Рішення

від 19.11.2020 по справі 757/53096/19-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/53096/19-ц

Категорія 15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Диба І.Б.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач на підставі договору дарування від 09 вересня 2010 року є власником земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:82:296:0042, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У кінці 2018 року йому стало відомо про те, що земельна ділянка вибула із його володіння на підставі договору дарування від 06 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі №5151.

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року приватного нотаріуса ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 1 ст. 358 КК України, ч. 3 ст. 358 КК України та призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна засудженої. Строк відбування покарання обчислюється з 10 лютого 2012 року. Таким чином, нотаріус посвідчила договір за 4 дні до її затримання.

Крім того, позивач тривалий час знаходився за межами України, перебував у Канаді на дату укладення договору дарування земельної ділянки від 06 грудня 2010 року взагалі не перебував на території України, що підтверджується відмітками про в`їзд та виїзд, зроблених Державною прикордонною службою України у паспорті позивача для виїзду за кордон.

Таким чином, внаслідок шахрайських дій невстановлених осіб були підроблені договори дарування від 06 грудня 2010 року та 06 лютого 2012 року. У зв`язку з чим, позивач просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:82:296:0042), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 №5151, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:296:0042) площею 0, 1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

До позовної заяви представник позивача додала клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2019 року у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів відмовлено.

02 грудня 2019 року представник позивача подала клопотання про приєднання доказів та повторне клопотання про витребування доказів в порядку статей 83, 84 ЦПК України.

Цього ж дня представник позивача подав заяву про зміну предмета позову в порядку ст. ст. 49, 183 ЦПК України, в якій просила змінити предмет позову у справі та розглядати позовну заяву ОСОБА_1 із наступними позовними вимогами: визнати недійсним договорів дарування земельної ділянки площею 0, 1000 га (кадастровий номер 8000000000:82:296:0042), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 06 грудня 2010 року. Витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку 0, 1000 га (кадастровий номер 8000000000:82:296:0042), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати протиправним та скасувати запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно №21819426 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:82:296:0042), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 проведений реєстратором КП Центр державної реєстрації Погорєловою Д.С., про що прийнято рішення державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №336563658 від 10 серпня 2017 року.

Ухвалою суду від 02 грудня 2019 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ: 34691374) договір із оригінальними підписами у договорі дарування земельної ділянки від 06 грудня 2010 року, кадастровий номер 8000000000:82:296:0042, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 5151, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Витребувано у Головного територіального управління юстиції у місті Києві оригінал Реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2010 рік приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 Витребувано у Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином завірену копію акту робочої групи з додатками про вилучення справ приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 для передачі на зберігання до державного нотаріального архіву. Витребувано у Оболонського районного суду міста Києва належним чином завірену копію вироку Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року по справі №2605/7851/12.

14 січня 2020 року представник позивача подала клопотання про приєднання доказів, а саме: відповіді Головного територіального управління юстиції у м Києві Міністерства юстиції України від18 листопада 2019 року.

12 лютого 2020 року на виконання ухвали суду від 05 грудня 2019 року Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надало копію акту про вилучення справ приватного нотаріуса ОСОБА_2 для передачі на зберігання до державного нотаріального архіву з додатками.

26 травня 2020 року представник позивача подав заяву про проведення підготовчого засідання без його участі та призначення справи до судового розгляду.

Ухвалою суду від 26 травня 2020 року підготовче засідання закінчено та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною 4 статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив іпозивач незаперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи,всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Судом установлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 належить земельна ділянка площею 0, 1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із договором дарування від 09 вересня 2010 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку.

Згідно із договором дарування від 06 грудня 2010 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_5 зазначену земельну ділянку.

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року приватного нотаріуса ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст 190 КК України, ч. 1 ст. 358 КК України, ч. 3 ст. 358 КК України та призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна засудженої. Строк відбування покарання обчислюється з 10 лютого 2012 року.

Згідно з відмітками про в`їзд та виїзд в паспорті громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 виїхав з України 28 липня 2010 року та заїхав 14 квітня 2011 року.

Таким чином, на час укладення договору дарування земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на території України був відсутній.

06 лютого 2012 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2

11 грудня 2017 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 звернулась до начальника Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві Приступі Г.Л. про вчинення кримінального правопорушення в порядку статті 214 КПК України.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року за клопотанням старшого слідчого в ОВС СУ ГУ НП у м. Києві Тімкова О.С. накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В ухвалі зазначено, що досудовим розслідуванням по матеріалам кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України було встановлено, що невстановленими особами були підроблені договори дарування від 06 грудня 2010 року та 06 лютого 2012 року, що посвідчені приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2

Згідно з актовим записом про смерть - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Відповідно до інформації, наданої Головним територіальним управлінням юстиції в м. Києві від 18 листопада 2019 року на адвокатський запит адвоката Трушківської Л.В. в наряді №02-33 том №3 Реєстр для реєстрації нотаріальних дій запису про вчинення нотаріальної дії від 06 грудня 2010 року за реєстровим №5151 не виявлено, в наряді №02-02 том №4 Договори про відчуження земельних ділянок та документи, на підставі яких вони посвідчувались за період з 12 листопада 2010 року до 30 грудня 2010 року договір дарування земельної ділянки за реєстровим №5151 відсутній.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статі 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент його здійснення стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частинами першою, другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Ураховуючи те, що позивач довів відсутність у нього волевиявлення на укладення договору дарування спірної земельної ділянки від 06 грудня 2010 року та те, що в момент укладення цього договору він не знаходився на території України, а тому не міг укласти з ОСОБА_5 зазначений договір дарування, тому наявні підстави для визнання зазначеного договору дарування недійсним.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.

У зв`язку із цим необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором у особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів (пункт 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав ).

У пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав судам роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Встановивши, що позивач договору дарування від 06 грудня 2010 року не укладав, наміру відчуження належної йому земельної ділянки не мав, спірна земельна ділянка вибула із володіння її власника поза його волею на підставі підробленого договору дарування, слід дійти висновку про те, що позивач має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача ОСОБА_3 на підставі статті 388 ЦК України.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 жовтня 2012 року № 6-117цс12.

За змістом пункту 9 статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Проте, згідно частини 1 статті 19 ЦПК України , суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Враховуючи, що вимоги щодо скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень на спірну квартиру є похідними від зазначеного спору, суд вважає, що їх слід задовольнити.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 10373,40 грн.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , то слід зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Нотаріуси в розумінні ст. 30, 34, 35 ЦПК України не є особами, прав і обов`язків, яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення, що узгоджується з правовим висновком в ухвалі Верховного Суду України від 05 грудня 2007 року у справі № 6-16344св07.

У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що особами які беруть участь у справі про визнання правочинів недійсними, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Ураховуючи те, що судом не встановлено, що внаслідок неправомірних дій нотаріуса щодо зазначених договорів дарування порушені права позивача, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Керуючись ст. ст. 192, 193, 524, 526, 530, 545, 625, 1046-1050 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0, 1000 га (кадастровий номер 8000000000:82:296:0042), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 06 грудня 2010 року. Витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:82:296:0042), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:82:296:0042), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно №21819426 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:82:296:0042), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведений реєстратором комунальним підприємством Центр державної реєстрації Погорєловою Д.С., про що прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №36563658 від 10 серпня 2017 року.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 10 343,40 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Печерським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Печерського районного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, шляхом подання через Печерський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ).

Повний текст судового рішення складено 20 листопада 2020 року.

Суддя О. Л. Бусик