Постанова

від 24.11.2020 по справі 740/1436/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 листопада 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/1436/20

Головуючий у першій інстанції - Ковальова Т. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1220/20

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Бобрової І.О., Мамонової О.Є.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Корт Київ ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Корт Київ на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Корт Київ про стягнення середнього заробітку,

місце ухвалення рішення суду - м. Ніжин,

час проголошення рішення суду - 15 год. 44 хв,

дата складання повного тексту судового рішення - 21 серпня 2020 року.

У С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ Корт Київ , в якому, зменшивши у подальшому позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість з виплати середнього заробітку за час перебування на військовій службі за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію з 04 жовтня 2016 року в розмірі 243 071,22 грн.

У мотивування заявлених вимог зазначав, що з січня 2011 року працював на посаді начальника відділу продажів запасних частин ТОВ Корт Київ . 04 жовтня 2016 року Ніжинським військкоматом його було призвано на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Указував на той факт, що оскільки він вступив на військову службу в особливий період, зумовлений кризовою ситуацією в країні (проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей), тому, відповідно до ч. 2 ст. 39 ЗУ Про військовий обов`язок та військову службу , на нього поширюються гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Також звертав увагу на ту обставину, що після укладення контракту відповідач зберігає за ним робоче місце, однак з 04 жовтня 2016 року йому припинено виплату середнього заробітку, розмір якого, ураховуючи його середню заробітну плату та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року, становить 243 071,22 грн.

Рішенням від 17 серпня 2020 року Ніжинський міськрайонний суд стягнув з ТОВ Корт Київ на користь позивача заборгованість по сплаті середнього заробітку за час перебування на військовій службі за контрактом за 909 днів за період з 05 жовтня 2016 року по 31 березня 2020 року в сумі 202 525,20 грн (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів) та 15 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Вирішив питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ Корт Київ , не погоджуючись с рішенням суду в частині стягнення з нього витрат на правничу допомогу та посилаючись на порушення норм процесуального права і неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення у вищевказаній частині та постановити нове, яким відмовити у задоволенні вимоги про стягнення на користь позивача 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не взяв до уваги тієї обставини, що відповідач, фактично не оспорюючи право позивача на отримання середнього заробітку, не погоджувався лише з визначеним ОСОБА_1 загальним розміром середнього заробітку, вважаючи, що сума коштів до виплати становить 201 856,80 грн, та датою початку проходження військової служби, указуючи, що саме з 05 жовтня 2016 року повинні проводитись відповідні нарахування.

Представник відповідача зазначає, що, на його переконання, даний спір виник не з вини роботодавця, а через неправильні дії самого позивача, оскільки останнім до моменту звернення до суду не було надано до товариства жодного належного підтвердження його перебування та проходження військової служби за контрактом, а саме, заяви про увільнення на військову службу та відповідних документів про його прийняття на військову службу, у зв`язку з чим ТОВ Корт Київ та його посадові особи, які відповідають за нарахування та виплату заробітної плати, не мали відповідних документів, що підтверджували правові підстави для здійснення виплат позивачу.

Звертає увагу на ту обставину, що оскільки позов ОСОБА_1 був задоволений частково, ураховуючи заявлені первісні вимоги на суму 264 072,90 грн та подальше зменшення позовних вимог з порушенням встановлених законом процесуальних строків, тому, у відповідності до приписів п. 3 ч. 2, ч. 9 ст. 141 ЦПК України, районний суд повинен був судові витрати покласти на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, але всупереч п. 1 ч. 5 ст. 256 ЦПК України посилання про часткове задоволення позову у рішенні взагалі відсутнє, а витрати позивача на оплату правової допомоги безпідставно покладені на відповідача у повному обсязі.

На думку товариства, суд першої інстанції повинен був належним чином визначити обставини виникнення спору, надати оцінку аргументам сторони відповідача щодо відсутності у ТОВ Корт Київ належних документів, які б підтверджували правові підстави для виплати позивачу середньої заробітної плати та дій (бездіяльності) останнього з надання таких документів, оскільки він мав всі можливості для здійснення таких дій до подання позову, як особа, яка безпосередньо зацікавлена у здійсненні таких виплат.

У наданому відзиві представник позивача - адвокат Луєнко Ю.В., не погоджуючись з доводами апеляційної скарги та вважаючи судове рішення законним та обґрунтованим, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Також просить покласти на відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з апеляційним розглядом справи.

Доводи відзиву зводяться до того, що норма, на яку посилається скаржник - ч. 9 ст. 141 ЦПК України, не містить імперативної вказівки для суду щодо покладення на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, понесених нею витрат повністю незалежно від результатів вирішення спору, а лише надає суду таке право, яке суд може використати в залежності від обставин справи. Крім того, покладення на таку сторону судових витрат можливе як повністю, так і частково.

Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 16 вересня 2016 року вчинив всі необхідні дії щодо повідомлення належним чином роботодавця про одержання повістки та необхідність з`явитися до військкомату, і указану обставину не заперечував відповідач у своєму відзиві, отже жодних неправильних дій позивача, які б призвели чи могли призвести до виникнення даного спору, останнім допущено не було.

Наголошує на тому, що з часу проходження позивачем військової служби минуло вже понад чотири роки, у відділі кадрів наявні всі дані, які не змінювалися з вересня 2016 року, щодо місця проживання позивача, номера його контактного телефону та номера банківської картки, на яку перераховувалась заробітна плата, проте відповідач за указаний період жодного разу не намагався вийти на контакт з працівником, і за прогул позивач звільнений не був. На його переконання, за наведених обставин слід критично віднестись до наданих стороною відповідача суду першої інстанції акту від 30 вересня 2016 року про начебто допущений ОСОБА_1 прогул у період з 19 по 30 вересня 2016 року та табелі робочого часу за вересень 2016 року.

Звертає увагу на ту обставину, що фактично предметом спору у даній справі є не конкретна грошова сума, а право позивача на одержання середнього заробітку за час перебування на військовій службі за контрактом, і сама грошова сума є похідною від цього права, тому районний суд обґрунтовано поклав на ТОВ Корт Київ понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу у повному розмірі, зберігши таким чином баланс сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з посиланням на ч. 2 ст. 39 ЗУ Про військовий обов`язок і військову службу , ч. 3 ст. 119 КЗпП України та Порядок обчислення середньої заробітної плати, виходив з того, що у відповідача були відсутні підстави для призупинення виплати позивачу середнього заробітку у зв`язку з тим, що він був прийнятий на військову службу за контрактом про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу під час дії в Україні особливого періоду, який на час розгляду справи ще триває. Районний суд констатував, що оскільки позивача було зараховано до списків особового складу лише 05 жовтня 2016 року, то стягненню належить середня заробітна плата за період саме з 05 жовтня 2016 року по 31 березня 2020 року (дату подання позову), тобто за 909 днів, у сумі 202 525,20 грн, факт невиплати якої відповідачем не спростований.

Питання розподілу судових витрат районний суд вирішив у відповідності до приписів ст.ст. 133, 141 ЦПК України, зазначивши, що витрати на професійну правничу допомогу документально підтверджені позивачем, тому підлягають відшкодуванню у повному обсязі.

Судове рішення в частині задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку не оскаржується, тому, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволеної вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 141 ЦПК України визначений порядок розподілу витрат між сторонами. Так, у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК).

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з приписами ч.ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами 3 та 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представництво інтересів позивача ОСОБА_1 у суді адвокат Луєнко Ю.В. здійснював на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 11 березня 2020 року, додаткової угоди № 1 до договору від 11 березня 2020 року та ордеру серії СВ № 1002961 від 24 березня 2020 року (а.с. 126-127, 128, 10).

Стягуючи з ТОВ Корт Київ витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 грн, які поніс ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно врахував характер спірних відносин, ступінь складності справи, витрачений адвокатом час на участь у судових засіданнях та надання юридичних послуг, наявність у матеріалах справи квитанції від 17 серпня 2020 року про сплату коштів (а.с. 125), акт про надану правничу допомогу від 17 серпня 2020 року (а.с. 129) та детальний опис робіт, виконаних адвокатом (а.с. 130).

Твердження представника відповідача у апеляційній скарзі про неправомірність стягнення з товариства витрат на правничу допомогу у повному обсязі всупереч приписів п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки ґрунтуються на невірному та довільному тлумаченні скаржником положень правових норм.

Так, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з мотивованої частини рішення, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час перебування на військовій службі судом першої інстанції фактично задоволена повністю, районний суд лише відкоригував період, за який повинен бути виплачений середній заробіток, визначивши його з 05 жовтня 2016 року (дати зарахування позивача до списків особового складу) по 31 березня 2020 року (дату подання позову), що автоматично призвело до коригування й суми середнього заробітку, необхідної до стягнення. Судове рішення в цій частині стороною відповідача не оскаржується. Апеляційний суд погоджується з доводами представника ОСОБА_1 , висловленими у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що спір між сторонами виник не з приводу певної грошової суми, а з приводу права позивача на одержання середнього заробітку за час перебування на військовій службі за контрактом до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. Сума коштів до стягнення є похідною від наявності права ОСОБА_1 на середній заробіток, а суд першої інстанції, задовольняючи вимоги, був зобов`язаний навести у мотивувальній частині рішення відповідні розрахунки за зазначити період, за який вони проведені. Такі розрахунки з відповідним обґрунтуванням судове рішення містить.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції положень ч. 9 ст. 141 ЦПК України, за змістом якої у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідач, посилаючись на указану норму, стверджував про те, що даний спір виник не з вини роботодавця, а через неправильні дії самого позивача, оскільки останнім до моменту звернення до суду не було надано до товариства жодного належного підтвердження його перебування та проходження військової служби за контрактом. У той же час, стороною відповідача не надано доказів на підтвердження зазначеної обставини, а також вчинення позивачем таких дій, які б суперечили завданню цивільного судочинства, і які суд, відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України, міг би визнати зловживанням процесуальними правами. Є слушними твердження позивача про те, що з часу проходження ним військової служби минуло понад чотири роки, товариство мало контактні дані свого працівника, але протягом спірного періоду не намагалося вийти з ним на контакт і не звільнило його за прогул. Отже, на переконання колегії суддів, за обставинами даної справи не встановлено неправильних дій позивача, які б зумовили покладення на нього понесених витрат на правничу допомогу у разі задоволення позову.

Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу судових витрат ухвалено з дотриманням норм процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Вирішуючи заявлене у відзиві клопотання адвоката Луєнка Ю.В. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

До відзиву на апеляційну скаргу представник додав на підтвердження понесених позивачем витрат акт про надану правничу (правову) допомогу від 02 жовтня 2020 року та детальний опис робіт, наданих адвокатом, від 02 жовтня 2020 року (а.с. 165,166), в яких зазначено, що вартість послуг адвоката за складання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ Корт Київ у справі № 740/1436/20 становить 5 000 грн, а обсяг витраченого часу - 5 годин, а також надав квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату ОСОБА_1 грошових коштів (а.с. 167).

У постанові Великої Палати ВС від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Виходячи з наведеного вище та беручи до уваги наявність документально підтверджених доказів витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, а також об`єм і зміст складеного адвокатом відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 160-163), колегія суддів вважає можливим частково задовольнити заявлене клопотання про відшкодування понесених позивачем у суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу та стягнути на його користь 2 000 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Корт Київ залишити без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 серпня 2020 року - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Корт Київ (код ЄДРПОУ 33745711, поштовий індекс 04073, м. Київ, вул. Сирецька, 33-в) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 2 000 (дві тисячі) грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 листопада 2020 року.

Головуюча: Судді: