Рішення

від 23.11.2020 по справі 160/11537/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року Справа № 160/11537/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.01.2020 №13-1076/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким йому відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Соколянської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на протиправність оскарженого наказу, мотиви відмови якого на думку позивача, не узгоджуються з приписами земельного законодавства України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що приймаючи оскаржений наказ діяв у спосіб, передбачений законодавством України з посиланням на те, що запитувана позивачем земельна ділянка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 4620685800:07:000:0106, площею 19,6749 га, яка вже є сформованою шляхом інвентаризації на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що виключає можливість сформувати нову земельні ділянки без її поділу. Звертає увагу, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є зовсім іншим видом документації, як проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, та законодавчо визначені підстави розробки проекту землеустрою є зовсім іншими ніж при розробленні технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. У межах спірних правовідносин позивач звернувся із клопотанням про надання саме дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку з чим отримав цілком обґрунтовану відмову у отриманні такого дозволу.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що 12.12.2019 представник позивача за довіреністю звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення КВЦПЗ 01.03), орієнтовною площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Соколянської сільської ради Бузького району Львівської області (за межами населених пунктів) за рухунок земельної ділянки з кадастровим номером 4620685800:07:000:0106.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.01.2020 №13-1076/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Заводської сільської ради Бузького району Львівської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Мотивом відмови слугували ті обставини, що земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620685800:07:000:0106, площею 19,6749 га), поділ якої не проведено. Крім того указано, що запитувана земельна ділянка перебуває у користуванні третіх осіб.

Вказаний наказ і є предметом розгляду у вказаному спорі.

При вирішені спору суд виходить із того, що спірні правовідносини урегульовані Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України Про землеустрій .

Так, відповідно до статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із ч.ч. 1-5 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У ч. 6 ст. 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до статті 1 Закону України Про землеустрій проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто, згідно ЗК України способами формування земельної ділянки, є: у порядку відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що на одній частині земної поверхні є неможливим існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до відповідача саме із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення КВЦПЗ 01.03), орієнтовною площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Соколянської сільської ради Бузького району Львівської області (за межами населених пунктів) за рухунок земельної ділянки з кадастровим номером 4620685800:07:000:0106.

Утім, оскарженим наказом позивачеві відмовлено у наданні такого дозволу з тих підстав, що запитувана земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620685800:07:000:0106, площею 19,6749 га), поділ якої не проведено. Крім того указано, що запитувана земельна ділянка перебуває у користуванні третіх осіб.

Разом з тим, на підтвердження правової позиції відповідач не надав суду ані доказів того, що така земельна ділянка знаходиться у користуванні третіх осіб, ані доказів того, що формування земельної в площею 19,6749 га відбувалось із дотриманням статті 79-1 ЗК України та присвоєння їй єдиного кадастрового номеру.

Слід також зазначити, що за приписами статті 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок

У межах спірних правовідносин, відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 4620685800:07:000:0106, площею 19,6749 га має цільове призначення 16.00 землі запасу, тоді як позивач прохав надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення КВЦПЗ 01.03), тобто із зміною її цільового призначення. З цього приводу відповідач жодних аргументів не навів та за відсутності матеріалів технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель у суду відсутня можливість для встановлення фактичних обставин з цього приводу.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу може бути, зокрема, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Згідно із статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У розглянутому випадку, відповідачем обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення у повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим суд доходить висновку, що приймаючи оскаржений наказ останній діяв не у спосіб, передбачений законодавством України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.

Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у оскарженому наказі. Однак судом під час розгляду справи не встановлено того чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за указаних фактичних обставин, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання (заяву) позивача про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

При цьому, суд не убачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі з огляду на те, що позивачем не наведено, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.01.2020 №13-1076/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким ОСОБА_1 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.12.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Соколянської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна