Рішення

від 17.11.2020 по справі 914/2185/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2020 справа №914/2185/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-торгівельна компанія Марсель

про: стягнення 147108,76грн.,

Представники

позивача: Савко Н.В.;

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

26.08.2020р. до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-торгівельна компанія Марсель про стягнення 147108,76грн.

31.08.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 30.09.2020р.; викликати представників сторін у судове засідання; явку представників учасників справи у судове засідання визнати обов`язковою.

У судове засідання 30.09.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 30.09.2020р. судове засідання відкладено на 21.10.2020р.

Крім того, ухвалами від 01.10.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судові засідання 21.10.2020р. та 04.11.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказані судові засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

При цьому, 04.11.2020р. позивачем подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№31873/20.

Протокольними ухвалами від 21.10.2020р. та 04.11.2020р. судове засідання відкладено на 04.11.2020р. та 17.11.2020р. відповідно. Разом з тим, протокольною ухвалою від 04.11.2020р. суд поновив позивачу строк для подачі доказів.

Крім того, ухвалами від 22.10.2020р. та 05.11.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судових засідань.

У судове засідання 17.11.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

При цьому, з метою належного повідомлення сторін, в тому числі і відповідача у справі, ухвали Господарського суду Львівської області у цій справі надсилалися засобами поштового зв`язку на адреси їх місцезнаходження.

Згідно з п.п.1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013р., нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Враховуючи наведені вище нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, а також адреси місцезнаходження відповідача та суду, у випадку здачі відповідачем до установи зв`язку клопотань чи заяв, такі, станом на момент ухвалення цього рішення, мали б бути отримані судом, проте, від відповідача на адресу суду жодної кореспонденції у цій справі не надходило.

Водночас, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Проте, від відповідача на адресу суду ні відзиву на позов, ні клопотання про поновлення (продовження) строку на його подання не надходили.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.08.2020р., не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.

Позиція позивача:

позивач з підстав невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення орендованого майна після припинення укладеного між сторонами договору №129 від 17.09.2013р., просить суд стягнути з відповідача на його користь 147108,76грн. неустойки.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив таке:

06.03.2019р. Фонд державного майна України наказом №232 Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України утворив регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.

Згідно з п. 2 даного наказу регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.

Відповідно до наказу Фонду державного майна України №459 від 15.05.2019р., днем початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях визначено 15.05.2019р.

Згідно відомостей, що містяться в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 15.05.2019р. зареєстровано юридичну особу - орган державної влади: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Січових Стрільців , будинок 3; ідентифікаційний код 42899921).

17.09.2013р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником майна, прав та обов`язків якого, враховуючи зазначене вище, є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (надалі по тексту - Орендодавець , позивач ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транспортно-торгівельна компанія Марсель (надалі по тексту - Орендар , відповідач ) укладено договір оренди нерухомого державного майна №129 (надалі по тексту - Договір ), відповідно до п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно - нежитлове приміщення №3, загальною площею 98,9кв.м, яке знаходиться в одноповерховій будівлі складу літ. 0-1 за адресою: м.Львів, вул.Курмановича, 1а, реєстровий номер 33252672.45.ТШЛЛДВ 737 (надалі по тексту - Майно ) та перебуває на балансі 1 Об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (надалі по тексту - Балансоутримувач ).

Згідно з п.1.1. Договору (в редакції, викладеній в п.1. укладеного 27.10.2016р. між сторонами договору про внесення змін до Договору), вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно з висновком про вартість майна, станом на 31.07.2016р., і становить за незалежною оцінкою 431370,00грн. без ПДВ.

Так, на виконання умов Договору, 17.09.2013р. Орендодавець передав, а Орендар прийняв Майно, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого державного майна, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до п.10.1. Договору, цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 17.09.2013 по 14.09.2016.

Водночас, у п.4 укладеного 27.10.2016р. між сторонами договору про внесення змін до Договору сторонами викладено п.10.1. Договору в наступній редакції: Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з: 15.09.2016 по 12.09.2019 включно .

У пункті 10.4. Договору (в редакції, викладеній в п.5. укладеного 27.10.2016р. між сторонами договору про внесення змін до Договору) сторонами погоджено, що договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (ст. 17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна ), договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною Договору

Позивач стверджує, що 24.09.2019р. ним, на адресу відповідача, надіслано заяву №11-03-02728 від 23.09.2019р. про припинення Договору у зв`язку із закінченням 12.09.2019р. терміну дії такого, копія якої міститься в матеріалах справи.

Згідно з п.5.9. Договору, Орендар зобов`язується у разі припинення або розірвання Договору повернути Балансоутримувачу орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря.

Пунктом 10.11. Договору встановлено, що якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплатити неустойку у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування Майном за час прострочення.

Як зазначає позивач, оскільки відповідачем, як Орендарем, не виконано обов`язку щодо повернення Майна, 01.04.2020р. позивачем на адресу відповідача надіслано претензію №011-11-01847 від 01.04.2020р. про сплату 76057,44грн. неустойки, нарахованої в порядку ст.785 ЦК України. Проте, така претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Водночас, на підставі вищевказаної заяви позивача про припинення Договору, 01.07.2020р. відповідач передав, а Балансоутримувач прийняв Майно, що підтверджується актом прийому-передачі державного нерухомого майна №25/58 від 01.07.2020р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Враховуючи припинення Договору та неповернення відповідачем орендованого майна, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь 147108,76грн. неустойки.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, позов слід задовольнити частково виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Як встановлено судом, 06.03.2019р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником майна, прав та обов`язків якого є позивач у цій справі, як Орендодавцем, та відповідачем у цій справі, як Орендарем, укладено Договір, згідно з п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування Майно.

Так, на виконання умов Договору, 17.09.2013р. Орендодавець передав, а Орендар прийняв Майно, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого державного майна, копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно з ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п.10.1. (в редакції, викладеній в п.5. укладеного 27.10.2016р. між сторонами договору про внесення змін до Договору), останнім днем строку дії такого договору є 12.09.2019р.

Як зазначено у п.10.7. Договору, чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

При цьому, у пункті 10.4. Договору (в редакції, викладеній в п.5. укладеного 27.10.2016р. між сторонами договору про внесення змін до Договору) сторонами погоджено, що договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (ст. 17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна ), договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною Договору.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів укладення між сторонами, передбаченого вищевказаним пунктом Договору, додаткового договору.

При цьому, у адресованій позивачем відповідачу заяві №11-03-02728 від 23.09.2019р., позивач повідомив відповідача про припинення Договору у зв`язку із закінчення строку дії такого.

З підстав наведеного судом встановлено, що, у зв`язку з закінченням строку, на який укладено Договір, такий договір припинив свою дію 13.09.2019р.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України Про оренду державного і комунального майна , у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з п.5.9. Договору, у разі припинення або розірвання Договору повернути Балансоутримувачу орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря.

У разі припинення або розірвання цього договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу (п.10.9. Договору).

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.1 ст.251 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Враховуючи викладене, а також те, що 14.09.2019р. та 15.09.2019р. - вихідні дні, останнім днем встановленого Договором строку для повернення орендованого Майна був 17.09.2019р.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Разом з тим, відповідач, на підставі заяви позивача №11-03-02728 від 23.09.2019р. про припинення Договору у зв`язку із закінчення терміну дії такого, повернув орендоване Майно Балансоутримувачу лише 01.07.2020р., що підтверджується актом прийому-передачі державного нерухомого майна №25/58 від 01.07.2020р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Отже, незважаючи на те, що у вересні 2019р. чинність Договору припинилась у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, відповідач продовжував користуватися Майном по червень 2020р.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Аналогічна позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладена у постанові від 24.10.2019р. у справі №904/3315/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019р. у справі №910/20370/17.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Врахувавши підтверджений факт несвоєчасного виконання відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого майна, у позивача виникло право здійснити нарахування неустойки в порядку ч.2 ст.785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, за весь час допущеного відповідачем прострочення відповідного зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди, а саме, з 18.09.2019р. по 31.06.2020р.

Відповідно до положень ч.1 ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до п.3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (надалі по тексту - Методика ) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2013 року 1717,14грн. без ПДВ.

При цьому, згідно з п.3.1. Договору (в редакції, викладеній в п.2. укладеного 27.10.2016р. між сторонами договору про внесення змін до Договору), орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (надалі по тексту - Методика ) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку після внесення змін липень 2016 року 5392,13грн. без ПДВ. Орендна плата згідно додатку сплачується з 15.09.2016р.

Згідно положень п.3.1. Договору, орендна плата за перший повний місяць оренди - вересень 2013 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди липень 2013 року на індекс інфляції за серпень та вересень 2013 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п.3.2. Договору).

Відповідно до п.3.3. Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.

У разі користуванням Майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п.3.4. Договору).

Враховуючи викладене, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку суми неустойки, судом встановлено, що такий здійснено невірно, оскільки, як зазначено вище, Майно повернуто Балансоутримувачу 01.07.2020р., а отже, починаючи з 01.07.2020р. у відповідача відсутнє право здійснювати відповідні нарахування неустойки. Відтак, підстави для стягнення 14198,42грн. неустойки, нарахованої позивачем за липень 2020р., відсутні.

При цьому, розрахунок суми неустойки за період з 18.09.2019р. по 31.06.2020р. позивачем здійснено вірно. Так, сума неустойки за вищевказаний період становить 132910,34грн. (5989,62 (неустойка за 13 днів вересня 2019р.) + 14016,40 (неустойка за жовтень 2019р.) + 14030,42 (неустойка за листопад 2019р.) + 14002,36 (неустойка за грудень 2019р.) + 14030,36 (неустойка за січень 2020р.) + 13988,28 (неустойка за лютий 2020р.) + 14100,18 (неустойка за березень 2020р.) + 14212,98 (неустойка за квітень 2020р.) + 14255,62 (неустойка за травень 2020р.) + 14284,12 (неустойка за червень 2020р.) = 132910,34).

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2018р. у справі №910/9328/17, від 11.04.2018р. у справі №914/4238/15, від 24.04.2018р. у справі №910/14032/17, від 28.08.2018р. у справі №913/155/17, від 09.09.2019р. у справі №910/16362/18, від 24.10.2019р. у справі №904/3315/18, від 13.12.2019р. у справі №910/20370/17 та від 19.02.2020р. у справі №925/297/19 зі спорів, що виникли з подібних орендних правовідносин, а саме, що, при розгляді спорів про стягнення неустойки, судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна. Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Так, суд зазначає, що вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором (ст.610 ЦК України) покладається на позивача. Водночас, стаття 614 ЦК України зобов`язує відповідача надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов`язання.

Отже, при пред`явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов`язання, він звільняється від обов`язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов`язання лежить на боржникові.

Позивач у цій справі довів факт порушення відповідачем зобов`язання щодо несвоєчасного повернення орендованого майна, а відповідач не спростував належними та допустимими доказами того, що прострочення відбулося не з його вини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч.2 ст.193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

З огляду на вищенаведене, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів, підтверджуючих наявність обставин, що, з урахуванням положень ч.1 ст.614 ЦК України, унеможливлюють покладення на відповідача відповідальності за прострочення зобов`язання щодо повернення орендованого майна у вигляді сплати позивачу визначеної ст.785 ЦК України неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви щодо наявності підстав для нарахування визначеної ст.785 ЦК України неустойки за період допущеного відповідачем прострочення виконання зобов`язання щодо повернення орендованого майна, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Беручи до уваги наведене вище, позовні вимоги про стягнення 147108,76грн. неустойки підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 132910,34грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №867 від 21.08.2020р. про сплату судового збору в розмірі 2207,00грн.

Разом з тим, згідно з ч.2 ст.123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Так, відповідно до ст.1 Закону України Про судовий збір , судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір , за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, розмір якого становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Відповідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , станом на 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено в розмірі 2102 гривні.

Враховуючи наведене, за подання до суду цього позову, із врахуванням прийнятих судом заяв про зменшення розміру позовних вимог, позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2206,63грн. (147108,76 (ціна позову) / 100 * 1,5 = 2206,6314 ? 2206,63 ? 2102 (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб)).

Водночас, суд звертає увагу позивача, що згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір ).

Беручи до уваги викладене вище, а також те, що відповідно до положень ГПК України та Закону України Про судовий збір , за подання позову у цій справі позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2206,63грн., то переплачена сума судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 0,37грн. (2207,00 - 2206,63 = 0,37), проте, враховуючи те, що позивачем, станом на момент ухвалення рішення у цій справі не подано, передбаченого ст.7 Закону України Про судовий збір , клопотання, питання про повернення 0,37грн. судового збору судом не вирішується.

З підстав наведеного, розподілу між сторонами підлягає 2206,63грн. сплаченого позивачем судового збору.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, в тому числі, наявність підстав для часткового задоволення позову, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1899,12рн. (132910,34 (підлягає стягненню) / 147108,76 (заявлено до стягнення) * 2206,63 (судовий збір, що підлягав сплаті за подання цього позову) = 1993,653835 ? 1993,65). При цьому, 212,98грн. (2206,63 - 1993,65 = 212,98) судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-торгівельна компанія Марсель (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Данилишина, будинок 6, офіс 216; ідентифікаційний код: 31730834) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Січових Стрільців , будинок 3; ідентифікаційний код: 42899921) 132910,34грн. неустойки, а також 1899,12грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 23.11.2020р.

Суддя М.Р. Король