Рішення

від 30.09.2020 по справі 910/6912/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2020Справа № 910/6912/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" вул.Лейпцизька 1-а, м. Київ, 01015

до Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-11" вул. Якуба Коласа, 4-Б, м. Київ, 03148

про стягнення 122703,93 грн.

представники учасників справи:

від позивача: Березова І.Г. - представник, дов. № 40 від 02.01.2020 року;

від відповідача: Селезнева А.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-11" про стягнення 122 703,93 грн., а саме 87 548,76 грн. боргу, 9751,00 грн. пені, 17509,75 грн. штрафу, 3727,33 грн. процентів річних, 4167,09 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 7373/4-11 на послуги водопостачання та водовідведення від 08.12.1999 року в частині своєчасної та повної оплати спожитих відповідачем послуг з постачання питної води та прийняття каналізаційних стоків, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нарахована пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6912/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, на думку суду, не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, судом відмовлено в задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, та на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/6912/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, через канцелярію суду від позивача 02.06.2020 року надійшло клопотання № 735/12 від 28.05.2020 року, в якому останній посилаючись характер спірних правовідносин та предмет доказування у даному спорі, просить суд здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 року призначене судове засідання (розгляд справи по суті) на 01.07.2020 року.

У судове засідання 01.07.2020 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом доведено до відома представників сторін, що до початку судового засідання 01.07.2020 року через канцелярію суду від відповідача 17.06.2020 року надійшло клопотання про зміну строку для подання відзиву на позов, а також 01.07.2020 року - відзив на позовну заяву № 06/24 від 24.06.2020 року, в якому заперечує проти позовних вимог, посилаючись, зокрема, на невідповідність умов Договору №7373/4-11 від 08.12.1999 року вимогам законодавства, в тому числі Закону України Про житлово - комунальні послуги , та несправедливість умов правочину, невірне визначення позивачем обсягів спожитої води і послуг з водовідведення, а також поставку позивачем неякісної води та невірно здійснені розрахунки. Документи долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.07.2020 року протокольно оголошено перерву до 29.07.2020 року.

У судове засідання (розгляд справи по суті) 29.07.2020 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Уповноважений представник відповідача у судовому засіданні 29.07.2020 року подав для долучення до матеріалів справи додаткові докази. Подане клопотання долучене судом до матеріалів справи.

У судове засідання (розгляд справи по суті) 09.09.2020 року з`явивлись уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 09.09.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив № 1040/12 від 17.08.2020 року разом з доказами направлення на адресу відповідача; 07.09.2020 року від відповідача надійшли пояснення по суті справи № 07/29 від 29.07.2020 року разом з долученим уточненим контррозрахунком та доказами направлення на адресу позивача. Документи судом долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 09.09.2020 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 30.09.2020 року.

В судове засідання 30.09.2020 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 30.09.2020 року від позивача через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення № 1362/12 від 29.09.2020 року щодо заперечень відповідача проти позовних вимог в частині помилкового обсягу холодної води та водовідведення за період з 12.10.2018 року по 12.11.2018 року, в яких позивач зазначає про підтвердження обсягу спожитої води в листопаді 2018 року в розмірі 793 куб.м згідно даних акту зняття показань з приладу обліку за листопад 2018 року (поточні 45474-попередні 44681), а також позивачем з урахуванням даних КП Київтеплоенерго щодо обсягів споживання гарячої води за період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року за даними лічильників, зокрема, довідки № 30/5/4/7991 від 16.07.2020 року, наведено новий (уточнений) розрахунок позовних вимог, згідно якого стягненню з відповідача підлягають: основний борг в сумі 38010,31 грн., пеня в розмірі 6401,43 грн., проценти річних в сумі 3323,28 грн., інфляційні втрати в розмірі 3752,83 грн. та 7602,06 грн. штрафу, всього 59089,91 грн. Додаткові пояснення разом з доданим розрахунком судом долучені до матеріалів справи.

Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі ст. 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

При цьому судом враховано, що позивачем протягом розгляду справи з урахуванням здійснених перерахунків заборгованості за спірний період не було заявлено про зміну (зменшення) розміру позовних вимог у відповідній частині.

Приписами ст. 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до ч.ч 1, 3 якої представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник від імені особи, яку він представляє, здійснює тільки певні юридичні дії внаслідок повноваження. Наявність у представника повноважень є обов`язковою умовою будь - якого представництва.

Згідно частини 3 статті 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Наразі, як встановлено судом згідно наявної в матеріалах справи довіреності представника позивача Березової І.Г. № 40 від 02.01.2020 року, у останньої відсутні повноваження на вчинення від імені ПАТ АК Київводоканал дій щодо зміни розміру заявлених позовних вимог.

Отже, оскільки формулювання позовних вимог та визначення їх розміру відноситься до виключної компетенції позивача у справі, суд позбавлений права та можливості спонукати позивача до зміни позовних вимог та вирішує спір в межах первісно заявленого предмету позову та його розміру, у зв`язку з чим поданий представником позивача разом з додатковими поясненнями № 1362/12 від 29.09.2020 року уточнений розрахунок позовних вимог судом в якості заяви про зменшення розміру позовних вимог не розцінюється.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем на час проведення судового засідання 30.09.2020 року суду не надано.

В судовому засіданні 30.09.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.09.2020 року проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 30.09.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача та об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 08 грудня 1999 року між Державним комунальним об`єднанням "Київводоканал" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (постачальник за договором, позивач у справі) та Житлово-будівельним кооперативом "Обчислювач -11" (абонент за договором, відповідач у справі) було укладено Договір №7373/4-11 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65.

Розділами 2 - 6 Договору сторонами визначені зобов`язання та відповідальність сторін, порядок розрахунків, строк дії Договору тощо.

За умовами п. 5.1. Договору цей Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Згідно з п. 5.2. Договору даний Договір може бути розірваний за згодою сторін. Договір може бути розірваний в судовому порядку на вимогу однієї із сторін у разі порушення другою стороною зобов`язань. Сторона, що бажає розірвати Договір, має письмово попередити про це другу сторону за один місяць.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та абонента і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Окрім цього, договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України Про питну воду та питне водопостачання , сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб`єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об`єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про питну воду та питне водопостачання централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва татранспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом.

При цьому, вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Як зазначено у вказаній статті Закону України Про питну воду та водопостачання підприємство питного водопостачання - суб`єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об`єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та виробництво фасованої питної води.

За визначенням Закону України Про питну воду та водопостачання централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води;

централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення стічних вод за допомогою системи централізованого водовідведення;

споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб/послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПІН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

Таким чином, Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал є виробником та постачальником послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а ЖБК Обчислювач -11 - споживачем таких послуг.

Правила користування системами водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65, затверджені 01.07.1994 року Державним комітетом по житлово-комунальному господарству втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008року, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила користування).

В силу статті 3 Закону України Про питну воду та питне водопостачання названі Правила користування є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

У відповідності до п. 2.1 Правил договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України Про питну воду та питне водопостачання та Закону України Про житлово-комунальні послуги , яким, згідно п. 2.2 Правил, визначаються істотні умови договоруміж виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з житлово-будівельними кооперативами (ч. 1 ст. 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання ).

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДСТУ 2874-82 Вода питна , приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин тощо.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 905 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 41 Закону України Про питну воду та питне водопостачання облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що відповідають вимогам технічних регламентів.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника (п.3.1 Договору).

Якщо володолічильники відсутні, постачальник визначає інший засіб обілку використаної води, передбачений Правилами (п.3.3 Договору).

Пунктом 1.4 Правил користування передбачено приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 року № 37, зареєстрованих у Мін`юсті 26.04.2002 року за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно п. 1.2 Правил приймання № 37 останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил приймання № 37 абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - це усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника,а при його відсутності - за узгодженням з постачальником за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил користування передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником останнього в судових засіданнях, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було надано послуги, зокрема, з водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод) через приєднані мережі за період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року на суму 298 692,45 грн., на підтвердження чого позивачем надані відповідні погоджені відповідачем Акти про зняття показань з приладів обліку за спірний період, які місять номери приладів обліку, зазначення місця встановлення, дату знаття показань, обсяги попереднього періоду, попередні та поточні показники тощо, та реєстри платіжних повідомлень за вказаний період, що підтверджують надсилання їх розрахунковим департаментом ПАТ АК Київводоканал до банківської установи відповідача, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

При цьому, судом враховано, що вказані акти містять підписи представників абонента, що вказує на дотримання порядку визначення обсягів спожитих послуг, який визначено п.3.1 укладеного між сторонами правочину.

Пунктом 3.7 Договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Як встановлено судом за матеріалами справи, підтверджено позивачем та відповідачем не спростовано, ЖБК Обчислювач -11 у встановленому Договором порядку заперечень щодо кількості або вартості наданих послуг надано не було, позаяк в матеріалах справи доказів незгоди з визначеними позивачем обсягами спожити послуг, про які відповідач був обізнаний після отримання платіжних вимог, матеріали справи не містять.

Крім того, доказів направлення відповідачем у встановлений Договором строк свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення передбаченої п. 3.7 Договору звірки розрахунків відповідачем суду не надано.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку щодо наявності в матеріалах справи належних та достатніх доказів споживання відповідачем у спірний період послуг з холодного водопостачання та водовідведення та приймання стоків води.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг з водопостачання та водовідведення, доказів опротестування виставлених позивачем актів про зняття показань з приладів обліку та платіжних повідомлень, а також наявності письмових відмов у прийнятті послуг до суду не надходило.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню послуг з водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод), обумовлених Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Як визначено в п. 3.7 Правил користування розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.6 Договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Судом встановлено за матеріалами справи, що позивачем у відповідності до умов Договору виставлялись дебетові повідомлення на оплату наданих за спірний період послуг.

Зокрема, позивачем надана довідка банку АТ Банк Кредит Дніпро № 55/9-467 від 10.04.2020 року про надсилання дебетових повідомлень на адресу ЖБК Обчислювач -11 .

Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (п. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно визначень ч.ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Разом з тим, як стверджує позивач в позовній заяві, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані ПАТ "АК "Київводоканал" в період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року послуги з водопостачання та приймання стічних вод у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, в повному обсязі відповідач не виконав, здійснивши часткову оплату спожитих послуг в загальній сумі 211 143,69 грн., що підтверджується наданим позивачем реєстром надходження грошових коштів від ЖБК Обчислювач - 11 за період з 01.11.2018 року по 03.01.2020 року.

Факт оплати та її розмір відповідачем не заперечувався та підтверджений в наданому відзиві на позовну заяву, а також підписаному обома сторонами зведеному акті звірки взаєморозрахунків за Договором, який складено на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2020 року.

Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення у останнього з урахуванням здійсненої часткової оплати утворилась заборгованість в сумі 87548,76 грн., яку позивач просить суд стягнути згідно наданого одночасно з позовом розрахунку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, закріплена вказаною нормою презумпція правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Ааналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 рокуу справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 рокуу справі №5023/3905/12.

Наразі доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №7373/4-11 на послуги водопостачання та водовідведення від 08.12.1999 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищенаведене та з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину Договір №7373/4-11 на послуги з водопостачання та водовідведення від 08.12.1999 року у розумінні норм ст.11 Цивільного кодексу України приймається судом до уваги як підстава для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Поряд із цим посилання відповідача на Закон України "Про житлово-комунальні послуги", згідно п. 1 перехідних положень якого договори про надання житлово - комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 01.01.2006 року, а також невідповідність істотних умов укладеного між сторонами Договору вказаному Закону судом до уваги не приймаються, оскільки спірний Договір не припинив своєї дії у зв`язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", яким внесено зміни, зокрема, до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", та який надає право позивачу укладати договори безпосередньо з фізичними особами - мешканцями багатоквартирних будинків, можливість споживачів (юридичних осіб) отримувати послуги на підставі вже укладених договорів (як колективний споживач); при цьому прийняття вказаного Закону України не тягне за собою автоматичного припинення раніше укладених договорів.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 23.03.2019 рокуу справі № 910/8730/18.

Окрім цього в контексті зазначеного судом також враховано, що протягом дії спірного правочину обома сторонами вчинялись дії на його виконання, зокрема, у відповідності до умов Договору №7373/4-11 на послуги з водопостачання та водовідведення від 08.12.1999 року сторонами здійснювалося знаття показників з лічильників та відповідачем проводились часткові оплати за спожиті послуги з водовідведення та водопостачання.

Зокрема, судом встановлено за матеріалами справи, а саме актами зняття показань з приладів обліку за спірний період та наданої КП Київтеплоенерго довідки № 30/5/4/7991 від 16.07.2020 року з інформацією щодо обсягів споживання гарячої води за період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року, вартість спожитих відповідачем послуг з водопостачання та відовідведення, з урахуванням здійсненої відповідачем документально підтвердженої часткової оплати в сумі 211 143,69 грн., становить 38 010,31 грн., що є меншим, ніж заявлений позивачем в позовній заяві розмір позовних вимог в частині основного боргу.

Щодо заперечень відповідача проти заявлених позовних вимог в частині обсягу спожитих послуг за період листопад 2018 року з посиланням на необхідність врахування обсягів за 12 днів в розмірі 307 куб.м замість зазначених позивачем 793 куб.м, суд зазначає, що у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору (п. 3.1) зняття показань водолічильників здійснюється щомісячно, що підтверджується відображеними у щомісячних актах про зняття показань з приладів обліку даними.

При цьому відповідно до п. 3.7 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже враховуючи, що згідно умов Договору та чинного законодавства розрахунковим періодом для зняття показників лічильників та здійснення оплати є місяць, та згідно наявного в матеріалах справи акту про знаття показань з приладу обліку за листопад 2018 року поточні показники становлять 45474 куб.м, попередні - 44681 куб.м, заявлений позивачем обсяг в розмірі 793 куб.м (різниця між поточними показниками і попередніми) підтвержується належними та допустими доказами та є таким, що підлягає оплаті відповідачем.

Також судом не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що в межах спірного Договору №7373/4-11 від 08.12.1999 року споживачу позивачем поставлялась вода неналежної якості як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування та грунтуються тільки на поясненнях відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості в сумі 38010,31 грн. відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, підлягають частковому задоволенню в сумі 38010,31 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Окрім того, за приписом статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та частини 2 статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Аналогічну правову позицію викладено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань .

За умовами пунктів 4.1, 4.2 Договору за безпідставну відмову від оплати послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20% від несплаченої суми; за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню в розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статтей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем нараховано за загальний період прострочення з 21.08.2019 року по 31.12.2019 року та пред`явлено до стягнення на підставі п. 4.2 Договору пеню в сумі 9751,00 грн. та на підставі п.4.1 Договору 20% штраф в розмірі 17509,75 грн., а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 3727,33 грн. процентів річних за період з 21.12.2019 року по 31.12.2019 року та 4167,09 грн. втрат від інфляції, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції, натомість відповідач зазначає про відсутність основної заборгованості та, відповідно, підстав для здійснення вказаних нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, становить 5197,27 грн. пені, 3315,83 грн. процентів річних, 2568,07 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме пеня в розмірі 5197,27 грн., проценти річних в сумі 3315,83 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2568,07 грн.

В свою чергу здійснивши перевірку нарахування позивачем на підставі п. 4.1 Договору 20% штрафу в сумі 17209,75 грн. судом встановлено з урахуванням підтвердженого матеріалами справи розміру основного боргу в сумі 38010,31 грн., що обґрунтованим є застосування штрафних санкцій в сумі 7602,06 грн. (38010,31 грн.*20%).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу Обчислювач -11 (03148, м.Київ, вул.Якуба Коласа, будинок 4-Б, ЄДРПОУ 24361814) на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, будинок 1-А, ЄДРПОУ 03327664) основний борг в сумі 38010,31 грн., пеню в розмірі 5197,27 грн., штраф в сумі 7602,06 грн., проценти річних в сумі 3315,83 грн., інфляційні втрати в розмірі 2568,07 грн. та судовий збір в сумі 971,20 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 19 листопада 2020 року.

Суддя А.М. Селівон