Рішення

від 24.11.2020 по справі 524/3744/20

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/3744/20

Провадження №2/524/1955/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі: - секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом ТОВ Владимир ЛТД до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

23 червня 2020 року до суду звернулось ТОВ Владимир ЛТД з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

На обґрунтування позову зазначили, що 08 травня 2018 року між ТОВ Владимир ЛТД та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за яким відповідач отримав у борг грошові кошти в сумі 40000 грн., про що було складено дві розписки. Згідно розписки №1 від 08 травня 2018 року ОСОБА_1 в присутності двох свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 20000 грн., згідно розписки № 2 від 13 червня 2018 року позивач в присутності двох свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримав грошові кошти у розмірі 20000 грн. Строк дії договору 24 місяці з дня видачі.

Відповідно до умов договору відповідач взяв на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами у встановлені строки, але взятих на себе зобов`язань не виконує, на неодноразові вимоги позивача борг відповідачем не повернуто.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики від 08 травня 2018 року в розмірі 40000 грн. та сплачені судові витрати у виді правничої допомоги в сумі 3500 грн. та судовий збір у розмірі 2102 грн.

Ухвалою судді від 13 липня 2020 року відкрито провадження у справі, залучено учасників справи та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

У судове засідання представник позивача та відповідач не прибули повторно. Керівництво позивача та відповідач були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Представник позивача просив розглянути справу за його відсутності, позов підтримав, про що надав письмову заяву. Відповідач про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа Серявін та інші проти України , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом достовірно встановлено, що 08 травня 2018 року між ТОВ Владимир ЛТД та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за яким відповідач отримав у борг грошові кошти в сумі 40000 грн. За умовами договору позикодавець передав позичальнику під розписку у власність грошові кошти на строк 24 місяці з дня видачі. Так, згідно розписки №1 від 08 травня 2018 року в складеної в присутності двох свідків - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 20000 грн., а згідно розписки № 2 від 13 червня 2018 року, складеної в присутності двох свідків - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , позивач отримав грошові кошти у розмірі 20000 грн.

Відповідно до п.1 зазначеного договору, який був підписаний відповідачем постає, що договір діє з моменту його підписання та до повного виконання сторонами усіх їхніх зобов`язань.

Вказана сума заборгованості станом на день розгляду справи відповідачем товариству не сплачена. Відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.

Позивач не збільшував позовні вимоги.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із Правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у справі № 6-79цс14, згідно з якою: Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання .

Відповідно до правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 року № 6-50 цс16, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України). Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Верховний Суд України в постанові від 11.11.2015р. по справі №6-1967цс15 зазначив, що договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Вище викладену правову позицію також застосував ВССУ в ухвалі від 21.12.2016р. по справі № 444/2909/15-ц, де додатково зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі, грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тобто, за умовами ст. 1047 ЦК України розписка сама по собі посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми і дата написання розписки не свідчить і не може свідчити про її безгрошовість. Крім того, виходячи із вимог ст.. 1046 ЦК України, дата написання розписки не є обов`язковими умовами укладання договору позики.

Відповідно до ст. 1050 ч 1 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Оскільки відповідач зобов`язання з повернення позики у строк до 13 червня 2020 року не виконав, відповідно до правил ст. 253 ЦК України він є таким, що прострочив виконання зобов`язання з 13 червня 2020 р .

Саттею 545 ЦК України та умовами договору визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

У судовому засіданні суд дослідив оригінали боргових розписок, які надав до суду позивач, розписки не містять жодного посилання на виконання відповідачем договору позики, у зв`язку з чим суд вважає, що боргове зобов`язання відповідачем ОСОБА_1 не виконане.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до ст. ст. 549 - 552 ЦК України, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач умови договору позики не виконав, суму боргу не повернув у строки зазначені у договорі, позивач не наполягав на стягненні всіх сум за договором позики у зв`язку з порушенням умов договору, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача борг за договором позики від 08 травня 2018 у сумі 40000 грн.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з того, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 2102 грн. при поданні позову, що позов підлягає задоволенню, відповідач не надав документів, які свідчать про наявність підстав для звільнення його від обов`язку повернення сплаченого позивачем судового збору. Тому, відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача у повернення сплаченого судового збору кошти у розмірі 2102 грн.

Крім того, відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витті покладаються на відповідача.

У ч.4 ст. 137 ЦПК України зазначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, 11 червня 2020 року між позивачем ТОВ Владимир ЛТД та адвокатом Самойленко М.О. було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого визначено гонорар адвоката Самойленко М.О. з розрахунку 700 грн. за одну годину роботи (а.с.19-20).

З розрахунку суми гонорару за договором про надання правової допомоги №8 ц/с ТОВ Владимир ЛТД від 11 червня 2020 року у цивільній справі за позовом ТОВ Владимир ЛТД до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, загальна вартість наданих послуг складає 3500 грн.

Відповідно до Акту виконаних робіт від 15 червня 2020 року адвокат Самойленко М.О. виконав свої зобов`язання за Договором, а позивач прийняв виконані роботи та сукупно сплатив 3500 грн., що підтверджується квитанцією №9 від 15 червня 2020 року (а.с.13-15).

Вказані витрати є витратами позивача на правову допомогу у зв`язку з розглядом даної судової справи.

Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Ці самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом позивачу у розмірі 3500 грн.

Даний позов розглянуто в межах заявлених ТОВ Владимир ЛТД вимог.

Керуючись ст.11-16, 22, 525, 526, 625, 1046, 1048, 1049, 1050, 1166 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76 - 83, 133, 141, 158, 258, 259, 264, 265, 273, 280-283, 352, 354, 365 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ТОВ Владимир ЛТД до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ Владимир ЛТД заборгованість за договором позики від 08 травня 2018 року в розмірі 40000 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 3500 грн. та кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 2102 грн.

Позивач: ТОВ Владимир ЛТД , ЄРДПОУ 33875659, місцезнаходження: Полтавська обл.., Кременчуцький район, с. Нова Знам`янка, вул. Занасипський шлях, буд. № 4.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст заочного рішення виготовлено 24 листопада 2020 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої упродовж тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: