Постанова

від 23.11.2020 по справі 918/435/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року Справа № 918/435/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В. , суддя Філіпова Т.Л.

без виклику представників сторін

за апеляційною скаргою Сторожівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 24 липня 2020 р. (ухваленого суддею Войтюком В.Р., повний текст складено 24.07.20) у справі № 918/435/20

за позовом Фізичної особи-підприємця Караманової Катерини Василівни

до Сторожівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів-дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області

про стягнення заборгованості в сумі 162 075 грн. 46 коп.

ВСТАНОВИВ:

ФОП Караманова Катерина Василівна (надалі - позивач) звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Сторожівського навчально-виховного комплексу Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад Корецької районної ради Рівненської області (надалі - відповідач) про стягнення 135593 грн. боргу, 20738,89 грн. пені, 3051,83 грн. річних, 2591,74 грн. інфляційних.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.07.20 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 135593 грн. боргу, 3051,83 грн. річних, 2591,74 грн. інфляційних; в частині стягнення 20738,89 грн. пені - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості 135 693 грн., підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції здійснивши розрахунок, враховуючи межі позовних вимог, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення 2 591 грн. 74 коп. інфляційних втрат та 3 051 грн. 83 коп. 3% річних.

Суд зазначив, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 20 738 грн. 89 коп., нарахована неправомірно та задоволенню не підлягає, оскільки, нарахування пені - це захід цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань, а в даному випадку письмовий договір між сторонами не укладався, відносини між сторонами виникли на підставі позадоговірної поставки товару.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 24.07.20 року та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що 08.08.19 р. позивачем доставлено відповідачу вугілля в кількості 29 т 400 кг, за домовленістю між сторонами в подальшому до кінця року позивач зобов`язаний був поставити ще приблизно 15 т вугілля.

Стверджує, що на момент підписання директором відповідача накладної № 12/2019 від 08.08.19 р. на загальну кількість 45231 кг вугілля на суму 135693 грн., в тексті накладної були відсутні застереження про відсутність претензії щодо кількості та якості вугілля та відсутній обов`язок щодо оплати товару протягом 5 днів.

Відповідач звертає увагу на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою оплатити борг за отримане вугілля.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, зазначив, що накладна№ 12/2019 від 08.08.19 р. відповідає усім вимогам первинно бухгалтерських документів та фіксує факт здійснення господарської операції.

Звертає увагу на те, що відтиск печатки на видатковій накладній є свідченням участі особи в здійсненні господарської операції.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Сторожівським навчально-виховним комплексом "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області та ФОП Карамановою Катериною Василівною укладено правочин, за умовами якого ФОП Караманова К.В. зобов`язалася поставити кам`яне вугілля, а Загальноосвітня школа зобов`язалась оплатити отриманий товар.

На виконання правочину, позивач поставив відповідачу кам`яне вугілля в кількості 45,231 т, що підтверджується накладною № 12/2019 від 08 серпня 2019 року на суму 135 693 грн.

Крім того, з накладної вбачається, що претензій щодо кількості та якості поставлено вугілля відповідач не має; строк оплати за отримане вугілля протягом 5 днів з моменту отримання.

Вказана накладна підписана сторонами без зауважень та заперечень.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечує факт підписання вищевказаної накладної на 45,231 т вугілля на суму 135693 грн., однак в поясненнях стверджує, що отримав лише 29,400 т вугілля.

При цьому, відповідач не виконав зобов`язання в частині оплати прийнятого, у відповідності до накладної, товару, в наслідок чого виникла заборгованість перед позивачем в сумі 135693 грн.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений товар та нараховані штрафні санкціх.

Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Приписами частини 2 статті 184 Господарського кодексу України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього кодексу.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).

В силу приписів частин 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У відповідності до частин 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Так між сторонами укладено договір поставки у спрощеній формі.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами статті 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст. 692 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 135693 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи накладною № 12/2019 від 08.08.2019. Накладна містить відомості про номер та дату складання, сторони господарських операцій, найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість відпущеного товару, скріплена підписом сторін та завірені відтисками печаток.

Крім того, з апеляційної скарги вбачається, що відповідач не заперечує факт підписання вищевказаної накладної на 45,231 т вугілля на суму 135693 грн.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вказана накладна відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є первинними документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов`язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Разом з тим, суд враховує, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню, починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Враховуючи наведене законодавство, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивач не має право вимагати виконання оплати за отриманий товар в певний строк.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів констатує відсутність будь-яких доказів на підтвердження виконання відповідачем зобов`язання в частині оплати 135693 грн. за поставлений товар.

А відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 135693 грн. заборгованості за поставлений товар обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що відповідач поставив відповідачу вугілля лише в кількості 29 т 400 кг, оскільки вказане не підтверджено будь-якими доказами.

Крім того, відповідач не подав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції інший примірник накладної №12/2019 від 08.08.19 р., який підписував відповідач та в якому не містилось застережень про відсутність претензії щодо кількості товару та строків його оплати.

При цьому, до матеріалів справи не надано інших доказів щодо наявності претензій відповідача до кількості та якості поставленого позивачем товару.

Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що чинним законодавством України не передбачений обов`язок кредитора/виконавця надсилати боржнику вимогу про сплату боргу з метою досудового врегулювання спору, а тому доводи в апеляційній скарзі про відсутність претензії суд вважає безпідставними.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем накладної № 12/2019 від 08 серпня 2019 року без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов`язок з його оплати.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3051,83 грн. 3% річних та 2591,74 грн. інфляційних втрат, апеляційний суд враховує наступне.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши розрахунок та враховуючи межі позовних вимог та строки оплати, визначені у наклданій, що підписана представниками сторін, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3051,83 грн. 3% річних та 2591,74 грн. інфляційних.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 20738,89 грн. пені, колегія суддів враховує наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі, та, які полягають у позбавленні його певних прав або у заміні невиконання обов`язку новим, або у покладенні на цю особу нового додаткового обов`язку. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Враховуючи вказане, колегія суддів звертає увагу на те, що пеня та штраф за договором - це різновиди неустойки (ст. 549 ЦК), а неустойка - один зі способів забезпечення виконання договірних зобов`язань (ст. 546 ЦК).

Виходячи з вимог ст. 547 ЦК, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язань вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язань, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. А тому, за відсутності укладеного між сторонами договору у письмовій формі, відсутні правові підстави для вимоги про стягнення пені за несвоєчасно виконане зобов`язання.

Як встановлено вище, письмовий договір між сторонами не укладалося, проте у сторін виникли взаємні права та обов`язки на підставі позадоговірної поставки товару.

А відтак, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 20 738 грн. 89 коп. пені.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2000 грн., колегія суддів враховує наступне.

Правова допомога за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до статті 26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Як вбачається із матеріалів справи 12.10.20 р. між Адвокатським бюро Іллі Волошина та ФОП Карамановою К.В. укладено договір про надання правової допомоги.

Предметом даного Договору є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у Північно-західному апеляційному господарському суді у справі № 918/435/20р.

Гонорар адвокатського бюро за правничу допомогу, що надається клієнту сплачується в розмірі, визначному сторонами в Додаткових угодах до Договору (п. 4.2).

Додатковою угодою № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 12.10.20 р. сторонами погоджено, що клієнт сплачує адвокатському бюро 2000 грн. за надання послуг клієнту: підготовка відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно платіжного доручення № 101 від 12.10.20 р. позивач оплатив 2000 грн. Адвокатському бюро за надання правничої допомоги.

Надання адвокатом позивачу адвокатських послуг в суді апеляційної інстанції при розгляді справи підтверджується: договором про надання правничої допомоги, додатковою угодою до договору, платіжним дорученням, актом надання послуг.

Зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ступенем складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання цих робіт, вартістю послуг адвокатів, у зв`язку з чим вказані витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у розмірі 2000 грн.

Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід залишити за відповідачем.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сторожівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 24 липня 2020 р. у справі № 918/435/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 24 липня 2020 р. у справі № 918/435/20 залишити без змін.

Стягнути з Сторожівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області (34714, Рівненська область, Корецький район, с. Сторожів, ідн.код 24173254) на користь Фізичної особи підприємця Караманової Катерини Василівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/435/20 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "23" листопада 2020 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Філіпова Т.Л.