Постанова

від 23.11.2020 по справі 728/2047/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 листопада 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/2047/19

Головуючий у першій інстанції - Пархоменко П. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1119/20, №22-ц/4823/1236/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Харечко Л.К.

секретар: Позняк О.М.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_2

Особа, яка подала апеляційні скарги: ОСОБА_2

Розглянувши у порядку спрощеного провадження апеляційні скарги на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 липня 2020 року та на додаткове рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Ланагропрод про визнання недійсним наказу та скасування записів про державну реєстрацію прав на земельну ділянку (суддя Пархоменко П.І.), ухвалені відповідно о 12 год. 08 хв. та о 13 год. 15 хв. у м.Бахмач, повні тексти судових рішень складено відповідно 23 липня 2020 року та 18 серпня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 25.10.2017 року №25-17381/14-17-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ; скасувати в Державному земельному кадастрі України державну реєстрацію та кадастровий номер 7420387500:08:000:0572 земельної ділянки площею 2,0000 га, яка розташована на території Рубанської сільської ради Бахмацького району; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис державного реєстратора Бахмацької районної державної адміністрації №23176925, зроблений 31.10.2017 року о 11:52:06 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 7420387500:08:000:0572), розташовану на території Рубанської сільської ради Бахмацького району; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис державного реєстратора Бахмацької районної державної адміністрації №26876107, зроблений 27.06.2018 року о 09:49:39 про реєстрацію права оренди терміном на 7 років земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 7420387500:08:000:0572) за Фермерським господарством Ланагропрод .

Позов мотивовано тим, що 22 лютого 2016 року Головним управлінням Держгеокадастру в Чернігівській області видано наказ №25-2511/14-16-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Рубанської сільської ради Бахмацького району та передано в оренду земельну ділянку площею 25,4960 га (кадастровий номер 7420387500:08:000:0506) строком на 7 років. На виконання наказу між ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі. Рішенням Бахмацького районного суду від 21.09.2016 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі, скасування записів про державну реєстрацію земельної ділянки та визнання незаконними (недійсними) наказів. Вказане рішення було скасовано рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 07.11.2016 року, а позов задоволено. У грудні 2016 року рішення апеляційного суду було виконане, ОСОБА_1 був позбавлений права на оренду земельної ділянки площею 25,4960 га. Проте постановою Верховного Суду від 15.05.2019 року касаційна скарга ОСОБА_1 була задоволена, рішення апеляційного суду Чернігівської області від 07.11.2016 року скасовано, а рішення Бахмацького районного суду від 21.09.2016 року про відмову в задоволенні позову залишено без змін. Позивач вказує, що поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасованого запису №14233275 виявилося неможливим, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 7420387500:08:000:0506 була поділена на 13 земельних ділянок за результатами розроблених проектів землеустрою про відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам, серед яких є ОСОБА_2 . На підставі договору оренди землі від 02.04.2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ Ланагропрод , 27.06.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблений запис про реєстрацію права оренди терміном на 7 років земельної ділянки площею 2,0000 га. За доводами позивача, оскільки його право на оренду земельної ділянки загальною площею 25,4960 га не припинилося, наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 25.10.2017 року №25-17381/14-17-сг порушує пріоритетне право орендаря на володіння та користування вказаною земельною ділянкою. ОСОБА_1 вважає, що для відновлення його права, яке існувало до порушення, тобто повернення до стану, що існував на момент вчинення дії, якою порушено право (ухвалення апеляційним судом Чернігівської області 07.11.2016 року рішення у справі №728/1554/16-ц), необхідно визнати недійсними прийняті після вказаної дати органом державної влади акти та скасувати вчинені на підставі цих актів записи про державну реєстрацію прав, які стосуються земельної ділянки площею 25,4960 га, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 липня 2020 року позов задоволено частково; визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 25 жовтня 2017 року № 25-17381/14-17-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ; скасовано у Державному земельному кадастрі України державну реєстрацію та кадастровий номер 7420387500:08:000:0572 земельної ділянки площею 2,0000 га, яка розташована на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис державного реєстратора Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області № 23176925, зроблений 31 жовтня 2017 року о 11:52:06 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 7420387500:08:000:0572), розташовану на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області; в частині вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису державного реєстратора Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області № 26876107, зробленого 27 червня 2018 року о 09:49:39 про реєстрацію права оренди терміном на 7 років земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 7420387500:08:000:0572) за Фермерським господарством Ланагропрод відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин справи та досліджених доказів, беручи до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18), за відсутності аналогічних земельних ділянок на території Рубанської сільської ради та з огляду на неможливість відновити порушене право шляхом повороту виконання рішення суду, суд першої інстанції прийшов до висновку, що іншим способом, ніж шляхом оскарження та скасування чинності заходів щодо поділу земельної ділянки, порушене право оренди позивача захистити та відновити неможливо і обраний позивачем спосіб захисту передбачений цивільним законодавством. Встановлені у судовому засіданні обставини у своїй сукупності свідчать про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання недійсним наказу, згідно з яким було затверджено документацію із землеустрою, скасування державної реєстрації та кадастрового номеру земельної ділянки та скасування запису державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку. При цьому, суд вважає, що відновлення порушеного права Позивача, шляхом задоволення вищевказаних вимог не позбавлятиме ОСОБА_2 передбаченого законом права на отримання у власність іншої земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ Ланагропрод , оскільки, не дивлячись на те, що скасування впливатиме на права та обов`язки товариства, як орендаря, воно було визначене позивачем як третя особа, а не відповідач, і клопотання про залучення товариства до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 не заявляв.

Додатковим рішенням Бахмацького районного суду від 18 серпня 2020 року зобов`язано Управління державної казначейської служби України в Бахмацькому районі Чернігівської області повернути ОСОБА_1 сплачені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3073 грн 60 коп.; стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн з кожного. Додаткове рішення мотивовано тим, що 22 липня 2020 року при ухваленні рішення суду не було вирішено питання про судові витрати. Судом враховано, що позивач є інвалідом 2 групи, відповідно він звільнений від сплати судового збору, проте помилково сплатив судовий збір при поданні позовної заяви, що є підставою для повернення судового збору. Також суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог.

В апеляційних скаргах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, а також додаткове рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог і заяви про ухвалення додаткового рішення. Апеляційні скарги мотивовані тим, що позбавлення відповідачки права власності (фундаментального права), яке включає тріаду правомочностей (право володіння, право користування та право розпорядження), здійснено задля відновлення права оренди (тобто лише користування), суд першої інстанції порушив ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.13, 41 Конституції України та неправильно застосував ст.152 ЗК України, ст.ст. 4, 5, 15, 16 ЦК України, не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 та в постанові від 29.05.2019 року у справі №367/2022/15-ц, оскільки право оренди (користування) ОСОБА_1 є нерівнозначним праву власності ОСОБА_2 . Відповідачка вказує, що суд першої інстанції не наводить жодних підстав неправомірності, незаконності (на дату прийняття) наказу ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області від 25.10.2017 року, що свідчить про законність прийняття зазначеного наказу і вчинення на підставі нього відповідних реєстраційних дій та про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. За доводами ОСОБА_2 , поновлення права оренди ОСОБА_1 можливе без втручання в право власності відповідачки шляхом визнання права оренди земельних ділянок, що утворилися при поділі початкової земельної ділянки, без позбавлення ОСОБА_2 правомірно набутого права власності на земельну ділянку площею 2,00 га. Крім того, відповідачка посилається, що фактичне скасування у Державному земельному кадастрі України кадастрового номеру спірної земельної ділянки автоматично не поновить право оренди позивача. Також ОСОБА_2 вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Відповідачка звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем на користь свого представника витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач вказує, що, незважаючи на те, що ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області вважало рішення апеляційного суду Чернігівської області від 07.11.2016 року у справі №728/1554/16-ц незаконним, і що остаточне рішення у вказаній справі не було прийняте, тобто існував спір стосовно земельної ділянки площею 25,4960 га, за рішенням ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у листопаді 2017 року вказана земельна ділянка безпідставно була поділена на 13 земельних ділянок і передана у власність для ведення особистого селянського господарства працівникам та іншим пов`язаним з ТОВ Ланагропрод особам. У червні 2018 року всі 13 власників земельних ділянок, в тому числі і ОСОБА_2 , передали їх в довгострокову оренду ТОВ Ланагропрод . За доводами ОСОБА_1 , у даній справі фактично вирішується питання про поворот виконання рішення апеляційного суду шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права позивача. Позивач посилається, що його вимоги не ґрунтуються на наявності порушень в діях органу публічної влади при ухваленні рішення про передачу земельної ділянку у власність, у зв`язку з чим посилання відповідачки на висновок ЄСПЛ, зроблений у рішенні від 24.06.2003 року у справі Стретч проти Сполученого Королівства не може бути застосований до даних правовідносин. Також ОСОБА_1 зазначає, що у спірних правовідносинах відповідач став набувачем майна у зв`язку із порушеннями прав іншої особи (попереднього набувача), тобто у ОСОБА_2 виникло право власності внаслідок непослідовних дій держави, після виникнення права на майно у позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції фактично оскаржується відповідачкою в частині задоволених позовних вимог, то апеляційний суд не перевіряє його в частині відмовлених позовних вимог.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

По справі встановлено, що 7 грудня 2015 року із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га із земель резерву на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області звернулася ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (а.с.46 т.1).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-562/14-16-сг від 16 січня 2016 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.47 т.1).

2 лютого 2016 року до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 7 років орієнтовною площею 29 га, в тому числі ріллі 29 га для ведення фермерського господарства із земель державної власності Рубанської сільської ради Бахмацького району звернувся ОСОБА_1 (а.с.48 т.1).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-1692/14-16-сг від 08 лютого 2016 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 7 років, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району, орієнтовний розмір земельної ділянки 29,00 га, за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (а.с.49 т.1), а наказом №25-2511/14-16-сг від 22 лютого 2016 року затверджено проект землеустрою і надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 25,4960 га (кадастровий номер 7420387500:08:000:0506) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 7 років, розташовану на території Рубанської сільської ради Бахмацького району (а.с.50 т.1).

04 березня 2016 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області (орендодавець) і ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 25,4960 га, яка знаходиться на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, строк дії договору - 7 років (а.с.24-25 т.1).

У подальшому зазначені накази Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 08.02.2016 року і від 22.02.2016 року та укладений договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7420387500:08:000:0506 були предметом судового спору за позовом ОСОБА_3 до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 . Так, рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 07.11.2016 року було скасовано рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21.09.2016 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , яким визнано недійсним договір оренди землі, укладений 04.03.2016 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки площею 25,4960 га з кадастровим номером 7420387500:08:000:0506, яка знаходиться на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, скасувавши запис № 14233275 про державну реєстрацію права оренди на зазначену земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі ст. 319 ЦК України (в редакції, яка діяла на час прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції) рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Зважаючи на набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 07.11.2016 року, було припинено право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7420387500:08:000:0506. У подальшому зазначена земельна ділянка була поділена на земельні ділянки за результатами розроблених проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в межах норм безоплатної приватизації, в тому числі ОСОБА_2 отримала у власність частину спірної земельної ділянки розміром 2,00 га з кадастровим номером 7420387500:08:000:0572.

Так, розробивши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з заявою про його затвердження.

Відповідно до ч. 9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

На виконання даної норми наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 25 жовтня 2017 року №25-17381/14-17-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області; надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,00 га ( кадастровий номер 7420387500:08:000:0572) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області (а.с.14 т.1).

Право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7420387500:08:000:0572 зареєстровано за ОСОБА_2 31 жовтня 2017 року, номер запису про право власності 23176925 (а.с.16 т.1).

Постановою Верховного Суду від 15.05.2019 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 07.11.2016 року, а рішення Бахмацького районного суд Чернігівської області від 21.09.2016 року залишено без змін.

З метою захисту порушених прав ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку ст. 444 ЦПК України про поворот виконання рішення суду, але ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05.08.2019 року в задоволенні зазначеної заяви було відмовлено.

Вважаючи своє право на оренду земельної ділянки за кадастровим номером 7420387500:08:000:0506, площею 25,4960 га порушеним, звернувся з даним позовом до суду, зазначаючи, що обраний ним спосіб захисту є ефективним.

При цьому вбачається, що на захист порушеного права ОСОБА_1 звернувся як фізична особа з підстав порушення його прав на користування (оренди) земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, яка йому була передана в оренду для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 7 років, розташовану на території Рубанської сільської ради Бахмацького району.

Статтею 1 Закону України Про фермерське господарство встановлено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч.1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України Про фермерське господарство ).

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі №320/5724/17 (провадження №14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство №2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону №937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Як вже зазначалось, Велика Палата Верховного Суду в своїх висновках вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем по справі, після оформлення земельної ділянки наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 10.02.2016 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. 22.02.2016 відповідно до наказу № 25-2511/14-16-сг Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки був затверджений проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки в оренду та передано позивачу в оренду земельну ділянку загальною площею 25,4960 га, кадастровий номер 7420387500:08:000:0506, для ведення фермерського господарства строком на 7 років. На виконання вказаного наказу 04 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області був укладений договір оренди землі і 14 квітня 2016 року в Державному реєстрі речових прав зареєстровано право оренди.

Після отримання громадянином зазначеного договору оренди та його державної реєстрації позивачем засновано Фермерське господарство Давидок , яке зареєстроване як юридична особа.

Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації Фермерського господарства воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18).

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Проте, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , вказує на порушення його прав як фізичної особи, не зазначаючи Фермерське господарство Давидок позивачем по справі, а відповідно не посилається у позовній заяві, що діє в інтересах юридичної особи, засновником якої він є, юридичні обов`язки якої щодо використання земельної ділянки припинені внаслідок розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди, скасування запису про державну реєстрацію права оренди, визнання незаконними наказів про надання дозволу на розроблення та затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки, зобов`язання скасування записів про державну реєстрацію.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 07.11.2016 було скасовано рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21.09.2016 у справі №728/1554/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ГУ Держгеокадастру в Чернігівській обл., ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі, скасування записів про державну реєстрацію земельної ділянки та визнання незаконними (недійсними) наказів та визнано недійсним вищевказаний договір оренди від 04.03.2016 і скасовано запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7420387500:08:000:0506.

Вказане судове рішення у грудні 2016 року було виконане, однак, відповідно до постанови Верховного Суду від 15.05.2019 за касаційною скаргою ОСОБА_1 - скасовано, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21.09.2016 про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Вирішуючи спір по суті, суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, частиною 4 статті 1 Закону України Про фермерське господарство визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації, зокрема, як юридична особа. Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа (ч. 1 ст. 4 Закону України Про фермерське господарство ).

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, оскільки діяльність Фермерського господарства Давидок на момент звернення до суду (26 вересня 2019 року) не припинилася, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованим станом на 20 листопада 2020 року, позивачем - фізичною особою не доведено наявність порушеного права, яке підлягає захисту.

Отже, законодавством передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерського господарства як юридичної особи, крім того закон не передбачає права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в оренду для ведення фермерського господарства, без створення фермерського господарства.

Після укладення договору оренди землі від 04 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, сторони погодили як конкретну земельну ділянку, так і всі інші умови договору. Отже, з цього моменту виникають договірні відносини, на підставі яких 14 квітня 2016 року в Державному реєстрі речових прав зареєстровано право оренди.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом.

Встановлено, що між ОСОБА_1 і ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області укладено договір оренди земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону України Про фермерське господарство . Після державної реєстрації цього договору позивач створив фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до Фермерського господарства Давидок з дня його державної реєстрації.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц.

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З врахуванням наведеного, висновки суду першої інстанції про порушення прав ОСОБА_1 , як фізичної особи, не узгоджуються з матеріалами справи, оскільки не враховано істотних ознак конкретної правової ситуації, отже апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині задоволених позовних вимог з ухваленням нового рішення про відмову в їх задоволенні.

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 , що у даній справі фактично вирішується питання про поворот виконання рішення апеляційного суду, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1, ч.ч. 9, 10 статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він відмовляє в позові повністю. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.

Отже, поворот виконання рішення процесуально передбачено у тій справі, в якій скасовано відповідне рішення, а не у спосіб звернення до суду з новим позовом.

Інші заперечення, зазначені у відзиві на апеляційну скаргу, а саме: що для відновлення порушених прав позивача єдиним законним та ефективним способом захисту є відновлення статусу земельної ділянки, який існував до порушення права, тобто припинення прав інших осіб на земельну ділянку; що відновлення порушеного права можливе шляхом компенсації за рахунок надання в оренду рівноцінної земельної ділянки або відшкодування завданих збитків, оскільки вільної земельної ділянки площею 25,4960 га на території Рубанської сільської ради, яка могла б бути надана в оренду, фактично не існує; що суд не з`ясував її наявності; що діючий договір оренди землі від 04 березня 2016 року не може слугувати підставою для надання позивачу поза чергою іншої аналогічної земельної ділянки; та, з врахуванням змін, внесених до ЗК України, в даний час суд не може зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області передати йому земельну ділянку в оренду в порушення вимог закону, тобто без проведення земельних торгів і на тих умовах, які передбачені в діючому договорі оренди, не доводять обставин наявності порушеного права ОСОБА_1 , як фізичної особи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, відсутні підстави для стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим додаткове рішення Бахмацького районного суду від 18 серпня 2020 року підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача.

Частиною 1 статті 7 Закону України Про судовий збір встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, отже в силу положень п.9 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору. При зверненні до суду з позовом він помилково сплатив судовий збір. Проте, в матеріалах справи відсутня його заява про повернення судового збору, отже додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню і в частині зобов`язання Управління державної казначейської служби України в Бахмацькому районі Чернігівської області повернути ОСОБА_1 сплачені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3073 грн 60 коп.

У лютому 2020 року представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Власюк В.В. подав до суду першої інстанції заяву про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених судових витрат, в якій просив врахувати надані докази при вирішенні питання про розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати, зокрема на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.

До заяви було додано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на загальну суму 4000 грн; договір №1-11/19 про надання правової допомоги від 07 листопада 2019 року, за умовами якого відповідачка доручає, а Адвокатське бюро Власюка Віталія Гросмейстер приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі і на умовах, передбачених цим договором, зокрема представляти клієнта з усіма правами, які надано законом відповідачу; Акт №1 про надану правничу (правову) допомогу від 29 січня 2020 року; Додаткову угоду №1 від 28 січня 2020 року до Договору про надання правової допомоги (а.с.91-95 т.1).

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вбачається, що в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження оплати ОСОБА_2 витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у зв`язку з чим у стягненні вказаних витрат відповідачці належить відмовити.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що апеляційні скарги ОСОБА_2 задоволено, а позивач звільнений від сплати судового збору, сплачений ОСОБА_2 судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 4610,40 грн належить компенсувати їй за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 липня 2020 року скасувати в частині задоволених позовних вимог.

Додаткове рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2020 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 25 жовтня 2017 року № 25-17381/14-17-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , скасування у Державному земельному кадастрі України державної реєстрації та кадастрового номеру 7420387500:08:000:0572 земельної ділянки площею 2,0000 га, яка розташована на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису державного реєстратора Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області № 23176925, вчинений 31 жовтня 2017 року о 11:52:06 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 7420387500:08:000:0572), розташовану на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області.

В іншій частині рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 липня 2020 року залишити без змін.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення.

Компенсувати ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплачений нею за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 4610 (чотири тисячі шістсот десять) грн 40 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 24 листопада 2020 року.

Головуючий: Судді: