Постанова від 11.11.2020 по справі 761/21897/16-ц

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 761/21897/16-ц

провадження № 61-668св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмін Олексій Олександрович, Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 19 квітня 2018 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмін О. О., Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належала земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , однак в подальшому за підробленими документами, які ідентифікують її особу та внаслідок підробки її особистого підпису на правочині, а саме договору купівлі-продажу від 16 квітня 2015 року, зазначена земельна ділянка вибула з її володіння поза її волі на користь ОСОБА_3 і в подальшому була відчужена останньою на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2015 року.

Оскільки спірна земельна ділянка, на її думку, вибула з її володіння незаконно, вона вимушена була звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:88:155:00280), що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_3 , укладений 16 квітня 2015 року між нею і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьміним О. О., за реєстровим № 582; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:88:155:00280), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 09 жовтня

2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б. М., за реєстровим № 3879; витребувати із незаконного володіння на її користь від ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 871,0 кв. м, кадастровий номер 8000000000:88:155:00280.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:88:155:0028). що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_3 , укладений 16 квітня 2015р., між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьміним О. О. за реєстровим № 582.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 871,0 кв. м, кадастровий номер 8000000000:88:155:0028.

Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно висновку експерта від 29 листопада 2017 року № 8-4/1957, проведеного судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на підставі постанови слідчого Баженова С. А. у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12016100100007660, рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 в договорі купівлі-продажу

від 16 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьміним О. О., виконано не позивачкою, а іншою особою. Рукописний текст та підпис від імені позивачки ОСОБА_1 в двох заявах від 16 квітня 2015 року на ім`я приватного нотаріуса

Кузьміна О. О., виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Протягом всього часу розгляду справи в суді стороною відповідача ОСОБА_2 , в особі її повноважного представника до суду не подавалось клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи з метою перевірки достовірності відомостей про належність підпису позивачці на оспорюваному правочині від 16 квітня 2015 року, як і не скористалась особа своїм правом, передбаченим статтею 106 ЦПК України.

Вищенаведений висновок експерта та його обґрунтування, у суду не викликав сумніву, тому він дійшов висновку про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та витребування її з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивачки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на виконання положень пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд першої інстанції забезпечив право сторін заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з приводу заперечень відповідача ОСОБА_2 щодо доручення вищезазначеного висновку експерта до матеріалів справи. Проте, під час розгляду справи у суді першої інстанції та у суду апеляційної інстанції клопотання про призначення експертизи ОСОБА_2 не заявлено.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач оспорюваний договір від 16 квітня 2015 року не підписувала, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку без волевиявлення первинного власника, а тому оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки є недійсним. Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула із володіння поза волею її власника

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який є недійсним, то вона має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, а тому висновок суду першої інстанції про можливість захисту прав позивача в обраний ним спосіб є обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмін О. О., Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 підтримала раніше заявлене позивачем клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та наполягала на проведенні такої експертизи саме в рамках цивільної справи, про що зафіксовано у протоколі судового засідання

від 19 квітня 2018 року. Висновок експерта, за результатами проведеної почеркознавчої експертизи в кримінальному провадженні, без дослідження його під час судового розгляду, без включення його до обвинувального вироку суду, постановленого судом, як доказу, який підтверджує встановлені судом обставини кримінального правопорушення, і який набрав законної сили, не є належним доказом у цивільній справі, а є лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами.

Крім того, судами не застосовано положення частини першої статті 381 та частини другої статті 1213 ЦК України щодо відшкодування ОСОБА_2 як набувачем, вартості земельної ділянки, яку неможливо повернути в натурі, оскільки на вказаній ділянці побудовано житловий будинок.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий представником - ОСОБА_4 , на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому вона просила залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 серпня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1. якого ОСОБА_1 придбала земельну ділянку площею 871,0 кв. м, розташовану у АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 10, т. 1).

28 серпня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до пункту 1 якого

ОСОБА_1 придбала у власність житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами під номером

АДРЕСА_3 , та розташований на земельній ділянці розміром 871,0 кв. м. На зазначеній ділянці розташовано один житловий будинок дерев`яний, позначений на плані літерою А , житловою площею 41,0 кв. м, і такі господарсько-побутові будівлі та споруди: вбиральня, позначена на плані літерою Ж , спорудження № 1-5 (а. с. 21, т. 1).

30 серпня 2002 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на зазначений житловий будинок в КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та отримано реєстраційне посвідчення № 005995 (а. с. 20, т. 1).

16 квітня 2015 року укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 78-79, т. 1).

Умовами договору передбачено, що ОСОБА_1 , особу якої було встановлено за паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Сквирським РВВС Київської області 23 липня 2002 року, продала та передала земельну ділянку розміром 0,0871 га, розташовану у АДРЕСА_3 , у власність ОСОБА_3 , яка прийняла цю земельну ділянку та сплатила за неї обговорену грошову суму.

Відповідно до висновку експерта від 29 серпня 2017 року № 8-4/1957, проведеного судовим експертом Київського науково-дослідного

експертно-криміналістичного центру МВС України на підставі постанови слідчого Баженова С. А. у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12016100100007660, рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 в договорі купівлі-продажу від 16 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьміним О. О., виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 в двох заявах від 16 квітня 2015 року на ім`я приватного нотаріуса Кузьміна О. О., виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідно до відповіді Сквирського РС УДМС в Київської області

від 25 квітня 2017 року № 258, паспорт громадянина України

серія НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 ніколи не видавався (а. с. 33, т. 2).

ОСОБА_1 отримала паспорт громадянина України серія НОМЕР_1

23 липня 2002 року, виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві.

09 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б. М. за реєстровим № 3879 та внесено до реєстру на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 25172480 від 09 жовтня

2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої

статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу, посилаюсь на те, що цей договір вона не підписувала, умови його не погоджувала.

Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, за якими спірний договір ОСОБА_1 не підписувала та, відповідно, з істотних умов цього договору не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій

статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідачів, позивач у цій справі наполягає на тому, що вона не укладала договір купівлі-продажу, користування належної їй земельною ділянкою відповідачем є незаконним. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), у постановах Верховного Суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах

від 02 вересня 2020 року у справі № 662/1944/17 (провадження

№ 61-17539св18) та від 02 вересня 2020 року у справі № 148/2484/16-ц (провадження № 61-14298св18).

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу підтверджується висновком експерта від 29 серпня 2017 року № 8-4/1957, проведеного судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на підставі постанови слідчого Баженова С. А. у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12016100100007660, то такий договір є неукладеним. Тому ефективним способом захисту позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору купівлі-продажу, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовувала позов позивач.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови в цій частині про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із обранням неефективного способу захисту.

Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки суд касаційної інстанції зазначає наступне.

У частині першій статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу шляхом, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Оскільки спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки є неукладеним і відповідач ОСОБА_2 володіє зазначеною вище земельною ділянкою незаконно, тому ефективним способом захисту прав позивача є звернення до суду з позовом про витребування земельної ділянки, яка є предметом договору купівлі-продажу, на підставі статті 388 ЦК України про що і було заявлено вимогу позивачем у позовній заяві.

Враховуючи викладене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині витребування земельної ділянки, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині підлягають залишенню без змін.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у частині визнання договору купівлі-продажу від 16 квітня 2015 року недійсним скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмін Олексій Олександрович, Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовити.

В іншій частині Шевченківського районного суду м. Києва від 19 квітня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович