Рішення

від 23.11.2020 по справі 600/1522/20-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1522/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тарасовецької сільської ради про визнання протиправною та скасування відмови, про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

21.09.2020 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Тарасовецької сільської ради (відповідач) з такими позовними вимогами:

визнати протиправним та скасувати рішення Тарасовецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 19.03.2020 року №73-35/20 про розгляд клопотання ОСОБА_1 ;

зобов`язати Тарасовецьку сільську раду Новоселицького району Чернівецької області повторно розглянути та надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована у с. Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області;

зобов`язати Тарасовецьку сільську раду Новоселицького району Чернівецької області подати до Чернівецького окружного адміністративного суду протягом 30 днів з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.03.2020 року він звернувся із заявою до Тарасовецької сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована у с. Тарасівці Новоселицького району в межах земель сільської ради за залізничною колією в сторону с. Ванчиківці. До вказаної заяви позивачем було додано графічний матеріал із зазначенням місця розташування земельної ділянки та копію паспорта громадянина України, що підтверджується відміткою сільської ради на клопотанні про отримання вказаних документів, крім того зазначив орієнтовний розмір земельної ділянки та цільове призначення.

Рішенням Тарасовецької сільської ради №73-35/20 від 19.03.2020 року відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з тим, що бажана ділянка відноситься до громадських пасовищ.

Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що підстава для відмови відповідачем у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутня в переліку підстав, визначених статтею 118 ЗК України.

Крім того, на думку позивача земельна ділянка не вважається вільною у тому випадку, якщо на неї зареєстровані певні цивільні права певної особи. З аналізу графічного матеріалу вбачається, що земельна ділянка не зареєстрована у Державному земельному кадастрі, тому в даному випадку відсутні цивільні права третіх осіб щодо даних земельних ділянок.

Зауважив, що доцільним слід вважати спосіб захисту щодо скасування незаконного рішення сільської ради, зобов`язання уповноваженого суб`єкта владних повноважень повторно розглянути та прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідач, не погодуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Звертав увагу суду на те, що розпорядженням Новоселицької РДА №47-р від січня 2006 року був затверджений протокол розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток паїв на території Тарасовецької сільської ради. Відповідно, вказаним вище розпорядженням були переведені до земель запасу сільської ради 90.89 га та 240.2 га в пасовища. Протягом понад 10-ти років земельні ділянки використовувалися мешканцями села для випасання сільської худоби.

У зв`язку з вищевказаним, відповідач розглянувши клопотання позивача, виніс оскаржуване рішення, врахувавши при цьому те, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність розташована на площі земель площею 90.89 га передбачених під громадське пасовище для мешканців села Тарасівці.

Відтак відповідач вважає, що рішення прийнято з дотриманням вимог земельного законодавства, з урахуванням потреби мешканців села, використовуючи дискреційні повноваження, повно і правильно оцінюючи обставини, наявні при розгляді заяви, із застосуванням до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого закладені конкретно визначені публічні інтереси мешканців села Тарасівці.

Ухвалою суду від 08.10.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий 24.06.1996 року Новоселицьким РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 18).

18.03.2020 року позивач звернувся до Тарасовецької сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території села Тарасівні Новоселицького району Чернівецької області в межах земель сільської ради за залізничною колією в сторону с. Ванчиківці Новоселицького району. Бажана земельна ділянка зазначена у графічному матеріалі в додатку до поданої заяви. До заяви позивачем було додано графічний матеріал з бажаним місцем розташування земельної ділянки та копію паспорта громадянина України (а.с. 6-7).

Рішенням ХХХV сесії VІІ скликання Тарасовецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області №73-35/20 від 19.03.2020 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 " відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в селі Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області, у зв`язку з тим, що данні землі рахуються як громадські пасовища (а.с. 5).

Судом встановлено, що Розпорядженням Новоселицької районної державної адміністрації Чернівецької області №47-р від січня 2006 року затверджено протокол розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) на території Тарасовецької сільської ради (пункт 1) та переведено із земель пайового фонду до земель загального користування сільської ради, в тому числі 90.89 га та 240.2 га в пасовища (пункт 3) (а.с. 32).

Судом також досліджений висновок постійної комісії сільської рази з питань агропромислового розвитку, земельних відносин, охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів від 18.03.2020 року, згідно якого відмовлено за переліком громадян у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою (а.с. 33).

Вважаючи протиправним рішення Тарасовецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 19.03.2020 року №73-35/20 про розгляд клопотання ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з даним позовом.

До вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 року № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частин 1-3 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться (окрім іншого) у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. "б" ст. 121 ЗК України).

З огляду на це, позивач який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара .

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами 10, 11 статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Вирішуючи даний спір, слід звернути увагу на те, що ухвалення рішення суб`єктом владних повноважень є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У призмі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Проаналізувавши наведе вище, слід дійти до висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, які наведені вище.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013р. у справі №21-358а13, постановах Верховного Суду від 27.02.2018р. у справі №545/808/17 та від 05.03.2019р. у справі №2040/6320/18, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України суд враховує при виборі та застосування норм права.

Судовим розглядом встановлено, що 18.03.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара за рахунок земель запасу міста.

Разом із заявою, як додатки, позивачем було подано: копію паспорта громадянина України та графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з плану меж землекористування).

Судом встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства є те, що вказана земельна ділянка розташована на площі земель 90.89 га передбачених під громадське пасовище для мешканців села Тарасівці.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідач керувався тим, що Розпорядженням Новоселицької РДА №47-р від січня 2006 року був затверджений протокол розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток паїв на території Тарасовецької сільської ради. Відповідно вказаним вище розпорядженням були переведені до земель запасу сільської ради 90.89 га та 240.2 га в пасовища. Протягом понад 10-ти років земельні ділянки використовувалися мешканцями села для випасання сільської худоби.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548 (далі - Класифікатор) затверджена класифікація видів цільового призначення земель, яка визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів, тощо.

В зазначеному Класифікаторі землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема (окрім іншого) на землі, для ведення особистого селянського господарства, землі для сінокосіння і випасання худоби, тощо (Секція "А 01" відповідно до Коду КВЦПЗ).

Частиною 2 статті 22 Земельного Кодексу України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За змістом пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 34 Земельного Кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

При цьому, слід відзначити те, що згідно Класифікатора пасовища відносяться до іншого Коду КВЦПЗ (секції "К"). Зокрема, землі запасу, резервного фонду та загального користування, які включають в себе (окрім іншого) пасовища, як землі загального користування.

Системний аналіз наведеного вище в призмі вимог земельного законодавства дає підстави вважати, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яку бажав отримати позивач, по своїй суті не відповідає за цільовим призначенням вимогам Класифікатора, оскільки відноситься до земель загального користування, відтак і не може бути передана громадянам у власність.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, зокрема відповідно до протоколу розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток паїв на території Тарасовецької сільської ради до земель запасу сільської ради 90.89 га та 240.2 га, входить бажана позивачем земельна ділянка, яка відноситься до категорії земель - загального користування, що унеможливлює надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення її у власність останньому. Відтак, надання дозволу позивачу на розроблення землевпорядної документації, відведення у власність земельних ділянок загального користування порушить права інших осіб щодо їх використання.

За таких обставин, місце розташування земельної ділянки, зазначеної у заяві позивача не відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства згідно з частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1-3 статті 59 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених п. 4 і 16 ст. 26, п. 1, 29 і 31 ст. 43 та ст. 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Суд зазначає, що заява позивача розглянута на сесії сільської ради відповідно до положень закону України "Про місцеве самоврядування", і рішення сільської ради прийняте в межах повноважень відповідно до вимог Закону є правомірним. З огляду на викладене, суд вважає, що посадові особи відповідача відмовляючи у задоволенні заяви позивача, діяли в спосіб та в межах встановлених чинним законодавством України, оскільки місце розташування об`єкта не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем - суд дійшов висновку, що обґрунтування на які посилається позивач, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат в частині стягнення з суб`єкта владних повноважень, а саме на професійну правничу допомогу та судового збору.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Тарасовецької сільської ради про визнання протиправною та скасування відмови, про зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , с. Тарасівці, Новоселицький район, Чернівецька область, 60350);

Відповідач - Тарасовецька сільська рада (код ЄДРПОУ 04417719, вул. Центральна, 150, с. Тарасівці, Новоселицький район, Чернівецька область, 60350).

Суддя В.О. Григораш