Рішення

від 23.11.2020 по справі 910/11000/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2020Справа № 910/11000/20 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 7 878, 72 грн Суддя Підченко Ю.О. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (надалі - відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 7 878, 72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до винної особи на відшкодування суми понесених матеріальних витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 відкрито провадження у справі №910/11000/20. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, у зв`язку з чим надано відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження від сторін до суду не надходило та про розгляд справи судом сторони були повідомлені належним чином.

Поряд із тим, розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19" від 11.03.2020 за №211 з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

В подальшому, Кабінетом Міністрів України було винесено постанови № 239 від 25.03.2020, № 392 від 20.05.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020 та № 956 від 13.10.2020, відповідно до яких термін карантину неодноразово подовжувався та станом на момент розгляду даної справи термін карантину продовжено до 31.12.2020.

Між тим, 02.04.2020 набули чинності зміни до Господарсько-процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ". Згідно вказаного Закону пункт 4 Прикінцевих положень ГПК України викладений в наступній редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020, було внесено зміни до пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, та викладено його у наступній редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Вказаний Закон набув чинності 17.07.2020.

Поряд із тим, суд враховує положення статті 64 Конституції України якою передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану. Відтак право на справедливий суд не може бути обмежене, проте при встановленні справедливого балансу між правом особи на безпечне для життя і здоров`я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право осіб на життя та безпечне довкілля, обов`язок щодо забезпечення якого покладено на державу Україна.

Водночас, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням введених обмежень, пов`язаних із запровадженням в Україні карантину), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, з урахуванням наявного у сторін права на продовження відповідних процесуальних строків у зв`язку із запровадженням карантину, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

При цьому суд також приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвала суду була надіслана за адресою відповідача, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Окрім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків у зв`язку із запровадженням карантину не подавав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

28.11.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (за договором - Страховик) та ОСОБА_1 (далі за договором - Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 5032605, за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля "Toyota RAV4", державний номерний знак (надалі - д.н.з.) НОМЕР_1 .

Як вбачається із постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.11.2019 у справі № 638/17431/19, 20.10.2019 о 14 годині 49 хвилин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем "BMW 520", д.н.з. НОМЕР_2 в м. Харкові по вул. Сумська біля буд. 81, виконуючи поворот праворуч, не надав дорогу автомобілю "Toyota RAV4", д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого здійснив з ним зіткнення та в результаті чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

Відповідно до вказаної постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.11.2019 у справі № 638/17431/19, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Як вбачається з рахунку-замовлення № СЗк-000001 (Акт виконаних робіт) від 05.11.2019, копія якого міститься в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту автомобіля "Toyota RAV4", д.н.з. НОМЕР_1 склала 14 987,62 грн.

Так, на підставі страхового акту № 14019-02 від 12.11.2019 позивачем визначено розмір страхового відшкодування в сумі 14 987,62 грн та сплачено зазначені грошові кошти на користь потерпілої особи, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 30281 від 13.11.2019, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) виплата страхового відшкодування страхувальнику є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення у страховика у межах фактичних витрат права вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні норми містить стаття 27 Закону України "Про страхування", за приписами якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таке право позивач може реалізувати, звернувшись за виплатою і до страхової компанії (відповідача), яка застрахувала цивільну відповідальність особи, яка завдала шкоди, на підставі Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", адже за змістом статті 3 цього Закону одним із принципів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є гарантоване забезпечення відшкодування шкоди потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Так, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 - водія транспортного засобу "BMW 520", д.н.з. НОМЕР_2 (номер кузову: НОМЕР_3 ), який є винною особою у скоєнні ДТП, була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" на підставі полісу № АМ/5268101 зі строком дії з 15.02.2019 по 14.02.2020, при цьому цим полісом встановлено ліміт по майну у розмірі 100 000,00 грн та франшизу в розмірі 2 000,00 грн.

Отже, в даному випадку відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності водія автомобіля "BMW 520", д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_2 , тобто особи, який визнаний винним у ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування на користь особи, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відтак, розмір шкоди (як оціненої так і фактично завданої) та коефіцієнт фізичного зносу застрахованого автомобіля підлягають доведенню перед судом сторонами спору належними засобами доказування відповідно до статей 74, 76 ГПК України.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Водночас, суд враховує, що Закони України "Про страхування" та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачають зобов`язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, на що також вказує Верховний Суд України у постанові від 15.04.2015 р. у справі № 3-50гс15, проте, відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при здійсненні відшкодування обов`язковим є врахування зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 28 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надає визначення поняття "шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого". Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов`язана:

- з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

- з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

- з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

- з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;

- з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

- з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відтак, оскільки страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП транспортним засобом, власник якого застрахував свою цивільно-правову відповідальність, на умовах спеціального нормативно-правого акта, а саме Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", то в даному випадку застосовуються норми цього Закону, а саме статті 29.

Згідно з п. 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395) (надалі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п. п. 7.38, 7.39 Методики, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Так, позивач надав звіт про визначення коефіцієнту фізичного зносу колісного транспортного засобу № 18594 від 26.05.2020, відповідно до якого коефіцієнт фізичного зносу автомобіля "Toyota RAV4", д.н.з. НОМЕР_1 становить 0,47, у зв`язку із чим вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 9 878, 72 грн.

На підставі вищезазначеного звіту, яким визначено вартість ремонту автомобіля "Toyota RAV4", д.н.з. НОМЕР_1 в сумі 9 878, 72 грн, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 7 878, 72 грн (за вирахуванням франшизи в сумі 2 000, 00 грн згідно полісу АМ/5268101).

Окрім того, суд враховує положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Закріплене зазначеним положенням право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

Так, в матеріалах справи міститься копія регресної вимоги позивача № 10748 від 21.12.2019, яка була направлена на адресу відповідача та яка була отримана останнім 28.12.2019.

Таким чином, звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування виплаченого ним у із настанням описаної вище дорожньо-транспортної пригоди, було здійснено протягом однорічного терміну, тобто з дотриманням терміну, що визначений приписами статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування".

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 7 878, 72 грн є обґрунтованими та позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 126, 129, ч. 3 ст. 130, ст. ст. 165, 178, 202, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 232, 233, 237, п. 2. ч. 5. ст. 238, 240, 241, 247, ч. 1. ст. 256, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б,2 під`їзд; ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31; ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 31650052) страхове відшкодування в сумі 7 878, 72 грн та судовий збір в сумі 2 102, 00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23.11.2020 року.

Суддя Ю.О. Підченко