Рішення

від 09.11.2020 по справі 902/755/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" листопада 2020 р. Cправа № 902/755/20

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В. , при секретарі судового засідання Стафійчук І.С.,

За участі представників сторін

позивача Лясковська І.В., довіреність № 327 від 24.09.2020;

Рога О.В., довіреність №47/703 від 10.06.2019;

відповідача не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом : Приватного акціонерного товариства "Вінницький завод "Маяк" (вул. Хмельницьке шосе, 105, м. Вінниця, 21029)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімакс Груп" (вул. Миколи Оводова, 60, м. Вінниця, 21050)

про стягнення 127 485, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

30.07.2020 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява ПрАТ "Вінницький завод "Маяк" до ТОВ "Юнімакс Груп" про стягнення боргу в сумі 127 485, 00 грн.

Ухвалою суду від 03.08.2020 року суддею Лабунською Т.І. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/755/20, визначено, що справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.09.2020 року.

Відповідно до п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 2.3 п. 16.1 Порядку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 902/755/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2020 справу № 902/755/20 передано на розгляд судді Маслію І.В.

Ухвалою від 12.08.2020 суддею Маслієм І.В. прийнято справу № 902/755/20 до свого провадження та призначено підготовче засідання на 24 вересня 2020 року.

Ухвалою від 24.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/755/20 для судового розгляду по суті на 20 жовтня 2020 р.

Ухвалою від 20.10.2020 розгляд справи по суті відкладено на 09.11.2020, з підстав викладених у відповідній ухвалі.

02.11.2020 від позивача надійшло клопотання про повернення до підготовчого провадження та долучення до справи додаткових доказів.

На визначену дату з`явились представники позивача, які подали клопотання про зменшення суми позову в зв`язку з сплатою відповідачем 04.11.2020 частини боргу в розмірі 10000,00 грн.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Ухвали суду, направлені на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: вул. Миколи Оводова, 60, м. Вінниця, 21050. Конверти з ухвалами повернуті до суду з відмітками поштового відділення За вказаною адресою не знаходиться .

Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 Щодо визначення терміну «місцезнаходження юридичної особи» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями «місцезнаходження юридичної особи» і не містять визначень щодо «фактичної» чи «юридичної» адреси юридичної особи . Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов`язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України «Про господарські товариства» , відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах . Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» .

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

В судовому засіданні, суд розглянувши клопотання позивача про зменшення позовних вимог, відмовляє в її задоволені оскільки воно подано після закінчення підготовчого засідання на стадії розгляду справи по суті, що суперечить приписам п. 2 ч.2 ст.46 ГПК України.

Разом з тим, судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи доказ часткової проплати здійсненої відповідачем 04.11.2020 на підставі ч. 5 ст. 80 ГПК України, оскільки останній не міг бути поданий у строки визначені частиною 2 цієї норми.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 09.11.2020 судом долучено вступну та резолютивну частину рішення до матеріалів справи, в зв`язку з неявкою представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

04.11.2019 між Приватним акціонерним товариством "Вінницький завод "Маяк" (позивач, в договорі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнімакс Груп" (відповідач, в договорі Дилер) було укладено дилерський договір № 53/193, відповідно до п 1.1. якого Постачальник бере на себе зобов`язання виготовити та поставити, а Дилер прийняти електропобутову техніку та радіатори для опалення, надалі Продукція і оплатити її вартість в строки, та порядку, передбаченими цим Договором.

Асортимент, строки поставки Продукції та її вартість зазначаються у рахунках або рахунках-накладних (п. 1.2. Договору).

Відвантаження Продукції автомобільним транспортом, за допомогою логістичних компаній, здійснює Постачальник за рахунок Дилера. Постачальник відвантажує Продукцію партіями по узгодженню з Дилером. Кожна партія відвантажується по узгодженню Сторін, але не пізніше 10 банківських днів з дати отримання коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Відвантаження Продукції здійснюється на умовах EXW (Incoterms 2000), склад Постачальника (п. 2.1.-2.4. Договору).

Продукція, що постачається оплачується за цінами, зазначеними в рахунках та рахунках-накладних. Сума цього Договору складає 500000,00 грн з ПДВ. Дилер зобов`язується проводити 100% передплату на розрахунковий рахунок Постачальника за кожну партію. В разі попередньої оплати, ціни на оплачену Продукцію не змінюються. По узгодженню Сторін, можлива оплата по факту надходження товару на склад Дилера (п. 3.1. - 3.5. Договору).

На виконання умов договору позивачем на підставі видаткових накладних поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 230147,00 грн (а.с. 10-12), відповідачем за період з 07.11.2019 по 24.07.2020 здійснено оплату за продукцію в загальному розмірі 66800,00 грн та 19.05.2020 відповідачем частково повернуто продукцію на суму 35862,00 грн.

20.03.2020 позивачем направлено на адресу відповідача претензію №53/303 з вимогою погасити наявну заборгованість за Договором №51/193 від 04.11.2019.

Станом на 27.07.2020 заборгованість відповідача за отриману продукцію становила 127485,00 грн, дана сума визнана відповідачем, що стверджується надісланою відповідачем на адресу позивача відповіддю на претензією з графіком погашення дебіторської заборгованості від 28.05.2020, згідно якого відповідач обіцяв сплатити заборгованість до 15.07.2020 (а.с. 20 та 54) та обопільно підписаним Актом звірки (а.с. 55).

На день звернення з позовом до суду відповідач не здійснив повну оплату згідно з графіком погашення дебіторської заборгованості від 28.05.2020, що стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення 127485,00 грн заборгованості.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

З умов укладеного між сторонами Дилерського договору вбачається, що він за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно положень ч. 1 ст. 692 цього ж кодексу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.3 та 3.5. Договору Дилер зобов`язується проводити 100% передплату на розрахунковий рахунок Постачальника за кожну партію. По узгодженню Сторін, можлива оплата по факту надходження товару на склад Дилера.

Судом встановлено що позивачем на підставі договору №53/193 поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 230147,00 грн, а відповідачем здійснено оплату за поставлену продукцію в загальній сумі 66800,00 грн та повернуто частину продукції на загальну суму 35862,00 грн.

З огляду на це на день відкриття провадження у справі за відповідачем рахувалась заборгованість за поставлену та неоплачену продукцію в розмірі 127485,00 грн.

Разом з тим після відкриття провадження у справі, відповідач 04.11.2020 провів часткову оплату в сумі 10000,00 грн, що стверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 56 від 04.11.2020.

З огляду на викладене, на день прийняття рішення у відповідача перед позивачем рахується заборгованість в сумі 117485,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду вищенаведеного, оскільки після порушення провадження у даній справі відповідачем було сплачено частину основного боргу в розмірі 10000,00 грн, суд дійшов висновку про закриття провадження у даній справі в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача 10000,00 грн основного боргу з підстав п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки предмет спору у відповідній частині відсутній, з покладенням витрат на сплату судового збору в цій частині на відповідача.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 250, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Провадження у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімакс Груп" 10000,00 грн. боргу - закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімакс Груп" (вул. Миколи Оводова, 60, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 36365031) на користь Приватного акціонерного товариства "Вінницький завод "Маяк" (вул. Хмельницьке шосе, 105, м. Вінниця, 21029, код ЄДРПОУ 14307771) 117485,00 грн - боргу та 2102,00 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 19 листопада 2020 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Хмельницьке шосе, 105, м. Вінниця, 21029)

3 - відповідачу (вул. Миколи Оводова, 60, м. Вінниця, 21050)