Постанова

від 18.11.2020 по справі 910/18181/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2020 р. Справа№ 910/18181/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 18.11.2020 року у справі №910/18181/19 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020, повний текст якого складено та підписано 13.07.2020

у справі №910/18184/19 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕНОРІТА"

про визнання договору недійсним.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі-відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4М12090И/П від 08.11.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що договір поруки №4М12090И/П від 08.11.2016 був укладений ним під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/18181/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/18181/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм процесуального права.

Крім того, скаржник стверджує, що судом першої інстанції не надано жодної належної оцінки тій обставині, що у відповідача на момент укладання договору поруки були відсутні договори які підтверджують існування забезпечення кредитних договорів, а також відповідач не заперечував у відзиві на позов проти вказаного.

Також скаржник стверджує, що судом першої інстанції не враховано, що відсутність забезпечення кредитних договорів є істотною обставиною, яка могла вплинути на його рішення по укладенню договору поруки.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 28.08.2020, справу №910/18181/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала В.В., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/18181/19 залишено без руху, а також повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" про право на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

08.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків у відповідності до ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/2984/20 від 09.09.2020, у зв`язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який не є суддею-доповідачем, у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18181/19.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2020, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/18181/19, а також розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.20 у справі №910/18181/19 призначено на 27.10.20 об 11:20 год.

29.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

У зв`язку з перебуванням судді Куксова В.В., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 27.10.2020, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/4043/20 від 27.10.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18181/19.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/18181/19 відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 27.10.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.20 у справі №910/18181/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І., а також розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/18181/19 призначено на 18.11.2020 о 14:50 год.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/4703/20 від 16.11.2020 у зв`язку із перебуванням судді Тищенко А.І., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 16.11.2020, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2020 справу №910/18181/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.20 у справі №910/18181/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В., а також розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.20 у справі №910/18181/19 ухвалено здійснювати у раніше призначеному судовому засіданні 18.11.2020 о 14:50 год.

Третя особа наданим їй процесуальним правом не скористалася та у судове засідання, яке відбулося 18.11.2020, не з`явилась, своїх представників не направила, про причини своєї неявки суд не повідомила. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників учасників справи не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення її не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності третьої особи.

Також третя особа не скористалася своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надала суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

18.11.2020 в судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.

В свою чергу, представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 08.11.2016 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №4С16114Г (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого позивач отримав кредит в сумі 4 600 000 000,00 грн.

Цього ж дня між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, були укладені договори поруки, а саме:

- договір поруки №4С14308И/П від 08 листопада 2016 року, відповідно до якого позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ СКАЙБУД ЛТД своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: від 09 вересня 2014 року №4С14311И та від 04 вересня 2014 року №4С14308И;

- договір поруки № 4М12090И/П від 08 листопада 2016 року, відповідно до якого позивач поручився перед відповідачем за виконання TOB МЕНОРІТА своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: від 27 січня 2015 року №4М15018И, від 29 січня 2014 року №4М14041И, та від 27 березня 2012 року № 4М12090И;

- договір поруки № 4М11303И/П від 08 листопада 2016 року, відповідно до якого позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ МЕЛІТАС своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И;

- договір поруки № 4К12048И/П від 08 листопада 2016 року, відповідно до якого позивач поручився перед відповідачем за виконання TOB КАРТСЕРВІС ПЛЮС своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: від 09 лютого 2012 року №4К12048И, від 23 липня 2012 року №4К12213И;

- договір поруки №4Д12105И/П від 08 листопада 2016 року, відповідно до якого позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ ДІЗАР своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: від 04 квітня 2012 року №4Д12105И, від 17 лютого 2914 року №4Д14164И, від 20 лютого 2015 року №4Д15063И, від 19 квітня 2013 року №4Д13256И, від 23 серпня 2013 року №4Д13521И;

- договір поруки № 4Р12253И/П від 08 листопада 2016 року, відповідно до якого позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ РІЧ-ОЙЛ своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: від 25 червня 2013 року № 4Р3392И, від 21 червня 2013 року №4Р13391И, від 11 жовтня 2012 року №4Р122593И.

За твердженням позивача, договір поруки №4М12090И/П від 08.11.2016 було укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема, таким, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України, виходячи із наступних обставин.

Як зазначено позивачем, він мав численні господарські зв`язки із різними організаціями та установами, у тому числі товариством відкрито рахунки у відповідача, у тому числі рахунки для заробітної плати його працівників. За час взаємодії позивача із відповідачем - він зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

Відповідач володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію, щодо можливості його участі у процедурі "трансформації" кредитного портфеля банку. Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, відповідач наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше, такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".

Таким чином, дії позивача із отримання кредитних коштів по кредитному договору №4С16114Г від 08.11.2016 року були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

На виконання такого плану представники відповідача та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між ними були укладені кредитний договір та договори поруки.

Як стверджує позивач, обов`язковою умовою на якій наполягало товариство було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед банком.

За твердженнями позивача, він як поручитель, виконав зобов`язання, а саме:

- 09.11.2016 року позивач сплатив відповідачу згідно договору поруки № 4С14308И/П від 08 листопада 2016 року (ТОВ СКАЙБУД ЛТД ) як виконання обов`язків по кредитному договору від 09 вересня 2014 року №4С14311И - 227 398 026,66 грн; по кредитному договору від 05 вересня 2014 року №4С14308И - 356 675 172,18 грн;

- 09.11.2016 року позивач сплатив відповідачу згідно договору поруки № 4М12090И/П від 08 листопада 2016 року (TOB МЕНОРІТА ) як виконання обов`язків по кредитному договору від 27 січня 2015 року №4М15018И - 18 986 855,08 грн; по кредитному договору від 29 січня 2014 року №4М14041И - 48 070 858,90 грн; по кредитному договору від 27 березня 2012 року №4М12090И - 33 032 009,75 грн;

- 09.11.2016 року позивач сплатив відповідачу згідно договору поруки № 4М11303И/П від 08 листопада 2016 року (ТОВ МЕЛІТАС ) як виконання обов`язків по кредитному договору від 28 квітня 2016 року №4М16023Д - 576 084 108,74 грн; по кредитному договору від 09 лютого 2012 року №4М12051И - 769 165 777,78 грн; по кредитному договору від 16 квітня 2013 року №4М13241И - 117 255 303,55 грн; по кредитному договору від 05 квітня 2012 року №4М12114И - 77 607 869,58 грн; по кредитному договору від 20 лютого 2015 року №4М15062И - 18 128 438,78 грн; по кредитному договору від 19 лютого 2014 року №4М14166И - 48 065 755,23 грн; по кредитному договору від 28 квітня 2011 року №4МІ 1303И - 45 733 800,77 грн;

- 09.11.2016 року позивач сплатив відповідачу згідно договору поруки №4К12048ИЛІ від 08 листопада 2016 року (TOB КАРТСЕРВ1С ПЛЮС) як виконання обов`язків по кредитному договору від 09 лютого 2012 року №4К12048И - 821 134 173,87 грн., по кредитному договору від 23 липня 2012 року №4К12213И - 142 761 219,36 грн;

- 09.11.2016 року позивач сплатив відповідачу згідно договору поруки № 4Д12105И/П від 08 листопада 2016 року (ТОВ ДІЗАР) як виконання обов`язків по кредитному договору від 04 квітня 2012 року №4Д12105И - 76 593 943,52 грн, по кредитному договору від 17 лютого 2914 року №4Д14164И - 51 025 324,26 грн, по кредитному договору від 20 лютого 2015 року №4Д15063И - 76 086 873,15 грн, по кредитному договору від 19 квітня 2013 року №4Д13256И - 17 847 414,68 грн, по кредитному договору від 23 серпня 2013 року №4Д13521И - 301 225 975,52 грн;

- 09.11.2016 року позивач сплатив відповідачу згідно договору поруки № 4Р12253И/П від 08 листопада 2016 року (ТОВ РІЧ-ОЙЛ ) як виконання обов`язків по кредитному договору від 25 червня 2013 року № 4Р3392И - 17 757 175,08 грн., по кредитному договору від 21 червня 2013 року №4Р13391И - 31 000 010,83 грн., по кредитному договору від 11 жовтня 2012 року №4Р122593И - 627 690 327,85 грн.

За вказаними договорами поруки позивач перерахував відповідачу 4 499 326 415,12 грн.

Після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком, Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р. ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність держави, при цьому зобов`язання банку, щодо передання товариству позивача документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників банком не виконані, документи товариству не передані.

Протягом 2017 та 2018 років товариство намагалося у судовому порядку отримати зазначені документи від відповідача, проте як виявилося та встановлено судовими рішеннями (справи №№910/7511/18, 910/14589/17, 910/7505/18, 910/7502/18, 910/7514/18) банк і не був зобов`язаний передавати такі документи позивачу, хоча саме отримання згаданих документів і було метою укладення кредитного договору та договорів поруки.

Таким чином, банк ні в порядку встановленим договором поруки, ані в судовому порядку не надав товариству документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед банком. Така поведінка відповідача, на думку позивачу також свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що банк свідомо ввів його в оману.

Враховуючи викладені обставини та посилаючись на норми ст.230 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним договір поруки №4М12090И/П від 08.11.2016, укладений між позивачем та відповідачем.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.06.2019 по справи №916/3156/17.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу №7/11/2016 загальних зборів учасників ТОВ "СОФТ-АЛЬЯНС" від 07.11.2016, а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 600 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі №4С16114Г від 08.11.2016, зокрема, в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Згідно з ч.3 ст.556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Таким чином, вказане свідчить про неможливість отримання поручителем прибутку як мети укладення та виконання договору поруки.

Отже, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4С16114Г від 08.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують протилежне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та оспорюваного договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Проте, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Крім того, колегією суддів встановлено, що у червні 2018 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в забезпечення виконання ТОВ МЕНОРІТА за кредитними договорами №4М15018И від 27.01.2015, №4М14041И від 29.01.2014, №4М12090И від 27.03.2012, між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки № 4М12090И/П від 08.11.2016.

09.11.2016 позивач, як поручитель, виконав обов`язок боржника - третьої особи, перед кредитором (відповідачем) за вказаними кредитними договорами, а саме сплатив заборгованість у загальному розмірі 100 089 723,73 грн, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач повинен передати позивачу документи, які підтверджують обов`язок боржника щодо повернення кредиту та документи, якими забезпечувались вказані кредитні договори.

Однак, всупереч умовам договору поруки відповідач не передав належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами. Вказана бездіяльність відповідача перешкоджає праву позивача на звернення до боржника в порядку регресу, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду про зобов`язання відповідача передати оригінали кредитних договорів №4М15018И від 27.01.2015, № 4М14041И від 29.01.2014, № 4М12090И від 27.03.2012, та інші документи, які засвідчують обов`язок боржника щодо повернення кредиту та документи, якими забезпечувались вказані кредитні договори.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.08.2018, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2018 у справі №910/7514/18 , у задоволенні позову відмовлено.

Вказані судові рішення у справі №910/7514/18 мотивовані, зокрема, тим, що укладеним між сторонами договором поруки передбачено у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю саме належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, а не їх оригінали. Позивачем не наведено жодного акту чинного законодавства України, з якого б безпосередньо виникав обов`язок відповідача виконати дії, про зобов`язання вчинення яких просить позивач, а також не доведено існування будь-яких інших підстав виникнення у відповідача обов`язку передати позивачу оригінали відповідних документів (аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/14022/17, від 22.02.2018 у справі №910/14107/17, від 27.02.2018 у справі №910/14109/17, від 01.03.2018 у справі №910/14023/17, від 21.03.2018 у справі №910/15963/17, від 04.04.2018 у справі №910/14024/17).

Також суд у справі №910/7514/18 вказав на те, що ані умовами Договору поруки ані законом не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на ст. 553 Цивільного кодексу України та ст. 556 Цивільного кодексу України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у 2018 році позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про розірвання договору поруки №4М12090И/П від 08.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежними виконанням договору поруки №4М12090И/П від 08.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем в частині виконання пунктів 8 та 10 даного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2018 у справі №910/21208/17, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди вказали на те, що позивачем не доведено погашення ним усіх зобов`язань третьої особи за кредитними договорами (а не частин цих зобов`язань) і не доведено також того, що невиконання відповідачем зобов`язання з передання документів, які підтверджують обов`язки боржників за цими договорами, значною мірою позбавило його того, на що він розраховував при укладенні договору поруки, так само як не доведено й наявності і розміру шкоди.

Верховний Суд постановою від 11.10.2018 залишив вказані судові рішення без змін.

Отже, беручи до уваги наявні в матеріалах даної справи докази та обставини, встановлені судами у справі №910/7514/18 та у справі №910/21208/17, колегія суддів вважає недоведеними та необґрунтованими твердження позивача про відсутність у банку будь-яких договорів забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/18181/19 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/18181/19 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

4.Матеріали справи №910/18181/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 23.11.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов