Рішення

від 23.11.2020 по справі 910/11908/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2020Справа № 910/11908/20

Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/11908/20

За позовом Концерну "Міські теплові мережі" (бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69091)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" (вул. Картвелішвілі, буд. 7/2, офіс 2, м. Київ 148, 03148)

Про стягнення 16 494,84 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Концерн "Міські теплові мережі" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" (далі - відповідач) про стягнення 16 494,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов`язань за Договором № 951 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.01.2003, в частині оплати поставленої теплової енергії за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року.

19.08.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою залишив позовну заяву без руху та надав позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.

31.08.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків, якою позивач усунув недоліки позовної заяви встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2020.

03.09.2020 Господарський суд міста Києва ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи №910/11908/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

З метою повідомлення відповідача по справі про розгляд справи №910/11908/20 та про його право подати відзив на позовну заяву, ухвала суду від 03.09.2020 була направлена на адресу відповідача зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Картвелішвілі, буд. 7/2, офіс 2, м. Київ 148, 03148, однак поштове відправлення №0105475105164 повернулось з причин відсутності адресата за зазначеною адресою.

Згідно із пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Зі змісту даної статті вбачається, що, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Також у відповідності до ч. 7 ст. 120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

У даному випадку судом враховано, що за приписами ч. 1 ст.9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/11908/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка опублікована та доступна до вільного перегляду з 04.09.2020. Проте, відповідач, правом на подання відзиву не скористався.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Матеріалами справи встановлено, що 01.01.2003 між Концерном Міські теплові мережі (надалі - позивач, енергопостачальна організація) та ТОВ Веста-2000 (надалі - відповідач, споживач) укладено Договір №951 про постачання теплової енергії в гарячій воді (надалі - Договір), згідно п. 2.1. якого енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, згідно п. 1.3., а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію разом з втратами теплової енергії на теплотрасі, що перебуває на балансі споживача за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно п. 6.2. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 6.5. Договору встановлено, що споживач зобов`язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію.

З умов п. 10.1. Договору вбачається, що сторони погодили можливість пролонгації Договору, окрім досягнення взаємної згоди сторін про його розірвання.

На підставі наявних в матеріалах справи документів у суду відсутні підстави вважати Договір розірваним, та чинність Договору у встановленому ГПК України не заперечується відповідачем, з огляду на що суд дійшов висновку, що станом на дату розгляду справи Договір є чинним, сторонами не розірваним та в судовому порядку не оспорений, а отже є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно Додатку №2 до Договору, постачання теплоенергії здійснюється споживачеві за адресою по вул. Чекістів (сучасна назва - вул. Троїцька), 39, м. Запоріжжя.

Позивач стверджує, що ним, на виконання умов Договору відпущено на адресу відповідача теплову енергію в період з листопада 2019 по квітень 2020 року на суму 12 674, 32 грн., в підтвердження чого подані рахунки фактури та акти приймання-передачі теплової енергії, за якими відповідач в порядку встановленому п. 6.3. Договору не з`явився, та які, були відправлені на адресу споживача поштовою кореспонденцією, що підтверджується згрупованими реєстрами на відправлення кореспонденції за спірний період, які містяться в матеріалах справи.

Втім, така кореспонденція залишена відповідачем без уваги, акти приймання-передачі теплової енергії відповідачем підписані не були, а виставлені рахунки не оплачені.

28.05.2020 позивач звернувся до відповідача за адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з претензією від 19.05.2020 про погашення заборгованості за теплову енергію згідно Договору у розмірі 12 674, 32 грн., а також з вимогою сплатити 3 789, 45 грн. пені та 31,07 грн. 3 % річних у семиденний строк з дня пред`явлення зазначеної претензії.

Однак, позивач стверджує, що загальна сума заборгованості відповідачем у добровільному порядку сплачена не була.

З огляду на що, позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку суму заборгованості за Договором у розмірі 16 494, 84 грн, що складається з: основного боргу у розмірі 12 674, 32 грн, пені у розмірі 3 789, 45 грн., а також 3 % річних у розмірі 31, 07 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи принцип змагальності сторін, перевіривши подані позивачем розрахунки суми заборгованості, суд вважає, що позовні вимоги Концерну Міські теплові мережі підлягають частковому задоволенню у розмірі 16 423, 11 грн. з огляду на наступне:

Як підтверджено матеріалами справи Концерн "Міські теплові мережі" є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну "Міські теплові мережі" є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо. (п. 2.2 Статуту).

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 (надалі - Правила № 1198) та "Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

Статтею ст. 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.

Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Також, стаття 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Слід зазначити, що відповідно ст. 1 Закону України Про теплопостачання саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 1, п. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного Теплопостачальною організацією та Споживачем.

Відповідно до п. 1 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (надалі - Правила № 1198) вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов`язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).

Згідно з пунктом 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору; система теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та/або місцевих (розподільних) теплових мереж, засобів розподілення теплової енергії, які об`єднані спільним режимом виробництва, транспортування та постачання теплової енергії; система теплоспоживання - комплекс теплоспоживчих установок, з`єднаний із системою теплопостачання, призначений для задоволення потреб споживача відповідно до договору.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил № 1198).

У відповідності до п. 23 Правил № 1198 розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Разом з тим, з 01.05.2019 введено в дію Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII Про житлово-комунальні послуги в редакції від 09.06.2018, згідно з яким відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб`єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Відповідно до ст.ст. 13, 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" централізоване опалення належить до житлово-комунальних послуг, порядок надання, якісні та кількісні показники яких мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 1, п. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного Теплопостачальною організацією та Споживачем.

Статтею 1 Закону України Про теплопостачання визначено поняття теплової енергії - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Також статтею 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

В свою чергу, ст. 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України Про теплопостачання саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Частиною четвертою статті 19 Закону України Про теплопостачання встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (надалі - Правила № 1198) вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов`язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).

Згідно з пунктом 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору; система теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та/або місцевих (розподільних) теплових мереж, засобів розподілення теплової енергії, які об`єднані спільним режимом виробництва, транспортування та постачання теплової енергії; система теплоспоживання - комплекс теплоспоживчих установок, з`єднаний із системою теплопостачання, призначений для задоволення потреб споживача відповідно до договору.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил № 1198).

Відповідно до пункту 7 Правил № 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.

Пунктом 17 Правил № 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.

У відповідності до п. 23 Правил № 1198 розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Враховуючи наявність укладеного між сторонами Договору, що за висновками суду є чинним та підлягає виконання сторонами, постачання теплової енергії в 2019-2020 році здійснювалось на підставі такого Договору, окрім того, факт наявності теплопостачання в приміщенні відповідача в спірному періоді підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювального сезону 2019-2020 років, що доступні до вільного перегляду на офіційному сайті Запорізької міської ради, відповідно до яких Концерном Міські теплові мережі розпочато і закінчено опалювальний сезон у місті Запоріжжя.

Отже, нарахування позивачем вартості теплової енергії за актами за період з грудня 2019 року по квітень 2020 року на загальну суму 12674, 32 грн. є обґрунтованим, яку, всупереч вимог закону та Договору, відповідач не оплатив.

Крім того, споживач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії за спірний період на адресу теплопостачальної організації не надав, належним чином оформлені акти приймання - передачі теплової енергії за період листопад 2019-квітень 2020 не повернув, що свідчить про те, що він фактично погодився з кількістю спожитої теплової енергії та з сумами нарахованими до оплати.

За таких обставин, суд дійшов висновку про доведеність вимог в частині стягнення з відповідача 12674, 32 грн. заборгованості за відпущену теплову енергію в період з листопада 2019 по квітень 2020, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім вищезгаданої вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 789, 45 грн, а також 3% річних у розмірі 31, 07 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами підпункту 7.2.3. Договору встановлено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 1 %порушення тер належної до сплати суми за кожен день простроченя, але не більше 100 % загальної суми боргу.

Як встановлено судом вище, згідно п. 6.2. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Пунктом 6.5. Договору встановлено, що споживач зобов`язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на те, що позивчаем здійснено нарахування пені та 3 % річних лише за листопад 2019, грудень 2019 та січень 2020, суд дійшов висновку, що останнім днем здійснення розрахунку за фактичну спожиту енергію є 20 число місяця наступного за розрахунковим (тобто 20.12.2019 за листопад 2019, 20.01.2020 за грудень 2019 та 20.02.2020 за січень 2020).

Здійснивши перевірку поданого позивачем заявленого до стягнення розміру пені, та 3 % річних, суд дійшов висновку, що позивачем всупереч ст. 253 ЦК України враховано до періоду нарахування пені останній день сплати за спожиту теплову енергію, а отже не вірно визначений борговий період та відповідно проведений помилковий розрахунок.

Здійснивши власний розрахунок суми пені та 3% річних за допомогою ІПС Ліга:Закон суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сукупному розмірі 3 718, 31 грн. із 3 789, 45 грн. заявлених позивачем, а також 3 % річних в сукупному розмірі 30, 48 грн. із 31, 07 грн. заявлених позивачем.

Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Концерну Міські теплові мережі до Товариства з обмеженою відповідальністю Веста-2000 про стягнення заборгованості у розмірі 16 494, 84 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Веста-2000 (вул. Картвелішвілі, буд. 7/2, офіс 2, м. Київ 148, 03148, ідентифікаційний код: 31291966) на користь Концерну Міські теплові мережі (бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69091,) 12 674 (дванадцять тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 32 коп. - основного боргу; 3 718 (три тисячі сімсот вісімнадцять) грн. 31 коп. - пені; 30 (тридцять) грн. 48 коп. - 3 % річних, а також 2092 (дві тисячі дев`яносто дві) грн. 96 коп. - судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення 71, 14 грн. - пені та 0, 59 грн. - 3 % річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких