Відповідно суд приймає рішення про задоволенні позовних вимог Прокурора частково, а саме в частині позовних вимог про повернення земельної ділянки Позивачу 1. В решті позовних вимог відмовляє.

Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Житомирської області від 5 грудня 2020 року частково, а саме в частині задоволення позовних вимог щодо припинення права постійного користування, скасування Державного акту та його державної реєстрації, та приймає в цій частині нове рішення про відмову в таких позовних вимогах.

Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

З огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові, зважаючи на факт задоволення позовних вимог Прокурора частково, колегія суддів на підставі статті 129 ГПК України покладає судові витрати за розгляд позовної заяви Прокурора та апеляційної скарги Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 5 грудня 2020 року на Прокурора та Відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 5 грудня 2019 року в справі №906/710/19 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1. Позов задоволити частково.

2. Товариству з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (13600, Житомирська область, Ружинський район, смт. Ружин, вул. Київська, 60, код ЄДРПОУ 00476843) повернути Житомирській обласній державній адміністрації (10014, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 1, код ЄДРПОУ 00022489) до земель державної власності земельну ділянку водного фонду загальною площею 244,68 га, розташовану на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області і межі якої визначені в Державному акті на право постійного користування землею серія ЖТ05-23№000014, виданому 22 грудня 1994 року, - шляхом складання акту прийому-передачі.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (13600, Житомирська область, смт. Ружин, вул. Київська, 60; код 00476843) на користь Прокуратури Житомирської області (10014 м. Житомир вул. Леха Качинського, 2; код ЄРДПОУ 02909950) 1921 грн витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви.

3. Стягнути з Прокуратури Житомирської області (10014, м. Житомир, вул. Леха Качинського, 2; код ЄРДПОУ 02909950) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (13600, Житомирська область, смт. Ружин, вул. Київська, 60;код ЄРДПОУ 00476843) 8644 грн 50 коп. витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази на виконання цієї постанови.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Справу №906/710/19 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 20 листопада 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

СудПівнічно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення18.11.2020
Оприлюднено23.11.2020
Номер документу92989724
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —906/710/19

Постанова від 01.02.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Могил С.К.

Ухвала від 17.01.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Могил С.К.

Ухвала від 02.04.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Могил С.К.

Ухвала від 17.03.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Могил С.К.

Ухвала від 18.02.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суховий В.Г.

Ухвала від 11.01.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суховий В.Г.

Ухвала від 04.01.2021

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Постанова від 18.11.2020

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 12.10.2020

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 12.08.2020

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні