Рішення від 12.11.2020 по справі 904/4223/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2020м. ДніпроСправа № 904/4223/19

за первісним позовом Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, м. Павлоград, Дніпропетровська область

до Відповідача-1: Петропавлівської селищної ради, смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область

Відповідача-2: Фізичної особи ОСОБА_1 , смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення нерухомого майна

за зустрічним позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область

до Відповідача-1: Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, м. Павлоград, Дніпропетровська область

Відповідача-2: Петропавлівської селищної ради, смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область

про тлумачення змісту правочину

Суддя Ніколенко М.О.

При секретарі судового засідання Захарчук А.Е.

Представники:

від позивача: Шрам Э.С. посвідчення № 0042057 від 16.03.2016;

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

РУХ СПРАВИ.

Павлоградська місцева прокуратура Дніпропетровської області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача-1: Петропавлівської селищної ради, Відповідача-2: Фізичної особи ОСОБА_1 про:

- визнання недійсним рішення Петропавлівської селищної ради № 144-8/VII від 13.10.2016 "Про продаж будівлі колишнього будинку культури по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна площею 830,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 13.02.2017 між Петропавлівською селищною радою та ОСОБА_1 ;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути Петропавлівській селищній раді нерухоме майно площею 830,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 23.09.2019 позовну заяву Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області № 04-24-19 від 05.09.2019 залишено без руху.

Ухвалою суду від 21.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 13.11.2019.

Ухвалою суду від 13.11.2019 відкладено підготовче засідання на 11.12.2019.

Ухвалою суду від 11.12.2019 зупинено провадження у справі № 904/4223/19 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Ухвалою суду від 03.08.2020 провадження у справі № 904/4223/19 поновлено. Призначено підготовче засідання на 17.08.2020.

Ухвалою суду від 17.08.2020 відкладено підготовче засідання на 28.09.2020.

Ухвалою суду від 28.09.2020 відкладено підготовче засідання на 13.10.2020.

Ухвалою суду від 13.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 12.11.2020.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПРОКУРОРА.

Прокурор зазначив, що між Петропавлівською селищною радою (надалі - орендодавець) та ОСОБА_1 (надалі - орендар) був укладений договір оренди будівлі № 9-04/15 від 01.06.2015 (надалі - договір оренди).

Прокурор вказав, що строк дій такого договору оренди становить 3 роки. А отже, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 793 ЦК України (в редакції, чинній станом на 01.06.2015) такий договір мав бути посвідчений нотаріально.

Разом з тим, прокурор вказав, що сторонами за договором не було дотримано вимог ч. 2 ст. 793 ЦК України.

За таких обставин прокурор наполягає на тому, що договір оренди будівлі № 9-04/15 від 01.06.2015 є нікчемним.

Також прокурор зазначив, що при укладанні договору нерухомого майна №9-04/15 від 01.06.2015 сторонами не було дотримано усіх істотних умов договору.

Разом з тим, прокурор вказав, що ОСОБА_1 звернувся до Петропавлівської селищної ради із заявою від 07.10.2016 про відчуження будівлі колишнього будинку культури по АДРЕСА_1 шляхом викупу.

Петропавлівською селищною радою було прийнято рішення № 144-8/VII від 13.10.2016 "Про продаж будівлі колишнього будинку культури по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ".

Підставою прийняття вказаного рішення, за твердженням прокурора, було здійснення орендарем за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна за рахунок власних коштів, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди. Та розмір такого поліпшення становить не менше 25% ринкової вартості майна, за якими воно було передано в оренду.

Між Петропавлівською селищною радою (надалі - продавець) та ОСОБА_1 (надалі - покупець), 13.02.2017 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна площею 830,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на відсутність правових підстав для прийняття Петропавлівською селищною радою рішення №144-8/VII від 13.10.2016, зокрема: недійсність з моменту вчинення договору оренди нерухомого майна №9-04/15 від 01.06.2015; неподання ОСОБА_1 до пропозиції щодо викупу будівлі додатків, передбачених п. 4 ст. 7 ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"; фактичне не проведення відповідачем-2 поліпшень орендованого майна.

Обґрунтовуючи наявність підстав для звернення до суду в інтересах держави до суду з даним позовом, прокурор послався на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та зазначив про відсутність органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішень органів місцевого самоврядування.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ПЕТРОПАВЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ.

Відповідач-1 заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на таке:

- при укладанні договору оренди нерухомого майна №9-04/15 від 01.06.2015 сторонами були дотримані усі вимоги законодавства, необхідні для чинності правочину. Крім того, відсутнє рішення суду про визнання цього договору нікчемним;

- відповідач-1 стверджує, що ОСОБА_1 дійсно за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від об`єкта оренди. Вартість відповідних поліпшень становить більше 25 відсотків ринкової вартості об`єкта оренди;

- протоколи допиту свідків, надані прокурором до матеріалів справи, не є документами, які встановлюють факти та є преюдиційними. Відповідні протоколи тільки фіксують факт проведення слідчих дій. Крім того, відповідач-1 зазначив, що для використання у даній справі відомостей досудового кримінального розслідування обов`язковим є отримання відповідної санкції на розголошення таких відомостей;

- відсутні достатні підстави (суспільний інтерес, порушення прав держави) для позбавлення відповідача-2 права власності на спірне майно;

- у даному випадку відсутні підстави для здійснення представництва прокурором інтересів держави.

Також відповідач-1 підтримав позицію відповідача-2 про те, що договір оренди був укладений на строк менший, ніж три роки.

Відповідач-1 надав клопотання про залишення первісної позовної заяви без розгляду. В обґрунтування поданого клопотання відповідач-1 зазначив, що прокурором не дотримано порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", а також не підтверджено підстав представництва інтересів держави у суді.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ОСОБА_2 .

Відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на таке:

- договір оренди нерухомого майна №9-04/15 від 01.06.2015 підписаний ОСОБА_1 пізніше, ніж 01.06.2015. За таких обставин відповідач-2 наполягає на тому, що договір оренди був укладений на строк менший, ніж три роки. А отже, чинне законодавство не вимагає обов`язкового нотаріального посвідчення такого договору;

- твердження прокурора про те, що під час укладання договору оренди нерухомого майна №9-04/15 від 01.06.2015 сторонами було порушено ст. 10 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", є необґрунтованими, оскільки такі істотні умови договору сторонами було визначено, що підтверджується текстом договору;

- прокурором не доведено фактичного порушення інтересів держави внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Також відповідач-2 надав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування поданого клопотання відповідач-2 зазначив, що у даному випадку відсутні встановлені законодавством підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Крім того відповідач-2 вказав, що органом, уповноваженим державою на представництво її інтересів у спірних правовідносинах на території Дніпропетровської області є Східний офіс Державної аудиторської служби України.

ОСОБА_1 було подано до суду зустрічний позов, у якому останній просить суд: надати офіційне тлумачення п.п. 1.2., 6.1. договору оренди будівлі від 01 червня 2015 року № 9-04/15, укладеного Петропавлівської селищною радою з одного боку та ОСОБА_1 , з іншого боку шляхом визначення, що договір оренди набуває чинності з моменту його фактичного підписання обома сторонами та діє до настання терміну - 01 червня 2018 року.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом первісного позову є вимоги позивача про:

- визнання недійсним рішення Петропавлівської селищної ради № 144-8/VII від 13.10.2016 "Про продаж будівлі колишнього будинку культури по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна площею 830,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 13.02.2017 між Петропавлівською селищною радою та ОСОБА_1 ;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути Петропавлівській селищній раді нерухоме майно площею 830,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити:

- наявність або відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави та в чому полягає таке порушення;

- наявність або відсутність встановлених чинним законодавством підстав, які мають наслідком нікчемність договору оренди будівлі № 9-04/15 від 01.06.2015;

- чи було дотримано Петропавлівською селищною радою вимоги чинного законодавства №144-8/VII від 13.10.2016 "Про продаж будівлі колишнього будинку культури по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ";

- чи наявні підстави для визнання недійсним договору від 13.02.2017 купівлі-продажу нерухомого майна;

- чи наявні підстави для реституції (зобов`язання ОСОБА_1 повернути Петропавлівській селищній раді нерухоме майно ).

Предметом зустрічного позову є тлумачення змісту договору оренди будівлі № 9-04/15 від 01.06.2015.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити наявність підстав для тлумачення судом угоди, зокрема: наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Щодо первісних позовних вимог.

Між Петропавлівською селищною радою (надалі - орендодавець) та ОСОБА_1 (надалі - орендар) був укладений договір оренди будівлі № 9-04/15 від 01.06.2015 (надалі - договір оренди).

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 7 ст. 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

З урахуванням предмету та характеру правовідносин, що виникли між сторонами спору, визначення правової природи договору має визначальне значення для оцінки предмету заявлених вимог позивача.

А отже, первісно є необхідним встановити правову природу договору, виходячи із тих зобов`язань, які ним передбачено, та встановити чи є спірний договір укладеним.

Аналогічна правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 921/109/19.

Відповідно до п. 1.1 договору оренди, цим договором регулюються правовідносини, пов`язані із передачею орендодавцем у строкове платне користування орендарю наступного приміщення (надалі - будівля, що орендується) на підставі акту прийому-передачі:

Адреса: АДРЕСА_2 (п. 1.1.1 договору оренди).

Загальна площа: 830,3 кв.м. (п. 1.1.2 договору оренди).

Пунктом 1.3 договору визначено, що за згодою сторін орендна плата за орендне користування будівлею, що орендується, за цим договором становить: 419,87 грн.

За актом приймання-передачі від 01.06.2015 об`єкт оренди був переданий орендарю.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 2 ст. 793 ЦК України (в редакції, яка була чинною станом на станом на 01.06.2015) визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності станом на 01.06.2015 (дату укладення договору оренди) регулювались Законом України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-XII (надалі - Закон).

Частиною 1 ст. 12 Закону визначено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Договір № 9-04/15 від 01.06.2015 був підписаний сторонами 01.06.2015.

Твердження відповідача-2 про те, що спірний договір оренди був підписаний ним пізніше ніж 01.06.2015 не підтверджено жодними доказами. Такий договір не містить іншої дати його підписання ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 6.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 01.06.2018.

Згідно з п. 1.2 договору оренди, строк орендного користування за цим договором становить: три роки.

З наведених положень договору оренди № 9-04/15 від 01.06.2015 вбачається, що строк дії такого договору становив 3 роки. А отже, договір оренди № 9-04/15 від 01.06.2015 підлягав нотаріальному посвідченню.

Разом з тим, сторонами за договором не було дотримано вимог ч. 2 ст. 793 ЦК України та не було посвідчено договір оренди № 9-04/15 від 01.06.2015 нотаріально.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина 1 статті 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За таких обставин, договір оренди № 9-04/15 від 01.06.2015 є нікчемним та не створює юридичних наслідків.

Разом з тим, ОСОБА_1 звернувся до Петропавлівської селищної ради із заявою від 07.10.2016 про відчуження будівлі колишнього будинку культури по АДРЕСА_1 шляхом викупу.

Петропавлівською селищною радою було прийнято рішення № 144-8/VII від 13.10.2016 "Про продаж будівлі колишнього будинку культури по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ".

Підставою прийняття вказаного рішення було здійснення орендарем за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна за рахунок власних коштів, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди. Та розмір такого поліпшення становить не менше 25% ринкової вартості майна, за якими воно було передано в оренду.

Між Петропавлівською селищною радою (надалі - продавець) та ОСОБА_1 (надалі - покупець), 13.02.2017 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна площею 830,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим станом на період виникнення спірних правовідносин регулювались Законом України Про приватизацію державного майна .

Статтею 15 Закону України Про приватизацію державного майна серед способів приватизації визначено викуп об`єктів приватизації.

При цьому, згідно із ст. 16-2 Закону України Про приватизацію державного майна викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) .

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом; викупу.

Покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об`єктів, що підлягають приватизації.

Заява повинна містити назву об`єкта малої приватизації, його місцезнаходження, запропоновані умови купівлі та експлуатації об`єкта.

Разом із заявою покупці - фізичні особи подають: відомості про особу, домашню адресу, громадянство; номери рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об`єкт приватизації.

До заяви додаються: документ про внесення плати за подання заяви; довідку органу доходів і зборів про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) (для покупців - фізичних осіб) у випадках, передбачених частиною першою статті 6 цього Закону.

Форму заяви та розмір плати за її подання встановлює орган приватизації (ч.4 ст.7 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ).

Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через 20 днів з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі (ч.5 ст.7 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ).

Офіційне тлумачення частини першої, третьої та п`ятої статті 7 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) надано рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2000 у справі № 1-16/2000.

Зокрема, положення частини першої, третьої статті 7 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) щодо ініціативи покупців про включення відповідного майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, треба розуміти як право покупця пропонувати проведення приватизації конкретного об`єкта малої приватизації у вказаний ним спосіб, зокрема шляхом викупу.

Пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає розгляду у визначений законом строк, але вона не є обов`язковою для органів, які визначають або затверджують переліки об`єктів малої приватизації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Однак, заява ОСОБА_1 від 07.10.2016 не містила додатків, передбачених

п. 4 ст. 7 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств

(малу приватизацію) , а була подана на підставі пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) .

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Отже, обов`язковою передумовою приватизації орендованого комунального майна (нежитлового приміщення) групи А шляхом викупу є виникнення відповідного права в орендаря на такий викуп.

Тобто, право викупу державного або комунального мана, на підставі пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) має орендар такого майна за умови прийняття рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію орендованого майна та якщо орендарем здійснено поліпшення орендованого майна в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду.

Разом з цим, як встановлено судом вище, договір оренди № 9-04/15 від 01.06.2015 є нікчемним та може створювати юридичних наслідків.

За відсутності у ОСОБА_1 статусу орендаря будівлі колишнього будинку культури по АДРЕСА_1 , у Петропавлівської селищної ради були відсутні правові підстави для прийняття рішення про продаж вказаного нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) .

Як наслідок, у Петропавлівської селищної ради були відсутні правові підстави для укладення з ОСОБА_1 договору від 13.02.2017 купівлі-продажу нерухомого майна площею 830,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. (аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

З аналізу вказаних положень чинного законодавства вбачається, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено продаж спірного об`єкту нерухомості. Отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах.

Такої самої правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду під час розгляду аналогічного спору (постанова від 30.05.2018 у справі № 923/466/17).

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки рішення Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області №144-8/VII від 13.10.2016 прийнято із суттєвим порушенням вимог законодавства, укладений на його підставі договір купівлі-продажу слід визнати недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України як такий, що суперечить цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

А отже, вимоги прокурора про визнання недійсним рішення Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області № 144-8/VII від 13.10.2016 та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.02.2017 - є обґрунтованими.

Частиною 1 ст. 216 УК України встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, слід зобов`язати ОСОБА_1 повернути Петропавлівській селищній раді Дніпропетровської області нерухоме майно площею 830,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо зустрічних позовних вимог.

ОСОБА_1 було подано до суду зустрічний позов, у якому останній просить суд: надати офіційне тлумачення п.п. 1.2., 6.1. договору оренди будівлі від 01 червня 2015 року № 9-04/15, укладеного Петропавлівської селищною радою з одного боку та ОСОБА_1 , з іншого боку шляхом визначення, що договір оренди набуває чинності з моменту його фактичного підписання обома сторонами та діє до настання терміну - 01 червня 2018 року.

За змістом частини 1 статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Відповідно до частини 3 статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частина 4 статті 213 ЦК України).

Отже, у частинах 3, 4 статті 213 ЦК України визначено загальні способи, що застосовуються при тлумаченні, які втілюються у трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також із намірами сторін, які вони виявляли при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (якщо перші два не дали результатів) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше у правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Отже, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У розумінні наведених положень законодавства тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови угоди. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов`язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 915/692/19, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19.

Так, як встановлено судом вище, договір оренди № 9-04/15 від 01.06.2015 є нікчемним. А отже, тлумачення умов вказаного договору не сприятиме досягненню законодавчо встановленої мети тлумачення правочину: сприяння з`ясуванню зміста та виконанню сторонами умов такого правочину.

Додатково слід зазначити, що п.п. 1.2., 6.1. договору оренди будівлі від 01 червня 2015 року № 9-04/15 не містять жодної невизначеності чи незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів тексту.

За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи ОСОБА_1 про надання офіційного тлумачення п.п. 1.2., 6.1. договору оренди будівлі від 01 червня 2015 року № 9-04/15 - є необґрунтованими.

ЩОДО НАЯВНОСТІ ПІДСТАВ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ ДАНОГО СПОРУ:

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, "інтереси держави" є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок про застосування норм права:

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

У якості підстави для звернення з даним позовом до суду прокурором вказано, що чинним законодавством не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішень органів місцевого самоврядування.

Прокурор стверджує, що звернення місцевої прокуратури до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - законності передачі у користування, а в подальшому і у власність об`єкта комунальної власності.

Згідно зі ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними лише в судовому порядку.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів держави.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Спір, що виник, зачіпає економічні інтереси держави у сфері комунальної власності, а відсутність належного самоврядного контролю за діяльністю місцевих рад створює сприятливі умови для незаконного використання майна комунальної власності територіальної громади смт. Петропавлівка.

Порушення закону при відчуженні спірного нерухомого майна порушують права власника - територіальної громади смт. Петропавлівка та ведуть до заподіяння шкоди економічним інтересам держави. Зокрема, недотримання законодавчо встановленої процедури передачі у приватну власність комунального майна може мати наслідком продаж такого майна за ціною, нижчої від ринкової вартості, як наслідок - недоотримання місцевим бюджетом грошових коштів.

Держава зацікавлена у дотриманні законів та інших нормативно-правових актів всіма фізичними та юридичними особами, їх посадовими особами.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства у конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 вказав, що Правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п.54 рішення).

Щодо твердження відповідача-2 про те, що органом, уповноваженим державою на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, є Східний офіс Державної аудиторської служби України слід зазначити про таке.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (надалі - Положення), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з п. 3 Положення, основними завданнями Держаудитслужби є:

1) реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю;

2-1) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державного фінансового контролю;

3) здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів;

4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг.

Предметом розгляду у даній справі є дотримання Петропавлівською селищною радою вимог законодавства під час прийняття рішення № 144-8/VII від 13.10.2016 "Про продаж будівлі колишнього будинку культури по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 "

За таких обставин, Східний офіс Державної аудиторської служби України не наділений повноваженнями на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

А отже, в даному випадку наявні підстави для звернення прокурора до суду за даним позовом в інтересах держави.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається прокурор, доводяться договором купівлі - продажу від 13.02.2017 (т. 1 а.с. 25), рішенням Петропавлівської селищної ради від 28.01.2015 (том. 1 а.с. 26), договором оренди від 01.06.2015 з додатками (том 1 а.с. 27 - 31), заявою ОСОБА_1 від 07.10.2016 з додатками (том 1 а.с. 32 - 39), рішенням Петропавлівської селищної ради від 13.10.2016 (том 1 а.с. 39), платіжним дорученням № 13 від 28.12.2016 (том 1 а.с. 40), листом БТІ від 19.07.2018 (том 1 а.с. 41), протоколами допиту свідка (том 1 а.с. 42 - 51), звітами про оцінку майна з додатками (том 1 а.с. 52 - 117).

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що первісний позов слід задовольнити у повному обсязі.

В задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову слід покласти на відповідачів за первісним позовом порівну.

Витрати зі сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви слід покласти на Фізичну особу ОСОБА_1 .

Керуючись положеннями Закону України Про оренду державного та комунального майна , Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств

(малу приватизацію) , Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Первісний позов задовольнити.

Визнати недійсним рішення Петропавлівської селищної ради № 144-8/VІІ від 13.10.2016 Про продаж будівлі колишнього будинку культури по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна площею 830,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 13.02.2017 між Петропавлівською селищною радою та ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Петропавлівській селищній раді будівлю будинку культури загальною площею 830,3 м.кв., що знаходиться в АДРЕСА_2 ; РНОНМ: 1129156312238.

Стягнути з Петропавлівської селищної ради (місцезнаходження: вул. Героїв України, 53, смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область, 52700; ідентифікаційний код: 04338486) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, 38; ідентифікаційний код: 02909938) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 881,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, 38; ідентифікаційний код: 02909938) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 881,50 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовити.

Витрати зі сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви покласти на Фізичну особу ОСОБА_1 .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження. Рішення може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 23.11.2020.

Суддя М.О. Ніколенко