Рішення

від 23.11.2020 по справі 920/363/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2020Справа № 920/363/20

Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №920/363/20

За позовом Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030),

До Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО (проспект Науки, буд. 8, м. Київ, 03039),

Про стягнення 75 858 грн 43 коп.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сумська міська рада (далі по тексту - позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО (надалі по тексту - відповідач) 75 858 грн 43 коп, за використання земельної ділянки площею 0,1236 га, кадастровий номер 5910136300:05:001:0097 за адресою: м. Суми, вул. Прокоф`єва, 46 без оформлення договору оренди на період з 01.12.2017 по 31.08.2019 на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач не виконав обов`язку щодо оформлення права на земельну ділянку, якою користується, тому без законних підстав зберігав у себе майно - кошти, безпідставно збережені як орендна плата за землю.

22.04.2020 Господарський суд Сумської області ухвалою передав позовну заяву Сумської міської ради за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва, яка надійшла до Господарського суду міста Києва 13.08.2020 року.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, відповідна позовна заява була передана для розгляду судді Бондаренко - Легких Г. П.

20.08.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою залишив позовну заяву без руху та надав позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.

31.08.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків, якою позивач усунув недоліки позовної заяви встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2020.

03.09.2020 Господарський суд міста Києва ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи №920/363/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача по справі на позовну заяву, до якого відповідач додає проект мирової угоди та просить суд надати час сторонам для прийняття рішення про укладення мирової угоди, одночасно зазначаючи про необхідність розстрочення суми безпідставно збережених коштів на 3 місяці.

Суд інформує сторін, що у відповідності до ч. 2 ст. 192 ГПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Окрім того, приписами ст. 330 ГПК України регламентований процесуальний порядок затвердження мирової угоди в процесі виконання судового рішення.

За таких обставин, суд вважає, що подання відповідачем до суду проекту мирової угоди не зумовлює необхідність надання сторонами часу для прийняття рішення про її укладення, окрім того, в матеріалах справи міститься достатній об`єм доказів для вирішення спору судом по суті.

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (номер інформаційної довідки 181838166 від 20.09.2019) за Товариством з обмеженою відповідальністю ЕКО (ЄДРПОУ: 32104254) (надалі - відповідач) 05.03.2008 проведено державну реєстрацію права власності на нежиле приміщення, магазин, загальною площею 1144, 3 м2 за адресою: м. Суми, вул. Прокоф`єва, буд. 46. Відповідач набув право власності на підставі договору купівлі-продажу ВКЕ/108939 від 17.01.2008.

Згідно наявного в матеріалах справи Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0003774902019 від 20.09.2019 - означене нерухоме майно за адресою: м. Суми, вул. Прокоф`єва, буд. 46 знаходиться на земельній ділянці комунальної власності площею 0,1236 га, кадастровий номер 5910136300:05:001:0097.

Одночасно, згідно зазначеного вище витягу вбачається, що відповідач орендував земельну ділянку за кадастровим номером 5910136300:05:001:0097 з 21.11.2013 по 28.11.2017.

Втім, позивач стверджує, що в період з 01.12.2017 по 31.08.2019 відповідач користувався спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави (без договору оренди), відповідно, не сплачував орендні платежі.

Приймаючи до уваги вище зазначене, а також приписи ст. 1212-1214 ЦК України, позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати Сумській міській раді в судовому порядку доходи, які остання могла б одержати від оренди земельної ділянки в період з 01.12.2017 по 31.08.2019, що за розрахунками позивача складає 75858,42 грн., а також покласти на відповідача судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору.

З аналізу змісту відзиву відповідача по справі вбачається, що останнім не заперечується факт безпідставного користування земельною ділянкою у визначені позивачем періоди, однак відповідач бажає здійснювати виплату безпідставно збережених коштів частинами впродовж 3-ьох місяців.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позовні вимоги Сумської міської ради підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Спір у справі виник у зв`язку з користуванням відповідачем спірною земельною ділянкою без договору оренди та без сплати орендної плати, у зв`язку з чим, посилаючись на ст. 1212-1214 ЦК України, позивач вказує на необхідність стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі 75 858, 43 грн.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата, з наведеного в позовній заяві розрахунку суми недотриманих Сумської міської ради коштів вбачається, що дані приписи позивачем враховані (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, предметом доказування у даній справі є факт безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою в м. Суми по вул. Прокоф`єва, 46 площею 1236 кв.м. без належних на те правових підстав за період з 01.12.2017 по 31.08.2020 у сумі 75858, 43 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (зазначені правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, що на думку Суду є застосованими в даній справі).

Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об`єкт, мають місце відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у виді орендної плати, а тому за своїм змістом є кондикційним.

Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).

Як встановлено судом вище, відповідач з 05.03.2008 є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці в м. Суми по вул. Прокоф`єва, буд. 46, при цьому договір оренди землі був укладений лише в період з 21.11.2013 по 28.11.2017, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

За змістом указаних приписів право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази укладення договору оренди спірної земельної ділянки між позивачем та відповідачем в період з 01.12.2017 по 31.08.2019, та відповідачем зазначені доводи позивача не спростовані.

Натомість, зі змісту поданого відповідачем відзиву вбачається, що відповідач жодним чином не заперечує факт користування спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, в тому числі не заперечує позовні вимоги щодо сплати позивачеві безпідставно збережених коштів (несплачена орендна плата) у розмірі 75 858, 43 грн.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213.

Згідно з пунктом 21 Методики нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).

Згідно з абзацом 3 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 2 ст. 20, ч. абзац 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель").

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, що сформована 02.10.2019, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 5910136300:05:001:0097, яка знаходиться в м. Суми по вул. Прокоф`єва, 46, загальною площею 1 236 кв.м. складає: 2 568 383, 28 грн.

Відповідно до розрахунку позивача, розміру неотриманих доходів користування земельною ділянкою розраховано за ставками орендної плати у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок (що узгоджується з п. п. 288.1 ст. 288 ПК України) та складає за період з 01.12.2017 по 31.08.2019 - 75 858, 43 грн.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою та не сплачував орендну плату, а тому, факт безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою в м. Суми по вул. Прокоф`єва, 46 площею 1 236 кв.м. без належних на те правових підстав за період з 01.12.2017 по 31.08.2020 у сумі 75 858, 43 грн. є доведеним та обгрунтованими, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Сумської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАКС СИСТЕМ" (проспект Науки, буд. 8, м. Київ, 03039; ідентифікаційний код: 32104254) на користь Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код: 23823253) 75 858 (сімдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 43 коп. - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати з період з 01.12.2017 по 31.08.2019, а також 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких