Постанова

від 24.11.2020 по справі 916/1477/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1477/20 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2020, прийняте суддею Щавинською Ю.М., м. Одеса,

у справі №916/1477/20

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г"

про стягнення 11 263,27 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 р. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 11263,27 грн, з яких: 8831,58 грн пені, 1731,69 грн 3% річних та 700 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 01.06.2020 відкрито провадження у справі №916/1477/20.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2020 у справі №916/1477/20 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у сумі 5000 грн, 3% річних у сумі 1731,69 грн, інфляційні втрати у сумі 700 грн, а також судовий збір у сумі 2102 грн; у задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018, проте врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2020 у справі №916/1477/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 3831,58 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано інтереси позивача, не з`ясовано чи були заподіяні останньому збитки неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 та не оцінено розмір таких збитків, між тим відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості і його скрутний фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення розміру пені.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2102 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (11263,27 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою апеляційного господарського суду встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 13.10.2020.

12.10.2020 до суду апеляційної інстанції каналами електронного зв`язку від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г" надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н та б/д (вх.№2817/20/Д2 від 12.10.2020), в якому останнє, посилаючись на обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення суми пені, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Доказів на підтвердження направлення апелянту вищенаведеного відзиву, в тому числі каналами електронного зв`язку, Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г" до Південно-західного апеляційного господарського суду не подано.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ("Постачальник") та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г" ("Споживач") укладено договір постачання природного газу №7036/18-ТЕ-23 (далі - договір №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2018 році природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

У пунктах 2.1-2.4, 4.1, 5.2, 5.4 договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 сторонами узгоджено обсяги природного газу, що планується передати в період з 01.10.2018 по 26.10.2018 (включно), порядок його обліку, ціну за 1000 куб.м газу та загальну вартість природного газу за цим договором.

Приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу. Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання Постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному періоді (пункти 3.7, 3.10 договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018).

В силу пункту 6.1 договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до умов пункту 7.2 договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 Споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

За умовами пункту 8.1 договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Пунктом 8.2 договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002.

Згідно з пунктом 10.3 договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 по 26.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018).

В подальшому 31.10.2018, 07.11.2018, 30.11.2018, 20.03.2019, 26.03.2019 та 24.04.2019 між сторонами було укладено низку додаткових угод щодо внесення змін до договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018, зокрема, стосовно збільшення обсягів природного газу, які планується передати за цим договором, та ціни за 1000 куб.м газу, перейменування постачальника у Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а також збільшення строку дії даного договору (діє в частині реалізації газу з 01.10.2018 до 30.04.2019 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення).

На виконання даного договору Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року передало, а Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г" прийняло природний газ на загальну суму 1641864,67 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2018, 31.12.2018, 31.01.2019, 28.02.2019, 31.03.2019 та 30.04.2019.

Як вбачається з наданого позивачем до місцевого господарського суду розрахунку заборгованості і виписки по рахунку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г" та що не заперечується відповідачем, вартість поставленого за договором №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 природного газу останнім сплачувалася несвоєчасно, зокрема, повний розрахунок за природний газ, поставлений у грудні 2018 року, відповідачем проведено 31.01.2019; за природний газ, поставлений у січні 2019 року - 21.03.2019; за природний газ, поставлений у лютому 2019 року - 19.04.2019; за природний газ, поставлений у березні 2019 року - 19.06.2019, а за природний газ, поставлений у квітні 2019 року - 20.06.2019.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 8831,58 грн пені, 1731,69 грн 3% річних та 700 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г" прийнятих на себе зобов`язань за договором №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені з 8831,58 грн до 5000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".

За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

В силу узгоджених сторонами умов договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 Споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені даним договором, а саме: виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, при цьому остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначалося вище, на виконання вищенаведеного договору Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року передало, а Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г" прийняло природний газ на загальну суму 1641864,67 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2018, 31.12.2018, 31.01.2019, 28.02.2019, 31.03.2019 та 30.04.2019.

Отже, остаточний розрахунок за договором №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 за природний газ, поставлений у грудні 2018 року, повинен був бути проведений відповідачем до 25.01.2019; за природний газ, поставлений у січні 2019 року - до 25.02.2019; за природний газ, поставлений у лютому 2019 року - до 25.03.2019; за природний газ, поставлений у березні 2019 року - до 25.04.2019, а за природний газ, поставлений у квітні 2019 року - до 25.05.2019.

Між тим з матеріалів справи вбачається, що повний розрахунок за природний газ, поставлений у грудні 2018 року, відповідачем проведено 31.01.2019; за природний газ, поставлений у січні 2019 року - 21.03.2019; за природний газ, поставлений у лютому 2019 року - 19.04.2019; за природний газ, поставлений у березні 2019 року - 19.06.2019, а за природний газ, поставлений у квітні 2019 року - 20.06.2019, тобто Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Армійський-8Г" здійснювало розрахунки за договором №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 з порушенням визначених умовами даного договору строків проведення оплати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (пункт 8.1 договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018).

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 . У листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

З огляду на вищевикладене, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних у загальній сумі 1731,69 грн (147,95 грн за зобов`язаннями грудня 2018 року, нараховані за період з 26.01.2019 по 30.01.2019; 476,18 грн за зобов`язаннями січня 2019 року, нараховані за період з 26.02.2019 по 20.03.2019; 500,19 грн за зобов`язаннями лютого 2019 року, нараховані за період з 26.03.2019 по 18.04.2019; 543,60 грн за зобов`язаннями березня 2019 року, нараховані за період з 26.04.2019 по 18.06.2019, та 63,77 грн за зобов`язаннями квітня 2019 року, нараховані за період з 28.05.2019 по 19.06.2019) та інфляційні втрати у загальній сумі 700 грн, нараховані за зобов`язаннями березня 2019 року за травень 2019 року. Рішення у цій частині апелянтом не оскаржується.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу узгоджених сторонами умов договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 у разі прострочення Споживачем оплати за цим договором він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Таким чином, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню у загальній сумі 8831,58 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018, зокрема, 754,52 грн за зобов`язаннями грудня 2018 року, нараховані за період з 26.01.2019 по 30.01.2019; 2428,55 грн за зобов`язаннями січня 2019 року, нараховані за період з 26.02.2019 по 20.03.2019; 2550,92 грн за зобов`язаннями лютого 2019 року, нараховані за період з 26.03.2019 по 18.04.2019; 2772,38 грн за зобов`язаннями березня 2019 року, нараховані за період з 26.04.2019 по 18.06.2019, та 325,21 грн за зобов`язаннями квітня 2019 року, нараховані за період з 28.05.2019 по 19.06.2019.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 8831,58 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір до 5000 грн.

Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Одеської області врахував специфіку діяльності відповідача як неприбуткової організації, співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення вказаного зобов`язання (відсутність у матеріалах справи доказів погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача), причини виникнення боргу (надходження коштів на рахунок об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та можливість погашення заборгованості за природний газ в цілому залежить від сплати мешканцями будинку відповідних платежів), повне виконання відповідачем зазначених зобов`язань та незначний термін їх прострочення, а також те, що пеня за своєю правовою природою є важелем впливу на боржника і засобом спонукання боржника до виконання своїх обов`язків щодо сплати боргу, а не засобом безпідставного збільшення суми грошового зобов`язання та, як наслідок, отримання кредитором додаткового доходу.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначеної норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому апелянт помилково ототожнює зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

Таким чином, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, а також зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018 (зокрема, сплата відповідачем повної вартості поставленого йому природного газу), з огляду на те, що за умовами вказаного договору поставлений природний газ використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано зменшено розмір належної до сплати пені до суми 5000 грн.

Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси позивача, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки стягнення 3% річних, інфляційних втрат та частини заявленої до стягнення суми пені має забезпечити баланс інтересів сторін.

При цьому колегією суддів враховується і те, що в матеріалах справи відсутні та апелянтом до суду не надано жодного доказу на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у подібних спірних правовідносинах, зокрема, в ухвалі від 11.11.2019 у справі №915/404/19.

Колегією суддів не приймається до уваги посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, адже, як вбачається з вищенаведеної постанови суду касаційної інстанції, господарські суди у вказаній справі дійшли висновку про те, що, з огляду на наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг, вони не можуть надати перевагу відповідачу шляхом зменшення неустойки, натомість у даній справі Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не надало до місцевого господарського суду жодного доказу на підтвердження своїх тверджень про наявність у нього ускладнень в господарській діяльності і понесення ним збитків, зумовлених несвоєчасним виконання відповідачем умов договору №7036/18-ТЕ-23 від 25.10.2018, які свідчили б про погіршення фінансового стану позивача, відтак фактичні обставини даної справи та справи №908/1453/14, на яку посилається скаржник, не є подібними.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим посилання апелянта на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №922/1010/16, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо, адже у наведеній скаржником постанові відповідачем не заявлялося, а судами, як наслідок, не розглядалось клопотання про зменшення розміру нарахованої позивачем пені, на відміну від цієї справи, в межах якої відповідне питання обґрунтованості застосування статті 233 Господарського кодексу України досліджувалось.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2020 у справі №916/1477/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.11.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук