Ухвала

від 12.10.2020 по справі 761/27567/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/27567/20

Провадження № 1-кс/761/17244/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року місто Київ

Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропропетровська від 20.03.2020 у кримінальному провадженні № 42019041440000062 від 08.11.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.272 КК України,

В С Т А Н О В И В:

До Шевченківського районного суду міста Києва надійшло зазначене клопотання, яке мотивовано тим, що в провадженні ГСУ СБ України перебувають матеріали кримінального провадження № 42019041440000062 від 08.11.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.272 КК України, у якому ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропропетровська від 20.03.2020 накладено арешт на 442 земельні ділянки, в тому числі і на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:045:0038 з позбавленням права її відчуження та розпорядження.

Заявник в клопотанні зазначає, що арешт накладено безпідставно і необґрунтовано, оскільки вказана земельна ділянка знаходиться у власності ОСОБА_4 згідно державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ДП №071513, зареєстрованого в книзі записів державних актів Дніпропетровської міської ради за №037876 від 15 жовтня 2001 року. Зазначена земельна ділянка була придбана матір`ю заявника ОСОБА_4 , 19 червня 2001 року за договором купівлі-продажу АЕА №960092 за кошти у сумі 4875,51 грн. Ділянка придбана на підставі належних документів і використовувалася весь час для обслуговування придбано нерухомості.

У договорі купівлі-продажу зазначено, що до того земельна ділянка перебувала в приватній власності і належала «Продавцю» - ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ДП №021399, код ДЗК:6912822, яку зареєстровано в книзі записів державних актів на право власності на землю за №021399 від 25.01.1999 року. Даний акт виданий на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів №2254 від №2254 від 19.11.1998, тобто станом на 2018-2019 роки зазначена земельна ділянка не могла бути у власності територіальної громади міста і тому не могла вибути із комунальної власності, у зв`язку з чим вона не може бути доказом по кримінальному провадженню №42019041440000062.

ОСОБА_3 у своєму клопотанні також зазначає, що згідно ДРРП земельна ділянка площею 0,1000 з кадастровим номером 1200100000:03:045:0038, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована і належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , при цьому факт здійснення, начебто, незаконних реєстраційних дій щодо відчуження зазначеної земельної ділянки, начебто, з комунальної власності, не встановлено.

Таким чином, відомості, на підставі яких було прийнято рішення про арешт майна, не відповідають дійсності, а тому ОСОБА_4 , який є спадкоємцем померлої ОСОБА_4 просить скасувати вказаний арешт на зазначену земельну ділянку.

В судове засідання власник майна не з`явився та подав заяву про розгляд клопотання без його участі, в якій просив задовольнити подане ним клопотання.

Слідчий за викликом в судове засідання не з`явився та про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду клопотання не надіслав.

Слідчий суддя, дослідивши клопотання, додані до нього матеріали, дійшла висновку, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про скасування арешту, накладеного в рамках кримінального провадженні №42019041440000062 від 08.11.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.272 КК України, який був накладений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропропетровська від 20.03.2020, в тому числі і і на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:045:0038 з позбавленням права її відчуження та розпорядження, власником якої є ОСОБА_4 , згідно державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ДП №071513, а ОСОБА_3 є спадкоємцем померлої ОСОБА_4 на підставі заповіту від 21.07.2011.

У відповідності дост. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Власник майна під час розгляду клопотання про арешт майна в судовому засіданні не був присутній.

Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Так, статтями7,16 КПК Українивстановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не булла піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов протии Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов протии Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

В судовому засіданні встановлено, що арешт було накладено на земельну ділянку з метою збереження речових доказів в кримінальному провадженні 42019041440000062 від 08.11.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.272 КК України.

Згідно частини першої статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною другоюстатті 170КПК Українипередбачено,що арештмайна допускаєтьсяз метоюзабезпечення: 1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Статтею 3 зазначеної статті визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Інші випадки арешту майно законодавством віднесено лише до майна підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Таким чином, аналіз наявних в розпорядженні слідчого судді матеріалів, свідчить про відсутність підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна земельної ділянки ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_3 , враховуючи, що визнання земельної ділянки речовим доказом відповідно до статті 98 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.272 та ч.2 ст.364 КК України, є сумнівним в розумінні оцінки такого об`єкта нерухомого майна як речового доказу в порядку статті 94 КПК України, згідно якої слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З огляду на зазначене, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність у кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання у правомірне володіння належною земельною ділянкою на підставі зазначених обставин, оскільки спадкоємцем власника майна майна доведено, що арешт був накладений необґрунтовано.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним ("Іатрідіс проти Греції", заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот протии Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші протии Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Приймаючи до уваги наведене, слідчий суддя вважає, що існує правова підстава для задоволення клопотання та скасування арешту.

Керуючись ст. ст.170,171,172,173,174,379 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

Клопотання задовольнити.

Скасувати арешт майна, який був накладений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропропетровська від 20.03.2020 у справі №932/2559/20 на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:045:0038 шляхом заборони відчуження та розпорядження.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя : ОСОБА_1