Рішення

від 24.11.2020 по справі 560/4707/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/4707/20

РІШЕННЯ

іменем України

24 листопада 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати в повному обсязі вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2020 № Ф-4449-22, в якій було повідомлено, що станом на 31.05.2020 у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати ЄСВ, яка становить - 22 135,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача щодо нарахування заборгованості є незаконними, так як останній, здійснюючи незалежну професійну діяльність з 16.09.2018 року по теперішній час, як приватний виконавець виконавчого округу міста Києва, у встановлені строки та в повному обсязі сплачує єдиний соціальний внесок.

З 16.05.2008 по 31.08.2018 позивач працював найманим працівником у адвокатському об`єднанні Юридична компанія КАПІТАЛ на посаді адвоката. Відповідно, роботодавець сплачував з 2008 по 2018 роки єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 , як за найманого працівника.

Крім цього, контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску зростала.

Ухвалою суду від 18.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваної вимоги, яка винесена на суму заборгованості з ЄСВ.

Позивач подав відповідь на відзив, в якому вказує, що відзив на позовну заяву не має фактично жодного пояснення щодо спростування викладеної в позовній заяві правової позиції.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 07.07.2006 по 02.08.2018.

З травня 2008 по серпень 2018 року позивач працював найманим працівником у адвокатському об`єднанні "Юридична компанія "КАПІТАЛ", ідентифікаційний код: 35196395. Роботодавець сплачував з 2008 по 2018 роки єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 , як за найманого працівника, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу - ОСОБА_1 (форма ОК-5) з Пенсійного фонду України від 17.08.2020.

Позивач з вересня 2018 року здійснює незалежну професійну діяльність, як приватний виконавець. Позивач було сплачено єдиний соціальний внесок наступним чином:

- 22.10.2018 - 819 грн. 06 коп.;

- 17.01.2019 - 2 457 грн. 18 коп. (за 4 квартал 2018 року);

- 16.04.2019 - 2 754 грн. 18 коп. (за 1 квартал 2019 року);

- 10.07.2019 - 2 754 грн. 18 коп. (за 2 квартал 2019 року);

- 07.10.2019 - 2 754 грн. 18 коп. (за 3 квартал 2019 року);

- 20.12.2019 - 2 754 грн. 18 коп. (за 4 квартал 2019 року);

- 17.01.2020 - 6 207 грн. 72 коп. (за 2019 рік).

В зв`язку із наявністю в інтегрованих картках платника станом на 31.05.2020 боргу зі сплати єдиного внеску ГУ ДПС у Хмельницькій області сформовано та направлено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2020 №Ф- 4449-22 на суму 22135,55 грн.

Рішенням ДПС України від 17.07.2020 вимогу про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Відповідно до інформації, яка наведена у відзиві відповідача, з 01.04.2014 почалось нарахування ЄСВ позивачу (у мінімальному розмірі).

Згідно інтегрованої картки платника позивача, станом на 31.12.2017 наявна недоїмка з ЄСВ у розмірі 22101,67 грн. За період з 19.01.2018 по 30.09.2018 недоїмка становила 24213,67 грн. (збільшена внаслідок нарахування єдиного внеску 19.01.2018 як платнику спрощеної форми). В подальшому позивачу нарахування єдиного внеску саме як фізичній особі-підприємцю не проводилось.

Починаючи з 22.01.2019 інтегрована картка містить нарахування позивачу ЄВ як ФОП в т.ч. з незалежною професійною діяльністю.

Отже, предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи - підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ.

Згідно п.14.1.195 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.1 та п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 ) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Отже, платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 10.06.2020 у справі №120/1918/19.

Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДПС як фізичні особи-підприємці, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, у позивача, як фізичної особи-підприємця, був наявний обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі незалежно від отримання прибутку (доходу) від провадження підприємницької діяльності, за умови, що у цей період він не був найманим працівником та роботодавець не сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Однак з 16.05.2008 по 31.08.2018 позивач працював найманим працівником у Адвокатському об`єднанні "Юридична компанія "КАПІТАЛ". Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу - ОСОБА_1 від 17.08.2020, протягом цього періоду роботодавець як страхувальник на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховував та сплачував ЄСВ у розмірі не менше мінімального, що відповідачем не заперечується.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що нарахування ЄСВ позивачу розпочалось з квітня 2014 року.

Судом встановлено, що згідно інтегрованої картки платника позивача, станом на 31.12.2017 наявна недоїмка з ЄСВ у розмірі 22101,67 грн. За період з 19.01.2018 по 30.09.2018 недоїмка становила 24213,67 грн. (збільшена внаслідок нарахування єдиного внеску 19.01.2018 як платнику спрощеної форми). В подальшому позивачу нарахування єдиного внеску саме як фізичній особі-підприємцю не проводилось.

Вказане свідчить, що контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску за період офіційного працевлаштування як найманого працівника, коли за останнього єдиний соціальний внесок сплачував роботодавець.

Починаючи з 22.01.2019 інтегрована картка містить нарахування позивачу ЄВ як ФОП в т.ч. з незалежною професійною діяльністю.

При цьому позивач сплачував єдиний внесок за провадження незалежної професійної діяльності, проте такі суми зараховувались у погашення недоїмки за попередній період, із нарахуванням, при цьому, штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату такої недоїмки (за попередній період).

Станом на 31.05.2020 недоїмка становила у розмірі 24213,67 грн.

Таким чином, нарахування Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області позивачеві до сплати єдиного соціального внеску за вказаний період є неправомірним, так як зумовлює подвійну сплату ним ЄСВ.

Контролюючий орган, при нарахуванні єдиного внеску, керувався офіційною інформацією, оскільки позивач був фізичною особою - підприємцем. Проте, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

В розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність.

Оцінюючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.

Також суд звертає увагу на те, що згідно з ч.4 ст.25 Закону № 2464 податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469) до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3 (фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 (особи, які провадять незалежну професійну діяльність), 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Однак в порушення зазначених норм відповідачем тривалий час вимоги про сплату боргу на адресу позивача не направлялись.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року по справі №820/1961/18.

Крім цього, згідно з ч.3 ст.245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Враховуючи наведені норми, суд, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованого єдиного соціального внеску в сумі 24213,67 грн. (визначеного станом на 19.01.2018, та який не змінювався до початку діяльності незалежної професійної діяльності позивачем).

Так, суд зазначає, що облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника, тому матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові №816/2042/16 від 13.02.2018.

Враховуючи безпідставність нарахування відповідачем ЄСВ позивачу у розмірі 24213,67 грн., наявні підстави для проведення відповідних коригувань в Інтегрованій картці платника.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Таким чином, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2020 № Ф-4449-22.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованого єдиного соціального внеску в сумі 24213,67 грн., визначеного станом на 19.01.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 24 листопада 2020 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м.Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 43142957)

Головуючий суддя Д.А. Божук