Постанова

від 19.11.2020 по справі 657/680/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер справи 657/680/19 Головуючий в І інстанції Максимович І.В.

Номер провадження 22-ц/819/1160 / 2020 Доповідач Полікарпова О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогоПолікарпової О.М. суддівВоронцової Л.П. Ігнатенко П.Я. секретарЛитвиненко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кушнеренко Ігор Вікторович, на рішення Каланчацького районного суду Херсонської області у складі судді Максимовича І.В. від 13 січня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним її звільнення з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України за наказом №9 від 15.03.2019 року та зобов`язати відповідача поновити її на роботі, на посаді головного зберігача музейних фондів Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області з 15 березня 2019 року та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.03.2019 року по дату ухвалення рішення у даній справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що вона з 12.03.2018 року згідно наказу №5 була прийнята на роботу до відповідача на посаду головного зберігача музейних фондів з неповним робочим часом по строковому трудовому договору, за умовами контракту, з 15.03.2018 року до 15.04.2018 року. З яких причин її приймали на роботу строком на один місяць їй невідомо, але вона проти цього не заперечувала. При цьому зазначає, що будь-якого контракту з відповідачем, як зазначено в наказі, вона не укладала. Із вказаним наказом її ознайомили 13.03.2018 року. Зазначає, що 15.03.2018 року, на прохання керівника відповідача - директора ОСОБА_1 , вона написала заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором з 15.03.2018 року. В цей самий день вона приступила до роботи. З цих причин вважає наказ №5 від 12.03.2018 року про прийняття її на роботу за строковим трудовим договором безпідставним і разом з тим стверджує, що вона прийнята на роботу на підставі трудового договору, яким є саме цей наказ.

Позивач звертає увагу на те, що з моменту видачі наказу №5 від 12.03.2018 року ні вона, ні відповідач питання про розірвання трудового договору не ставили, таким чином договір набув статусу безстрокового.

Незважаючи на цю обставину, наказом за №9 від 15.03.2019 року її звільнено з роботи на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України та п. 12.1 трудового договору №1 від 15.03.2018 року, за закінченням строку трудового договору. З наказом її ознайомлено 18.03.2019 року, а також запропоновано їй підписати заднім числом трудовий договір №1 від 15.03.2018 року, на що вона не погодилась, вважаючи його фальсифікованим.

З вказаних вище підстав вважає своє звільнення незаконним.

Рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 13 січня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано незаконним її звільнення з роботи на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України за наказом №9 від 15.03.2019 року.

Зобов`язано Краєзнавчий музей Каланчацької селищної ради Херсонської області поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді головного зберігача музейних фондів, з 15 березня 2019 року та виплатити їй середній заробіток за вимушений прогул з 15.03.2019 року по 13.01.2020 року в розмірі 20 667 грн.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Вказане рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , посилаючись на те, що це рішення порушує її інтереси, оскільки Краєзнавчий музей Каланчацької селищної ради пред`явив до неї, як до колишнього керівника підприємства-відповідача позов про стягнення в порядку регресу 30 890, 37 грн. (середній заробіток), які підприємство сплатило ОСОБА_2 , як незаконно звільненому нею працівнику.

Апелянт вважає рішення суду немотивованим, оскільки суд не дав оцінку її доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву, а також наданій нею копії трудового договору, який підписаний ОСОБА_2 і спростовує пояснення останньої про неукладення нею строкового трудового договору.

ОСОБА_2 та Краєзнавчий музей Каланчацької селищної ради подали відзиви на апеляційну скаргу і вважають її доводи необґрунтованими. Крім того стверджують, що оскаржуваним рішенням права апелянта не порушуються.

ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримала займану нею позицію та стверджувала, що трудовий договір вона не підписувала, однак спростовувати свій підпис шляхом проведення почеркознавчої експертизи не бажає.

У відповідності до положень статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції вважав наказ №5 від 12.03.2018 року сфальсифікованим, оскільки заяву про прийняття на роботу позивач подала лише 15.03.2018 року, тобто після видачі відповідного наказу. Окрім того контракт, на який міститься посилання у зазначеному наказі, укладено не було. Також у наказі не було обумовлено конкретного строку трудового договору. А оскільки після закінчення встановленого у наказі строку дії трудового договору ні одна із сторін не вимагала його розірвання, суд вважав, що цей трудовий договір набув статусу безстрокового, а тому звільнення позивача є безпідставним.

Cудом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 12.03.2018 року згідно наказу №5 Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області ОСОБА_2 було прийнято на роботу на посаду головного зберігача музейних фондів з неповним робочим часом по строковому договору, за умовами контракту, з 15.03.2018 року до 15.04.2018 року. Однак на день видачі наказу контракту з відповідачем ОСОБА_2 не укладала. З наказом позивача ознайомлено 13 березня 2018 року.

Заяву про прийняття на роботу з 15.03.2018 року за строковим трудовим договором позивач подала 15.03.2018 року і в цей же день приступила до роботи.

Згідно наказу №9 від 15.03.2019 року позивача звільнено з роботи на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України та п. 12.1 трудового договору №1 від 15.03.2018 року, з наказом вона ознайомлена 18.03.2019 року.

При зверненні з позовом до суду ОСОБА_2 подала екземпляр трудового договору №1 від 15.03.2018 року, у якому зазначено, що вона відмовилась від його підписання 18.03.2019 року і послалася на нього, як на доказ неукладення нею зазначеного договору.

Зі змісту вказаного трудового договору вбачається, що ОСОБА_2 прийнята на посаду головного зберігача музейних фондів Краєзнавчого музею Каланчацької селищної ради Херсонської області з 15 березня 2018 року по 15 березня 2019 року.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , яка представляла в суді першої інстанції інтереси відповідача, зазначала про те, що в особовій справі знаходиться оригінал трудового договору №1, який підписаний особисто ОСОБА_2 , копію якого ОСОБА_1 долучила до свого відзиву.

Відзив, разом з копією трудового договору №1 21.05.2019 року було направлено нею також і на адресу позивачки.

За положеннями ч.11 ст.83 ЦПК України сторона у справі має право заявити про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим.

Позивачка, отримавши копію трудового договору, в якій наявний її підпис не спростовувала його справжність і не заявляла про недостовірність цього доказу, у тому числі не заявляла про це й під час попереднього судового засідання, яке відбувалося 09.07.2019 року.

Згідно ч.6 ст. 95 ЦПК України якщо учасниками справи подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Суд першої інстанції, зазначивши у рішенні про те, що позивачку звільнено за закінченням строку трудового договору №1 від 15.03.2018 р., копії якого надані сторонами у справі, один з підписом позивачки, а інший з її поміткою про те, що вона відмовилась від підпису, тобто суперечливі докази, не усунув зазначені суперечності, не встановив обставини укладення спірного договору та не роз`яснив позивачці, якими доказами необхідно спростовувати належність їй підпису на зазначеному договорі.

На виконання вимог ст.12 ЦПК України судом апеляційної інстанції роз`яснено позивачці право спростувати свій підпис на трудовому договорі (а у разі його відсутності - на його копії) висновком почеркознавчої експертизи, на що вона відмовилась.

Колегія суддів вважає, що за вказаних обставин у суду першої інстанції не було підстав не брати до уваги як доказ зазначений трудовий договір і не дати йому оцінку.

У відповідності до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала доводи апеляції та пояснила, що вона з 2017 року обіймала посаду головного зберігача музейних фондів, а 09 лютого 2018 року, на підставі контракту з органом управління - Каланчацькою селищною радою, на неї покладено виконання обов`язків директора музею, тимчасово, до обрання на цю посаду особи на конкурсній основі. Оскільки її посада - головного зберігача музейних фондів була не зайнята, вона 12.03.2018 року, на період виконання нею обов`язків керівника, прийняла на свою посаду ОСОБА_2 , спочатку на один місяць, а коли Каланчацька селищна рада повідомила їй, що протягом року конкурс на заміщення посади директора музею оголошуватись не буде, а отже їй в цей період не треба буде повертатися на свою посаду, вона 15.03.2018 року підписала із ОСОБА_2 трудовий договір на один рік, а новий наказ вже не видавала.

Викладені пояснення підтверджуються контрактом від 09 лютого 2018 року, укладеним між Каланчацькою селищною радою та ОСОБА_1 та наказом про її призначення.

Зазначені обставини в сукупності, на думку колегії суддів, підтверджують, що укладення з ОСОБА_2 строкового договору з боку ОСОБА_1 , як в.о. директора, було обумовлено необхідністю заміни її на посаді головного зберігача музейних фондів на час виконання нею обов`язків керівника музею, що узгоджується з положеннями ст.23 КЗпП України.

Суд першої інстанції вказані обставини не встановив, і прийшовши до висновку про те, що наказ №5 від 12.03.2018 року є безпідставним та надуманим, при цьому не обґрунтував, чому за таких умов він прийняв до уваги встановлений у ньому строк трудового договору.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даній справі суд першої інстанції не виконав обов`язок, покладений на нього положеннями ст. 89 ЦПК, не дослідив трудовий договір №1 від 15 березня 2015 року, не встановив відповідність його оригіналу і не дав оцінку вказаному доказу, незважаючи на те, що саме цим доказом сторони у справі обґрунтовували свої вимоги та заперечення на них.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Колегія суддів вважає, що наявність у позивачки екземпляру трудового договору, який залишився у неї не є належним доказом відсутності її волевиявлення на укладання такого договору, оскільки її підпис наявний на екземплярі, який залишився у іншої сторони, позивачкою він не спростований і про несправжність її підпису вона не заявляла.

Той факт, що після укладення трудового договору адміністрацією відповідача не були внесені зміни до наказу №5 від 12.03.2018 року в частині збільшення строку трудового договору, на думку колегії суддів, жодним чином не порушує права позивачки, оскільки фактично є переукладенням строкового договору на більший строк.

Строковий трудовий договір до закінчення строку його дії може бути продовжений за сукупністю двох умов:

-за згодою працівника

-для продовження строку трудового договору є підстави, передбачені статтею 23 КЗпП (характер виконуваної роботи, умови її виконання, інтереси працівника або вимоги законодавства).

Доказів того, що переукладення трудового договору на більший строк не відповідало її волі позивачка суду не надала.

Надане позивачкою повідомлення до податкової інспекції про її прийняття на роботу за наказом від 15.04.2018 року може свідчити лише про помилкове зазначення цієї дати, оскільки сама позивачка не заперечує той факт, що до роботи вона приступила з 15.03.2018 року і з цього часу їй почалась виплачуватися заробітна плата, однак відповідне повідомлення (про роботу з 15 березня 2018 року) до фіскального органу не направлялось.

За викладених вище обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачка не довела факт її незаконного звільнення, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.374, 376, 381 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кушнеренко Ігор Вікторович, задовольнити.

Рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 13 січня 2020 року скасувати, постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.М. Полікарпова

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ П.Я. Ігнатенко

Повний текст постанови складений 23 листопада 2020 року.

Суддя О.М. Полікарпова