Рішення

від 20.11.2020 по справі 911/2025/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2020 р.

м. Київ

Справа № 911/2025/20

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Палац Спорту Україна" (79044, Львівська обл., м. Львів, вул. Мельника, буд. 18, код ЄДРПОУ 00311711)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шатро Систем Інтегрейшн" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 22 , код ЄДРПОУ 32913237)

про повернення грошових коштів у розмірі 96500,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 09/07-20 від 09.07.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "Палац Спорту Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шатро Систем Інтегрейшн" про повернення грошових коштів у розмірі 96500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.07.2020 вказану позовну заяву залишено без руху.

17.08.2020 через канцелярію позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву №10/08-20 від 10.08.2020. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього кодексу малозначними справами є, зокрема, справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Оскільки, ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020, відповідна справа є малозначною та підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, ухвалою від 27.08.2020 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 18.09.2020; відповідачу - заперечень до 25.09.2020.

Позов обґрунтований наступним:

- між ТОВ "Палац Спорту Україна" (позивач, замовник) та ТОВ "Шатро Систем Інтегрейшн" (відповідач, виконавець) укладено Договір підряду №1-л від 09.07.2019;

- на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу авансовий платіж у розмірі 50% (98500,00 грн) від загальної ціни Договору;

- у зв`язку з невиконанням відповідачем робіт, позивачем надіслано йому повідомлення про відмову від Договору підряду №1-л від 09.07.2019 і його розірвання з вимогою про повернення суми авансового платежу;

- відповідач повідомлення (вимогу) отримав, проте, сплачені позивачем кошти у розмірі 98500,00 грн не повернув.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Вказаний факт підтверджується конвертами з ухвалами, що повернуті Господарському суду Київської області № 0103269608858 від 22.07.2020 та №0103274411787 від 28.08.2020 з відмітками за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Оскільки судом надсилались ухвали суду на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, усі вони розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати дану справу за наявними документами, оскільки вважає, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Палац Спорту Україна" (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шатро Систем Інтегрейшн" (відповідач, виконавець) укладено Договір підряду №1-л від 09.07.2019 (далі - Договір) за яким, у відповідності до умов Договору підрядник на свій ризик зобов`язується власними та/або залученими силами і засобами виконати та здати замовнику в установлений даним Договором строк комплекс робіт, пов`язаних із проектуванням наступних систем в об`єкті: Реконструкція Палацу ігрових видів спорту Спартак на вулиці Мельника, 18 у м. Львові (у двох чергах) .

Виконавець підтверджує, що він має усі необхідні дозволи, які вимагаються чинним в Україні законодавством для виконання ним своїх обов`язків за цим Договором , та несе усі ризики, пов`язані з порушенням даної умови. Результатом виконання робіт є розроблений проект із встановлення в об`єкті замовника системи автоматизованого контролю переміщення та доступу відвідувачів замовника, який необхідний для поставки, монтажу та пуско-наладки такої системи, що буде здійснюватись виконавцем на підставі окремо укладеного договору (п. 1.2., 1.3. Договору).

Зокрема відповідно до розділу 2 Договору сторони погодили, що загальна орієнтовна вартість робіт по створенню проектної документації складає 193000,00 грн, в тому числі ПДВ 32166,67 грн. Авансовий платіж у розмірі 50% від загальної ціни Договору, зазначеної в п. 2.1. Договору, сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з дати укладення цього Договору. Решта 50% від загальної ціни Договору, зазначеної в п. 2.1. Договору, сплачується протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт відповідно до розділу 4 цього Договору (п. 2.1. Договору).

Згідно п. 9.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (при наявності), та діє до 31.12.2019 року включно. У разі невиконання сторонами умов цього Договору у встановлений термін, він діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що не звільняє сторін від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим Договором. Дія даного Договору може бути достроково припинена з ініціативи замовника у випадках передбачених п . 5.3., п.п. 3.4.4. п. 3.4. цього Договору, про що він письмово повідомляє виконавця не менш як за 5 (п`ять) календарних днів до дати дострокового розірвання даного Договору. Вказане повідомлення направляється цінним листом з описом вкладення та з повідомленням про вручення. В такому випадку Договір вражається розірваним на наступний день після дня отримання виконавцем відповідного повідомлення, а у разі якщо виконавець ухиляється від отримання повідомлення, - на наступний день з дати надсилання замовником повідомлення виконавцю.

Приписами п. 10.6. Договору сторони, зокрема, погодили, що у разі ухилення сторони від отримання кореспонденції, така вважається отриманою іншою стороною на 5-й день з моменту її надсилання цінним листом з описом вкладення на адресу сторони, що вказана у розділі 11 даного Договору, в тому числі, вважається отриманою у разі ухилення (відмови) сторони від отримання поштової кореспонденції у відділенні поштового зв`язку чи не з`явлення у відділення поштового зв`язку для отримання поштової кореспонденції.

Так, позивач зазначає, що відповідно до платіжного доручення № 9 від 11.07.2019 перерахував відповідачу 98500,00 грн в якості 50% авансового платежу відповідно до умов Договору.

Водночас, позивач, зокрема, стверджує, що відповідач до виконання робіт не приступив та в процесі переговорів позивач та відповідач не досягли згоди щодо узгодження технічних завдань на проектування, хоча замовник направив виконавцю запитувану останнім інформацію, документи та матеріали. В процесі співпраці представники виконавця впродовж тривалих періодів не виходили на контакт, не відповідали на дзвінки та електронні повідомлення, а тому у позивача виникли побоювання, що в подальшому може мати місце невиконання виконавцем робіт у строк, узгоджений Договором.

У зв`язку з цим, позивач у відповідності до ч. 4. ст. 849 ЦК України направив відповідачу повідомлення про відмову від договору підряду №1-л від 09.07.2019 і його розірвання з вимогою про повернення авансового платежу.

Позивач зазначає, що з підстав ухилення відповідачем від отримання кореспонденції, зокрема, повідомлення про відмову від Договору підряду №1-л від 09.07.2019 укладений між сторонами Договір в силу погоджених приписів п. 9.1. та 10.6. Договору є розірваним з 10.06.2020, тобто на 5-й день з моменту надсилання його позивачем відповідачу.

Також, позивач стверджує, що з припиненням дії Договору підряду авансова грошова сума втрачає ознаку авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави у відповідності до положень ст. 1212 ЦК України, а відтак позивач відповідно до положень зазначеної норми просить суд стягнути з відповідача 98500,00 грн безпідставно набутих коштів, які були перераховані відповідачу в якості авансу.

Відповідач відзиву на позов не подав, у зв`язку з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які заперечення на позов з боку останнього.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а відтак відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 321 Господарського кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Статтею 846 Цивільного кодексу України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами Договір № 1-л від 09.07.2019 відповідає вимогами чинного законодавства в контексті вимог щодо укладення договорів, скріплений печатками підприємств та підписами уповноважених представників, а відтак факт укладення останнього підтверджується судом.

Також, у матеріалах справи наявне платіжне доручення №9 від 11.07.2019 з якого вбачається, що позивачем перераховано відповідачу 96500,00 грн з призначенням платежу - оплата за комплекс робіт згідно Договору №1-л від 10.07.19., рах №18 від 10.07.19. ПДВ 20% 16083.33 грн.

Перерахувавши 96500,00 грн (аванс) відповідачу, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання Договором, а саме виконав приписи першої частини п. 2.2. Договору.

Водночас в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували виконання відповідачем робіт (початок виконання робіт) за Договором підряду № 1-л від 09.07.2019.

Також, судом встановлено, що позивачем на адресу відповідача направлялось повідомлення №29/05-20 від 29.05.2020 про відмову від Договору підряду № 1-л від 09.07.2019 і його розірвання з вимогою про повернення суми авансового платежу.

Відповідно до ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

З доданих до позовної заяви доказів відправлення вказаного повідомлення на юридичну адресу відповідача вбачається, що повідомлення відповідачем не отримано, отже, у з в`язку з ухиленням відповідача від отримання кореспонденції позивачем в силу положень п. 10.6. Договору підставно 10.06.2020 в односторонньому порядку розірвано Договір підряду № 1-л від 09.07.2019.

При цьому, як доказ неповернення відповідачем авансового платежу (96500,00 грн) після надсилання повідомлення (вимоги) позивачем додано до справи банківську довідку з АТ Альфа Банк №67329 від 06.08.2020 з якої вбачається відсутність надходження (повернення) на рахунки позивача коштів від відповідача за період з 05.06.2020 по 28.07.2020.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач до зазначених в Договорі підряду № 1-л від 09.07.2019 робіт не приступив (доказів виконання Договору не надав), а також, не спростував доводів позивача та не заявив про виплату йому плати за частину виконаної роботи, якщо така мала місце.

Згідно ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно ч. 3 ст. 571 Цивільного кодексу України у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що до спірних правовідносин як аналогічні можуть застосовуватись норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, які надають покупцю, який сплатив суму попередньої оплати, право вимоги повернення попередньої оплати у разі ненадання продавцем товару, або як у даному випадку невиконання робіт (надання постуг).

Отже, судом встановлено, що позивач має право на повернення авансового платежу, який був сплачений останнім відповідно до умов Договору підряду № 1-л від 09.07.2019.

Відтак, суд на підставі того, що відповідачем не розпочато роботи за Договором підряду № 1-л від 09.07.2019 та не повернено позивачу на його вимогу суму авансового платежу, вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 96500,00 грн підставними, відповідачем не спростованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що у прохальній частині позовної заяви заявлена вимога до стягнення з відповідача 98500,00 грн, у зв`язку з цим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Водночас, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що главою 83 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, відповідно достатті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Відтак, з матеріалів спарв вбачається, що між сторонами був укладений Договір підряду, а кошти, які позивач просить стягнути, це сумма авансового платежу за вказаним Договором, тому ці кошти не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення, договірний характер правовідносин, що існували між сторонами і на підставі яких виникло право вимоги та обов`язок повернення коштів, виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Отже, на підставі викладеного, суд доводить до відома позивача, що реалізація захисту свого порушеного права із застосуванням положень ст. 1212 ЦК України у даній справі є безпідставною.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з підстав часткового задоволення позовних вимог витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивачем до справи подано клопотання №17/09-20 від 17.09.2020 про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11200,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Представництво інтересів позивача у даній справі здійснює адвокат Кравчук Оксана Андріївна, що співпрацює з Адвокатським об`єднанням Потинський та Партнери .

Так, позивачем на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу надано: Договір про надання правової допомоги №01/06-18 від 01.06.2018, Акт здачі-приймання наданих послуг №16/07-20 від 16.07.2020 на суму 11200,00 грн; Платіжне доручення №810 від 17.07.2020 з якого вбачається сплата клієнтом (позивачем) 11200,00 грн Адвокатському об`єднанню Потинський та Партнери .

Отже, у зв`язку з тим, що Кравчук Оксана Андріївна є адвокатом (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1528 від 15.09.2009), її повноваження підтверджуються Договором №01/06-18 від 01.06.2018 про надання правової допомоги, ордером серії: ВС №1033467 від 10.08.2020, факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 11200,00 грн підтверджується належними та допустимими доказами (актом, платіжним дорученням), та враховуючи, що ОСОБА_1 належним чином здійснював представництво позивача у справі №911/2025/20, що підтверджується поданими в інтересах відповідача заявами по суті спору, суд вважає за необхідне покласти витрати на професійну правничу допомогу на відповідача, проте, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судом для визначення пропорційного розміру судових витрат на правову допомогу використовується наступна формула: А / Б х С, де А - загальний розмір задоволених позовних вимог, Б - загальний розмір позовних вимог згідно прохальної частини позовної заяви, С - розмір судових витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, судом розраховано та встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає покладенню на відповідача, становить 10964,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шатро Систем Інтегрейшн" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 22 , код ЄДРПОУ 32913237) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Палац Спорту Україна" (79044, Львівська обл., м. Львів, вул. Мельника, буд. 18, код ЄДРПОУ 00311711) 96500,00 грн неповернутого авансу, 2057,85 грн судового збору та 10964,80 грн витрат на правову допомогу.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2020.

Суддя А.Ф. Черногуз