Рішення

від 20.11.2020 по справі 643/12788/20

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/12788/20

Провадження № 2/643/3930/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2020

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства Комсервіс-Плюс

до ОСОБА_1

про стягнення 9 893, 87 грн.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Комсервіс-Плюс (далі - позивач) звернулось до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 9 893, 97 грн., з яких 6 132, 74 грн. основного боргу, 313, 80 грн. 3% річних, 466, 14 грн. інфляційних втрат, 2 981, 19 грн. пені. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102, 00 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що 01 листопада 2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір № КСП - 258-ПО про спостереження за спрацюваннями засобів охоронно-тривожної сигналізації. Відповідно до умов договору відповідач передав, а позивач прийняв під охорону за допомогою пульта централізованого спостереження об`єкт, а саме нежитлове приміщення 8/1 (магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . У зв`язку із невиконанням умов договору за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 9 893, 87 грн., яка складається із 6 132, 74 грн. заборгованості за надані послуги, 3 761, 13 грн. штрафних санкцій. З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 09.09.2020 відкрито провадження у справі № 643/12788/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 05.10.2020 року.

В подальшому, розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку з неявкою відповідача у судове засідання. Так, останнє судове засідання було призначено на 20.11.2020 року.

Представники сторін у судове засідання 20.11.2020 не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідач правом на подання відзиву на позов в порядку статті 191 Цивільного процесуального кодексу України не скористався.

Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасника справі у судове засідання.

Зокрема, згідно з частиною 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Відповідно до частини 2 статті 191 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2017 року між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) було укладено Договір № КСП-258-ПО про спостереження за спрацюваннями засобів охоронно-тривожної сигналізації (далі - Договір), відповідно до п. 2.1. якого Замовник передає, а Виконавець приймає під охорону за допомогою пульта централізованого спостереження Об`єкти, що вказані в Додатку № 1 до Договору.

Згідно з п. 2.2. Договору охорона Об`єкта здійснюється шляхом спостереження за станом засобів сигналізації на об`єкті та негайного виїзду ГРМ (в середньому 7-10 хвилин) при їх спрацюванні з метою затримання сторонніх осіб, що незаконно проникли на Об`єкт, в період охорони.

Початком надання послуг Виконавцем вважається дата, що вказана в Акті вводу в експлуатацію охоронної сигналізації (Додаток № 2). Періодом охорони вважається час з моменту взяття Об`єкта під охорону до його зняття з охорони. Цей час фіксується автоматично ПЦС (п. 2.3. Договору).

За умовами п. 8.1. Договору щомісячна вартість послуг Виконавця не залежить від фактичного часу знаходження Об`єкта під охороною, розмір якої визначений в Додатку № 1 до Договору.

Додатком № 1 до Договору визначено Об`єкт: торгівельне приміщення, магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також визначено вартість надання послуг - 350, 00 грн. в місяць.

Додатком № 2 до Договору сторони встановили, що система охоронно-тривожної сигналізації приймається в експлуатацію з 01.11.2017 року.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що оплата за цим Договором здійснюється на умовах передплати і проводиться щомісячно до останнього робочого дня поточного місяця за наступний місяць. Оплата послуг здійснюється Замовником на підставі даного Договору та/або рахунку, який направляється замовнику на електронну адресу, що вказана в Додатку № 1 до Договору. Якщо замовник має заборгованість по оплаті послуг охорони, Виконавець не несе перед Замовником матеріальної відповідальності.

Відповідно до п. 8.3. Договору відсутність рахунку на оплату наданих послуг Виконавцем з будь-яких причин, не звільняє Замовника від обов`язку своєчасної оплати послуг відповідно до умов Договору.

Згідно з п. 8.4. Договору у разі невиконання зобов`язань Замовником, визначених п. 8.2. Договору протягом 30 календарних днів, Виконавець направляє Замовнику два примірники Акту прийняття наданих послуг, який останній зобов`язаний протягом 3 робочих днів підписати і повернути один примірник підписаного Акту Виконавцю. У випадку наявності у Замовника заперечень щодо обсягу послуг, наданих Виконавцем у звітному місяці, Замовник має право не підписувати акт та зобов`язаний в той же строк у письмовій формі надати Виконавцю свої обґрунтовані заперечення.

За умови неповернення Замовником підписаного акта прийняття наданих послуг, чи ненадання обґрунтованих заперечень щодо обсягу послуг, наданих Виконавцем у звітному місяці у строк, визначений п. 8.4. цього Договору, вважається, що послуги у такому місяці надані Виконавцем в повному обсязі і прийняті Замовником без зауважень, а Акт приймання наданих послуг таким, що підписаний сторонами (п. 8.5. Договору).

В силу п. п. 10.1.-10.3. Договору цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та набирає чинності відповідно до п. 2.3. Договору. Строк цього Договору починає свій перебіг з моменту, визначеному у п. 2.3. цього Договору та діє протягом календарного року. Якщо за 15 днів до закінчення дії Договору жодна із сторін письмово не повідомить про його припинення, Договір вважається продовжений на той же термін, без обмеження кількості разів продовження дії Договору.

Оскільки відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання з оплати наданих послуг, позивач згідно з п. 8.4. Договору направив на його адресу вимогу від 14.04.2020 про сплату боргу в сумі 6 132, 74 грн. разом з актами наданих послуг № 1229 від 31.03.2018, № 1749 від 30.04.2018, № 2249 від 31.05.2018, № 2721 від 30.06.2018, № 3174 від 31.07.2018, № 3626 від 31.08.2018, № 4071 від 30.09.2018, № 4513 від 31.10.2018, № 4944 від 30.11.2018, № 5376 від 31.12.2018, № 2198 від 31.05.2019, № 2570 від 30.06.2019, № 3591 від 30.09.2019, № 3952 від 31.10.2019, № 4309 від 30.11.2019, № 4657 від 31.12.2019, № 279 від 10.01.2020, а також рахунками на оплату № 1229 від 01.03.2018, № 1749 від 02.04.2018, № 2249 від 02.05.2018, № 2721 від 01.06.2018, № 3174 від 02.07.2018, № 3626 від 01.08.2018, № 4071 від 03.09.2018, № 4513 від 01.10.2018, № 4944 від 01.11.2018, № 5376 від 03.12.2018, № 2198 від 06.05.2019, № 2570 від 03.06.2019, № 3591 від 02.09.2019, № 3952 від 01.10.2019, № 4309 від 01.11.2019, № 4657 від 02.12.2019, № 279 від 02.01.2020.

Проте, відповідач у встановлені Договором строки взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 6 132, 74 грн.

У зв`язку із цим позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору про надання послуг, який у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України послуга є самостійним об`єктом цивільних прав.

Визнання послуги об`єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) зумовлює наявність договірних зобов`язань, предметом виконання яких є здійснення виконавцем певної дії, обумовленої договором, нематеріальний результат якої споживається замовником у процесі її надання.

Стаття 1 Закону України Про охоронну діяльність визначає, що:

охоронна діяльність - надання послуг з охорони власності та громадян;

об`єкт охорони - фізична особа та/або майно;

суб`єкт охоронної діяльності - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії;

охорона майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього.

Суб`єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства (частина 1 статті 8 Закону України Про охоронну діяльність ).

В матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження того, шо відповідач висловлював заперечення, щодо обсягу та вартості наданих позивачем послуг, а відтак надані позивачем акти наданих послуг та рахунки є достатньою підставою для оплати отриманих відповідачем послуг у розумінні п. п. 8.4, 8.5 договору.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось судом вище, пунктом 8.2. Договору передбачено, що оплата за цим Договором здійснюється на умовах передплати і проводиться щомісячно до останнього робочого дня поточного місяця за наступний місяць. Оплата послуг здійснюється Замовником на підставі даного Договору та/або рахунку, який направляється замовнику на електронну адресу, що вказана в Додатку № 1 до Договору. Якщо замовник має заборгованість по оплаті послуг охорони, Виконавець не несе перед Замовником матеріальної відповідальності.

Відповідно до п. 8.3. Договору відсутність рахунку на оплату наданих послуг Виконавцем з будь-яких причин, не звільняє Замовника від обов`язку своєчасної оплати послуг відповідно до умов Договору.

За таких обставин, оскільки відповідач прийняв надані позивачем послуги, однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу їх вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відповідний борг в сумі 6 132, 74 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в сумі 2 981, 19 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами п. 5.1.4. Договору у разі порушення строку оплати вартості наданих Виконавцем послуг Замовник за кожний день прострочення зобов`язаний виплатити Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 2 981, 19 грн. за період з 07.03.2018 по 12.06.2020, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 466, 14 грн. за період з березня 2018 року по квітень 2020 року, а також 3% річних в сумі 313, 80 грн. за період з 07.03.2018 року по 12.08.2020 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування "інфляційних втрат" за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 466, 14 грн. за період з березня 2018 року по квітень 2020 року, а також 3% річних в сумі 313, 80 грн. за період з 07.03.2018 року по 12.08.2020 року, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).

Разом з цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку частини 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому, за приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу чи прострочення ним виконання своїх грошових обов`язків зі своєчасної оплати наданих послуг.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

В силу приписів частин 2-6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Така правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19), від 21.09.2020 у справі № 337/1526/18 (провадження № 61-18702св19).

Положеннями частини 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (частина 4 статті 141 Цивільного процесуального кодексу).

Відповідно до частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано Договір № 20 від 20.09.2018 про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Дешко Марією Миколаївною, Додаткову угоду № 1 до Договору від 08.08.2020, Акт наданих послуг № 12/08 від 12.08.2020 на суму 5 000, 00 грн. ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1048692 від 12.08.2020, платіжне доручення № 172 від 13.08.2020 на суму 5 000, 00 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5781/10 від 30.08.2016.

З урахуванням досліджених доказів, суд дійшов висновку, що вказаними доказами підтверджено надання адвокатом Дешко М.М. правничої допомоги позивачу у погодженому між адвокатом та клієнтом обсязі, а також здійснення позивачем оплати наданих послуг в сумі 5 000, 00 грн.

Розмір витрат на правничу допомогу відповідач не оспорював, клопотання про зменшення витрат у зв`язку з їх неспівмірністю не заявляв.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі, заявленому позивачем.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 113, 141, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства Комсервіс-Плюс задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства Комсервіс-Плюс основний борг в сумі 6 132 (шість тисяч сто тридцять дві) грн. 74 коп. основного боргу, 313 (триста тринадцять) грн. 80 коп. 3% річних, 466 (чотириста шістдесят шість) грн. 14 коп. інфляційних втрат, 2 981 (дві тисячі дев`ятсот вісімдесят одну) грн. 19 коп. пені, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Позивач: Приватне підприємство Комсервіс-Плюс (04211, м. Київ, вул. Оболонська Набережна, буд. 11, секція 3; код ЄДРПОУ 40484539).

6. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ).

Суддя Н.В. Новіченко