Рішення

від 11.11.2020 по справі 926/1698/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

11 листопада 2020 року Справа № 926/1698/20

За позовом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Відокремленого підрозділу - Виробничого комплексу "Техносервіс" м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина - Тігріс" м. Чернівці

про стягнення 753667,75 грн, розірвання договору та зобов`язання повернути майно

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Марущак Л.В.

Представники:

від позивача - Здоренко В.Є.

від відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Відокремленого підрозділу - Виробничого комплексу "Техносервіс" м. Київ звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина - Тігріс" м. Чернівці про стягнення 753667,75 грн, з яких 649298,60 грн загальна заборгованість за договором оренди, 51821,86 грн інфляційні витрати, 28067,66 грн три проценти річних, 4784,32 грн. пеня (п. 3.10 договору), 32464,93 грн штраф (п. 3.11 договору), які виникли в наслідок неналежного виконання зобов`язань по сплаті орендних платежів; дострокового розірвання договору оренди та зобов`язання повернути майно.

Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 30 липня 2020 року, якою встановлено, що дану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, яке призначив на 14 вересня 2020 року.

В судове засідання 14 вересня 2020 року представники учасників справи не з`явилися, причини неявки не повідомили, відповідач відзив на позов не подав.

Ухвалою від 14 вересня 2020 року продовжено строк проведення підготовчого засідання на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 30 вересня 2020 року. Повідомлено сторін у справі про дату час та місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційної веб-сайті Господарського суду Чернівецької області.

22 вересня 2020 року до суду надійшло клопотання представника позивача Здоренко В.Є. про проведення судового засідання, призначеного на 30 вересня 2020 року на 11.00 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису за допомогою сервісу easycon.com.ua.

Ухвалою від 24 вересня 2020 року клопотання представника позивача про проведення судового засідання призначеного на 30 вересня 2020 року на 11.00 год у режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою від 30 вересня 2020 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 21 жовтня 2020 року. Судове засідання призначено в режимі відеоконференції з представником Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Відокремленого підрозділу - Виробничого комплексу "Техносервіс" Здоренко В.Є. поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису за допомогою сервісу easycon.com.ua. Повідомлено відповідача у справі про дату, час і місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області. Попереджено відповідача, що неявка його представника у судове засідання не буде перешкоджати розгляду справи за відсутності такого учасника справи.

Відповідач у судове засідання 21 жовтня 2020 року не з`явився, причини неявки не повідомив.

У судовому засіданні 21 жовтня 2020 року представник позивача заявив усне клопотання про проведення наступного судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису за допомогою сервісу easycon.

Ухвалою від 21 жовтня 2020 року суд постановив відкласти розгляд справи по суті на 11 листопада. Провести судове засідання з розгляду справи № 926/1698/20, призначене на 11 листопада 2020 року о 10 годині 00 хвилин в приміщенні Господарського суду Чернівецької області зал судових засідань № 3, у режимі відеоконференції з представником Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Відокремленого підрозділу - Виробничого комплексу "Техносервіс" Здоренко В.Є. поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису за допомогою сервісу easycon.com.ua. за наступними реквізитами: електронна адреса: zdorenko.ve@gmail.com. Повідомити відповідача у справі про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області. Попередити учасників справи, що неявка їх представників у судове засідання не буде перешкоджати розгляду справи за відсутності таких учасників справи.

Відповідач явку свого представника у судове засідання 11 листопада 2020 року не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив.

Судом встановлено, що ухвали суду були направлені відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення на його юридичну адресу: (58018, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Небесної Сотні, буд. 23, кв. 57). Вся судова кореспонденція по даній справі була надіслана за вищезазначеною адресою.

Згідно даних з довідок Укрпошти про причини повернення/досилання, поштові відправлення адресовані відповідачу не вручені. Причинами повернення вказано - за закінченням терміну зберігання , адресат відсутній за вказаною адресою .

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

За загальними вимогами пункту 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 року №270, поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв`язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об`єкті поштового зв`язку. Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставці до дому (п. 92. правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою Судова повістка в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п. 102 правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин, рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 правил).

Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою Судова повістка , які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення закінчення встановленого строку зберігання, суперечить вимогам правил, та фактично відповідає причині повернення у зв`язку з відсутністю адресата.

Аналізуючи зазначені вище положення правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що повернення судових рішень із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України.

Сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання зокрема відзиву на позов, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2018 року у справі № 916/3188/16.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання відповідачем кореспонденції від судового органу є суб`єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позов у встановлений судом строк.

Також, судом повідомлялось відповідача у справі про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області.

В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Чернівецької області та визначеними у них датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З метою розумності строку розгляду справи та за достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 11 листопада 2020 року представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

18 травня 2016 року, між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, що діє через свій відокремлений підрозділ Виробничий комплекс "Техносервіс" (позивач/орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю БУКОВИНА-ТІГРІС (відповідач/орендар) укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №1805/2016, згідно якого відповідач отримав від позивача в строкове платне орендне користування окреме індивідуально визначене рухоме майно, що належить до державної власності.

На виконання умов договору позивач 18 травня 2016 року передав відповідачу окреме індивідуально визначене рухоме майно, а саме: автомобіль КРАЗ-5431 Сміттєвоз-С в кількості 1 шт. державний номер НОМЕР_1 за ринковою вартістю 631630,00 грн та автомобіль MAN LE 18.220 в кількості 1 шт. державний номер НОМЕР_2 за ринковою вартістю 251700,00 грн.

Згідно п. 3.1. договору, станом на день підписання договору, за результатами конкурсу на право оренди, орендна плата була встановлена в розмірі 11000,00 грн без ПДВ, розмір якої за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.1. та 3.3. договору).

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п. 3.2 договору).

Пунктом 3.4. договору визначено, що орендна плата сплачується на умовах попередньої оплати на підставі виставлених рахунків в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця не пізніше 15-го числа кожного місяця.

Пунктом 3.9. договору визначено, що зобов`язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку у розмірі не меншому, ніж орендна плата за базовий місяць, який вноситься в рахунок орендної плати за останній місяць оренди.

Отже, сторони встановили, що орендар повинен сплачувати орендну плату щомісяця не пізніше 15 числа звітного місяця.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналогічні положення викладені в ст. 193 ГК України, якими встановлено, що суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, окрім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.?

Аналогічні положення містяться в ст. 283 ГК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 статті 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Статтею 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Згідно із ч. 4 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Однак, відповідач в супереч умов договору та чинного законодавства України почав порушувати строки оплати орендної плати.

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань по сплаті орендних платежів, у відповідача перед позивачем, станом на 01 липня 2020 року, виникла заборгованість за період з липня 2017 по червень 2020 року в розмірі 649298,60 грн, що вбачається з доданих позивачем до матеріалів справи рахунків-фактур та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які надсилались позивачем відповідачу з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

16 січня 2020 року на адресу відповідача позивачем була надіслана вимога за вих. №06 від 16.01.2020 року, яка була відповідачем проігнорована.

Положеннями ст. 20 ГК України встановлено, що захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вказані приписи, позивачем нараховано відповідачу три проценти річних у сумі 28067,66 грн та індекс інфляції у сумі 51821,86 грн за період липень 2017 року по червень 2020 року.

Суд здійснив перевірку нарахованих позивачем трьох процентів річних у сумі 28067,66 грн та інфляційних втрат у сумі 51821,86 грн за період липень 2017 року по червень 2020 року та встановив, що визначені позивачем суми не перевищують сум, обчислених за цей же період судом.

Пунктом 3.10. договору передбачено, що орендна плата, перерахована невчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцем з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення.

За розрахунками позивача з відповідача підлягає стягненню сума пені в розмірі 4784,32 грн, яка була розрахована за зобов`язаннями за період з січня 2020 по червень 2020 року.

Окрім того, п. 3.11 договору визначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Зважаючи на вказане положення договору, позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 5% від суми заборгованості з орендних платежів, який становить 32464,93 грн виходячи із суми заборгованості в розмірі 649298,60 грн, яка накопичилась за період з липня 2017 року по червень 2020 року.

Суд здійснив перевірку нарахованої позивачем пені, штрафу та встановив, що визначені позивачем суми, не перевищують сум, обчислених за цей же період судом.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Щодо розірвання договору оренди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №1805/2016 від 18 травня 2016 року, суд зазначає наступне.

Сторонами в договорі, у відповідності до вимог чинного законодавства, були визначені істотні умови укладеного договору оренди.

Відповідно до п. 5.7 договору, на відповідача покладено обов`язок протягом місяця після укладення договору застрахувати орендоване майно не менше ніж на його вартість, та поновлювати договір страхування таким чином, щоб увесь строк оренди майно було застрахованим у порядку, визначеному законодавством, та надати позивачу копії страхового полісу і платіжного доручення.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На адресу Відповідача надіслана вимога щодо надання копій страхового полісу і платіжного доручення на підтвердження виконання п. 5.7 Договору.

Проте, копії документів підтверджуючих страхування об`єкта оренди, не були надані відповідачем, що свідчить про порушення істотної умови договору і невиконання відповідачем свого обов`язку щодо страхування орендованого майна.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Із змісту укладеного між позивачем та відповідачем договору, можна дійти висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 ГК України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Однак, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо страхування орендованого майна за договором оренди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №1805/2016 від 18 травня 2016 року.

Крім того, відповідачем було порушено строк виконання грошових зобов`язань із сплати орендної плати.

У зв`язку з систематичним невиконанням відповідачем істотних умов договору, позивач неодноразово направляв на адресу відповідача вимоги про погашення боргу та дострокове розірвання договору, які були проігноровані.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Як передбачено частиною 2 статті 202 ГК України, господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Законом України Про оренду державного та комунального майна передбачено обов`язковість страхування орендованого майна державної та комунальної власності.

Стаття 782 ЦК України регламентує право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Отже, порушення орендарем (наймачем) таких умов договору оренди державного (комунального) майна, як страхування орендованого майна та наявність заборгованості більш ніж за три місяці, є істотним і слугує достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України не ставиться в залежність від наявності чи відсутності вини орендаря, для цього достатньо наявності факту істотного порушення умов договору, яке було б встановлено судом (невиконання відповідачем обов`язку щодо страхування орендованого майна, сплати орендної плати більш ніж три місяці).

Щодо зобов`язання позивача повернути орендоване майно, суд вказує наступне.

Сторони у п. 12.11. договору погодили, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю, за адресою визначеною п. 2.5. договору.

Згідно п. 12.12. договору, майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акту приймання-передачі про повернення майна покладається орендаря.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно ч. 4 ст. 291 ГК України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Приписами ст. 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, у разі припинення договору оренди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №1805/2016 від 18 травня 2016 року, у відповідача виникає обов`язок повернути орендодавцю майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого орендар втратив право на користування об`єктом оренди.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до вимог частитни 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати з урахуванням положень статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 185, 191, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина - Тігріс" (58018, м. Чернівці, вул. Небесної Сотні, буд. 23, кв. 57, код 33761754) на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23 В, код 20077743) заборгованість у сумі 649298,60 грн, індекс інфляції у сумі 51821,86 грн, три проценти річних у сумі 28067,66 грн, пеню у сумі 4784,32 грн, штраф у сумі 32464,93 грн та судовий збір у сумі 15505,27 грн.

3. Розірвати договір оренди №1805/2016 окремого індивідуального визначеного рухомого майна, що належить до державної власності від 18 травня 2016 року, укладений між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23 В, код 20077743), яке діє через Виробничий комплекс Техносервіс (02121, м. Київ, вул. Вакуленчука, 4, код 33058529) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буковина - Тігріс" (58018, м. Чернівці, вул. Небесної Сотні, буд. 23, кв. 57, код 33761754).

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Буковина - Тігріс" (58018, м. Черніці, вул. Небесної Сотні , буд. 23, кв. 57, код 33761754) повернути Державному підприємству з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23 В, код 20077743) автомобіль КРАЗ-5431 Сміттєвоз-С в кількості 1 шт. державний номер НОМЕР_1 та автомобіль MAN LE 18.220 в кількості 1 шт. державний номер НОМЕР_2 .

У судовому засіданні 11 листопада 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 20 листопада 2020 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя О.С. Тинок