Постанова

від 17.11.2020 по справі 911/2299/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2020 р. Справа№ 911/2299/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Полякова Б.М.

при секретарі Токарева А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 17.11.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

на рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2020 у справі №911/2299/18 (суддя Бацуца В. М., повний текст рішення складено і підписано 30.04.2020)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1)Міністерства екології та природних ресурсів України

2)Національного природного парку "Голосіївський"

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2 ;

3) Коцюбинської селищної ради

про витребування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до ТОВ "Грінінвест" про витребування з незаконного володіння земельної ділянки площею 0, 15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103 вартістю 45 165 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на безпідставне володіння та користування відповідачем вищевказаним нерухомим майном, що належить державі на праві власності та незаконно вибуло із її володіння.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.03.2020 у справі №911/2299/18 позов задоволено повністю.

Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0, 15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103 вартістю 45 165 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь Прокуратури Київської області судові витрати 1 762,00 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2020 та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити в повному обсязі. Судові витрати пов`язані з розглядом справи покласти на позивача.

Також у апеляційний скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

Також, за твердженням скаржника, судом першої інстанції не було досліджено питання наявності повноважень прокурора для звернення з відповідним позовом до суду.

Крім того, скаржник зазначив, що станом на сьогоднішній день неможливо визначити приналежність конкретних земельних ділянко до складу меж НПП "Голосіївський" з підстав відсутності офіційно затвердженого проекту землеустрою і встановлення меж територій природно-заповідного фонду. Також, відсутні докази прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України або іншого державного органу, яким вилучено спірну земельну ділянку з користування Комунального підприємства Київської міської ради "Святошинське лісопаркове господарство" і передано у власність держави і для яких потреб (в тому числі доля заповідання в НПП "Голосіївський"), тобто підстав обґрунтованості вимог держави як власника щодо витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача.

Так, скаржник вказав, що вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки, порушують принцип співмірності інтересів власника та суспільства і є порушенням права відповідача на мирне володіння своїм майном.

12.08.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді:Яковлєв М. Л., Поляков Б. М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 задоволено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.03.2020 у справі №911/2299/18 та поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2020 у справі №911/2299/18, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2020 у справі №911/2299/18 до винесення Північним апеляційним господарським судом акту за результатами розгляду апеляційної скарги на підставі п. 5 ст.262 ГПК України та призначено розгляд справи на 23.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2020 у справі №911/2299/18 на 17.11.2020.

11.11.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли пояснення по справі у відповідності до яких прокурор просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення просить залишити без змін.

Крім того вказує, що обставини, за яких Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНІНВЕСТ" набуло спірну земельну ділянку, виключають добросовісність останнього, та є підставами для витребування у нього ділянки в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України за будь-яких умов. Крім того, прокурор зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив факт порушення у цьому спорі інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, ще й з тих підстав, що спірна земельна ділянка наразі є територією національного природного парку "Голосіївський" та відноситься одночасно до земель природно-заповідного фонду, вкритих лісом.

В судовому засіданні 17.11.2020 представник прокуратури заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень поданих під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволення, а оскаржуване рішення просив залишити без змін.

В судове засідання 17.11.2020 решта сторін своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили хоча про день, час та місце проведення судового засідання були попереджені належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін які не з`явились в судове засідання.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 24.12.2008 р. № 1936/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та вирішено передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 903313 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0103, площею 0, 15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.10.2009 р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2 , про що на державному акті серії ЯЖ № 903313 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_2 . Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становила 60 063, 75 грн.

Указом Президента України від 01.05.2014 р. № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" його територію розширено на 6 462, 62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд". Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

У відповідності до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об ? 'єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 р., спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 р. на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 р. № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій "Київзеленбуд"; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Отже, з урахуванням інформації ВО "Укрдержліспроект" та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

Разом з тим, за інформацією Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 р. № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку "Голосіївський" спірних земельних ділянок та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14.04.2016р. № А18/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал території Національного природного парку "Голосіївський".

Отже, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, Національного природного парку "Голосіївський".

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.06.2014 р. у справі № 367/2239/13-ц за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 3-я особа КП "Святошинське лісопаркове господарство" про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку позов задоволено частково і вирішено визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008р. № 1936/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ". В іншій частині відмовлено в позові.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28.08.2014 р. рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23.06.2014 р. у справі № 367/2239/13-ц в частині відмови у задоволенні позову прокуратури міста Ірпеня Київської області про відмову у визнанні недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 903313 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0104, виданий на ім`я ОСОБА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію. В решті рішення залишено без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами 4, 5, 7 ст. 75 цього ж кодексу обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Місцевим господарським судом вірно зазначено, що вищевказані обставини були встановлені рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.06.2014р., залишеним частково без змін рішенням Апеляційного суду Київської області від 28.08.2014р. у справі № 367/2239/13-ц за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 3-я особа КП "Святошинське лісопаркове господарство" про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вищевказані обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, Ірпінський міський суд Київської області у своєму рішенні від 23.06.2014р. у справі № 367/2239/13-ц встановив, що рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008р. № 1936/25-5 було прийнято з порушенням вимог п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки прийняттям зазначеного рішення Коцюбинська селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське.

Між ОСОБА_2 та ТОВ "Грінінвест" 30.12.2015р. було підписано акт № 1 прийому-передачі нерухомого майна, як внеску до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", згідно з яким ОСОБА_2 , як учасник ТОВ "Грінінвест", передав, а ТОВ "Грінінвест" прийняло як внесок у статутний капітал ТОВ "Грінінвест" товариства право власності на земельні ділянки та відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки, у тому числі, щодо спірної земельної ділянки, кадастровий номер 3210946200:01:040:0103, площею 0, 15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , державний акт серія ЯЖ № 903313.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка загальною площею 0, 15 га з кадастровим номером - 3210946200:01:040:0103 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності ТОВ "Грінінвест", що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформаційною довідкою № 141889329 від 19.10.2018р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, наявними у матеріалах справи.

Як вже було зазначено, прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах позивача, просить суд витребувати з незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0, 15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103 вартістю 45 165 грн.

Щодо вказаної позовної вимоги, місцевий господарський суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103, відповідно до акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14.04.2016р. № А18/180, листа ВО "Укрдержліспроект" № 331 від 08.10.2014р., картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку "Голосіївський" попереднього функціонального зонування належить до 18 кварталу території Національного природного парку "Голосіївський".

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

У відповідності до ч.ч. 1 - 3 ст. 20 цього ж закону національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Згідно з ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розпорядником земель лісогосподарського призначення від імені держави є Кабінет Міністрів України і земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103 знаходиться на території об`єкта природно-заповідного фонду України - Національного природного парку "Голосіївський".

Разом з тим, право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 цього ж кодексу якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ст. 386 цього ж кодексу держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ст. 387 цього ж кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як передбачено ст. 388 цього ж кодексу, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У відповідності до ст. 391 цього ж кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що спірна земельна ділянка загальною площею 0, 15 га з кадастровим номером - 3210946200:01:040:0103 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка безпідставно та неправомірно вибула із володіння власника - держави в особі Кабінету Міністрів України не з її волі, що підтверджується рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.06.2014р. у справі № 367/2239/13-ц, залишеним частково без змін рішенням Апеляційного суду Київської області від 28.08.2014 р. у справі № 367/2239/13-ц перебуває у власності відповідача - ТОВ "Грінінвест".

Як передбачено пунктами 25, 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

У відповідності до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника.

Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що спірна земельна ділянка загальною площею 0, 15 га з кадастровим номером - 3210946200:01:040:0103 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, безпідставно та неправомірно вибула із володіння власника - держави в особі Кабінету Міністрів України не з її волі та перебуває у власності відповідача - ТОВ "Грінінвест", а тому, право власності держави в особі Кабінету Міністрів України на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача на підставі та у відповідності до ст. 388, 391 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно враховано, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Посилання скаржника на відсутність розробленого Проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду згідно Указу Президента № 446/2014 від 01.05.2014 р. є безпідставними і необгрунтованими, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги прокурора в інтересах позивача до відповідача про витребування з незаконного володіння земельної ділянки площею 0, 15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103 вартістю 45 165 грн., є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку та зазначив наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено ч. 1 ст. 261 цього ж кодексу, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У відповідності до абзацу 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.06.2014 р. у справі № 367/2239/13-ц визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008р № 1936/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1". Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28.08.2014 р. рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23.06.2014 р. у справі № 367/2239/13-ц в частині відмови у задоволенні позову прокуратури міста Ірпеня Київської області про відмову у визнанні недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №903313 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0104, виданий на ім`я ОСОБА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію. Вказані рішення набрали законної сили 28.08.2014 р.

З матеріалів справи слідує, що спірне майно було передано відповідачу тільки 28.12.2015р. на підставі акту № 1 прийому-передачі нерухомого майна, при цьому Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ "Грінінвест" про витребування з незаконного володіння земельної ділянки площею 0, 15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103 вартістю 45 165 грн. 19.10.2018р., про що міститься відмітка на позовній заяві, а тому прокурор в інтересах позивача в межах строків позовної давності звернувся в господарський суд із позовом до відповідача за захистом прав і інтересів.

Разом з тим, повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (аналогічні висновки вкладено у п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; п.8.15 постанов Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3311/17, №911/3577/17, №911/3579/17, п. 6.38 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3738/17, п. 30 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3574/17).

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви відповідача про застосування до вимог наслідків спливу строку позовної давності у даній справі.

Інші посилання скаржника викладені в апеляційній скарзі судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2020 у справі №911/2299/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2020 у справі №911/2299/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2020 у справі №911/2299/18 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2299/18 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.11.2020.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

Б.М. Поляков