Рішення

від 16.11.2020 по справі 234/13128/20

КРАМАТОРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 234/13128/20

Провадження № 2/234/3616/20

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2020 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Лебединець Г.С.,

секретар судового засідання Берліна А.Д.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представників відповідача - Малюкової В.Г. , Непран О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Краматорського коледжу технологій та дизайну про стягнення компенсації за один день невикористаної основної щорічної відпустки, частини вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 18.09.2020 року звернулась в суд з даним позовом. В обгрунтування позову зазначила, що працювала на посаді заступника директора з адміністративно-господарської роботи у Краматорському коледжі технологій та дизайну з 23.12.2008 року по 27.06.2020 року з окладом згідно штатного розпису з 01.01.2020 року у розмірі 8986,50 грн. Наказом № 27-к від 26.06.2020 року її було звільнено підставі ст.38 п.3 КЗпП у зв`язку з порушенням керівництвом коледжу відносно неї норм трудового законодавства. Відповідачем 26.06.2020 року були перераховані належні їй кошти. Однак остаточний розрахунок з нею проведений не був. Просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію за один день невикористаної основної щорічної відпустки 288,68 грн., частину вихідної допомоги - 7482,42 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, моральну шкоду - 5000 грн. та понесені судові витрати.

Ухвалою від 24.09.2020 року відкрито провадження та справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

В судовому засіданні 13.11.2020 року позивач уточнила позовні вимоги, у зв`язку з перерахуванням відповідачем на її особовий рахунок компенсації за один день невикористаної основної щорічної відпустки та частини вихідної допомоги. В остаточній редакції позовних вимог просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до 13.11.2020 року (день остаточного розрахунку), моральну шкоду - 5000 грн. та понесені судові витрати. Суму моральної шкоди позивач обгрунтувала спричиненими діями відповідача душевними хвилюваннями, психологічним напруженням, порушенням її життєвих зв`язків. Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В судовому засіданні представники відповідача позов не визнали і суду показали, що після виявлених помилок при здійсненні остаточного розрахунку з позивачем, останній виплачені всі належні їй суми. Причиною затримки остаточного розрахунку з позивачем є відсутність рекомендацій щодо порядку проведення остаточного розрахунку із звільненим працівником в умовах запровадженого карантину. Окрім того, вважають, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необгрунтованими. В задоволенні позову просили відмовити.

Вислухав пояснення сторін, пояснення свідка - позивача ОСОБА_1 , дослідив письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З 01.08.1997 року по 27.06.2020 року позивач працювала у відповідача на різних посадах. Наказом № 162 від 23.12.2008 року позивач була переведена на посаду заступника директора з адміністративно-господарської роботи. Наказом № 27-к від 26.06.2020 року позивач була звільнена з посади з 27.06.2020 року за ст.38 ч.3 КЗпП.

На дату звільнення 27.06.2020 року з позивачем не був проведений остаточний розрахунок. Так, виплата компенсації за 1 день невикористаної основної щорічної відпустки здійснена 30.10.2020 року, що підтверджує надана позивачем довідка по особовому рахунку в АТ КБ ПриватБанк . Виплата частини вихідної допомоги позивачу була здійснена 13.11.2020 року, що підтвердила позивач в судовому засіданні.

Згідно ст.82 ч.1 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

З урахуванням уточнення позивачем позовних вимог, вимоги про стягнення компенсації за один день невикористаної основної щорічної відпустки, частини вихідної допомоги судом не розглядалися.

В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно зі ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із ст.ст.21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України Про оплату праці , кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до положень ч.5 ст.97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено матеріалами справи, позивач звільнена 27.06.2020 року, однак відповідачем не проведений повний розрахунок при її звільнені.

Суд звертає увагу на роз`яснення, які містяться у пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999року №13 Пленуму Верховного Суду України, в якому зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні.

Питання щодо справляння і сплати податків й інших обов`язкових платежів у такому випадку вирішуватиметься при виконанні рішення суду.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (ст.117 КЗпП України).

Згідно ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд вважає, що матеріалами справи доведений факт невиплати при звільнені ОСОБА_1 всіх належних сум при звільненні, тому з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Згідно з п.20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Середній заробіток працівника судом розраховується відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок), що також відповідає п.21 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці .

Згідно з приписами п.п. 1, 2 Порядку він застосовується у випадках вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу , яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Судом досліджені табуліграми позивача за лютий - березень 2020 року; копії наказів № 2-к від 12.03.2020 року про оформлення простою позивача з 12.03.2020 року - 03.04.2020 року; № 3-к від 03.04.2020 року про продовження простою позивача з 04.04.2020р. - 24.04.2020 року (включно); № 4-к від 24.04.2020 року про продовження простою позивача з 25.04.2020 року до 11.05.2020 року (включно); № 5-к від 12.05.2020 року про продовження простою позивача з 12.05.2020 року по 22.05.2020 року; № 6-к від 22.05.2020 року про продовження простою позивача з 23.05.2020 року до 22.06.2020 року (включно); копії наказів № 51-к від 15.06.2020 року про надання відпустки ОСОБА_1 з 15.06.2020 року по 25.06.2020 року; № 56-к від 23.06.2020 року про надання відпустки ОСОБА_1 з 26.06.2020 року по 27.06.2020 року.

Вказані письмові докази підтверджують доводи позивача щодо розрахунку періоду для обчислення середнього заробітку.

Так, суд погоджується з розрахунками позивача, а саме, що в лютому 2020 року позивач відпрацювала 20 робочих днів та отримала зарплату - 8986,50 грн., у березні відпрацювала 7 днів - отримала зарплату 2995,50 грн. (8986,50 грн.(за повний місяць) : 21 (кількість робочих днів у місяці) х 7 (кількість фактично відпрацьованих днів). Середньоденна заробітна плата складає 443,78 грн. (8986,50+2995,50): 27.

Таким чином до стягнення з відповідача підлягає сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 43 490,44 грн ., виходячи з розрахунку 443,78 грн . х 98 робочих днів (за період з 27.06.2020 року по 13.11.2020 року: червень 2020 року - 2 р.д., липень 2020 - 23 р.д., серпень 2020 р. - 20 р.д., вересень 2020р. - 22 р.д., жовтень 2020р. - 21 р.д., листопад 2020р. - 10 р.д.).

При цьому суд не знаходить правових підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та застосування принципу співмірності з урахуванням вимог ст.13 ЦК України.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси (постанови Верховного Суду від 22 лютого 2020 року у справі №753/12569/18, від 27 квітня 2020 у справі №428/2052/17).

Несвоєчасним остаточним розрахунком, позивачу ОСОБА_1 були завдані моральні страждання, був порушений звичний уклад її життя, вона змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд враховує характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивач у зв`язку з протиправними діями відповідача, тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, виходить із засад розумності та справедливості. Також суд враховує ті обставини, що позивач неодноразово зверталася до відповідача з приводу виплати належних їй грошових коштів; що відповідач в добровільному порядку, вже після звернення позивача до суду, провів з позивачем остаточний розрахунок. Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність визначити розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 в сумі 2000,00 грн та стягнути цю суму з відповідача на її користь.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно ст.141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд враховує, що позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір 840,80 грн. (за позовними вимогами майнового характеру), 840,80 грн. (за позовними вимогами немайнового характеру), та 6,40 грн.

Так, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати в сумі 840,80 грн. (за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку-ро стягнення моральної шкоди пропорційно розміру задоволених вимог в цій частині). Переплачена сума грошових коштів у вигляді 6,40 грн., підлягає поверненню позивачу на підставі ст.7 Закону України Про судовий збір .

На підставі викладеного, ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 15 Закону України Про оплату праці , керуючись ст. 5, 12-13, 76, 81, 133, 137, 141,247, 263-265, 430 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Краматорського коледжу технологій та дизайну про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Краматорського коледжу технологій та дизайну (ЄДРПОУ 03062935) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2020 року по 13 листопада 2020 року в сумі 43 490,44 грн., без урахування обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Краматорського коледжу технологій та дизайну (ЄДРПОУ 03062935) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в сумі 2000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Краматорського коледжу технологій та дизайну (ЄДРПОУ 03062935) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на загальну суму 1177,12 грн.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України в м.Краматорську Донецької області повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6,40 грн. у вигляді внесеного до місцевого бюджету м.Краматорська судового збору відповідно до квитанції 0.0.1871897240.1 від 16.10.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Краматорського міського суду Г. С. Лебединець