Рішення

від 11.11.2020 по справі 631/53/19

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/53/19

провадження № 2/631/140/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2020 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участі секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про визнання правочину дійсним,

В С Т А Н О В И В:

До Нововодолазького районного суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, в якій останній просить суд визнати дійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна № 317 від 08 серпня 1998 року, а саме житлового будинку, загальною площею 88,70 кв. м., житловою площею 49,30 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (на теперішній час адреса: АДРЕСА_1 ), укладений в Нововодолазькому представництві Харківської товарної біржі між ОСОБА_2 , діючого через брокера брокерської контори № 277 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , діючого через брокера брокерської контори № 277 ОСОБА_4 , яке належить продавцю на підставі заповіту, виданого Нововодолазькою державною нотаріальною конторою Харківської області від 25 липня 1995 року, реєстраційний номер № 2432, зареєстрованого Валківським міжміським бюро технічної інвентаризації Харківської області від 26 листопада 1997 року, реєстраційний № 1-43.

В обґрунтування позовних вимог позивачем в позові зазначено, що 08 серпня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в Нововодолазькому представництві Харківської товарної біржі був укладений договір купівлі - продажу житлового будинку, загальною площею 88,70 кв. м., житловою площею 49,30 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (на теперішній час адреса: АДРЕСА_1 ). За домовленістю сторін договору, вказаний житловий будинок був проданий за 24400 гривень 00 копійок та правочин був виконаний у повному обсязі обома сторонами, а саме покупцем надані кошти продавцю, а останній звільнив усі приміщення, передав ключі від будинку та знявся з обліку реєстрації місця проживання. Як вказав позивач, ніяких заперечень та зауважень у сторін щодо правочину не було. Придбане майно використовується позивачем понад 20 років для постійного проживання, але під час укладання договору, сторони не знали, що правочин підлягав нотаріальному посвідченню у відповідності до статті 47 Цивільного кодексу Української РСР, оскільки вони керувались приписами статті 15 Закону України Про товарні біржі . ОСОБА_1 вказав, що на даний час не має можливості внести зміни до спірного договору купівлі - продажу житлового будинку через відсутність на теперішній час відомостей щодо місця проживання ОСОБА_2 , що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх цивільних прав з даним позовом.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 січня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без руху, у зв`язку із несплатою судового збору у повному обсязі та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали суду, а також роз`яснено наслідки невиконання ухвали суду.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 03 травня 2019 року відкрито провадження у справі з єдиним унікальним № 631/53/19 (провадження № 2/631/562/19) за позовом ОСОБА_1 до Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про визнання правочину дійсним .

16 вересня 2019 року Нововодолазьким районним судом Харківської області була постановлена ухвала, якою явку позивача визнано обов`язковою.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 січня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу з єдиним унікальним № 631/53/19 (провадження № 2/631/140/20 ) до судового розгляду.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про визнання правочину дійсним судом не вживалось.

Позивач у судові засідання, що призначалися неодноразово, не з`являвся, хоча про дату, час і місце їх проведення повідомлявся завчасно та належним чином, відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення УДППЗ Укрпошта .

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 , що була надана на адресу суду 10 вересня 2019 року та зареєстрована за вхідним № 6382/19-вх, в якій позивач просив слухати справу без його участі, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а. с. 43).

Уповноважений представник відповідача - Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області у судове засідання не прибув, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином з урахуванням вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Просянською сільською радою Нововодолазького району Харківської області відзиву , в порядку статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, щодо позову ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним, до суду не надано. На адресу суду була надана заява за підписом сільського голови О. М. Вітер від 28 травня 2019 року за вихідним № 337, яка надійшла на адресу суду 29 травня 2019 року та була зареєстрована за вхідним № 3733/19-вх., відповідно до якої представник відповідача просив здійснювати судовий розгляд справи за відсутності представника Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, вказавши, що з позовними вимоги ОСОБА_1 погоджуються, заперечень проти позову не мають (а. с. 26).

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін свідчать відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що судом були створені необхідні умови для реалізації учасниками процесу своїх процесуальних прав, у тому числі щодо особистої участі у судових засідань, за відсутності обставин для визнання їх явки обов`язкової для надання особистих пояснень, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

08 серпня 1998 року ОСОБА_1 , як покупець, з одного боку, та ОСОБА_2 , як продавець, з другого боку, уклали договір купівлі - продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зальною площею 88,70 кв. м., житловою площею 49,30 кв. м., який складається з житлового будинку - літера А1 з надвірними будівлями: літня кухня - літера Б , сараї - літера В , вбиральня - літера Д , погріб - літера Г , колодязь - літера К , огорожа - літера N - N1N2 , які розташовані на земельній ділянці Просянської сільської ради (а. с. 7).

Даний договір посвідчено 08 серпня 1998 року Нововодолазьким представництвом Харківської товарної біржі, брокерами брокерської контори № 277 ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , за номером НОМЕР_1 ), підписи сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засвідчено підписами брокерів: від імені покупця - ОСОБА_4 , від імені продавця - ОСОБА_3 , а також скріплено печатками, як самої біржі так і брокерів.

Даних щодо реєстрації вказаного договору у бюро технічної інвентаризації матеріали справи не містять.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що відносини, пов`язані із визнанням договору купівлі - продажу нерухомості дійсним є цивільно-правовими та підлягають регулюванню нормами цивільного законодавства України, а саме: Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV та Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VІ (зі змінами та доповненнями).

Частиною 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV визначено, що до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Згідно із застереженнями, що містяться у статті 5 Цивільного кодексу України та пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правовий статус майна, а також права та обов`язки суб`єктів цивільних правовідносин щодо цього майна визначаються нормами матеріального права, які були чинними на час його створення або набуття.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними роз`яснив, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори) (стаття 41 Цивільного кодексу Української РСР).

Положеннями статті 224 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначалось, за договором купівлі - продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

За загальним правилом, визначеним у статтях 47 та 227 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договори купівлі-продажу жилого будинку (його частини) підлягали нотаріальному посвідченню.

Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (частина 1 статті 128 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 224 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі - продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень статті 15 Закону України Про товарну біржу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю - продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

При цьому, статтею 227 Цивільного кодексу Української РСР була унормована обов`язкова нотаріальна форма для договорів купівлі - продажу саме нерухомого майна.

Так, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

З матеріалів справи вбачається, що у справі відсутні відомості про піддання реєстрації спірного договору купівлі - продажу житлового будинку, укладеного 08 серпня 1998 року на товарній біржі у відповідності з вимогами статті 227 Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо його реєстрації у бюро технічної інвентаризації.

Положеннями статті 47 Цивільного кодексу Української УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу Української УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 28 квітня 1978 року № 3 Про судову практику в справах про визнання угод недійсними (зі змінами та доповненнями, що діяла на час укладення угоди) роз`яснив, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі - продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі частини 2 статті 47 Цивільного кодексу України за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак, це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладання її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114 Цивільного кодексу України .

Стаття 220 Цивільного кодексу України у частині 2 передбачає можливість визнання договору дійсним у разі, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, не поширюються на правочини, які згідно закону для їх дійсності потребують обов`язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації, так як момент його укладення пов`язується законодавцем саме з державною реєстрацією.

Отже, обов`язковою умовою для визнання дійним договору купівлі - продажу нерухомого майна, у даному випадку, житлового будинку, на підставі, зазначеної у статті 47 Цивільного кодексу Української РСР та статті 220 Цивільного кодексу України, є встановлення факту дійсного ухилення іншої сторони від нотаріального посвідчення договору.

Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі частини 2 статті 47 Цивільного кодексу Української РСР, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить остання протизаконних умов.

Обставини, якими вмотивовано позов, в тому числі: чи усі істотні умови договору були виконані, чи є майнові претензії продавця до покупця за угодою, чи були наявні перешкоди об`єктивного характеру для нотаріального посвідчення договору на час його укладення - підлягають з`ясуванню, з урахуванням пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у якому наголошено, що при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України.

Зазначені вище обставини можуть бути з`ясовані лише за участю сторін укладеного договору купівлі - продажу житлового будинку або їх правонаступників.

Як свідчать фактичні обставини справи, договір купівлі - продажу нерухомого майна № 317 від 08 серпня 1998 року, предметом якого є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був укладений в Нововодолазькому представництві Харківської товарної біржі між ОСОБА_2 , діючого через брокера брокерської контори № 277 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , діючого через брокера брокерської контори № 277 ОСОБА_4 .

Тобто, сторонами даного правочину є саме вказані особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які мали приймати участі у справі.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Приписами статті 16 Цивільного кодексу України регламентовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 1 і 4 частини 2 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 48 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Разом із тим, виходячи із приписів статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, саме позивачу надано право визначати підставу та предмет позову, а в контексті положень статті 51 Цивільного процесуального кодексу України - визначати склад осіб, які беруть участь у справі, - відповідача та третіх осіб. Право замінити первісного відповідача належним відповідачем або залучити до участі в розгляді справи у якості співвідповідача суд має лише за клопотанням позивача, ініційованим до закінчення підготовчого засідання, про що мова йде у частинах 1 та 2 статті 51 Цивільного процесуального кодексу України.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, на що було звернуто увагу Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Отже, суд у силу покладених на нього процесуальним законом повноважень позбавлений можливості самостійно визначати суб`єктний склад учасників справи. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

В межах даної справи позивачем не було ініційовано питання, а саме не заявлено клопотання про заміну неналежно відповідача або залучення у якості відповідача іншу сторону правочину, хоча справа перебувала на розгляді у суді тривалий час та ухвалою суду від 16 вересня 2019 року явка позивача по справі у підготовче судове засідання визнавалась обов`язковою.

З даного приводу слід зазначити, що в силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.

У статті 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених Цивільного процесуального кодексу України.

За правилами частини 4 статті 12 та частини 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, а також розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В даному випадку вважати належним відповідачем Просянську сільську раду Нововодолазького району Харківської області не можна, бо сільська ради, так само як й товарна біржа та її представництво, не є стороною укладеного договору, що є предметом спору. При цьому, навіть діючі від імені сторін договору брокери товарної біржі за своїм статусом не підміняють сторони договору і не заміщують їх у процесуальному становищі позивач/відповідач.

Позивачем жодними доказами не підтверджено, що відповідач по справі - Просянська сільська рада Нововодолазького району Харківської області є стороною правочину, яка ухилилась від посвідчення правочину та що втрачена можливість його нотаріального посвідчення. У свою чергу, не наданих доказів щодо аналогічних фактів і щодо ОСОБА_2 як сторони правочину.

Крім того, наявність лише однієї угоди, а саме договору купівлі - продажу житлового будинку, укладеного на товарній біржі, не є безумовною підставою для ухвалення рішення про визнання його дійсним. Біржова угода може бути письмовим доказом того, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, однак визнання договору дійсним на підставі частини 2 статті 47 Цивільного кодексу Української РСР та частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, можливе лише за дотримання всіх вимог, зазначених у цих правових нормах.

При цьому, суд звертає увагу, що як свідчать надані позивачем докази, право власності ОСОБА_1 на житловий будинок, набуте ним на підставі договору купівлі - продажу, який не тільки не було нотаріально посвідчено, але й не було зареєстровано у встановленому законом порядку, а отже й норма статті 220 Цивільного кодексу України, на яку мається посилання у позові, не може бути застосована. Таким чином, позивачем обраний не правильний спосіб захисту своїх майнових прав та інтересів.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи зібрані у справі докази, як кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку, що у позові ОСОБА_1 до Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про визнання правочину дійсним, належить відмовити у повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 1, частина 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Таким чином в даному випадку судові витрати сторонам у справі не відшкодовуються та покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 23, 42, 48, 51, 76 - 81, 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 227, 235, частиною 2 статті 247, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про визнання правочину дійсним - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до пункту 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач : Просянська сільська рада Нововодолазького району Харківської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04398040, місцезнаходження: 63230, Харківська область, Нововодолазький район, село Просяне, вулиця Піонерська, будинок № 1.

Повний тест рішення складений та підписаний з урахуванням приписів частини 6 статті 259 Цивільного процесуального кодексу України - 20 листопада 2020 року.

Суддя: Т. М. Трояновська