Рішення

від 23.11.2020 по справі 263/12005/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 263/12005/20

Провадження № 2/263/2515/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2020 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючої судді Ікорської Є.С.,

за участю секретаря Шпичак Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронне агентство Гарант Груп про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яку було уточнено в ході судового розгляду, до ТОВ Охоронне агентство Гарант Груп про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На обґрунтування уточнених позовних вимог позивач посилається на те, що з 08 жовтня 2019 року по 31 серпня 2020 року позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, а саме - працювала на посаді диспетчера пульту охорони. Згідно з наказом ТОВ Охоронне агентство Гарант Груп № 122-к від 31 серпня 2020 року, позивач була звільнена на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. При звільненні відповідачем не було виплачено позивачу заробітну плату за період з червня 2020 року по серпень 2020 року, у розмірі 28713,21 грн. Остаточній розрахунок відповідач провів 20 жовтня 2020 року, сплативши заборгованість по заробітній платі у повному обсязі. Таким чином, у зв`язку із порушенням відповідачем строків виплати заробітної плати при звільненні, позивач на підставі ст. 117 КЗпП України просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01 вересня 2020 року по 20 жовтня 2020 року у розмірі 12764,85 гривень. Також просила стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

Відповідач своїм правом надати до суду відзив на позовну заяву не скористався.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, призначено до розгляду по суті. Роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 жовтня 2020 року задоволено клопотання представника позивача, витребувано у відповідача відомості про нараховану позивачу заробітну плату за останні два місяці перед звільненням та довідку про середньомісячний розмір заробітної плати позивача.

У позовній заяві міститься клопотання позивача та представника позивача про розгляд справи у їх відсутність.

Відповідач надав до суду лист, в якому зазначив, що підприємство сплатило заборгованість по заробітній платі перед позивачем у повному обсязі, на підтвердження чого надано відомості про виплату заробітної плати від 20 жовтня 2020 року. Свого ставлення щодо позовних вимог не висловив.

Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася позивач, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Судом установлено, що з 08 жовтня 2019 року по 31 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 працювала у ТОВ Охоронне агентство Гарант Груп на посаді диспетчера пульту охорони. Звільнена відповідно до наказу № 122-к від 31 серпня 2020 року, на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , заведеної 31 серпня 1979 року на ім`я ОСОБА_2 (а.с.8).

Під час звільнення позивача ОСОБА_1 , останній не було виплачено усіх сум, які належали їй при звільненні, що підтверджується копією розрахункового листа (а.с.10). Остаточний розрахунок з позивачем, шляхом перерахування належної до виплати заробітної плати, проведено 20 жовтня 2020 року, що підтверджується листом ТОВ Охоронне агентство Гарант Груп та копіями відомостей № 42 та № 44 від 20 жовтня 2020 року, на загальну суму 20416,48 грн. (а.с.22-23).

Як вбачається з наданої відповідачем довідки про доходи позивача, останній за травень 2020 року нараховано 10306,50 грн., за червень 2020 року нараховано 9174,72 грн. Середньоденний заробіток складає 364,71 грн.

Оцінка доказів.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Проводячи оцінку досліджених доказів, суд вважає, що вони відповідають змісту статей 77 - 80 ЦПК України щодо належності, допустимості, достовірності кожного з них окремо та у своїй сукупності, та відповідно достатності їх для прийняття у справі законного та справедливого рішення.

У суду відсутні мотив, які є підставою для відхилення цих доказів та про їх відхилення не заявлено клопотання жодної із сторін.

Враховуючи наведене, досліджуючи представлені суду докази, суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог, а саме, що відповідачем у день звільнення позивача не було здійснено виплату всіх сум, що належали позивачу при звільненні, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 20 жовтня 2020 року.

Мотиви суду.

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з статтею 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України Про оплату праці визначено, що структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Позивач в уточненій позовній просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку, тобто 20 жовтня 2020 року. Суд при обчисленні розміру середнього заробітку застосовує положення п. п. 1, 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та виходить з такого.

ОСОБА_1 звільнена 31 серпня 2020 року, як вбачається з довідки про нараховану позивачу заробітну плату за останніх два місяці, які передували звільненню, середньоденний заробіток позивача становить 364,71 грн.

За період з 01 вересня 2020 року по 20 жовтня 2020 року (день остаточного розрахунку) було 35 робочих днів, тому 35 робочих днів помножених на 364,71 грн. становитиме 12764,85 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Установлені судом обставини у даній справі дають підстави для висновку, що в порушення статті 116 КЗпП України розрахунок з ОСОБА_2 не здійснено у день її звільнення, а проведено 20 жовтня 2020 року, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягнення середній заробіток з моменту звільнення по день фактичного розрахунку в сумі 12764,85 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2020 року було задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку із викладеним, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 840,80 гривень.

Позивач у позовній заяві також зазначає вимоги про стягнення з відповідача на її користь судових витрат, у вигляді витрат на правову допомогу у сумі 1500 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З наданої позивачем копії договору про надання професійної правничої допомоги від 23 вересня 2020 року, а саме п. 4.1 вбачається, що вартість послуг адвоката становить 1500 грн.

На підтвердження фату понесення позивачем витрат на правничу допомогу суду надано копію меморіального ордеру № 9058187SB від 25 вересня 2020 року, з якого вбачається проведення сплати грошових коштів на користь адвоката Линнік В.В. у розмірі 1500 грн. Призначенням платежу зазначено: сплата за надання правничої допомоги за договором б/н від 23 вересня 2020 року, ІПН НОМЕР_2 , ОСОБА_3 .

З огляду на принципи диспозитивності та змагальності суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Він повинен дати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення в клопотанні іншої сторони, а також її доказам стосовно невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям сумірності.

Таким чином, оскільки позивачем доведено належними та допустимими доказами понесення витрат на професійну правову допомогу та їх розмір, відповідачем не заявлено та не доведено невідповідність заявлених до відшкодування витрат, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, у вигляді витрат на правову допомогу у сумі 1500 грн.

На підставі ст. 43 Конституції України, ст. ст. 1, 2 , 21 Закону України Про оплату праці , ст. ст. 21, 115, 116, 117 КЗпП України, п. п. 1, 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 137, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронне агентство Гарант Груп про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронне агентство Гарант Груп на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2020 року по 20 жовтня 2020 року у розмірі 12764,85 грн. з відповідним утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронне агентство Гарант Груп на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 1500 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронне агентство Гарант Груп на користь держави судовий збір у сумі 840,80 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серія НОМЕР_3 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю Охоронне агентство Гарант Груп , ЄДРПОУ 39991573, юридична адреса: пр. Миру, 83, місто Маріуполь Донецької області.

Суддя Є.С. Ікорська