Постанова

від 09.11.2020 по справі 641/6902/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 листопада 2020 року

м. Харків

справа № 641/6902/19

провадження № 22-ц/818/4715/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Кравченко О.О.,

ім`я (найменування) сторін:

позивач - Харківська місцева прокуратура № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідачі - Державний реєстратор Комунального підприємства Постачальник послуг Солоницівської селищної ради Харківської області Драгін Олександр Іванович, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа: - Департамент містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокуратури Харківської області на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 08 липня 2020 року в складі судді Григор`єва Б.П.,

у с т а н о в и в :

У серпні 2019 року Харківська місцева прокуратури № 5 звернулась до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом до Державного реєстратора Комунального підприємства Постачальник послуг (далі- КП Постачальник послуг ) Солоницівської селищної ради Харківської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Департамент містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП Постачальник послуг Солоницівської селищної ради Харківської області Драгіна О.І. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 (індексний номер рішення № 42415915 від 07 серпня 2018 року); визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення літ. А , загальною площею 169,5 кв. м., в т. ч. літнього майданчку площею 77,9 кв. м., реєстровий № 2782 від 30 жовтня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасувавши його державну реєстрацію; визнати недійсним іпотечний договір від 19 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.В., реєстровий № 2450, скасувавши його державну реєстрацію.

Позов мотивовано тим, що на підставі статті 131-1 Конституції України та статей 23,24 Закону України Про прокуратуру під час вивчення матеріалів кримінального провадження № 42018221070000223 від 01 листопада 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, встановлено порушення вимог закону при проведенні державними реєстраторами реєстрації права власності на житлові та нежитлові приміщення на території Основ`янського та Слобідського району м. Харкова.

Так, 07 серпня 2018 року державним реєстратором КП Постачальник послуг Солоницівської селищної ради Харківської області Драгіним О.І. прийнято рішення про державну реєстрацію № 42415915 права власності за ОСОБА_1 на вказану нежитлову будівлю. Об`єкту нерухомості присвоєно реєстраційний номер № 161595286311. Підставою виникнення права власності зазначено технічний паспорт б/н, виготовлений 14 червня 2017 року Державним підприємством Земельно-проектне бюро ( далі- ДП Земельно-проектне бюро ).

30 жовтня 2018 року на підставі договору дарування право власності на вказане нежитлове приміщення зареєстровано за ОСОБА_2 . В договорі дарування зазначено, що нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,073 га, кадастровий номер 6310136900:06:001:0004, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування майданчику літнього кафе з павільйоном, форма власності - комунальна.

19 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, предметом якого є нежитлові приміщення літ. А , загальною площею 169,5 кв. м., в т.ч. літній майданчик площею 77,9 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що земельна ділянка за вказаною адресою до 01 липня 2018 року перебувала в оренді на підставі договору оренди землі від 17 березня 2010 року, укладеного між Харківською міською радою (далі- ХМР) та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_5 . Станом на 11 лютого 2019 року строк дії договору оренди землі закінчився. В Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів відомості щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 відсутні. Заходи державного архітектурно-будівельного контролю за вищевказаною адресою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю ХМР не здійснювались; рішення про присвоєння адреси виконкомом ХМР не приймалось. Посилаючись на вказані обставини, позивач вважав, що державний реєстратор прийняв оспорювані рішення всупереч вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим подальші правочині щодо нежитлових приміщень порушують інтереси держави та підлягають визнанню їх недійсними.

Підстави для представництва у цій справі прокурор обґрунтував наявністю "інтересу держави" та невжиттям Департаментом територіального контролю ХМР заходів щодо усунення порушень у сфері містобудування та землекористування.

18 травня 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому просила в задоволенні позову Харківської місцевої прокуратури №5 відмовити.

Відзив мотивовано тим, що прокуратурою не обґрунтовано наявність виключних підстав для звернення до суду з позовом в інтересах ХМР, оскільки обставини, які перешкоджають здійсненню захисту прав та інтересів особисто міською радою відсутні. Належних доказів виконання вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру щодо повідомлення ХМР про здійснення представництва її інтересів у суді не надано. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, що узгоджується з правовими позиціями, які неодноразово були викладені у постановах Верховного Суду.

19 липня 2019 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, укладеним між нею та ОСОБА_3 , спірне нерухоме майно передано в іпотеку. 30 липня 2019 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого останній набув право власності на нежитлову будівлю загальною площею 169,5 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважала, що оскільки прокурором та Харківською міською радою, в інтересах якої пред`явлено позов, не надано доказів на підтвердження порушення її прав чи законних інтересів у зв`язку з укладенням договорів дарування, позики, іпотеки, а також договору про задоволення вимог іпотекодержателя, підстави для задоволення позову відсутні. Також, зазначала про відсутність підстав для визнання правочинів недійсними, оскільки належним способом захисту є позов про витребування майна від останнього власника без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійними.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 липня 2020 року у задоволенні позову Харківської місцевої прокуратури № 5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором не обґрунтовано та не надано доказів існування виключного випадку відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України, який дає підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави в порядку, передбаченому частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру .

14 серпня 2020 року засобами поштового зв`язку прокуратура Харківської області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі ХМР не є обґрунтованими. Наявність інтересів держави обґрунтовано порушенням земельних прав ХМР, поза волею якої відбувається використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а також за відсутності відповідного правочину щодо цієї земельної ділянки. Рішенням державного реєстратор фактично легалізовано будівництво на території міста Харкова, яке проведено на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності.

При проведенні геодезичної зйомки земельної ділянки на місці встановлено забудову площею 0,0126 га, що перевищує розмір спірної земельної ділянки на 0,0056 га. Враховуючи відсутність доказів здійснення процедури контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на спірному об`єкті самочинного будівництва відповідачами та враховуючи, що спірна земельна ділянка містить обмеження, а саме - охоронні зони із забороною забудови, самочинно збудовані споруди становлять небезпеку для життя та здоров`я необмеженого кола осіб, які можуть перебувати в безпосередній близькості від цих будівель.

У порядку, передбаченому частиною 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру , керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 попередньо, до звернення до суду з позовом, листом від 02 травня 2019 року № 04-24-1531вих-19 повідомив ХМР про наявні порушення. Водночас ХМР впродовж майже 4 місяців не вжито певних заходів, що свідчить про необхідність звернення прокуратури з відповідним позовом та є підставою для представництва інтересів територіальної громади в судовому порядку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Матеріли справи свідчать, що 01 липня 2002 року між ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_5 укладено договори купівлі продажу, відповідно до умов якого останній набув у власність два кіоски та літній майданчик за адресою АДРЕСА_1 .

04 травня 2004 року між ХМР та ФОП ОСОБА_5 укладено договір оренди строком до 25 червня 2008 року, за яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення-землі житлової та громадської забудови площею 0,0073 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

17 березня 2010 року між ХМР та ФОП ОСОБА_5 укладено договір оренди землі, за яким орендодавець на підставі рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24 грудня 2008 року №3 57/08 Про встановлення юридичним та фізичним особам права оренди земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та споруд надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0073 га по АДРЕСА_1 для експлуатація та обслуговування майданчика літнього кафе з павільйоном строком до 25 червня 2013 року.

Додатковою угодою до договору оренди землі від 04 жовтня 2013 року строк дії вищевказаного договору продовжено до 01 липня 2018 року.

Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право на неї ФОП ОСОБА_5 для експлуатації та обслуговування літнього кафе з павільйоном по АДРЕСА_1 (розділ Облікова земельна картка) станом на 2008 рік на земельній ділянці 6310136900:06:001:0004 площею 0,0073 га розташовано павільйон площею 0,0003 га та будівля площею-0,0004 га.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим Комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації (далі - КП ХМБТІ ) станом на 16 вересня 2008 року, на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 розташована нежитлова будівля літ А-1 загальною площею 10,3 кв. м. з навісом загальною площею 105,2 кв. м.

08 серпня 2018 року Державним реєстратором прав на нерухоме майно КП Постачальник послуг Солоницівської селищної ради Харківської області Драгіним О.І. проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлі за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 42415915.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підстава виникнення права власності на нежитлову будівлю загальною площею 169,5 кв. м., літній майданчик площею 77,9 кв. м., літ а за адресою: АДРЕСА_1 - технічний паспорт б/н, виданий 14 червня 2017 року ДП Земельно-проектне бюро .

23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 укладено договір дарування, відповідно до умов якого він передав у власність ОСОБА_2 вищевказану нежитлову будівлю. Відповідно до пункту 3 цього договору нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,0073 га, кадастровий номер 6310136900:06:001:0004. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем.

19 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, предметом якого є нежитлова будівля загальною площею 169,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

30 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким у зв`язку з невиконанням Іпотекодавцем зобов`язань за договором позики та іпотечним договором від 19 липня 2019 року, Іпотекодавець передав, а Іпотекодержатель набув право власності на предмет іпотеки, а саме - на нежитлову будівлю загальною площею 169,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

30 липня 2019 року право власності на спірне майно зареєстровано за ОСОБА_7 , рішення по державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48002665.

З відповіді Департаменту територіального контролю виконавчого комітету ХМР на №04-12-5631-18 від 08 січня 2019 року вбачається, що в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відсутня інформація щодо будинку АДРЕСА_1 . Заходи державного архітектурно-будівельного контролю не здійснювались. На підставі рішення ХМР від 24 грудня 2008 року № 357/08 між ХМР та СПД-ФО ОСОБА_5 укладено договір оренди землі від 31 травня 2010 року № 44107070032 на земельну ділянку площею 0,0073 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування майданчика літнього кафе з павільйоном, строком до 25.06.2013 року. Додаткова угода до договору оренди землі від 31 травня 2010 року № 44107700032 щодо продовження строку його дії до 01 липня 2018 року зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 листопада 2013 року. Строк дії договору оренди землі від 31 травня 2010 року закінчився. Представництво інтересів ХМР у судах з питань скасування рішень державних реєстраторів по об`єкту нерухомого майна за вищевказаною адресою Департаментом не забезпечувалось, позов не пред`явлено.

Відповідно до відповіді Департаменту територіального контролю виконавчого комітету ХМР від 20 лютого 2019 року за інформацією Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану ХМР розпорядчі акті про присвоєнням або змін адрес об`єктам нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 ХМР не приймались.

В межах кримінального провадження № 42018221070000223 на підставі ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 18 червня 2019 року слідчим Слов`янського ВП ГУ НП у Харківській області за участю експерта (спеціаліста) - геодезиста ОСОБА_8 проведено огляд за адресою АДРЕСА_1 та встановлено, що на земельній ділянці за вищевказаною адресою знаходиться кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 . З метою створення планового матеріалу та координат меж земельної ділянки спеціалістом при проведенні огляду виконано кадастрову зйомку масштабу 1:500 в системі координат 63 року за допомогою RTK приймача GNSS S660P, № S6626C123188554 (у реальному часі).

З пункту 2 пояснювальної записки звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки по АДРЕСА_1 , проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю Геодезично-вишукувальний центр на підставі листа Харківської міської прокуратури № 5 за№04-12-5631-18 від 12 липня 2019 року вбачається, що відповідно до геодезичної зйомки відображено розміщення сформованої земельної ділянки (кадастровий номер № 6310136900:06:001:0004) та нежитлової будівлі літ. А . Загальна площа сформованої земельної ділянки становить - 0, 0073 га. Загальна площа нежитлової будівлі становить - 0, 0126 га. Площа нежитлової будівлі за межами сформованої земельної ділянки становить 0,0056 га.

02 травня 2019 року Харківською місцевою прокуратурою № 5 в порядку частини четвертої статі 23 Закону України Про прокуратуру направлено повідомлення ХМР щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру шляхом звернення з позовною заявою до суду в інтересах держави в особі ХМР про скасування рішення по державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. А , загальною площею 169,5 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та визнання договору дарування нежитлової будівлі недійсним.

У зв`язку з вищевикладеним, Харківська місцева прокуратура звернулась до суду з відповідним позовом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ Землі України ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Щодо змісту прав орендаря земельної ділянки, то приписами статті 25 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. При цьому орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

З аналізу частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому, необхідно ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Відповідно до статті 9 Закону України Про архітектурну діяльність будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Відповідно до пункт 40 Порядку № 1127 визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону № 1952-IV та цим Порядком.

Пунктом 41 Порядку № 1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

В матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до ХМР про надання йому у користування земельної ділянки для будівництва та експлуатації нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , відповідне рішення міською радою не приймалось. Доказів щодо звернення до відповідного територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції та прийняття в експлуатацію спірного майна матеріали справи також не містять. Отже, будівництво нежитлової будівлі проведено без дотримання вимог законодавства у сфері містобудування.

Враховуючи відсутність передбачених Порядком № 1127 документів, які надаються у разі державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню.

Оскільки ОСОБА_1 не набув права власності на зазначене нерухоме майно у визначеному законом порядку, як того вимагає частина перша статті 328 ЦК України, то він не мав правомочностей власника відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, зокрема, розпоряджатися цим майном шляхом відчуження його на користь інших осіб. Отже, ОСОБА_2 набула право власності на зазначену нерухомість від неналежного власника, та враховуючи, що нежитлове приміщення літ. А загальною площею 169,5 кв. м, в т. ч. за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано, тобто, не є об`єктом цивільних прав, подальші правочини щодо нього є недійсними.

Враховуючи, що предметом договорів дарування та іпотеки є самочинне будівництво, договір дарування нежитлового приміщення літ. А , загальною площею 169,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 30 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та іпотечний договір, укладений 19 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , підлягають визнанню недійсними з подальшим скасуванням їх державної реєстрації.

Щодо позовних вимог Харківської місцевої прокуратури №5 до Державного реєстратора КП Постачальник послуг Солоницівської селищної ради Харківської області Драгіна О.І., то суд керується таким.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18-ц (пункт 52).

Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини підтверджують, що позивач має спір з фізичними особами, які зареєстрували за собою право приватної власності та право іпотеки на спірну нежитлову будівлю, самочинно споруджену на земельній ділянці комунальної власності Позовні вимоги, спрямовані на скасування рішень про державну реєстрацію відповідних речових прав не можуть бути звернені до державного реєстратора, якого прокурор зазначив співвідповідачем. Окрім того, у цій справі самочинно збудоване нерухоме майно не набуло статусу об`єкта нерухомого майна, у зв`язку з чим не підлягає застосуванню абзац третій частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . За змістом пункту 9 частини першої статті 27, частини першої статті 31-1 цього Закону судове рішення, що набрало законної сили, про скасування рішення державного реєстратора є підставою для вчинення відповідної реєстраційної дії. Остання вчиняється будь-яким державним реєстратором, а не лише тим, який прийняв скасоване у судовому порядку рішення. Із набранням законної сили відповідним судовим рішенням виникає юридичний факт, з яким законодавство пов`язує юридичні наслідки, зокрема, обов`язок державного реєстратора вчинити відповідну реєстраційну дію. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75).

Оскільки прокурор заявив позовні вимоги, спрямовані на скасування державної реєстрації речових прав, як до належних, так і до неналежних відповідачів (приватних нотаріусів), то ці вимоги підлягають задоволенню з зазначенням, що належними відповідачами за ними є лише фізичні особи-набувачі речових прав, яких прокурор теж визначив співвідповідачами, що відповідає висновкам викладеним у Постанові Великої Палати від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти перший, четвертий частини першої статті 376 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову.

Доводи ОСОБА_2 щодо відсутності підстав, необґрунтованості представництва інтересів ХМР для пред`явлення відповідного позову прокуратурою спростовуються таким.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України Про прокуратуру . Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 (касаційне провадження № 14-104цс19) та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19).

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 уточнила свої висновки, зроблені у постановах: від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію: Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру , 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів територіальної громади у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави ХМР, яка не вжила заходів щодо усунення порушень земельного законодавства, що дії відповідачів істотно порушують вимоги чинного законодавства і суперечать інтересам територіальної громади, оскільки підривають матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування в м. Харкові, а ХМР бездіє.

Суд апеляційної інстанції враховує, що частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає можливість оскарження суб`єктом владних повноважень наявності підстав для представництва його інтересів прокурором і таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

ХМР наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в її особі не висловлювала.

Вимоги статті 23 Закону України Про прокуратуру щодо повідомлення ХМР прокуратурою дотримано, відповідне повідомлення направлено міській раді до подання позову, дії прокурора з ініціювання судового процесу із відновлення порушеного права територіальної громади м. Харкова відповідають легітимній меті, а тому доводи відповідача є необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції про відмову у позові з цих підстав є помилковими.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (статті 13, 14 Конституції України).

Відповідно до статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

У статті 80 ЗК України визначено суб`єктний склад власників землі, зокрема громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на викладене земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу.

Використання земельної ділянки державної чи комунальної власності без відповідних правових підстав позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника (володільця) землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю у поєднанні із додержанням засад правового порядку в Україні (статті 14,19 Конституції України).

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частини перша та третя статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор звернувся з позовом з метою захисту прав територіальної громади, інтереси якої є складовою частиною "інтересів держави", що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом наведених положень процесуального закону, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджено - за подачу позовної заяви - в розмірі 3842 грн (т. 1, а. с. 1), за подачу апеляційної скарги - в розмірі 8642,50 грн (т. 3, а. с. 8 ).

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, та враховуючи, що позивачем заявлено три немайнових вимоги, а саме - скасування державної реєстрації об`єкта нерухомого майна та визнання двох правочинів недійсними, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь прокуратури Харківської області підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 14407,5 грн, а саме по - 4802,50 грн з кожного, що є пропорційним до задоволених вимог стосовно кожного з відповідачів.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу прокуратури Харківської області- задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 08 липня 2020 року - скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов Харківської місцевої прокуратури № 5 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Постачальник послуг Солоницівської селищної ради Харківської області Драгіна Олександра Івановича № 42415915 від 07 серпня 2018 року про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1164367063101) за ОСОБА_1 ).

Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення літ. А , загальною площею 169,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем, реєстровий № 2785, та скасувати його державну реєстрацію.

Визнати недійсним іпотечний договір від 19 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем, реєстровий № 2450, та скасувати його державну реєстрацію.

У задоволенні позову до Державного реєстратора Комунального підприємства Постачальник послуг Солоницівської селищної ради Харківської області Драгіна Олександра Івановича - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Комінтернівським РВ у місті Харкові ГУ ДМСУ в Харківській області 13 січня 2014 року) на користь прокуратури Харківської області (місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи: 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 4802,50 (чотири тисячі вісімсот дві грн 50 коп.) грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Орджонікідзевським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 19 грудня 1997 року) на користь прокуратури Харківської області (місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи: 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 4802,50 (чотири тисячі вісімсот дві грн 50 коп.) грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , паспорт НОМЕР_6 , виданий ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 22 лютого 2005 року) на користь прокуратури Харківської області (місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи: 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 4802,50 (чотири тисячі вісімсот дві грн 50 коп.) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 20 листопада 2020 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина